У Росії на Першотравень, якщо вірити телебаченню та інтернету (в цьому вони в основному були єдині) відбувалися суцільні масові монстрації. Трьох основних типів: провладні, комуністичні та карнавально-пародійні.

Головні політичні монстри, як і належить, вийшли на провладну монстрацію, організовану Федерацією незалежних профспілок Росії та «Єдиною Росією». За рознарядкою, спущеною на підприємства російської столиці незалежно від форми власності, і за обіцянку двох оплачуваних відгулів вивести на вулиці Москви вдалося аж 150 тисяч люду. Втім, можливо, хтось із учасників маніфестації й справді вирішив щиро висловити захват політикою владного російського тандему, а тому маніфестував зовсім не за відгули та інші блага?

Але так чи інакше, головна московська монстрація - це було, як то кажуть, щось із чимось. Починаючи від улюбленого гасла Микити Сергійовича, яке не надається до перекладу: «Миру - мир!», - і до не надто оковирних новітніх вигадок на кшталт «Міністерству праці - бути!». А якими голосами диктори розповідали з гучномовців про успіхи Москви в... хотів за давньою звичкою сказати - «змаганні за зразкове комуністичне місто» - у проведенні реформ і створенні нових робочих місць, у комп'ютеризації шкіл і піднесенні гідності людини праці. О, ці сакраментальні люди праці... Скільки про них було сказано різним способом, на скількох транспарантах вони згадувалися - не менше, ніж у давні часи. Одним із головних гасел монстрації були: «Люди праці за Путіна і Медведєва» і «Прийшла весна - болото висохло».

Втім, у кого вистачить терпіння, може передивитися годинну телетрансляцію з головної московської монстрації і за допомогою власних органів чуття пересвідчитись, як то воно було - а затим ще щось додати.

Але кульмінацією масової акції стало приєднання до монстрантів на чолі з московським градоначальником Собяніним тандемократів. Путін постав перед народом у темному довгому (як негайно зауважили західні ЗМІ, «шпигунському») пальто і світлій сорочці без краватки, а Медведєв вийшов до народу у куценькому білому плащі. Навколо тандемократів, як і годиться, кружляли пильні люди в чорному з гарячими серцями і холодними руками... чи холодним у них має бути щось інше, а руки чистими? Але, як би не було, Путін, Медвєдєв і примкнулий до них Собянін упевнено крокували попереду скромного, але красномовного плаката з написом: «Ми - це сила!»

А потім було спілкування з удячним народом, під час якого одна з учасниць акції висловила пропозицію відродити совєтську традицію святкування Першотравня: «Давайте робитимемо це щороку, зробимо традицією. Нам подобається». «І нам подобається», - відповів за себе і за старшого тандемократа Медвєдєв. А опісля цього вожді дружно пішли до фешенебельної забігайлівки Андрія Кобзона, щоб ударити по пиву.

Цікаво, а стояння політбюро... тьху, президентської команди на мавзолеї «того самого Ілліча» (із обладнаним за їхніми спинами, як у брежнєвські часи, над могилою вождя пролетарів усього світу баром із коньячком, глінтвейном та канапками з ікрою) теж входитиме до відродженої традиції?

Друга московська монстрація була значно менш масштабною за першу, але не менш показовою. Її провели ті, хто уособлює в собі совєтську традицію Першотравня - «реєстрові комуністи», себто КПРФ на чолі з доктором філософських наук Зюґановим. Тут зібралося десь так зо 5 тисяч персонажів під червоними прапорами - не в останню чергу тому, що в російській столиці одночасно проходило ще з десяток комуністичних маніфестацій. Але жодна з них не могла зрівнятися з монстрацією КПРФ під незабутніми гаслами: «Хай живе Першотравень - свято солідарності трудящих!», «Наш курс на мир, працю, свободу, рівність і братерство всіх народів!», «Наша історична мета - соціалізм!», під портретами Леніна й Сталіна та зі скандуванням: «Ленін - партія - комсомол!». Ясна річ, було й гасло: «НАТО - руки геть від Росії!», бо ж капосний Альянс створює за дозволом російського уряду транзитну базу не де-небудь, а в самому Ульяновську, щоби перекидати через неї вантажі до Афганістану. Очевидно, російським комуністам ідейно значно ближчі таліби, з якими НАТО веде - згідно мандату Ради Безпеки ООН - боротьбу в Афганістані. І вони були б не проти входження Росії до омріяного воїнами джихаду всесвітнього ісламістського халіфату...

Зюґанов у супроводі людей у червоному пройшовся в колоні, а потім по-ленінському експансивно виступив на мітингу. Що ж, становище зобов'язує - стільки років треба грати роль вождя «реєстрової опозиції», і при цьому як постійно бути в формі, так і не перегравати, щоб не виникло реальної загрози для найголовніших політичних монстрів Росії.

Про відголоски чи то копії двох основних московських монстрацій говорити не варто - те ж саме, хоча й не ті самі, але такі ж самі, тільки провінційні.

І, нарешті, монстрація, осердям якої була і є не Москва, а Сибір. Точніше, Новосибірськ, де й народилися саме слово «монстрація» та форма цього хепенінгу, вигадані художником Артемом Лоскутовим у 2004 році.

Акція ця, що швидко поширилася на інші сибірські міста, де стала вже традиційною, а потім - і на європейську частину Росії, ба більше - й на Крим, задумувалася як принципово аполітична й абсурдистська. Отож місцева влада зазвичай не надто комизиться і дозволяє її проведення. Ба навіть міліції (пардон, тепер уже поліції) вона подобається - так, начальник поліції Новосибірської області Олексій Кирилов заявив, що «це навіть прикрашає Першотравень, отаке ставлення молоді», - мовляв, монстрація є таким собі веселим карнавалом, що нікому не заважає.

І справді: монстранти Новосибірська несли гасла: «Монстрація прийшла раптово», «Заведи кота - врятуй Росію», «Ми котимося туди», «Мир, праця, печінка», «Ми навіть у борщ», «Честь вам і пахлава» тощо. Основну ж ідею акції було, мабуть, зафіксовано на розтяжці на чолі колони: «Ми - це ви». Під час ходи грав духовий квартет, який долучився до монстрації.

Хоча щодо аполітичності... Якщо є час і бажання, можна переглянути цей відеоролик, на якому добре видно плакати й транспаранти монстрантів. Хоч-не-хоч, а деякі написи ненав'язливо натякають на політичні процеси в Росії. Скажімо, «Білий воїн» чи «В цьому житті можна нічого». І навіть напис зі словом «цензура» десь там промайнув, не кажучи вже про «Хутін - пуй».

А в Красноярську одним із центральних героїв акції став Плюшевий Кіт, якого блогери висунули на посаду мера міста. Тож красноярські монстранти закликали городян підтримати кандидатуру кота, скандуючи: «Кіт - мій мер», «Погладь коте», «Вся влада коту!», «Ата-та, ата-та, несемо собі кота», «Мир, праця, кіт!» тощо. Що ж, хіба це не своєрідна політика?

Як на мене, саме третій різновид монстрацій, попри свій демонстративно абсурдистський характер, насправді був найменш абсурдним і мав найменше спільного з поняттям «монстр», яке обігравав у своїй назві. Що поробиш - політична реальність путінської Росії саме така, якою вона постає під час Першотравня. І вигадка новосибірського художника Лоскутова стала не тільки відображенням, а й своєрідним мотто нинішньої доби. І вже не забави молоді оцінюєш з огляду на політичні реалії, а ці реалії бачиш через призму начебто аполітичних хепенінгів із їхнім вивертанням реальності навиворіт. Бо ж хіба Плюшевий Кіт на високій посаді гірший, скажімо, за «космічного мера» чи його ідейних родичів на всьому постсовєтському просторі?

От тільки дуже не хотілося б, щоби монстрації різного ґатунку стали єдиною формою масових публічних акцій в Україні. Почин покладено - в Криму...

Фото - blog.t30p.ru