23 березня в столичному Будинку кіно стартує 9-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Відкриватиме Docudays UA фаворит багатьох міжнародних фестивалів - трагічна комедія «Дипломат» датського режисера Мадса Брюггера. Ведучими церемонії відкриття буде, як і минулого року, подружжя журналістів - Єгор Соболєв та Марічка Падалко. Яких змін зазнав фестиваль, що не можна пропустити з 23 по 28 березня, на що звернути увагу в позаконкурсній програмі та чому в організаторів унікального для України заходу традиційно не складається з якісним партнерством із вітчизняними телеканалами - про це і не тільки «Детектор медіа» розповіла піар-директор та член Відбіркової ради Docudays UA Дар'я Аверченко.

- Дашо, цього року конкурсну програму фестивалю переформатовано. Замість двох програм - правозахисної та художньої - відвідувачі 9-го Docudays UA зможуть подивитися три програми. Поясни, за яким принципом тепер буде ділитися конкурс?

- Цьогоріч замість двох конкурсів справді буде три: Docu/Життя, Docu/Право, Docu/Коротко. У першому конкурсі будуть фільми креативної документалістики про життя в різних куточках планети, це покази для справжніх кіноестетів і кіноманів. До правозахисного конкурсу ми відбирали фільми, що аналізують порушення тих чи інших прав людини. Вони не менш художні, ніж у першому конкурсі, просто в них очевидніше виражено правозахисну тему. Ми будемо говорити і про проблеми людей, що живуть зі статусом ВІЛ, і про людей із обмеженими можливостями, і про порушення прав моряків, і про життя в'язнів. Модератором конкурсу, до речі, буде відомий правозахисник Максим Буткевич із проекту «Без кордонів». Третій конкурс зовсім юний, я би сказала, - новонароджений. Ми давно мріяли про короткометражну програму на фестивалі. І цьогоріч у нас розпочинається змагання короткого метру: 14 фільмів до 45 хвилин кожен. Ми йшли назустріч новим тенденціям у документалістиці, тому тут глядач побачить документальну анімацію та інші експерименти зі змішування жанрів.

- Хто саме і за якими критеріями відбрав фільми до кожної з трьох конкурсних програм?

- Рішення про те, до якого конкурсу потрапить той чи інший фільм, приймається колективно нашою Відбірковою радою, в яку входять і режисери, і правозахисники. Ми зважуємо всю програму, а потім вирішуємо, до якого конкурсу краще взяти той чи інший фільм, яку він викличе дискусію. Насамперед ми хочемо змалювати для наших глядачів якомога правдивішу картину світу. Зробити те, що не вдається медіа. У телевізорі взагалі викривлена реальність. Я вважаю, що це криве дзеркало, де нині не побачиш ані власного відображення, ані відображення того, що насправді коїться на планеті. З «ящика» нам щодня нав'язують стиль життя, в якому повністю відсутні цінності. Виходить, що правдиву картину творять сьогодні лише документалісти - справжні чесні дослідники. Вони залазять у нелегальні копанки на Донеччині, документують безрадісне життя повій в Індії, намагаються зрозуміти, що рухало молодими американськими екологами, коли вони вдалися до тероризму, захищаючи ліси в США. Робота документалістів над такими темами - це по-справжньому круто, по-справжньому заслуговує захоплення. Ти ніби прожив кілька інших життів у кінозалі, і після цього ти вже геть інший, виходиш на голову вищим.

- Кількість фільмів у конкурсі загалом буде більшою, ніж у попередні роки?

- Так. Загалом 44 фільми в конкурсній програмі. Минулого року було 30. Разом із позаконкурсною - 70 фільмів цьогоріч.

- Як і минулого року, церемонія відкриття фестивалю в Будинку кіно вестимуть Марічка Падалко та Єгор Соболєв. Ви власними силами розробляєте режисуру й драматургію церемонії відкриття чи когось запросили для цього?

- От уже п'ять років я сама пишу сценарій відкриття й закриття фестивалю. Але спочатку ми з командою продумуємо урочисті церемонії, бо вже вивчили наших глядачів, можливості Будинку кіно, знаємо програму фільмів. Потім шукаємо людей, які можуть допомогти втілити наші ідеї. Цього року нам допомагає дуже гарна людина, наш російський друг - відомий художник Кирило Шувалов, який працював із режисером Сергієм Лозницею над його ігровими фільмами, із грузинським режисером Бакуром Бакурадзе. Кирило нам сказав, що головне - не опиратися соціалістичній реальності, яка є в атмосфері Будинку кіно, а спробувати обіграти її. І ми довірилися йому.

- Чи вже відомо, де відбудеться церемонія закриття фестивалю?

- Ми вирішили, що не будемо цього разу експериментувати й нагородимо глядачів церемонією закриття, бо це ж усе ж таки кульмінація фествалю, якої вони всі чекають.

Минулого року, коли ми закривали фестиваль і нагороджували переможців у замку барона Штейнгеля, у старовинній залі, освітленій свічками, було дуже душевно, як я чула від багатьох гостей і учасників того заходу. Але, на жаль, кількість учасників була обмеженою, глядачів туди ми покликати не могли. Хотілося святкового завершення фестивалю, але ми не мали коштів, щоби гарно облаштувати Червону залу Будинку кіно, дуже радянську й несучасну. Мріємо, що колись у Києві буде приміщення на кшталт Музею кіно в Мюнхені або в Ризі. Під одним дахом у них і музей кіно, й кінозали, й лаунж-бар із чаєм і кавою, й відеотека. Тобто, за концепцією це наш Будинок кіно, але з сучасними інтер'єрами, зали з гарним сучасним обладнанням, такий собі клуб для кіноманів. Цьогоріч ми хочемо розділити і радість церемонії відкриття, і церемонію нагородження переможців із нашими глядачами. Ми вирішили не боротися із совковим стилем інтер'єрів Будинку кіно, натомість іронічно обіграти їх - витягти на сцену трибуну, запросити хор людей у формі. Як саме все це буде, поки що таємниця, хочемо, щоб це був сюрприз для наших гостей.

- Чи матиме фестиваль цього року якесь особливе тематичне спрямування?

- Цього року Docudays UA присвячено темі запобігання авторитаризму, ми будемо багато про це говорити, аби привернути увагу людей до цього явища, яке все глибше вкорінюється в країні. Чимало українців ще не усвідомлюють, куди рухається країна. Точніше, куди її рухають. А коли суспільство не усвідомлює до кінця загрози, ним легко маніпулювати. Тому ми запланували круглий стіл «Чи має шанс авторитаризм в Україні?» - за участі авторитетних правозахисників, аналітиків, науковців, письменників, журналістів. У холі покажемо виставку «Прага через об'єктив таємної поліції» празького Інституту дослідження тоталіатрних режимів. А головне - цикл фільмів на тему диктатури: з 24 по 26 березня у Синій залі Будинку кіно ми будемо демонструвати фільми «Україна. Точка відліку» Сергія Буковського, «Щоденник, листи, революції» Флавії Кастро, «Ходорковський» Кирила Туші. Фільм Сергія Буковського збере, напевно, багато глядачів, адже на обговорення прийдуть герої: Оксана Забужко, Семен Глузман, Олесь Доній та інші. Це привід згадати Революцію на граниті й поговорити, де ми тепер, після двадцяти років розпаду СРСР. «Ходорковський» стане українською прем'єрою. На обговорення приїде автор разом із продюсером Сімоною Бауман.

Коли ми обговорювали цикл фільмів, присвячених диктатурі, дехто з кінокритиків казав, що така тема - це копати носаками небіжчиків. Але ми категорично з цим не погоджуємося: останні вибори в Росії... Ми дуже переживаємо - розуміємо, що ці сценарії може бути розіграно й у нас.

- Спостерігаючи за фестивалем, я знаю, що з кожним роком вам усе складніше діставати права на показ фільмів безкоштовно. Ви справді тепер маєте доводити свою некомерційність під час спілкування з дистриб'юторами та продюсерами, що вимагають сплату за показ на фестивалі?

- На жаль, так. Ми пояснюємо, що не продаємо квитків на конкурсні покази і що ми не отримуємо прибутку тощо. Що фестиваль має освітню місію і перш за все для нас цікава дискусія після фільму з автором. Але все завжди залежить від людини на тому боці. Є продюсери, які раді допомогти, піти назустріч, надати фільм безкоштовно для правозахисного фестивалю в Україні, щоб його змогло побачити та обговорити якомога більше людей. Але є й такі, які керуються тільки інтересами бізнесу. Їх теж можна зрозуміти. Але Docudays UA - не Берліналє. У нас немає таких фантастичних бюджетів. Однак є режисери, що знімали своїм коштом, і роботи вийшли вільні, креативні, й вони самі розпоряджаються правами на фільм. У таких випадках значно легше, бо можна напряму з автором спілкуватися. Так, скажімо, було з одним із наших конкурсантів - російським документалістом Андрієм Грязєвим. До речі, він зову приїде до нас, причому тепер після Берлінале, де відбулася прем'єра його нової стрічки «Завтра» про арт-групу «Війна». Фільм по-справжньому сильний. Хоча й не годиться члену Відбіркової ради коментувати або виділяти якийсь конкурсний фільм. Але я по-справжньому захоплююся героїзмом цього режисера, який працював у дуже небезпечних умовах і знімав сам, був і оператором, і монтував - cловом, був людиною-оркестром. Бюджет фільму становить лише 2000 євро.

- За твоїм прогнозом, що буде з фестивалем в умовах, коли стає все проблематичніше домовлятися про покази безкоштовно? Як ви будете виходити з ситуації?

- Можливо, більше зосередимося на фільмах, вироблених у пострадянському просторі. Між нашими країнами поки що існує діалог, який, на жаль, втратили європейські країни. Наприклад, фестиваль «Кіношок» в Анапі на півдні Росії існує вже багато років. Вони зосереджені cуто на фільмах 15 країн колишнього СРСР. Такої програми ніде не побачиш. Туди їздять відбірники кінопрограм з усього світу. І саме з пострадянських країн приходять найбільш вільні фільми, без продюсерської «важкої» руки.

З іншого боку, ми бачимо, що нашим фестивалем зацікавлені колеги з країн колишнього радянського блоку. Аджe в Росії й Білорусі немає фестивалю кіно про права людини. В Білорусі взагалі фестиваль із такою назвою не може існувати. Колеги з Росії хочуть на основі нашої основної програми робити дні документального кіно про права людини, щоб виводити своїх людей зі стану зазомбованості.

- Бюджет фестивалю незмінний чи він щороку зростає?

- У нас сталий бюджет - близько 1 900 000 грн. Але майже половину сумми ми отримуємо у вигляді волонтерської технічної, інтелектуальної допомоги, тобто не живими грошима. Культурні інституції та посольства допомагають із привезенням і поселенням учасників. Фестиваль створюється силами ентузіастів.

- А як щодо підтримки з боку нашої держави?

- Щороку по-різному. Цьогоріч Держагенство з питань кіно пообіцяло підтримати фестиваль в обсязі близько 100 тисяч грн. Проте виплату вони можуть здійснити впродовж 3-6 місцяів. Так було й минулого року.

Ми щиро сподіваємося, що кіно буде оцінено як рупор держави і нарешті в Україні буде індустрія. Сподіваємося, що держава буде не байдужою і до кінофестивалів. Але поки що рано говорити про якісь значні результати в цьому відношенні. Щоб документалістика вважалася успішною, треба випускати щороку по сотні документальних фільмів, як це відбувається у Польщі, наприклад. На Краківському фестивалі вже багато років існує національний конкурс. До речі, директор фестивалю Кшиштоф Гієрат цьогоріч привіз на Docudays UA підбірку найкращих документальних фільмів Краківського кінофестивалю. Я всім раджу відвідати цей показ у «Кінопанорамі». Коли дивишся польські фільми, розумієш, наскільки сильно ми відстали від сусідів. Проблема тут комплексна: вироблені українські фільми ще мають десь показувати. А слотів для кінодокументу на нашому телебаченні практично немає. Хоча потреба в розумному документальному кіно в людей є. Це демонструє кількість людей у залах під час Docudays UA. Ще десять років тому в нас були прекрасні публіцистичні програми на телеканалах. А тепер немає. І всі, хто проти політично-мильних-шоу, - тікають у кінозали. Хочуть розумного, доброго і вічного. Як в усі часи, так і тепер.

- Якою, на твій погляд, має бути ваша співпраця з українськими телеканалами в ідеалі? На що ви як організатори сподіваєтесь, окрім того, щоб вони погодилися показувати ваш проморолик?

- Розумієш, найбільша проблема - в різних поглядах і підходах керівництва телеканалу і керівництва фестивалю. Якщо ми хочемо виховувати й розвивати свого глядача, робити з нього розумного, освіченого, впевненого у своїх силах громадянина, то в телеканалів наявний підхід різнокольорового гіпнозу. Телевізору сьогодні байдуже, якими виростуть наші діти, які в них будуть цінності, з ким вони дружитимуть і будуватимуть своє життя. А нам - ні! Нам не байдуже. І ми збираємо таких само небайдужих навколо. Для телеканалу не проблема прокрутити нашу рекламу. Плати гроші - вони прокрутять все, що замовиш. Ну, хіба що окрім того, що заборонено законодавством. Ми не приховуємо розчарування більшістю телеканалів сьогодні. Власники абсолютно не враховують потреб інтелектуальної частини населення. Начебто нещодавно були і «Проти ночі», і «Документ», і «Перша експедиція», і багато інших прекрасних програм...

- Ти могла би прокоментувати склад журі цього року?

- В нас дуже гарний склад журі. Цьогоріч ми вирішили, що будемо запрошувати не тільки кінематографістів i правозахисників, але також письменників, журналсітів. Щоправда, не все вийшло, як ми хотіли. Наприклад, ми думали запросити Сергія Жадана, але в нього виступи в Берліні в цей час, проте він обіцяв, що буде членом журі на нашому фестивалі наступного року.

У журі DOCU/ЖИТТЯ буде поет і видавець Іван Малкович, програмер Марсельського фестивалю документального кіно Ніколас Федорофф, російська документалістка Марина Разбєжкіна. До речі, Марина займається справжнім вихованням документалістів у Росії. Вона і ще Печонкін - це двi людини, які тримають на собі весь виховний процес документалістів у Росії. Між іншим, Разбєжкіна погодилася в нас давати свій майстер-клас. Як правило, її майстер-клас триває від 4 до 9 ігодин. Це буде подія. Думаю, в «Кінопанорамі» ми заночуємо. :)

Серед членів журі docu/коротко буде продюсер Ілона Бічевська, яка минулого року брала участь у фестивалі як конкурсант. Тепер Ілона привезе проект «Молоді про молодих» - кіноальманах про молодих людей із пострадянських країн. Унікальна продюсерка, вона п'ять років працювала над проектом, у який майже ніхто не вірив. A була в проекту така передісторія. Під час навчання в Америці Ілона пішла до відеотеки, щоби взяти фільми про Латвію. Було п'ять фільмів, всі вони були про латвійських повій. Це було для неї потрясінням, і вона вирішила, що змінить стереотип американців про її країну, розкаже про неї більше. Так почався проект «Трохи більше про Латвію», а потім трохи більше про Литву, Естонію, Україну, Росію. Врешті-решт вона знайшла режисерів із 15 пострадянських країн. Ілона обирала режисерів за попередніми роботами і рекомендаціями. Україну представляє в альманасі Роман Бондарчук із фільмом «Поліна», для якого я писала сценарій.

Ну, а серед членів журі конкурсу Docu/Право - шеф-редактор «Детектор медіа» Наталія Лигачова, як ти знаєш, мабуть, а також українська правозахисниця Лідія Тополевська і чеський фотограф Богдан Голомічек. Я особисто з Богданом ще не знайома, але знаю, що це видатна особистість, яка була наближена до Вацлава Гавела. До речі, пан Голомічек - виходець із України, але вже тривалий час живе і працює в Празі. Абсолютно дивовижний фотограф, документальне фото - це його родзинка, у чому можна буде переконатися, відвідавши виставку його робіт. Відкриття виставки відбудеться 29 березня о 18:00 в київській галереї «Камера».

- Українські документалісти багато років «тішили» вас тим, що не подавали вчасно на розгляд своїх робіт, ігнорували інші суто організаційні вимоги. Чи є в цьому сенсі прогрес?

- Чесно кажучи, я не знаю, як відповідати на це запитання, не розумію, як взагалі влаштовані українські режисери. Я іноді просто впадаю у відчай, тому що, наприклад, навіть в Інституті імені Карпенка-Карого (а це наш прямий реципієнт!), окрім тих людей, які були в нас у журі, ніхто не знає про існування фестивалю. Ми ходимо до них, вішаємо оголошення, плакати, заходимо на кафедри, говоримо з викладачами... Я не розумію, чому їм це не потрібно. Можливо тому, що після одного разу на фестивалі ти можеш стати розумнішим за викладача i замість вчитися - підеш знімати кіно?

- Що цікавого заплановано в позаконкурсній програмі?

- Більшу частину подій ми будемо проводити на нашому дружньому майданчику - в «Кінопанорамі». Там, зокрема, можна буде побачити два останніх фільми американського документаліста Маршалла Каррі «Коли дерево падає: Історія Фронту звільнення Землі» та «Мрії гонщика». Також там відбуватимуться майстер-класи майстрів документалістики, буде повна ретроспектива Марини Разбєжкіної, панорама знакових фільмів Великобританії. Це фільми-попередження про те, куди взагалі рухається планета. Виглядає, що зовсім не туди, куди треба, тому мусимо говорити про це тепер. Це фільми, які змінюють cвітосприйняття, я їх рекомендую для сімейного перегляду. Коли є бажання піти в кіно з батьками, треба йти на такi покази. I на ранок уся родина вже займається розподілом сміття або пересідає з авто на велосипед.

Ще одна цікава спецподія - зустріч із австрійським режисером Міхаелєм Главоггером. Він представить свою стрічку «Смерть робітника», oдну з частин якої знімав у нелегальній копанці на Донбасі, заради чого він жив із нашими шахтарями їхнім ризикованим, непростим життям. Я вважаю, що цей фільм треба обов'язково подивитися. Ми також покажемо останній фільм Главоггера «Слава блудниці». Це шокуюча картина про життя повій у Таїланді, Індії та Мексиці, тому на цей показ буде діяти обмеження на перегляд для осіб до 21 року. Після демонстрації фільму, як завжди, відбудеться дискусія з режисером.

Від редакції. Прагнучи зрозуміти, з яких причин українські телеканали не виявляють особливого зацікавлення у різнобічній співпраці та підтримці Docudays UA, «Детектор медіа» звернулася до піар-менеджера фестивалю Олесі Мигаль. Саме Олеся, як нас поінформувала Дар'я Аверченко, вела перемовини з різними українськими телеканалами. На наше прохання Олеся пояснила у своєму коментарі, чому фестивалю так складно досягнути взаєморозуміння із ТБ.

- Переговори щодо інформаційної співпраці ми вели з багатьма телеканалами - 5-м каналом, ICTV, М2 та М1, СТБ, Новим каналом та кількома іншими. Формат нашого фестивалю дуже зацікавив усіх, і, звісно, від жодного з телеканалів ми не отримали відмови. Проте запропонований варіант співпраці - а в більшості випадків це знижка у понад 90% на розміщення проморолику фестивалю - виявився фінансово непосильним для нас. Адже Docudays UA є неприбутковим проектом.

Нашим єдиним телевізійним партнером цього року є телеканал ТВі. Як і в попередні роки, ТВі запропонував нам співпрацю на 100% безоплатній основі.

Пропозиції щодо ефірів надходять переважно від наших інформаційних партнерів. Зокрема, у найближчі дні заплановано участь організаторів фестивалю у передачах на «Радіо Ера», а 22 березня у програмі «Вечір з Миколою Княжицьким» братиме участь піар-директор фестивалю Дар'я Аверченко.

Ми розуміємо важливість телебачення в наш час, і тому сподіваємося, що в наступні роки у Docudays UA з'являться нові телевізійні партнери. Поки що українські телеканали не готові промотувати проекти на зразок Docudays UA повністю безкоштовно, як соціальну рекламу. Але, думаю, найближчими роками ситуація зміниться. Адже захист прав людини все ще не втрачає актуальності в сучасній Україні, а запит на правозахисну тематику як у суспільстві, так і в нашому телевізійному просторі стрімко зростає.

Фото - http://www.facebook.com/DocudaysUA