- На мою думку, безперечно, парламентська більшість, яка складається з демократичних сил, є більш прийнятною для врегулювання питань, пов’язаних з медіа, ніж повернення до влади Партії регіонів. Оскільки ми вже бачили «відкритість» біло-блакитних, коли перша сесія Верховної Ради Криму була закрита для ЗМІ. Найбільше сподівань на фракцію БЮТ у ВР, оскільки наявнsсть у списку Миколи Томенка та Андрія Шевченка вказує на те, що бютівці відіграватимуть провідну роль у профільному комітеті. Але зайвого оптимізму я б теж не висловлював, адже навіть демократичні фракції знаходяться під впливом людей старої ситстеми, які не зовсім розуміють роль ЗМІ в демократичному суспільстві, хоча на виборах висловлюються за свободу слова. Скажімо, Юлія Тимошенко на початку виборчої кампанії намагалася боротися зі ЗМІ, які надавали слово її опонентам («Україна молода» та «Українська правда»). Також пам’ятаю, як Олександр Мороз, тоді голова Верховної Ради, ставився до журналістів «1+1», які з парламентською делегацією побували на Кубі, і крім офіціозу осмілились показати сюжет про життя на Кубі. А як Ющенко захищав честь свого сина - ми теж не забули.

На сьогодні першою нагальною проблемою, яка потребує першочергового вирішення, є  створення Суспільного телебачення. Хоча я сумніваюсь, що ефективна система буде створена за час каденції нинішньої Верховної Ради, враховуючи склад нового парламенту. Я думаю, максимум, що буде зроблено - то це перейменоване державне телебачення на суспільне зі збереженням державного фінансування, на жаль, і державного контролю. Частково і саме суспільство не готове платити зі своєї кишені за об’єктивні новини. Є й інші джерела фінансування, але я сумніваюсь, що вони будуть використані в Україні. Також не буде ніякого суспільного телебачення, якщо не буде визначено, чим займатимуться нинішні багаточисельні працівники державного телебачення.

Друге – це введення в законодавче поле системи Інтернет-ЗМІ. Йдеться хоча б про добровільну реєстрацію позавідомчого характеру. Я вважаю, що не є нормальним те, що в Інтернет-ЗМІ є лише права і не має відповідальності за достовірність поширеної інформації, це дискредитує всіх інших журналістів. В судових спорах проти Інтернет-ЗМІ не можливо з’ясувати, хто є відповідачем і яка юридична чи фізична особа є власником того чи іншого доменного імені.

Третя проблема – це більш вдосконалена процедура доступу до офіційної інформації, тому що діючий закон «Про інформацію» давно морально застарів.

Четверте – це більш прозора структура власників телерадіоорганізацій. Відповідно до стандартів Ради Європи, громадяни мають знати, хто поширює ту чи іншу інформацію, щоб мати можливість її адекватно оцінити.

І, відповідно, головні закони, над якими повинна працювати Верховна Рада, це – реально існуючий закон «Про суспільне мовлення», законодавче регулювання Інтернет-ЗМІ через внесення змін до закону «Про інформацію», прийняття закону «Про доступ до інформації», який був підготовлений Харківською правозахистною групою, і активно обговорювався всіма громадськими організаціями, і, звісно, вдосконалення нової редакції закону «Про телебачення та радіомовлення» з метою визначення реальних власників телерадіокомпаній.

Але напевно, що до нагальних проблем ЗМІ у парламента руки дійдуть не раніше, ніж у 2007 році, тому що спочатку будуть вирішуватись кадрові питання, розподіл портфелів і перерозподіл власності. Хоча окремі представники ВР, той же Андрій Шевченко та Микола Томенко, намагатимуться виконати передвиборні обіцянки і сприяти створенню СМ.

Потребують вирішення, перш за все, три проблеми. Перша – це усуспільнення державного мовлення, друга - роздержавлення комунальних та державних ЗМІ, і третя – це  прозорість медіавласності. Насправді, проблем набагато більше, але на часі зараз саме ці.

При цьому тут не треба нічого вигадувати, оскільки наробки, а той і готові законопроекти є вже по всіх трьох напрямках: щодо суспільного мовлення – то це наробки і попереднього складу профільного комітету ВР, і Коаліції громадських організацій «Суспільне мовлення». По роздержавленню та прозорості в медіасфері готуються документи Міністерством юстиції, вони не досконалі, але це гарна основа, яку можна доопрацювати, і зробити з неї нормальні закони. Є розробки і Інститута медіа права, і Асоціації видавців періодичної преси…Але я не вірю, що ці закони будуть швидко прийняті.

Справа в тому, що мені здається, що лише Блок Юлії Тимошенко має бажання їх дійсно вирішувати. Для інших це просто гасла, і я думаю, що інші фракції будуть спускати на гальма ці ініціативи.

По-друге, наша Україна – це така цікава країна, де навіть прийняття закону зовсім не означає впровадження реальних змін, прийняття закону не означає, що він реально буде діяти. Тому для громадських організацій залишається велике поле діяльності – зокрема, і щодо тиску на політиків, щоб пробивати прийняття відповідних законів та їхнього впровадження в життя.

Так само і доопрацюванню підлягає багато законів. Перш за все, це нова редакція закону «Про телебачення та радіомовлення». І тут якраз я думаю, що жодна фракція не буде проти внесення змін до цього закону.

Найболючішою проблемою на сьогодні є наповнення квоти національного продукту і квоти української мови. Оскільки, відповідно до нової редакції закону «Про телебачення та радіомовлення», встановлені жорсткі вимоги щодо того, яку кількість часу варто заповнювати національним продуктом. Зокрема, це становить велику проблему для FM радіостанцій. На мій погляд, цю норму варто було б пом’якшити, принаймні до того часу, поки в Україні не буде достатньої кількості якісного національного радіопродукту. Те саме стосується і квоти української мови в тих регіонах, де статистична інформація про кількість населення, яке рідною мовою вважає російську, є більше 50% (це Крим, і деякі області Східної України). В цих областях вимоги, встановлені законом, є дуже жорсткими для регіональних мовників. Вважаю, що це питання необхідно врегулювати в поправках до нового закону «Про телебачення та радіомовлення».

Наступна ж проблема не є новою. Це проблема визначення видів реклами, які не врегульовані. Наприклад, не врегульований такий вид реклами, як іміджевий фільм. На сьогодні його можна розцінювати або як приховану рекламу, або як рекламу, яка не вписується в квоту на рекламу. Внаслідок цього мовників підштовхують до використання прихованої реклами. Це треба врегулювати, як це зроблене в законодавствах більшості країн.

Залишається проблема недосконалості законодавства щодо ведення передвиборної агітації ЗМІ. Але ця проблема не є нагальною, бо до наступних загальнонаціональних виборів ще досить багато часу, і я не думаю, що це буде першочерговим питанням для депутатів.

Щодо прийняття законів, то це випливає з вище сказаного. Першочергово треба вносити зміни в редакцію закону «Про телебачення та радіомовлення», і повертатися до закону  «Про рекламу».

У нас багато доробків щодо поліпшення закону «Про телебачення та радіомовлення». Ми сподіваємось, що будемо залучені до офіційної робочої групи Держкомтелерадіо. Але, швидше за все, ми просуватимемо наші доробки через Комітет ВР з питань свободи слова та інформації чи Мінюст, а на пана Чижа не дуже сподіваємось.

- Найважливіше, що може зробити Верхона Рада в нових умовах медіаринку – це сприяти розвитку медіа ринку. Нам варто припинити боротися за свободу слова, а почати створювати максимально комфортні умови для розвитку медіа як бізнесу. Нам треба перейматися питаннями створення власного українського та україномовного аудіовізуального контенту. Нам потрібно сприяти залученню інвестицій в медіа, і не боятися приходу потужних західних інвесторів на наш медіаринок. Нам треба сприяти роботі і приходу в Україну медіа на нових технологічних засадах. Нам треба дбати про цифрове мовлення, і ми дуже сподіваємось, що Верховна Рада почне цим займатися. Нам потрібно думати про розвиток телебачення на замовлення глядачів... Це саме ті нагальні речі, яких потребують медіа зараз.

Було б добре, якби Верховна Рада довела до кінця питання з прозорістю власності медіа. Було б приємно, якби зайнялися не розмовами, а серйозною роботою зі створення Суспільного мовлення. На часі й роздержавлення ЗМІ. Це те, чого б ми чекали від роботи нового складу парламенту.

Але я не вірю, що вони на це здатні. Бо я недавно був на круглому столі, де сиділи провідні, вже новообрані депутати Верховної Ради, які, швидше за все, будуть працювати в Комітеті з питань свободи слова і іінформації, і вони, як і раніше, боролися за свободу слова. А я певен, що зараз треба предметно і серйозно займатися трохи іншими речами.

Алі Сафаров,  директор правових програм Української асоціації видавців періодичної преси:

- Справа в тому, що пропорційна система обрання у Верховну Раду дає одночасно і зручності, і незручності. Тому що, коли буде формуватись Комітет з питань свободи слова та інформації, то він складатиметься або з представників більшості, або з представників опозиції. Але в будь-якому разі Комітет не буде колегіальним органом, який, водночас, здатний сформувати єдину думку і не мати великих розбіжностей. Тобто, формування комітетів зараз дуже заполітизований процес, який триватиме довго.Тому чекати конкретних кроків у медіа сфері найближчим часом від ВР не варто. Як ставитимуться нові парламентарі до ЗМІ? В ВР присутні різнобарвні політичні сили, різні політичні діячі - починаючи з професійних журналістів і закінчуючи професійними телеменеджерами. І тут все залежатиме від того, хто очолюватиме Комітет, і яким буде його склад.

Щодо законодавства, то найбільш болючим питанням є роздержавлення ЗМІ. По-перше, це умова вступу України в Європейську спільноту, по-друге – це одна з умов вступу України в СОТ, і тому це питання постане дуже гостро. І я сподіваюсь, що парламент прийме проект, розроблений Мінюстом, до кінця року.

Щодо інших питань, то дуже багато говорять про Інформаційний кодекс України. Водночас наразі ми розуміємо, що Інформаційний кодекс як такий дуже важко скласти, тому що не має порозуміння того, що там має бути. Якщо, приміром, до Інформаційного кодесу вносити питання щодо суспільного телебачення, то зрозуміло, що оскільки це питання доволі заполітизоване, то воно загальмує і заблокує і роботу над Інформаційним кодексом.

Щодо друкованих медіа, то треба приймати нову редакцію закону «Про пресу». Проблема в тому, що, відповідно до нинішнього закону, існує певна система відносин між засновниками, видавцями і редакторами, яка складалась в ті часи, коли був прийнятий закон (1992 рік). Зараз система цих відносин зовсім інша, приміром, зараз видавець є основним гравцем на ринку, саме видавець створює видання і заробляє гроші. А законодавчо це не враховано…. Також потрібно виписувати гарантії прав для журналістів, але не в законі «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», які зорієнтовані на державні медіа. При цьому треба розрізняти журналістів друкованих видань, які ходять з диктофоном, у яких більше можливостей для захисту своїх прав, і журналістів телерадіорганізацій.

Але я не думаю, що парламент найближчим часом розглядатиме ці питання. Зараз ВР буде займатися економічними та бюджетними проблемами. Можливо, це певною мірою торкатиметься ЗМІ. Як ми пам’ятаємо, в 2004 році, коли відміняли податки на додану вартість, виникали проблеми з розповсюдженням друкованих ЗМІ. Думаю, проблеми медіа парламент розглядатиме не раніше, ніж перед новим роком. Однак, будемо сподіватися, що в цьому році щось таки буде зрушено.

Тетяна Котюжинська, юрист "IREX U-Media":

Від нової Верховної Ради ми очікуємо вирішення тих реальних проблем, які назбиралися в медіасередовищі. До реальних проблем наразі можна віднести закон «Про телебачення та радіомовлення», який був прийнятий поспіхом у досить «неякісному» стані, зміни до Цивільного кодексу України щодо особистих немайнових прав громадян, використання імені тощо, оскільки внесені зміни до 277, 296 статей не були достатньо суттєвими.

Також до таких нагальних проблем можна віднести реформування державної та комунальної преси і телебачення. Але тут важливим є не кількісне прийняття цих законів, а якісне впровадження змін, узгоджене з медіасередовищем, узгоджене безпосередньо з тими, кого це стосується. Тому що проблемою минулого складу парламенту було посилання на якісь міфічні інтереси суспільства, і під ці, начебто, «інтереси суспільства» часто приймалися закони, які не відповідали не інтересам медіасередовища, ні інтересам самих глядачів та читачів. Тому для нас важливими були б зміни, узгоджені безпосередньо з тими, кого це стосується. Якщо це комунальна преса - то узгоджувати слід з комунальною пресою, якщо суспільне мовлення - то з тими суб’єктами, яких це стосуватиметься (і НТКУ, і громадські організації).

Але, на мою думку, новий склад ВР повторюватиме шлях минулих парламентів, і у народних депутатів будуть привалювати їх уявлення і про свободу преси, і про права журналістів, а не рекомендації медіаспільноти... Тому, мабуть, закони будуть так само не досконалі. ВР, побоююсь, буде демонструвати все те, з чим пішла минула ВР. Це, передусім, побоювання посадовців та депутатів дати забагато свободи журналістам, бо тоді журналісти будуть більш вільні, і тому більш активно досліджуватимуть саме їх діяльність, їх життя. Кожен депутат пропускає ситуацію крізь себе і думає: «А якщо хтось про мене напише те саме, а якщо мої телефонні розмови оприлюднять? А якщо зі мною відбудеться це?». Це звичайна людська реакція людина, яка стала народним депутатам: вона хоче обмежити свободу слова, щоб розширити територію своєї приватності і території своєї діяльності, нерідко - непрозорої. Тут депутати не є поганими громадянами, вони є звичайними людьми...

Від нового скликання ВР чекаю більшого розуміння проблем медіа і бажання їх розв’язувати. Багато було зроблено протягом минулої каденції парламенту, і значна частина змін була позитивною, але негативні зміни були також. Зараз, як на мене, найголовніші проблеми, якими потрібно займатися невідкладно – це питання регулювання телерадіомовлення, особливо у частині мові. Оскільки на сьогодні закон «Про телебачення та радіомовлення» вимагає звукового дублювання всіх програм іноземного виробництва. Саме звукового дублювання, а не титрування. А це означає, що якщо цілком виконувати закон, то навіть всі радянські фільми, оскільки їх статус не визначено в державі (ввважати їх вітчизняним продуктом чи іноземним), варто дублювати українською. Ще більше проблем на радіо, оскільки закон вимагає від радіокомпаній наявність 70% музичних творів українського виробництва з 6 до 20 годин мовлення. В нас такої кількості музичних творів не має, тому що на годину це має бути 7 пісень українською з 10. Тож це буде однаковий ефір у всіх радіостанцій, адже у нас, на жаль, не настільки різноманітна музична індустрія. Або радіокомпанії будуть змушені порушувати закон у зв’язку з неможливістю його виконання.

Насправді потрібно змінювати напрямок державної політики. Я цілком погоджуюсь з тим, що потрібно загальнонаціональний ефір забезпечити на загальнонаціональних каналах мовленням українською мовою, безумовно, потрібно стимулювати розвиток українського музичного ринку. Але питання - яким чином? Оскільки, якщо ми скажемо, що 7 пісень з 10 мають бути українськими, вони від цього не з’являться. Тому треба думати про заходи стимулювання як мовників так і виробників. Якщо ми про це подумаємо, як це зробила Франція, то ми будемо більш успішні в досягненні цих цілей.

Залишається проблемою закон «Про рекламу», відповідно до якого будь-яка інформація, фактично, є рекламою. Тобто, визначення реклами не є адекватним самій суті реклами. Тому його потрібно модифікувати. В новому законі «Про телебачення та радімовлення» також є  інші речі, які потребують змін. Це,приміром, обов’язок мовних кампаній висвітлювати офіційно оприлюднену позицію всіх сил, представлених в Раді і державних органах та органах місцевого самоврядування. Відповідно, це дуже великий загал людей, тому, якщо виконувати цю норму, то ЗМІ перетворяться на ретрансляторів офіційної позиції. Я не думаю, що це буде цікаво глядачам, або доцільно в демократичній державі.

Проблем багато. Безумовно, одними з нагальних є роздержавлення ЗМІ та створення Суспільного мовлення. Про це давно говориться, суспільству це обіцяють, тому, я думаю, що вже прийшов час впроваджувати практичні кроки – приймати нову редакцію закону «Про СМ» та впроваджувати реформи щодо роздержавлення. Також проблемою залишається існування Закону про захист суспільної моралі, що є абсурдом нашого регулювання. Є закон «Про соціальний захист та державну підтримку ЗМІ», який просто не може існувати в демократичній країні. Потребує модефікацій закон «Про інформацію», оскільки основне законодавство в системі ЗМІ було змінено, а закон «Про інформацію» залишився у старій редакції.

Що повинно бути зроблено в першу чергу? Я взагалі противник прийняття нових законодавчіх актів, поки не приведена до ладу вже існуюча законодавча база. Тому для початку треба внести зміни до закону «Про телебачення та радіомовлення», «Про рекламу», узгодити між собою закони «Про ТБ і радіомовлення», «Про Нацраду» та «Про інформацію», нейтралізувати закон «Про захист суспільної моралі» (бо зараз, фактично, не можливо поставити в ефір програмний продукт певної категорії, навіть бажаючи отримати ліцензію, бо ліцензію отримати ні в кого, Національна комісія з питань захисту моралі не працює). І, безумовно, має відбутися прийняття законів про СМ та роздержавлення.

На сьогодні в парламенті представлена велика кількість політиків, які в минулому складі показали себе як люди, що здатні до сприйняття аргументів медіа спільноти, та люди, які готові просувати позитивні зміни. Я маю на увазі і пана Томенка, і пана Артеменка. В парламенті з’явився Андрій Шевченко, який брав активну участь в компанії за Суспільне мовлення. Мені б дуже хотілося, щоб профільний комітет ВР був професійним, і його члени розуміли б специфіку тієї сфери, яку намагається регулювати. Адже зараз в парламенті буде набагато більше журналістів. Я сподіваюся, що Комітет ВР з питань свободи слова та інформації буде професійнішим і, відповідно, ефективнішим.

Олександр Ляхов, президент Спілки кабельного телебачення України:

ВР очень легко и, фактически, без обсуждения приняла новый закон «О телевидении и радиовещании». Этот закон изменил идеологию лицензирования: по старому закону лицензировалось «право використання каналу мовлення», то есть,  ограниченный природный ресурс, по новому же закону  лицензируется «мовлення» как процесс создания и распространения программ . То есть, ВР определила, что процесс, включающий творческую составляющую человеческой деятельности, должен подлежать лицензированию. Это небезопасный первый шаг в сторону размытия понятий о конституционных правах и свободах. Подтверждением этой тенденции являются  две свежие инструкции Национального совета по вопросам ТВ и РВ. Первая инструкция касается порядка лицензирования провайдеров программной услуги (№357 от 19.04.06.) где в пункте 9 третьего раздела четко указывается, что Национальный совет СОГЛАСОВЫВАЕТ (либо не согласовывает) дистрибютору перечень программ на текущий год, которые могут распространяться в кабельных сетях Украины.

Соответственно, телекомпании эфирного вещания обязаны предоставлять Национальному совету перечень программ за неделю до выхода в эфир, а радиокомпании - за сутки. Требование  предварительного сообщения программы до её выхода в эфир раньше было принято называть цензурой.

    Думаю, что новый состав ВР,  в первую очередь, должен концептуально определиться с принципами информационной политики и общим направлением развития. Если в сторону тотального контроля над информационным пространством ( во всех средах - телевидении, интернете, мобильной связи...),   то это нужно открыто сказать и принимать законы для решения такой задачи. Если  же в ту сторону, куда движется и весь остальной мир, то надо разрабатывать "технологически нейтральное законодательство, основанное на общих правилах конкуренции".

Я считаю, что Закон о ТВ и РВ невозможно доработать, потому что там заложена изначально «порочная философия». Вернее, ее там нет вообще - есть просто набор правил решения разрозненных задач под "заказы", которые вступают в противоречие между собой.

Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права:

- На мою думку, нова Верховна Рада має бути достатньо активною в питаннях врегулювання медійних проблем. Це, в першу чергу, пов’язано з тим, що до парламенту прийшло достатньо багато медіафахівців, більше, ніж їх було в попередньому складі. Багато що буде залежати від того, яким буде склад Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, а ще більше буде залежати від того, хто очолить цей комітет. Поки що варіацій є дуже багато, і назвати кандидатуру зараз навряд чи хтось зможе. Але від цієї людини, повторюсь, багато що буде залежати.

Стосовно потенційних найближчих рішень Верховної Ради - то, на мою думку, це буде робота над реформуванням друкованих ЗМІ, телевізійних телеорганізацій, доопрацювання Закону «Про телебачення та радіомовлення», оскільки до цього закону було багато претензій. Окрім цього, якщо будуть виконані рекомендації Президента, то до парламенту мають потрапити низка ініціатив від Міністерства юстицій. Це нова редакція закону «Про інформацію», закон «Про забезпечення прозорості медіавласності». Питання Суспільного мовлення, очевидно, може розглядатися у двох різних варіантах: чи через окремий закон про СМ, чи через доопрацювання існуючої нормативної бази, що регламентує діяльність НТКУ (за законом «Про телебачення та радіомовлення» ВР зобов’язана ухвалити окремим законом статут НТКУ та статут НРКУ).

ВР почне займатися цими питаннями після того, як будуть сформовані комітети і призначено керівництво комітетів. Це також напряму пов’язане з формуванням парламентської коаліції. На мою думку, найбільш реалістичним є сценарій, за яким активна законодавча робота почнеться вже з 1 вересня цього року. Після вирішення всіх кадрових речей депутати зберуться, як це передбачено Конституцією, у перший вівторок вересня.

Щоб ВР зайнялась медіа, потрібно, щоб депутати написали закони, профільний Комітет розглянув. Тому те, як швидко розглядатимуться питання, на 60% залежить від Комітету з питань свободи слова та інформації. Він має бути достатньо активним, якщо більшість фахівців не підуть у виконавчу владу, то такі люди, як Томенко, Артеменко, Шевченко докладуть зусить, щоб зробити роботу ВР активною.

Чого можна очікувати від ВР? Це питання можна формулювати як загальнополітичне, бо все залежить від того, якою буде парламентська Коаліція, як вона буде працювати, і як йтиме законодавчій процес в парламенті нового скликання. Якщо все буде нормально і так, як планується, то, думаю, що основною проблемою, яка підніматиметься в ВР, буде створення Суспільного мовлення. Сили, які декларують, що саме СМ є одним з пріоритетних умов їх роботи в Верховній Раді, швидше за все, якраз і займатимуться цими питаннями. Я думаю, що наші колеги-медійники, які потрапили в ВР, також будуть робити все можливе, щоб стимулювати цей процес.

Також ВР має працювати над законом «Про телебачення та радіомовлення», вносити до нього зміни. На нашу думку, закон абсолютно нормальний та дієздатний, набагато кращий в порівнянні з тим, що був раніше, але деякі речі треба дійсно буде змінювати і доопрацювувати. Нацрада вже свої рекомендації надала. Я думаю, що і ВР візьме в цьому участь, і потрібні зміни до закону будуть внесені.

Щодо інших моментів, то, певно, не скоро, але будуть підніматимуться питання щодо роботи мас-медіа в період виборчого процесу. Оскільки, попри те, що минула виборча компанія пройшла більш цивілізовано, і про це йшлося у Звіті Нацради, є певні моменти, які потребують уточнень. Це неузгодженості, пов’язані з агітаційними блоками, визначеннями в термінах, в часових блоках. Але я не думаю, що це будуть питання перших днів діяльності нового складу ВР. Питаннями медіа, на мою думку, ВР почне займатися восени.

Леонід Мордовець: ми маємо розуміти, що не можна створювати суспільне мовлення, ліквідовуючи державні теле- та радіокомпанії

Андрій Шевченко: «В будь якому разі ініціатива щодо створення суспільного мовлення переходить до Верховної Ради»

Закон України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України"(нова редакція)

ЗАКОН УКРАЇНИ “Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”