Дорожня карта дій парламенту у сфері медіа
Як ми вже повідомляли, 4 травня за участю провідних вітчизняних медіа-експертів та представників політичних сил, що пройшли до парламенту, відбувся круглий стіл «Пріоритети Верховної Ради нового скликання у сфері свободи слова та ЗМІ», організований спільно Інститутом політики та ГО „Детектор медіа” за сприяння представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.
У «круглому столі» взяли участь Микола Томенко, Андрій Шевченко, фракція БЮТ; Ігор Жданов, перший заступник Голови центрального виконкому партії „Наша Україна”; Геннадій Задирко, секретар ПолітРади СПУ, Тетяна Лєбедєва, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення; Наталія Лигачова, шеф-редактор інтернет-видання та журналу „Детектор медіа”; Валерій Іванов, президент Академії української преси; Олександр Чекмишев, голова Комітету «Рівність можливостей»; Катерина Мяснікова, виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників; Ольга Большакова, голова правління Східноєвропейського інституту проблем медіа; Сергій Гузь, голова Незалежної медіа профспілки, Дмитро Крикун, директор з розвитку МГО «Інтерньюз-Україна» та інші.
Найбільш комплексне бачення розвитку інформаційного простору України з усіх політичних сил, що пройшли до Верховної Ради, сьогодні, як засвідчив круглий стіл, , має Блок Юлії Тимошенко. Очевидно, це не випадково, оскільки, як уже повідомляла «ТК», саме цей блок планує «відрядити» до складу нового комітету ВР з питань свободи слова та інформації чи не найбільшу кількість народних депутатів. Активну участь в обговоренні проблем медіа сфери взяли також представники НСНУ та СПУ.
На думку одного з лідерів БЮТ Миколи Томенка, починати народним депутатам нового складу парламенту треба з відновлення роботи Громадської Ради при Комітеті з питань свободи слова та інформації й залучення громадськості до обговорення всіх нових законопроектів у сфері медіа. М. Томенко також відзначив і негативні моменти, які перейшли у спадок від парламенту, що припиняє свої повноваження, новій Верховній Раді.
Микола Томенко: „Для мене є великою несподіванкою, фактично, нова редакція Закону „Про телебачення і радіомовлення”, який діє сьогодні. На мою думку, багато норм цього Закону є несподіванкою і для членів Комітету з питань свободи слова та інформації, а також для народних депутатів, які за нього голосували. В законі немає жодного обмеження на міжнародні інвестиції. Ми три роки дебатували, щоби підняти відсотки іноземних інвестицій з 30 до 35, а в Законі цю межу взагалі зняли. Я не вважаю коректними також різноманітні фінансові інновації, які Нацрада запропонувала згідно з діючим Законом. За сам факт участі в ліцензійному конкурсі вноситься фінансова застава. Я вважаю, що це положення суперечить принципу рівності та справедливості. Оскільки ви платите гроші, ви вже вступаєте в якісь фінансові відносини з Нацрадою. Так само дивним для мене є те, що Нацрада вирішила продовжити собі термін роботи на 5 років. Я думаю, що суспільство не вповноважувало її так довго працювати. І безліч інших юридичних речей, про які, мені здається, медіа середовище тільки здогадується, а в новому Законі воно все є. Я бачу, що редагування цього Закону, маю на увазі громадське редагування, буде одним з пріоритетів роботи Комітету. Я вже не кажу про хаос серед керівників обласних телерадіокомпаній. В Законі є кілька норм, яких ніхто не може пояснити”.
Не менш важливою проблемою, яку не розв’язав минулий парламент, на думку депутата, є проблема інститутів, що покликані опікуватися проблемами ЗМІ.
Микола Томенко: „Перманентний конфлікт між Держтелерадіо, Нацрадою та Верховною Радою мусить бути розв’язаний. Ми, медіа середовище, маємо розуміти загальну логіку того, як будуть прийматися закони, й того, що ми робимо. Тобто, якщо наша ідеологія така, що Держтелерадіо - це інститут, який у перспективі взагалі перестане існувати, тоді ми рухаємося цим шляхом. Коли я був в уряді, ми зробили певні кроки. Мінюст забрав деякі повноваження в Держтелерадіо. Зараз Нацрада має більше повноважень. Але ми розуміємо, що існування інституту Держтелерадіо є в Конституції. Тоді які повноваження кому передаються? Що залишається Нацраді, а що іншим інститутам? Такий документ має існувати. Люди, що працюють у Держтелерадіо, мають знати свої повноваження».
Ще однією проблемою стратегічного характеру Микола Томенко вважає процес роздержавлення ЗМІ. За словами депутата, представники парламентських фракцій, в принципі, не виступають проти створення Системи Суспільного мовлення, але предметом дискусії є те, на основі чого воно повинне формуватися.
Микола Томенко: „Ми всі повинні розуміти, як цей процес іде і як ми всі у ньому працюємо. У дискусії я тримав таку позицію: Суспільне мовлення треба робити на підставі державного мовлення. Тоді були зауваження екс-Держсекретаря Олександра Зінченка, який казав, що в ході виборів у Президента має бути певний ресурс. Хочу запитати, хто насправді мав цей ресурс в обласних телерадіокомпаніях? Блок Литвина. Більшість працівників телерадіокомпаній були у списках до обласних рад по списку Литвина. Щоправда, це їм не допомогло. Але якщо дивитися на обласні медіа як на ресурс влади, то очевидно, що ми далеко у напрямку демократизації не підемо».
Водночас, в ході дискусії на круглому столі підтвердилися вже виявлена в ході квітневого опитування «Детектор медіа» різниця у позиції представників «помаранчевих» сил щодо Суспільного мовлення. Геннадій Задирако, СПУ, підтвердив, що його партія вважає, що суспільне мовлення необхідно створювати, але не за рахунок державного.
Геннадій Задирако: „Наша принципиальная позиция состоит в том, что на базе УТ-1, УР-1 не может развиваться общественное телевидение”.
Микола Томенко: „На мою думку, ще одне надзвичайно важливе питання - проблема медіа як бізнесу. Йдеться не тільки про те, як буде заробляти медіа спільнота. Йдеться про те, чи здатний український медіа ринок конкурувати передовсім з російським. Тоді Нацрада не буде дебатувати про те, що треба робити з російськими ток-шоу. Отже, я переконаний, що ми ще раз мусимо повернутися до закону „Про рекламу”. Подивитися на те, як рекламні гроші, тут я вже скажу як політик, справедливо поділити. На сьогодні, я вважаю, більше за всіх потерпають друковані медіа з точки зору доступу до рекламного ринку. У найбільш виграшному положенні знаходиться телебачення. В нас є проблема з Інтернетом. Мене дивує, що ніхто про це не пише. Інтернет під час виборів-2006 активно працював з рекламою, і з прихованою, і з офіційною. Правда, працював поза межами закону. Я знаю, що сайт „Обозреватель”, наприклад, працював на підставі офіційних угод „Про рекламу”. Знаю інші відомі сайти, які не працювали за цими угодами. Ми, наприклад, під час виборчої кампанії мали проблеми, коли не могли розібратися, чому на „Українській правді” Юлію Тимошенко зобразили без очей. Цей банер ніхто офіційно не проплачував, угода не складалася. Він був розміщений на неформальній підставі. А на сайті написано „Чистий Інтернет”. Тому ми маємо визначити: якщо Інтернет - це медіа, то принципи рекламної діяльності мають на них поширюватися. Вони мають офіційно укладати угоди і нести за це відповідальність. Не є таємницею, що наша команда буде відстоювати певні обмеження для зовнішньої реклами, бо ми в цьому бачимо ресурс для медіа. І Кабмін, коли Юлія Тимошенко була прем’єром, і профільний Комітет ВР, коли я там працював, ініцюював законопроекти, які десь там загубилися. Наприклад, про заборону реклами алкоголю і тютюну на носіях зовнішньої реклами. Ми свідомі, що це великий ресурс, який піде тоді у медіа. Рекламні бюджети і тютюну, і алкоголю нікуди не зникають. Вони просто мусять перейти в іншу площину. Ми - єдина європейська країна, де така велика кількість зовнішньої реклами алкоголю та тютюну.
І останнє. Я передивився, які в нас у Верховній Раді є законопроекти, і думаю, що дуже добре, що ми зібралися. До другого читання, здається, там жодного не підготовлено. Я б сказав, що немає жодного концептуального законопроекту. Лише з апаратом Комітету, де сидить кілька юристів, ми не напрацюємо концептуальні закони. Можемо лише разом з медіа спільнотою їх напрацювати. А сьогодні наші пріоритети, знову акцентую: зміни до закону „Про телебачення й радіомовлення”, питання роздержавлення ЗМІ та створення Суспільного мовлення, зміна рекламної політики.
Мабуть, експерти та журналісти також скажуть, що нам робити з корпоративними журналістськими принципами. Я маю на увазі редакційну політику, взаємини між власником і трудовим колективом ЗМІ. Це питання треба вирішити законодавчо. Тому, коли Комітет збереться на перше засідання, а це буде не раніше початку червня, ми мусимо знайти механізм. Або пізніше, через уже сформовану Громадську раду при Комітеті. Можливо, у нас буде одна Громадська рада, яка б мала експертний вплив і на Верховну Раду, й на Нацраду. Що це має певну логіку - засвідчує, наприклад, проблема з кабельними мовниками. Щодо кабельників - то норми нового Закону про ТБ та РМ я підтримую. Якщо оператори кабельного мовлення з образою розповідають, що законодавці визначили для них виключний перелік програмних послуг, то, я вважаю, що це зроблено правильно. У нас донедавна кабельне телебачення взагалі було поза рамками Закону. Я скажу, що в Луганську, Донецьку та Криму і зараз вже існуюча норма закону не виконується. Коли йдеться про музичні канали, то українські музичні канали кабельниками із пакетів послуг викидаються, російські ставляться. В інших сферах мовлення норма про програмний пакет також не виконується. Тут я Нацраду повністю підтримую. Є територія держави, і тут мусять діяти певні правила”.
Ще один бютівець, журналіст Андрій Шевченко, вважає, що якщо місією попереднього парламенту було „ні кроку назад”, то у цьому парламенті вже треба говорити про «вдумливу інформаційну політику, яка встановить справедливі правила гри і в інтересах журналістів-професіоналів, і в інтересах медіакапіталу, і в інтересах влади й опозиції, і в інтересах громадянського суспільства і, звичайно ж, глядача, читача і слухача». Він виокремив сім, на його думку, найважливіших напрямків майбутньої діяльності парламенту у сфері ЗМІ.
Андрій Шевченко: „Перший з цих напрямків - Суспільне мовлення. Відразу скажу, що бачу два можливих підходи, як рухатися законодавчо. Перший - ухвалення Закону про Суспільне мовлення. Нам треба буде почати з чистого аркуша, оскільки перед новим роком Верховна Рада успішно поховала старий проект Закону про суспільне мовлення. Тому треба починати з написання законопроекту, його реєстрації, першого, другого читання і так далі. І далі, те, що вже озвучував Тарас Шевченко з Інституту Медіа права та деякі інші експерти: можна працювати з чинним законодавством, ухвалювати закон про Національну телерадіокомпанію, ухвалювати статут Національної телерадіокомпанії. Одним словом, рухатися з тим масивом законодавства, який є зараз. Я прибічник ухвалення нового закону, але сподіваюся намітити обидва шляхи і зважити їх результативність.
Скажу про кілька речей, які протягом року або півтора були напрацьовані по Суспільному мовленню. Ми говорили, що це система, яка працює за трьома принципами: воно належить суспільству, утримується і контролюється суспільством. Є сенс нагадати, на яку базу ми маємо розраховувати, які елементи в цій системі мають так або інакше фігурувати. Це Національна телекомпанія, обласні державні телерадіокомпанії та ще дві компанії - «УТР» і канал «Культура».
Другий напрямок дій - роздержавлення преси. Я думаю, що ці два напрямки нам треба розводити, оскільки є принципово різний набір рішень та інструментів. З можливих кроків я б виділив розгляд нового закону про пресу, або іншого закону, який, по-перше, встановив би заборону органам влади засновувати нові ЗМІ. Ми мали б розглядати також, по-друге, певні перехідні положення, де були б виписано, що всі друковані ЗМІ, які вже були засновані органами державної влади, мають припинити свою діяльність, умовно, через три роки, через рік, тобто, через певний термін. У цьому питанні багатьох лякає саме раптовість змін. Тому можна передбачити більш поступовий перехід. Ми могли б говорити про певний проект роздержавлення преси, заснований виконавчою владою. Це можна робити, не змінюючи законодавство, силами секретаріату Президента, Кабміну та інших відомств, що є засновниками державних ЗМІ.
Необхідно окремо сказати про роздержавлення преси, заснованої органами місцевого самоврядування. Там нас очікує найскладніша робота, адже доведеться переконувати багатьох людей. Можливо, треба говорити про якісь пілотні регіони та міста.
Третій пріоритет - це прозорість медіа ринку. Мова про те, як ми законодавчо знайдемо механізми, з якими зможемо відкрити структуру власності мас-медіа. Це можливо через нове прочитання механізму засновництва, який існує зараз. Також нагадаю про редакційні статути, про які йдеться в новому законі „Про телебачення і радіомовлення”.
Окремий напрямок - врегулювання легальної виплати зарплат журналістам Але це питання не є частиною суто медійного законодавства. Воно має вирішується в рамках країни, що допоможе отримати чесну журналістику.
Далі - проблеми рекламного ринку, вільного доступу до інформації і підтримки українського виробника. Останнім, сьомим напрямком, я назвав би шліфуванням чинного законодавства, адже очевидно, що за останні роки ухвалено дуже багато різних законів, які суперечать один одному. Крім цього, залишається багато білих плям. Зокрема, за новим Законом „Про телебачення і радіомовлення” в нас з’явилося розмежування на загальнодержавних і на регіональних мовників. Таким чином, залишилася половина мовників, які не відносяться до цих категорій. Вважаю, треба думати про механізм уніфікації законодавства, бо маємо багато нестиковок. Тож постає знову питання щодо створення Інформаційного кодексу.
Якщо ми говоримо про ці сім пріоритетів, то є ймовірність об’єднання всіх п’яти фракцій Верховної Ради. На яких ще союзників ми можемо розраховувати? Звичайно, на журналістів, на громадські організації, на третій сектор, що представлений тут.
Якщо говорити про владу, то я бачу союзниками і Президента з його секретаріатом. Щодо Кабміну, побачимо після формування коаліції та визначення кандидатур Прем’єр-міністра і голови Держтелерадіо. Проте, найбільшим нашим союзником, думаю, буде наш глядач, читач і слухач.
У БЮТ ми готуємо свій внутрішній документ, який називається „Пріоритети законодавчої роботи фракції у Верховній Раді”. Один з п’яти його сегментів, підготовлений Миколою Томенком, стосується саме інформаційного законодавства, інформаційної політики.”
В свою чергу, перший заступник Голови центрального виконкому партії „Народний союз Наша Україна» Ігор Жданов у своєму виступі зазначив, що його погляди багато в чому співпадають з тим, про що говорив Андрій Шевченко.
Ігор Жданов: „Перше, щодо Суспільного мовлення. Дискусія може стосуватися таких питань: яке буде фінансування, за рахунок чого створюватиметься Наглядова рада, яке місце там займатиме реклама.
Друге питання - роздержавлення ЗМІ. Погоджуюсь із тим, що виконавча влада не повинна засновувати нові ЗМІ. Потрібно скасовувати це право власності і у нинішньої влади. Роздержавлення ЗМІ, що належать органам місцевого самоврядування - ось дискусійне питання. За кордоном деякі друковані ЗМІ є власністю громад. Я бачу такий підхід - якщо громада готова платити і утримувати цю газету, чому б і ні? Проблема в тому, щоб вона представляла інтереси всіх мешканців цієї громади. Ми маємо приклад „Голосу України”. Там дотримуються досить зваженої позиції. Не можна допустити, щоб хтось масово скупив газети на місцевому рівні, бо тоді матимемо керовану пресу.
Інша проблема - обласні і державні телерадіокомпанії. Зрозуміло, в нинішньому вигляді вони далі існувати не можуть. Але це буде не суспільне мовлення, а громадське, на рівні територіальної громади. Чи буде воно інтегроване в єдину систему суспільного мовлення по всій Україні?
Потрібно також вирішувати проблему з власниками. Країна повинна знати, хто стоїть за найбільш впливовими ТРК. Це питання суспільно-інформаційної безпеки.
Ми знаємо, хто є власниками «Криворіжсталі», але не знаємо справжнього власника „1+1” чи „Интера”. Вони можуть давати назви 10 фірм, але не зрозуміло, хто за цим стоїть.
Не менш важливим є також законодавче визначення підходів до Угод про редакційну політику ЗМІ. Ця проблема є стратегічною, оскільки, я сподіваюся, ми назавжди вирішили питання політичної цензури. Але, як в усіх країнах перехідного періоду, в нас буде посилюватися цензура з боку власників.
Наступна проблема - професійність журналістів. Хоча це більше поточна робота неурядових організацій. Необхідно приділити увагу також захисту національного інформаційного простору, найперше, стосовно російських каналів. Це є проблемою кабельних операторів. Відкритим залишається питання інформаційної підтримки щодо вступу України НАТО та поінформованості громадян про державну політику в цьому напрямку, а саме про Північноатлантичний договір, про указ Президента. Невирішеною є також кадрова проблема Держтелерадіо. Ця інституція вибивається з загального процесу, що відбувається у державі.
Отже, те, про що говорилося, - лише частина пріоритетів, які, я сподіваюся, увійдуть до майбутньої коаліційної угоди. Тоді нам буде легше працювати і з боку уряду, і з боку парламентських фракцій”.
Олександр Омельчук, заступник голови інформаційної служби секретаріату Президента України, зі свого боку зауважив, що його відомство готує низку стратегічних ініціатив і розраховує на підтримку з боку фракцій, Комітету і громадських організацій.
Олександр Омельчук: „Ті зустрічі, які ми вже провели з громадськими організаціями, свідчать про здоровий діалог.
Зупинюсь на питанні обласних ТРК. Там дійсно дуже багато наших союзників. Це люди, які хочуть робити щось для країни. Багато керівників ОДТРК вже підготували ґрунт для змін.
Щодо Національної ТРК. Не хотів би, щоб ми вдавалися до таких кроків, коли люди в один день отримують документ про звільнення. Йдеться про людські долі. Цю проблему ми маємо вирішувати послідовно. На юридичному й законодавчому рівні кроки мають бути продуманими.
Наступний пункт. Йдеться про інформаційну безпеку країни. Я бачив нерозуміння проблеми з боку українських журналістів. Ми підійшли до цього дуже серйозно, оскільки мова йде про профпридатність української журналістики. Тому одна з ініціатив Президента - співпраця з освітніми організаціями, які займаються підготовкою журналістських кадрів та перепідготовкою журналістів.”
Присутні на „круглому столі” експерти також висловили впевненість у тому, що на сьогоднішній день пріоритетом є роздержавлення ЗМІ та створення Суспільного мовлення. При чому не тільки на базі НТКУ та національного радіо, але й із залученням обласних ТРК. Однією з найбільших проблем на шляху осуспільнення державних ЗМІ представники громадськості бачать навіть не фінансування, а принципи формування наглядової ради СМ. Бо у вкрай політизованому українському суспільстві виникатимуть побоювання, що якась політична сила намагатиметься контролювати Наглядову раду. Інша причина, що на сьогоднішній день складно забезпечити паритетне представництво в ній громадських організацій, політичних партій та органів влади. Щоби зняти суперечності, було запропоновано розпочати процес формування наглядової ради з нуля за такою формулою: по одному представнику і від парламентських фракцій та квота для представництва від коаліції непарламентських партій. Основну ж частину наглядової ради, на думку експертів, повинні складати представники громадськості. При цьому зазначалося, що оскільки Президент має парламентську фракцію, яка його підтримує, то, відповідно, втрачається доцільність в окремій квоті для глави держави.
Експерти також розкритикували позицію СПУ щодо суспільного мовлення як таку, що характерна для тоталітарної держави. І нагадали, що влада має доносити свою позицію до людей через, приміром, інформаційні бюлетені, а не через контроль над ЗМІ. Аналітики також звернули увагу на те, що політичні сили часто перевищують значення державного мовлення. І відзначили, що в суспільстві рівень довіри як до державного, так і до комерційного телебачення сьогодні падає.
Стосовно роздержавлення ЗМІ, зокрема на регіональному рівні, експерти висловили впевненість у тому, що цей процес повинен відбуватися поступово. Водночас, стосовно загалнонаціонального НТКУ була висловлена позиція, що у цьому випадку слід застосовувати і радикальні засоби.
Експерти також наголосили на проблемі дублювання українською мовою всіх програм іноземного виробництва. З одного боку, тут наявний соціальний конфлікт, оскільки навіть дублювання двох програм на каналі ТЕТ викликає негативний суспільний резонанс. З іншого боку, є потреба у протекціоністських (а не заборонних) заходах по захисту української мови в ефірі.
Аналітики також нагадали парламентарям, що в Україні ще діє закон про суспільну мораль. І сьогодні це є практичною проблемою, тому що створити певні програми без рішення відповідної комісії неможливо, але самої комісії реально не існує.
Присутні також висловили побоювання, що бажання обмежити вплив іноземних кампаній на вітчизняний інформаційний простір (переважно в контексті відносин з Росією) може створити перешкоди для приходу західних інвестицій в медійну галузь. Головне, на думку аналітиків, щоб іноземна структура, яка діє у нас в державі, не була офшором, тоді їй так чи інакше доведеться «грати» за правилами, встановленими вітчизняним законодавством.
Учасники „круглого столу” з боку громадськості особливу увагу також звертали на проблему прихованої реклами та замовних матеріалів в українських медіа. На думку експертів, для її вирішення недостатньо буде одного закону. Громадськість у цьому питанні чекає від нового складу Комітету ВР з питань свободи слова та інформації розробки цілої низки законодавчих механізмів.
