Минулого тижня «Репортери без кордонів» оприлюднили рейтинги, за якими Україна «виросла» щодо показників свободи слова порівняно з іншими країнами. 116-те місце між Перу та Камбоджею зі 179 країн виглядає не так погано на тлі російського 142-го місця та минулорічного українського 131-го.

Ба більше: наші дослідження - моніторинг порушень прав журналістів, - який Інститут масової інформації проводить уже 12 років, також засвідчує покращення низки ключових показників.

Зокрема, порівняно з минулим роком у країні справді було менше нападів на журналістів (24 проти 26 минулого року), перешкоджань їхній діяльності (38 проти 48), менше зафіксованих фактів тиску та цензури.

Та чи означає це, що покращилася ситуація зі свободою слова?

«Репортери», як ІМІ та більшість інших правозахисних організацій, оцінюють ситуацію з огляду на кількість порушень та ступінь їхньої тяжкості - найтяжчими порушеннями вважаються вбивства та арешти журналістів, далі йдуть напади та побиття. В даному випадку йдеться про фізичну безпеку журналістів. Там, де її не забезпечено, не може бути свободи слова.

Такі порушення як перешкоджання, тиск, цензура - це умови роботи журналістів. Держава має не лише сама не припускатися таких порушень, але й має обов'язок створити умови, щоб унеможливити тиск чи цензуру з боку власника ЗМІ тощо. Держава це має зробити для того, щоби забезпечити людям можливість отримувати незалежну та незаангажовану інформацію від медіа.

Міжнародні рейтинги складні для вимірювання ще й тому, що в окремих країнах ситуація може різко погіршитися, й те, що хтось опинився на вищій сходинці, може зовсім не означати його прогресу, а радше свідчити про регрес інших.

Тож показники - це лише один аспект, і він демонструє лише один сегмент того, що ми називаємо ситуацією зі свободою слова. Як ж інші сегменти варто брати до уваги?

Медійний плюралізм

Загалом, 2011 рік в Україні відзначився подальшою монополізацією телепростору. Найбільш тривожний факт - непрозорий конкурс на цифрові частоти, проведений Національною радою з питань телебачення та радіомовлення. В результаті, за три роки цифрові канали мовлення можуть опинитися в одних руках.

Користувачів інтернету в країні побільшало, їхньої свободи ніхто не обмежував. Проте якісних нових видань в інтернеті, які б надавали важливу суспільну-політичну інформацію, більше не стало. До того ж більшість українців - 69% - і далі отримують інформацію з телебачення.

Суспільне мовлення

Наявність суспільного мовлення - важливий момент забезпечення медійного плюралізму в контексті суспільного інтересу. 2011 рік не дав жодного поступу в напрямку створення суспільного мовлення. Янукович, так само як і Ющенко, продовжує заявляти про необхідність створення такого мовника, проте про жодні конкретні дії не йдеться.

У 2011-му з Адміністрації президента законопроект про суспільне мовлення скерували на узгодження в Кабмін, хоча президент і сам є суб'єктом законодавчої ініціативи і цілком міг би подати його відразу в парламент. Текст, узгоджений із Кабміном, уже не мав жодного стосунку до того, що називається суспільним мовленням. Тож відповідальність за внесення його до парламенту ніхто на себе брати не захотів. Сергій Льовочкін попросив, аби документ проінспектували експерти Ради Європи. Їхніх висновків ніхто публічно не презентував, проте в нас є всі підстави вважати, що вони повністю співпадають із оцінкою українських експертів стосовно того, що останній текст проекту закону погано співвідноситься з базовими принципами створення суспільного мовлення.

Контент масових ЗМІ

Найбільш масовими ЗМІ залишаються загальнонаціональні телеканали, які належать чотирьом, по суті, монополістам у цій сфері - Хорошковському, Пінчуку, Коломойському та Ахметову. Близькість або бажання близькості кожного з цієї четвірки до влади визначила їхню редакційну політику.

Основні тренди телебачення-2011: відхід від політики, різке зменшення критичності, поява «закритих тем», таких, наприклад, як процеси великої приватизації, проблеми зі свободою слова чи резиденція президента Януковича. Значно менше політики стало навіть у новинах, де про події, які детально обговорювали всі світові ЗМІ, українські медіа говорили лише простими повідомленнями ведучих (які перетворюються просто на дикторів). У першу чергу йдеться про суд та ув'язнення лідера опозиції Юлії Тимошенко.

Відомі прямоефірні ток-шоу, завжди коментовані представниками влади як свідчення свободи слова в країні, ставали протягом року все більш маніпулятивними - як на рівні підбору гостей і тем, так і формату вибудовування дискусії та постановки питань. Про це, зокрема, свідчить і щотижневий моніторинг якості цих програм, здійснюваний ТК.

Законодавчі зміни

У 2011-му набув чинності закон «Про доступ до публічної інформації», що відкрив журналістам більший доступ до інформації від раніше закритих органів, як-от органів місцевого самоврядування чи органів зі спеціальним статусом - Нацбанку, ДУС тощо. Проте було зафіксовано чимало відмов надати інформацію із посиланням на закон «Про захист персональних даних». Судові розгляди показали, що через залежність судової гілки влади отримати потрібну інформацію залишається проблемним завданням.

Жодних інших вагомих змін на законодавчому полі в 2011 році не було.

Окремо варто зазначити голосування у першому читанні законопроекту «Про захист суспільної моралі». У разі його схвалення спеціальний орган - комісія з питань захисту суспільної моралі - отримає можливість без рішення суду вимагати від провайдера закриття контенту будь-якого інтернет-видання, а також вимагати через суд відібрати ліцензію в будь-якого електронного ЗМІ. Підставою для цього може бути не лише порнографія, але й еротика, лайка чи образа національної гідності. Ухвалення такого документу означатиме запровадження дієвих цензурних інструментів у країні.

Відкритість

Дві прес-конференції президента за рік та новий режим роботи журналістів у Кабміні, яких тепер відмежували від міністрів чорними стрічками і локалізували у спеціальній кімнаті із відеотрансляцією, кажуть самі за себе.

Тож можемо констатувати: 2011 рік не призвів до жодного прогресу в сфері забезпечення свободи слова, медійного плюралізму та відкритості влади. Зменшення показників порушень означає переважно те, що більшість журналістів уже сприйняли «правила гри» і добровільно дотримуються їх. Ті, кого вони не влаштовують, поза ефіром масових ЗМІ. Як наслідок - понад 60% громадян фактично позбавлено можливості отримувати збалансовану та повну інформацію про події в країні. Таке інформаційне середовище жоден рейтинг не може визначити як «вільне».

Вікторія Сюмар, ІМІ, для Детектор медіа