Хіба у будь-якій нормальній країні всього оберемку інформації не вистачило б для початку глибокої політичної кризи, наслідком якої стала б, щонайменше, відставка кількох міністрів, не рахуючи керівництва “Нафтогазу”?

За останні сто років політичні скандали не раз змінювали історію багатьох країн. Досить було, скажімо, британському королеві Едуардові VIII неправильно одружитися, як йому довелося зректися престолу, не просидівши і року на ньому. Щось схоже сталося і з німецьким міністром оборони генералом фон Бломбергом. А от президенту Клінтону американці врешті-решт вибачили історію з Монікою Левінськи й Овальним кабінетом – все ж таки надворі були більш вільні звичаї. Хоча крові, звичайно, попсували чимало. Це що стосується скандалів, пов‘язаних з суто інтимними справами. Скандалів іншого типу також вистачало. Скажімо, німецький канцлер Віллі Брандт змушений був піти у відставку, коли з‘ясувалося, що серед його оточення тривалий час діє шпигун комуністичного боку. А французький прем‘єр П‘єр Береговуа не тільки пішов у відставку, а й наклав на себе руки після того, як його звинуватили в отриманні пільгового кредиту. І, нарешті, всім відомий Вотерґейт, внаслідок якого тодішній президент США Ричард Ніксон під загрозою імпічменту змушений був добровільно скласти повноваження...

Коли при підписанні українсько-російських газових домовленостей 4 січня 2006 року невідь звідки виникла компанія-посередник “РосУкрЕнерго”, одразу почалися розмови про наявність “фактору Х” у цій компанії, тобто, перебування серед її власників, крім росіян, кількох громадян нашої країни. У ЗМІ з‘являлися найнеймовірніші припущення. Але впадає в око те, що представники влади рішуче заперечували ці розмови. Скажімо, десь у середині лютого 5-й канал та деякі інші мас-медіа в черговий раз надали слово міністру палива й енергетики Івану Плачкову, котрий категорично відкинув саму можливість наявності українців серед засновників РосУкрЕнерго і назвав повідомлення про це “провокацією”. Тоді ж президент Віктор Ющенко дав доручення керівництву Служби безпеки України розібратися, хто персонально є власниками РосУкрЕнерго. Хвацькі сбушники за майже три місяці не просунулися у своєму розслідуванні ані на крок, і у середині квітня уряд України співав стару пісеньку: не знаємо... нема... відсутня інформація.

А далі події понеслися чвалом.

21 квітня 5 канал сповістив з посиланням на The Wall Street Journal, що Міністерство юстиції США розслідує діяльність «Росукренерго», компанії-постачальника російського та середньоазійського газу до України, зареєстрованої у Швейцарії. За інформацією видання, заявили новинкарі 5 каналу, “представники “Росукренерго” зустрічалися із слідчими Мінюсту у Вашингтоні. Обидві сторони від коментарів утримуються”. І додали, що фізичні особи – власники компанії не незвані і що “голова українського “Нафтогазу” Олексій Івченко каже, що такою інформацією не володіє і звертається до американських органів з проханням посприяти в її отриманні”.

24 квітня “Інтер” у вечірніх “Подробицях” розповів про дані, опубліковані в Лондоні в доповіді групи Global-Witness. Більша частина цієї доповіді присвячена компаніям-посередникам, які з 1994 року постійно одержували від Києва та Ашгабада ексклюзивні права на продаж “блакитного палива” і, використовуючи різні схеми та пільги, одержували надприбутки. У сюжеті Олексія Коваля сказано, що експерти Global-Witness закликають українську владу розслідувати, чому в компанії РосУкрЕнерго інтереси Києва представляють чиновники “Нафтогазу” та громадяни Великої Британії; у доповіді згадані прізвища Семена Могилевича, розшукуваного Інтерполом та ФБР, і Дмитра Фірташа.

А 26 квітня (чи не хотів хтось із дуже викривленим почуттям гумору ознаменувати цим 20-річчя Чорнобиля?) стався інформаційний вибух. Телебачення та Інтернет оперативно донесли його сутність до українських громадян. Уранці новини телеканалу ICTV повідомили, з посиланням на московську газету “Известия”, що бенефіціаріями 50%-ї частки Raiffeisen Investment AG у компанії РосУкрЕнерго є двоє українських громадян – Дмитро Фірташ (90% акцій) та Іван Фурсін (10%). Мовляв, ці імена названі у звіті аудиторської компанії Pricewaterhouse Coopers про фінансову діяльність компанії з 22 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року. У повідомленні йшлося також про те, що Дмитро Фірташ – власник баскетбольного клуба “Київ”, займається постачанням газу з Туркменістану, Узбекистану та Казахстану, проживає в Будапешті. Він також є президентом філії компанії Highrock Holdings Ltd, власником якої є розшукуваний Інтерполом та ФБР бізнесмен Семен Могилевич, а ще – фактичним власником українських телеканалів К-1 і К-2. Іван Фурсін – власник одеського “Місто-банка”, а також основний акціонер Одеської кіностудії. Відповідно до звітності “Газпрому”, чистий прибуток РосУкрЕнерго, за підсумками 9 місяців 2005 року, становив півмільярда доларів.

5 канал був лаконічнішим. Увечері 26 квітня він повторив основні моменти тієї ж самої інформації, тільки більш стисло, додавши: “Секретаріат президента України повідомив, що там перевірять інформацію газети “Известия”.

Практично те саме 5 канал передав і вранці наступного дня, додавши лише деякі деталі. Процитую це повідомлення так, як воно міститься на сайті каналу:

Тоді ж увечері міністр економіки Арсеній Яценюк у вечірньому ефірі каналу «1+1» наголосив: “РосУкрЕнерго не розв‘язує проблеми надійних поставок газу в Україну... Нам необхідно підписати двосторонній протокол з Росією, як того вимагає міжурядова угода”. Він додав, що Україна в принципі проти будь-яких посередників: “Можуть бути тільки прямі стосунки між НАК “Нафтогаз України” і РАО “Газпром”... Існує проект міжурядового протоколу, але російська сторона тягне з підписанням, тому що взяття міжурядових гарантій навряд чи сьогодні є предметом великих інтересів тієї сторони, яка сьогодні постачає нам газ”.

А ICTV додав до цього в чомусь прямо протилежну думку Івана Плачкова, що Україна поки що не збирається відмовлятися від послуг РосУкрЕнерго. “У нас контракти підписано, ціна задовольняє, а там будемо дивитися. Україна буде працювати і буде споживати газ і, бажано, щоб по 95 доларів за тисячу кубометрів, як домовлялися”, - заявив міністр.

Наступного дня, 27 квітня, новинкарі докинули відомостей. 5 канал устиг першим (о 10-й ранку) розповісти: Дмитро Фірташ підтвердив, що він – співвласник РосУкрЕнерго – компанії-посередника з постачання газу з Центральної Азії до Європи. Згідно із цим повідомленням, Дмитро Фірташ наголосив: РосУкрЕнерго не є паразитичним посередником, який запровадив здирницькі ціни на постачання туркменського та російського газу до України та Європи. РосУкрЕнерго – лише “додаток” до “Газпрому”. А ще “Фірташ заперечив, що він нібито пов‘язаний із Семеном Могилевичем, російським кримінальним авторитетом, якого розшукує ФБР США. Пан Фірташ сказав, що зустрічався з Могилевичем кілька разів, але той ніколи не був його партнером”.

Денні “Факти” ICTV додали до цього, що Дмитро Фірташ допускає можливість збільшення ціни на газ, що поставляється в Україну. А ще, виявляється, президент Віктор Ющенко підтримує діяльність компанії і знає про неї.

Тут в українському політикумі повинна була б статися справжня гоголівська німа сцена з подальшим лементом, але, мабуть, зашкодили свята...

І, нарешті, “Подробиці” на “Інтері” того ж 28 квітня увечері розповіли про офіційну реакцію на останні повідомлення про власність на РосУкрЕнерго. Так, “Подробиці” дали виклад виступу заступника голови президентського секретаріату Анатолія Матвієнка та його синхрони. Отже, Матвієнко не виключає, що 2007 року Україна замінить посередника в постачанні газу, і при цьому наголошує, що Дмитро Фірташ та Іван Фурсін є українцями, “але представляють не Україну, а себе”. Фірташ, мовляв, не є резидентом України, а, “за логікою його інтерв‘ю, він є підставною особою додатку до “Газпрому”. А ще Матвієнко закликав здіймати з цього питання менше шуму, а мати “більше відповідальності”.

У свою чергу, секретар Ради національної безпеки й оборони Анатолій Кінах наголошує, що РосУкрЕнерго визначений посередником з ініціативи саме “Газпрому” (натомість речники “Газпрому” стверджують прямо протилежне). А ще Кінах, згідно із репортажем “Подробиць”, підтверджує прагнення України до прямих стосунків із “Газпромом” та “прозорих, рівноправних, взаємовигідних зв‘язків співпраці в енергетичній сфері” з Росією.

Ну, а далі пішло ледь не суцільне святкування, коли газети не виходили, Інтернет працював мляво, телебачення зосередилося на розвагах, а проблеми РосУкрЕнерго відійшли на задній план.

Але хіба не досить того, що прозвучало з 26 по 28 квітня по телебаченню і було підкріплене численними розлогими публікаціями в Інтернеті, в тому числі і щодо факту зустрічі президента Віктора Ющенка з Дмитром Фірташем наприкінці 2005 року? Хіба у будь-якій нормальній країні всього цього оберемку інформації не вистачило б для початку глибокої і тривалої політичної кризи, наслідком якої стала б, щонайменше, відставка кількох міністрів, не рахуючи керівництва “Нафтогазу”? Хіба не було наочно виявлено брехню з боку найвищих посадовців та зловживання владою в особливо великих розмірах?

Власне, навіть у разі, коли уявити, що СБУ за три місяці не змогла знайти жодних слідів діяльності власників РосУкрЕнерго, що податкове відомство не знало нічого про джерела прибутків мільярдера Дмитра Фірташа (котрий офіційно, між іншим, живе у Києві), що міністр палива та енергетики Плачков наївно вважає: Україну-матінку можуть грабувати лише москалі та марсіани, що, нарешті, президент Ющенко, розмовляючи з Фірташем, не знав, хто саме перед ним, то і тоді постає закономірне запитання про компетентність та відповідальність згаданих владних осіб та інституцій. А оскільки важко уявити, що в Україні всі посадовці поспіль настільки наївні, то постають зовсім інші запитання, які мусили ставити більш-менш незалежним, а водночас і професійно обізнаним експертам телевізійники: як оцінити всю цю веремію? Чого тут більше – дурості чи злочину? Як сполучаються національні інтереси з грою у мовчанку щодо власності на РосУкрЕнерго? І, зрештою, хто персонально мусив одержувати “відкати” від цієї фірми-посередника, що її вставили у російсько-українські газові стосунки, причому так цікаво, що російська сторона стверджує: тут задіяні значні українські інтереси, а українська сторона твердить про інтереси російські?

Власне кажучи, телевізійники, як публіка мобільна, що спілкується з величезною аудиторією і здатна підкріпити абстрактні міркування та конкретні цифри вельми переконливим відеорядом, мусили б започаткувати політичний скандал на найграндіознішому рівні.

Але вони практично обмежилися новинами, хоча – часом – і змістовними.

Можливо, грандіозні скандали українському суспільству у його нинішньому стані справді не потрібні. Можливо, ми не доросли до того, що нечесна гра мусить бути покараною за будь-яких обставин, навіть коли такий гравець нам подобається. А, можливо, українська журналістика лінива і непрофесійна?

Готової відповіді у мене немає. Крім однієї: політичні скандали – це така річ, до якої треба дорости, йдучи дорогою цивілізаційного поступу. І телебачення зовсім не автоматично стає інструментом суспільного очищення, а не зведення рахунків між кланами та не засобом замовчування проблем за загальною згодою своїх власників. А втім, подивимося, що новенького трапиться навколо РосУкрЕнерго у травні.