Якщо суд вирішив, що дім депутата - його фортеця, доведеться це прийняти, адже рішення КСУ не підлягає оскарженню. Проте ніхто не може заборонити запитання, які самі напрошуються. Всі ті запитання повинні лунати якомога ширше й із різних джерел. Якщо не всі можновладці дадуть згоду на розголошення суспільно важливої інформації, можна буде оприлюднити список тих, хто приєднався, та список питань, які решта чиновників віднесе до «приватних». Перед виборами громадяни мають право знати, хто справді зацікавлений у відкритості та підзвітності, а хто - тільки в красивих словах.

Чи багато зміниться після сумнозвісного рішення Конституційного суду від 20 січня? Повинно змінитися, тільки зовсім не так, як того бажали замовники рішення.

Повинно змінитися, бо знаємо, для кого судді найвищого суду в державі люб'язно визначили межі «конфіденційної інформації» й чому саме тепер, коли не тільки в Жашкові починають готуватися до наступних виборів. Ясно, чому саме так, а не інакше: щоб у влади руки нібито чистими залишилися, а потрібний результат було забезпечено.

Повинно змінитися, бо судді не могли не знати, скільки бруду приховано тими нібито чистими руками, й марно вони посилаються на міжнародні конвенції, щоб не таким брудним виглядало їхнє потакання владі та задоволення власних інтересів.

Прислужливо розширили до неможливості визначення конфіденційної інформації, тільки ось забули розтлумачити депутатам Жашківської районної ради, та й нам із ними, що саме не підлягає обмеженню, коли саме можливі збирання та розповсюдження конфіденційної інформації про особу, бо є «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Хоча про це йдеться й у багатьох документах тих європейських структур, на які вельми вибірково посилалися, йдеться й у рішеннях Європейського суду з прав людини.

Інформація про майновий стан чиновників і політиків, які живуть за рахунок платників податків та розпоряджаються їхніми грошима, не може бути конфіденційною. Загальновідомо, що одної декларації самого чиновника замало. А тепер ще й члени їхніх сімей зможуть посилатися на право приватності.

Є очевидні колізії в законодавстві, але судді не розтлумачили, що саме не підлягає обмеженню. Бо від невизначеності в багатьох геть зникне бажання на власній шкурі це перевіряти. Сміливі журналісти залишаться, але їх стане менше. Цілком можливо, їх і не чіпатимуть, розраховуючи на те, що в нинішніх умовах неприємності від неминучого галасу переважать імовірну шкоду від самих журналістських розслідувань.

В Україні проводяться гучні та суспільно значущі журналістські розслідування, які влада фактично ігнорує. Знає, що це їй це зійде з рук, що в ЗМІ подискутують день чи два, і знову буде тиша. Обурились люди, коли загинув Ігор Індило в Шевченківському відділку міліції в Києві. Дехто ще обурився, коли через півтора року завершився «суд», який так і не з'ясував причини смерті здорового хлопця. Шкоду від такого обурення влада спокійно переживе. Як і абсолютно скандальні відкриття про «Межигір'я», про видатки на нардепів тощо. Внаслідок подібного скандалу в Англії два роки тому полетіли голови, кількох депутатів притягли до кримінальної відповідальності та внесено суттєві зміни до системи відшкодування депутатських видатків...

Не йдеться про якісно іншу владу в Англії чи в Німеччині, як продемонстрував недавній скандал довкола президента Вульфа. Просто люди там мають інші очікування та вимоги: вони усвідомлюють, що народні обранці повинні їм служити, і ЗМІ не відчепляться, допоки ті не пояснять не тільки що трапилося, але й що збираються змінити.

Саме тому вважаю, що рішення КСУ, як не прикро для влади, може сприяти формулюванню важливих стратегій та розширити усвідомлення того, чого не мають права приховувати.

Наступний список можливих напрямків діяльності жодним чином не претендує на вичерпність.

Слід узгодити (з усіма зацікавленими журналістами та громадськими організаціями) список відомостей, які вважаємо особистою справою політиків (будь-які романи, сексуальна орієнтація, тощо), й ті, що не підлягають обмеженню в доступі, бо представляють суспільний інтерес. Це все, що ми можемо вимагати від людей, які вирішують (чи сподіваються отримати можливість вирішувати), як витрачаються гроші платників податків. Це, безумовно, включає й усе, що могло би свідчити про корупцію, про неповну чи неправдиву інформацію в деклараціях тощо.

Якщо суд вирішив, що дім депутата - його фортеця, довкола якої можна збудувати подвійний паркан із металу та права на приватність, доведеться це прийняти, адже рішення КСУ не підлягає оскарженню. Проте ніхто не може заборонити запитання, які самі напрошуються.

Варто стисло викласти як запитання, так і пояснення того, чому ці запитання має бути поставлено. Щоб усі зрозуміли, чому не можна, наприклад, задовольнятися абсолютно неадекватною відмовою Адміністрації президента повідомити, хто з чиновників чи політиків, які мешкають в урядових резиденціях у Конча-Заспі та Пущі-Водиці, мають пільги на комунальні послуги, бо це «віднесено Кабінетом Міністрів до інформації з обмеженим доступом».

Всі ті запитання повинні лунати якомога ширше й із різних джерел, зокрема й англійською мовою. Тоді їх зможуть підхопити іноземні журналісти, представники GRECO та інших європейських структур, які не звикли ввічливо переходити на іншу тему, коли співрозмовник відхиляється від відповіді.

Подібну Хартію відкритості можна надіслати, наприклад, усім кандидатам у нардепи, з проханням до них і членів їхніх сімей приєднатися на знак згоди на розголошення суспільно важливої інформації. Бажано потім ту саму Хартію розсилати до різних груп чиновників, суддів та ін. Якщо, як нас запевняють представники АП та правлячої більшості, немає проблеми з доступом до такої інформації, нехай усі приєднаються. Якщо не мають чого приховувати, чому не можна ділитися інформацією? В аеропорту можуть поставити будь-які запитання, покопатися в найприватніших речах. Але якби ці перевірки обмежили під егідою права на приватність, нам усім було б небезпечніше.

Якщо не всі можновладці дадуть згоду, то оприлюднимо список тих, хто приєднався, та список питань, які решта чиновників відносить до «інформації з обмеженим доступом». Щоб було видно, на які запитання з боку платників податків та виборців щодо виконування повноважень та витрачання публічних грошей вони не хочуть відповідати.

Небажання відповідати на обґрунтовані запитання, що напряму стосуються суспільного інтересу, теж дозволяє виборцям робити інформований вибір. Перед виборами громадяни мають право знати, хто справді зацікавлений у доступі до інформації, у відкритості та підзвітності, а хто - тільки в красивих словах.

Фото - tsn.ua