Телешоу під куполом: що чекає на глядачів?

28 Квітня 2006
9804
28 Квітня 2006
13:50

Телешоу під куполом: що чекає на глядачів?

9804
З опануванням народними депутатами-новачками вміння працювати на телекамери проблем, думається, не буде.
Телешоу під куполом: що чекає на глядачів?

26-27 квітня в Україні відбулася маленька революція. Закінчилася остання сесія  Верховної Ради четвертого скликання й були офіційно оголошені результати виборів до Верховної Ради п‘ятого скликання. І хоча новому складу парламенту для того, щоб вступити у свої права, залишилося ще зібратися на свою першу сесію, але навряд чи щось, крім виверження вулкану на Печерську, завадить цьому. А на додачу йдеться про парламент, обраний за новим виборчим принципом – за списками партій та блоків, у якому буде близько 60% нових (чи, принаймні, нових у тому, що стосується законотворчості) імен.

А це обіцяє істотне оновлення того телешоу, яке розігрується під майже цирковим куполом на вулиці Грушевського (язик не повертається назвати цей купол “банею”, як вимагає літературна українська мова: адже це бані храмів сяють щирим золотом, тоді як купол Верховної Ради далеко не завжди променить флюїдами чесної політики...) і до якого ми всі звикли за останні роки передусім завдяки 5-му каналові. Власне, і самі політики-ветерани звикли до своєї діяльності у форматі телешоу, тому нерідко звертаються безпосередньо до глядачів; новачкам же доведеться на ходу опановувати незвичний для більшості з них (крім кількох телеведучих та не менш зіркових політологів) жанр. Але я чомусь переконаний, що опанують. І дуже швидко. Не знаю, як вдало вони ввійдуть у курс таємниць законотворчості, а от вміння працювати на глядача з‘явиться дуже швидко.

Отож,  давайте спершу поглянемо, кого ж із ключових персонажів шоу 2002-06 ми не побачимо у новій Верховній Раді. Найперше – ведучого, пробачте, спікера Володимира Литвина, який очолював на виборах “Народний блок” імені себе самого, і активних шоуменів Ігоря Єремєєва, Олега Зарубінського, Василя Надрагу. Жаль. Вони були не найгіршими. Не тільки у сенсі форми, а й змісту сказаного. А от команда об‘єднаних соціал-демократів, яка йшла на ці вибори у складі блоку “Не Так!”, відзначалася саме формою. Нестор Шуфрич, Ігор Шурма, нарешті, сам Леонід Кравчук. Персонажі, здатні пристрасно і щиро обстоювати що завгодно і коли завгодно; сьогодні – одне, завтра – інше, післязавтра – перше й друге разом з додачею чогось третього, логічно несумісного з ними, але так само – пристрасно і з переконаністю у власній правоті. Додамо до них Степана Гавриша, котрий також ішов у списку “нетаків”, і переконаємося, що нам їх не вистачатиме. Не у творенні законів, звісно (досить згадати незугарну й “діряву” політреформу, до якої “партія юристів” доклала свою руку), а у телевізійних баталіях. Не буде у новому парламенті й останнього українського націонал-комуніста Бориса Олійника, котрий умів щиро й органічно поєднувати на загал непоєднувані у світлі досвіду ХХ століття речі: червоні переконання й український патріотизм; блок Олійника-Сироти, як відомо, лишився далеко за 3%-м бар‘єром. А що робити без імпозантної Людмили Супрун? Хто так упевнено варитиме бюджетну кашу на очах глядачів?

А ще не пройшов у нову Раду неймовірно пасіонарний Юрій Кармазін, який у парламенті четвертого скликання 1077 разів (!!) виступав з місця й 1092 (!!!) рази – з трибуни. І практично кожен його виступ ставав викриттям якихось щонайменше страшних (а частіше відверто жахливих) речей, від яких серця телеглядачів мали завмирати, а тоді – битися прискорено. Не вдягне Кармазін свій прокурорський мундир, не викриє черговий державний переворот, нема на те Ради... Не потрапили туди й один із головних знавців фінансів Віктор Пинзеник, елегантний Сергій Соболєв, знані “польові командири” Майдану Тарас Стецьків, Володимир Філенко та Юрій Луценко (двоє перших мали нещастя знаходитися у списку блоку “Пора-ПРП”, який не набрав і 2%, останній не балотувався до Верховної Ради).

Тепер уже не бігатимуть Зайці по залу (ані Іван, один з лідерів Української народної партії), ані Володимир, активний член фракції СДПУ(о); та й з Волковими буде складніше – колишній “директор парламенту” Олександр Волков, який давав після дебатів найкрутіші коментарі журналістам, виявився непотрібним жодній із провідних політичних сил. Не заспіває з трибуни (як ми цього чекали!) Михайло Поплавський; не докине одразу кільканадцять лінгвістичних перлів Іван Плющ; не викриє гнівні підступи ворогів України політично-поетичне тріо у складі Івана Драча, Павла Мовчана та Дмитра Павличка (всі – список УНП). А як без Степана Хмари, котрий здатен доводити свою правоту, коли треба, і словом, і ділом?

Це ті, кого ми постійно спостерігали останнім часом і втратили (принаймні, до чергових чи позачергових виборів) як глядачі. До цього списку можна додати ще один: тих, хто не потрапив до Верховної Ради, а між тим прикрасив би телешоу з вулиці Грушевського. Назву тільки безсумнівних потенційних зірок: адвокат Андрій Федур (блок Олійника-Сироти), лідерка партії “Віче” Інна Богословська та її списочник політолог Вадим Карасьов; актор Богдан Бенюк (“Свобода”); Наталія Вітренко та Володимир Марченко (блок Наталії Вітренко). Власне, був би політичною телезіркою і Віталій Кличко, навіть якби він лише стояв біля трибуни і мовчав – головне, щоб те мовчання було переконливим і промовистим...

А тепер – про приємні сюрпризи, які чекатимуть на телеглядача. Навряд чи я зможу розповісти про всі з них – хоча б тому, що завжди можливі несподіванки, і дуже значні (хто б міг подумати, скажімо, що син В‘ячеслава Чорновола, почавши політичну кар‘єру у Львові, продовжить її у Донецьку під гаслами другої державної мови, членства України в ЄЕП та возвеличення радянського минулого?). Але деякі прізвища просто-таки промовляють самі за себе. Ганна-Анна Стеців-Герман. Мала чималий телевізійний досвід, також як львівський, так і “донецький” (ставлю останнє слово у лапки, бо йшлося про роботу на “донів” із київської студії каналу “Україна”). Цілком можливо, що цей персонаж самотужки зробить зайвими у Верховній Раді Наталію Вітренко разом з Інною Богословською, а ще і Юрієм Кармазіним, вдягненим у прокурорський мундир. Щоправда, можуть знайтися й гідні полемістки. Ксенія Ляпіна (хоч вона й була у старому парламенті, але розкрилася там хіба що на третину) та Ірина Геращенко (якщо частина членів фракції “НУ” піде у виконавчу владу і складе депутатські мандати, то знайдеться у парламенті місце і для неї), розподіливши між собою проблемні поля (економіка+політика та політика+медіа), потенційно цілком здатні протистояти натискові Герман, а в телевізорі виглядатимуть не гірше.

 

 Щоправда, у Партії регіонів у запасі є Ніна Карпачова, котра досі всупереч неписаним правилам парламентської демократії й елементарній людській порядності чомусь лишається омбудсменом (партійно ангажований персонаж за визначенням не може бути захисником прав усіх громадян країни), отож чекати від пані Карпачової під куполом парламентського телешоу можна чого завгодно. Як і від двічі екс-генпрокурора Святослава Піскуна. Чи від молодого й багатообіцяючого політика Рината Ахметова. Чи від “першого політв‘язня помаранчевого режиму” Бориса Колесникова. Чи від талановитої представниці однієї з перших на світі професій (себто юристки) Олени Лукаш. Чи від Едуарда Прутніка, котрий під час останніх президентських виборів, перебуваючи у США, порадував тамтешню публікою заявою, що в Україні публічні акції протесту заборонені законом. Чи від осіб, котрі стоять у списку Партії регіонів після сотого номеру і в якості діячів національного масштабу невідомі нікому. Навіть самим собі. А от професор Олексій Плотников, котрий також потрапив до Верховної Ради за списком Партії регіонів, навряд чи здатен на несподіванки. Він просто чітко обстоюватиме певний тип економічного розвитку, що здатен робити з певним блиском і використанням значно більшої кількості хитромудрих слів, аніж Порошенко чи Мартиненко. Але все це за однієї умови: якщо говорити від імені “регіонів” буде дозволено комусь, крім 5-7 осіб.

Схоже, що “Наша Україна” даремно зекономила на своїх інтелектуалах, виставивши їх у другу (себто непрохідну) сотню – бо хто ж внесе розумний і видовищний водночас струмінь у парламентські дебати? Невже ветерани блоку? Ким керуватиме майстриня телецеху Ольга Герасим‘юк? Ветераном політики, але новачком Верховної Ради Володимиром Лановим укупі з Миколою Яковиною, Юрієм Артеменком?

А от Андрієві Шевченку буде трохи легше знайти, кого кидати від БЮТ “у прорив”. До ветеранів на кшталт  додається така загартована в телевізійних інтелектуальних боях гвардія, як Володимир Полохало, Григорій Немиря і Дмитро Видрін (перший, розповідають, до всіх своїх чеснот у молодості здобув ще й звання майстра спорту з боксу – річ для українського депутата не остання). Головний редактор газети “Свобода” Олег Ляшко, крім гострих публікацій, на виборах 2002 року уславився й тим, що, за офіційною версією, власноруч розігнав ледь не роту спецназу. А суддя Микола Замковенко (той самий, з Печерського райсуду Києва) говорити на правові теми здатен не гірше, ніж втрачений БЮТом Сергій Головатий. Крім того, мало кому відомо, які таланти ховаються десь за 80-90-ми номерами списку цього блоку.

Що ж стосується Соцпартії, то у неї є щонайменше одне яскраве придбання – Василь Волга. Будь-яке телевізійне шоу світу охоче брало б його ледь не щодня в ефір. Та і лідер соціалістичної молоді Євген Філіндаш – хлопець, що добре вміє стати в позу перед камерою. І тільки комуністи залишилися, як то кажуть, при своїх. Власне, навіть без них. Якщо такого кваліфікованого полеміста, як Георгій Крючков у КПУ викинули далеко за межі прохідної частини списку, то це означає, що Компартії сказати немає чого, крім того, що вже 15 років настирливо повторює особисто товариш Симоненко П.М. Чи цікаво це буде глядачеві?

Отож, шановні виборці, вони ж телеглядачі, поспішайте! Місця продані, мандати невдовзі будуть роздані, об‘єктиви телекамер протерті зі спиртом. Нова вистава у будинку під куполом на Грушевського розпочинається!

...І тільки одне тут незрозуміле: коли ж український парламент буде у змозі ефективно, швидко й комплексно модифікувати розрізнені і взаємосуперечливі законодавчі акти у цілісну систему вітчизняних законів на чолі з Конституцією, за якою можна не тільки плутатись у трьох соснах політичної реформи, а ще й жити та працювати великій європейській країні?

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9804
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду