У лютому через Запоріжжя пролягла свого роду передова лінія фронту з перебуванням на ній усіх генералів політичної “важкої артилерії” з головнокомандувачем на чолі. Піднімати бойовий дух електорального воїнства перед вирішальною битвою приїжджали Ющенко, Тимошенко, Янукович, Литвин, Медведчук, Мороз, не рахуючи численних менш зіркових командирів.

Перший день місяця ознаменувався  довгоочікуваним візитом Президента України, який до того переносився тричі, даючи привід журналістам для кепкувань. Справа у тому, що два попередніх візити Віктора Ющенка на запорізьку землю носили суто національно-культурологічний характер. У перший приїзд президент відвідав легендарний острів Хортицю і запам”ятався розносом в пух і порох регіонального “партгоспактиву” та, зокрема, тим, що назвав мера Запоріжжя “паханом”. Вдруге глава держави приїхав на відкриття музею археологічно-історичної пам”ятки “Кам”яна могила”. Під час цих візитів нога президента не ступила на жодне підприємство, що для регіону промислових гігантів виглядає більш ніж дивно. Тому третього візиту,  у програмі якого було заявлено відвідини запорізьких флагманів – комбінату “Запоріжсталь” і заводу “Мотор Січ” – чекали з особливою цікавістю. Результатами, за ідеєю, залишилися задоволені всі учасники процесу. Конкуруючі за вплив “фірми”, якими є “Запоріжсталь” і “Мотор”, однаково отримали високу увагу. Губернатор Євген Червоненко презентував обласну програму енергозбереження, яку президент підтримав як пілотний проект для подальшого впровадження в Україні. Журналісти  одержали змогу “розбавити” передвиборну тематику більш насущним (президент висловився з таких наріжних проблем як енергозбереження, екологія, медицина, реформування житлово-комунального  господарства). Навіть пересічні запоріжці відчули позитивний результат від візиту, бо у розпал снігової стихії дорогу від аеропорту до центру міста вишкребли до асфальту.  

Услід до Запоріжжя навідалася  Юлія Тимошенко, яку гостинно приймали у будинку культури тієї ж “Запоріжсталі”, а на автомобілебудівний завод “ЗАЗ” вона вже їздить як на свою вотчину. Програма лідерки блоку була традиційно насиченою, організатори подбали про родзинки. Наприклад, після її виступу на сцену вийшли трійко дівчаток із зачісками “а-ля Тимошенко” і вручили своїй кумирці власноруч вишиті рушники, чим розчулили “залізну леді”. На автозаводі вона навіть сльозу пустила, коли колектив виказав їй одностайну підтримку. Всі ці моменти дбайливо висвітлені у матеріалах, на перший погляд, ніби й різних, але у яких чітко прочитуються акценти, розставлені однією рукою. Не пустили піарники на самоплив і виступ Тимошенко у прямому ефірі телекомпанії ТВ-5. Запитання телеглядачів потрапляли в ефір, лише пройшовши крізь сито пильних штабістів. До слова: на тлі цього прикладу Валерій Пустовойтенко, який побував на цьому ж телеканалі через кілька днів, постав перед журналістами чи не взірцем демократичності,  виступаючи  вживу і відповідаючи на запитання  без попередньої цензури. 

 Візит Віктора Януковича супроводжувався, якщо далі користуватися військовою лексикою, наймасованішою медіа-атакою. Починаючи з того, що прийом йому влаштували з купецькою щедрістю і помпезністю радянського зразка, що мало продемонструвати шалену радість і невимовну шану дорогому гостю. Власне, судячи з побудови і облаштування  програми перебування, вона була розрахована впливати не на свідомість, а на емоційне сприйняття, що підтверджується і стилем висвітлення. На відміну від попередніх сухих опусів штабу регіоналів матеріали з висвітлення візиту вийшли емоційно насиченими, з чітко розставленими акцентами, особливо, на особистісних якостях лідера. З окремих фактів виведено узагальнені характеристики: відвідання храму засвідчує набожність Януковича, участь у відкритті медсанчастини заводу “Мотор Січ” – турботу про соціальну сферу. Простежується протиставлення Ющенкові. Зокрема, настійливо звернуто увагу на те, що програма жодного разу не збилася, бо Янукович, на відміну від інших політиків, пунктуальний. Або от така дитяча радість: у день візиту Януковича дерева у місті були уквітчані блакитними стрічками, а коли приїжджав Ющенко,- помаранчевих  не було. Демонстрацією піку тріумфу лідера регіоналів був багатолюдний мітинг та партійний форум у найбільшому палаці міста, який вміщує понад 5 тисяч людей. Слід визнати, що для телеоператорів та фотокорів на цих заходах було достатньо живих емоційних “картинок”. У газетних же матеріалах підкреслювалося, що люди прийшли на мітинг, незважаючи на 16-ти градусний мороз (для  Запоріжжя це майже природне лихо), що зал форуму від переповнення любов”ю вибухав оплесками і бурхливими оваціями. І, звісно, поза кадром (текстом) залишилося те, що замерзлих учасників мітингу неподалік чекали автобуси “Мотор Січі” і “Укрграфіту” (чиї керівники відпрацьовують прохідні місця у списку до Верховної Ради), що на форумі “група підтримки” організовувала овації на межі з психозом, що напередодні візиту “моторівці” отримали “рознарядки” на розвішування стрічок. Висвітлення цих деталей, зрозуміло, не замовляли і за них не платили. Залишається додати, що матеріали з висвітлення візиту розмістили (саме розмістили) практично всі регіональні ЗМІ, включаючи обласне держтелерадіо і газету облдержадміністрації “Запорізька правда”.  Так само, як і кількома днями пізніше висвітлили прес-конференцію Віктора Медведчука. Отже, поступ у бік цивілізованих правил наявний: на відміну від президентських виборів опозиція не має підстав звинувачувати владу  у перешкоджанні доступу до ЗМІ.  

Візит Володимира Литвина, відповідно до його іміджу, носив представницький респектабельний характер. Спікер відвідав райцентр Вільнянськ, що неподалік Запоріжжя, зустрівся з журналістами, взяв участь в обласному форумі депутатів усіх рівнів, виступив у прямому ефірі телекомпанії ТВ-5. Судячи з усього, на висвітлення заходів у друкованих виданнях особливої ставки не робилося. Тим не менше, провідні газети поінформували про зустріч зі спікером, тезисно виклавши суть розмови. Однак дай журналістам волю, вони й помітять не те, що треба. Ряд ЗМІ оприлюднили факт, що начебто у школі дітям роздавали учнівські прилади з символікою блоку та наказували, аби батьки голосували за “народників”. Про це Литвину повідомили самі журналісти, що він, звичайно, засудив. А газета “Субота” поіронізувала з завзяття штабних функціонерів у намаганні зробити приємне босу.

Перед концертним залом, де проходив форум, майже у центрі міста влаштували кінне шоу з прапорами блоку. Але тварин не попередили, що біля закладу культури треба стримувати свої природні потреби. Та це, ясна річ, дрібниці. А от щодо власне форуму є серйозні запитання. Чому офіційний захід - зібрання представників місцевого самоврядування та депутатів усіх рівнів області вів керівник обласного виборчого штабу блоку Литвина народний депутат Олег Салмін?  Чому депутатам, які у даному випадку представляли не себе, а інтереси своїх виборців, на не партійному заході презентували виборчу програму “Золота середина Народного блоку Литвина”? Чому благородний намір щодо створення запорізького земляцтва із числа депутатів усіх рівнів (і незалежно від партійності!) заганяється під прапор блоку напередодні виборів, що дуже нагадує впрягання воза поперед коня? А все разом нагадує таке негарне явище як адмінресурс.      

Завершилася програма візиту Литвина у вечірньому прайм-таймі регіональної телекомпанії ТВ-5. Тут усе було під контролем. Чіткий сценарій, у студії – надійна і більш ніж лояльна публіка: кандидати у депутати від блоку до місцевих рад, які знають, як  правильно ставити запитання. Аби програма не виглядала партійно-суконною, а паче з метою створити політичний портрет з людським обличчям, її здобрили запитаннями пересічних громадян, старанно відзнятими заздалегідь. Виявляється, запоріжців цікавлять виключно особисті вподобання спікера на кшталт, чим любить займатися, чим захоплюється, що читає. Володимир Михайлович був втіленням щирості і відвертості аж до зізнання, що любить лежати на дивані та не цурається інших житейських радощів. Таким чином телеглядачі переконалися, що третій особі у державі “ничто человеческое не чуждо”.

Скромна сором”язливість адмінресурсу

Лютий став місяцем масової появи зовнішньої реклами, розмаїття символіки і прапорів, яскравих наметів і “ряжених” у партійні кольори агітаторів. Щодо способів ведення агітації політтехнологічна думка явно не зазнала творчого злету, з часу попередніх виборів не з”явилося нічого нового або бодай дещо відмінного.  Якщо не вважати новизною “винахід” штабу Народного блоку Литвина – у найбільш жвавих точках міста стоять такі собі “живі пам”ятники” і розмахують партійними прапорами. Ефективність такої технології більш ніж сумнівна, бо, по-перше, є мінімально інформативною. По-друге, дивлячись на студентів і пенсіонерів, які мерзнуть і мокнуть впродовж місяця цілими днями заради копійки, виникає не симпатія до носіїв бренду “Ми”, а людське співчуття до цих людей. Втім, як зазначають спостерігачі, відмінність у порівнянні з атмосферою президентських перегонів все ж таки є – більше терпимості, менше емоційного надриву. Нерідко можна спостерігати, як на одному “п”ятачку” мирно уживаються намети різних таборів, а агітатори коротають час за балачками.

Чи не на кожному кроці безкоштовно роздають партійні газети, чим дуже обурюються редактори періодичних видань. Кажуть, обсяги продажу у роздрібній мережі різко впали. А що ви хотіли, шановні? Ваші газети згодовують читачеві казани замовної виборчої тематики, що не має нічого спільного з об”єктивним висвітленням, і за цей “харч” він має  платити. Тоді як у партійних виданнях ті ж самі “блюда” з програмою телепередач, кросвордами, рецептами на додачу – “на шару”. Та й не варто показувати пальцем лише на партійну пресу, яка, як метелик, після виборів зникне. Якщо вже й говорити на цю тему професійно, то про недобросовісну конкуренцію у своєму середовищі.

Наприклад, про передплату на близьку до чинного мера Запоріжжя газету “Индустриальное Запорожье”, оплачену близьким до нього ж таки “Індустріалбанком”, завдяки чому її тираж зріс у 2,5 раза.  Або про благодійне вкидання газети його головного опонента – “Наше время”. Номер з матеріалами про висунення бізнесмена Володимира Кальцева кандидатом на посаду міського голови та його передвиборчою програмою вийшов накладом 160 тисяч (при звичайних 16 тисячах) і потрапив чи не в кожну поштову скриньку в місті. Як такі речі називаються, всі добре знають.  
 Продовжуючи тему технологій, слід зауважити, що ними найбільше послуговуються учасники місцевих виборів. У виборчих кампаніях названих кандидатів на посаду Запорізького міського голови – діючого мера Євгена Карташова та бізнесмена Володимира Кальцева – їх використання носить системний характер.   

Виборча кампанія Кальцева, якого висунуто кандидатом від партії регіонів, повністю йде у фарватері партійної кампанії і вони підсилюють одна одну.  Так, у день офіційної реєстрації кандидатом на підтримку Кальцева було організовано акцію, яка цілком перегукується з технологічною схемою візиту Януковича.  Помпезність, небо у прапорах Регіонів, “заряджені” молоді люди вигукують партійні лозунги, хода центральним проспектом – все це розраховано на створення ефекту масової підтримки. Та найдивовижнішою “знахідкою” технологів були великі портрети кандидата у стилі “а-ля вождь”. Це виглядало тим більш неприродно, щоб не сказати комічно,  що пан Кальцев є досить молодою людиною, позиціонує себе як сучасного просунутого бізнесмена і політика нової формації.  Хто не мав щастя побачити це дійство на власні очі, міг подивитися сюжет на дружньому телеканалі “Алекс”, у гіршому разі – на фото в усіх газетах, окрім опозиційних до кандидата.  Загалом медіа-кампанія цього кандидата, як і партії регіонів у цілому, є найбільш масштабною, технологічною та наступальною. Зокрема, широкого розголосу набуло використання технології “двійника” – після реєстрації у списку кандидатів виявилося два Карташових, що не могло не зацікавити журналістів. У результаті пошуку з”ясувалося, що один з них, ніколи раніше не помічений у суспільно-політичному житті, – слюсар одного з запорізьких трестів. Після журналістського “викриття” і розголосу невдасі довелося не лише знятися з реєстрації, а й звільнитися з роботи. Висновок з цієї історії зробили за правилом древніх: шукай, кому це вигідно.

На замовлення кандидата щомісяця проводяться соціологічні опитування, які оприлюднюються з маніпулятивними коментарями (про це – нижче). Агітаційні заходи Кальцева та щонайменші інформаційні приводи регулярно висвітлюються у 5 друкованих виданнях та на одному з рейтингових телеканалів, інтенсивність його присутності у медіа-просторі перейшла всякі межі, у тому числі й здорового глузду, залишаючи відчуття інформаційного тиску і психологічного пресингу.     

Для піар-кампанії чинного мера витягли зі скрині такі “совкові” методи, як звернення численних поважних організацій (ветеранів, Почесних громадян міста і т.д.) з уклінним проханням балотуватися на посаду голови. Для пана-товариша Карташова, чия висока кар”єра гартувалася ще на посаді завідувача ідеологічного відділу обкому компартії, вони, звичайно, є органічними. Однак політтехнологи не врахували, що суспільство змінилося. Опозиційні та незаангажовані на кампанію Карташова ЗМІ прокоментували їх з іронією і скептицизмом. Далі – цікавіше: стався витік інформації, яким чином ці звернення організовувалися.  Ряд видань оприлюднили свідчення, що керівників освітніх, медичних закладів посадовці міськвиконкому запрошували в кафе, хлібосольно пригощали, після чого пропонували підписати звернення. Газета “Іскра” навіть заявила, що володіє відеозаписом однієї з таких трапез. Увінчала конфуз публічна заява головного лікаря однієї з лікарень щодо того, що він знаходився на лікарняному і жодного звернення не підписував.

Наступивши на одні граблі, штаб тут же заніс ногу на другі. Підконтрольні меру ЗМІ з великим пафосом повідомили, що разом з документами на реєстрацію Карташова кандидатом здано 140 тисяч підписів виборців, які готові за нього проголосувати, що викликало ще більший резонанс. Це ж понад 20% від загальної кількості виборців! Щоб зібрати таку масу, потрібно провести колосальну роботу, тим часом, як ніхто не бачив жодного намету по збору підписів. Тож більшість медіа зробили однозначний і обурений висновок: без адмінресурсу не обійшлося, а нас (себто виборців) далі тримають за дурнів.

Це, звичайно, лише ілюстративні приклади, якими використання адмінресурсу не вичерпується. Майже нема сумніву, що з кожним днем наближення виборів його застосовуватимуть активніше, особливо так званий галузевий адмінресурс. Достатньо подивитися на виборчі списки, де щільно розташувалися керівники підприємств. Ось найпоказовіші приклади: від партії регіонів балотуються у парламент директори ВАТ “Мотор Січ” В”ячеслав Богуслаєв і ВАТ “Укрграфіт” Борис Петров; власник ЗАТ “ЗАЗ” Таріел Васадзе - від БЮТ; в обласну раду по списках соціалістів йдуть керівники ВАТ “Запоріжабразив” Анатолій Береза і Запорізького залізорудного комбінату Олександр Фурман; від НСНУ – гендиректор ВАТ “Запоріжтрансформатор” Ігор Клейнер. Це перелік лише потужних підприємств, де кількість працюючих обчислюється тисячами і десятками тисяч і де існує потенційна можливість адміністративного тиску. Заради справедливості треба сказати, що кричущих фактів наразі не виявлено, що у порівнянні з президентськими виборами є очевидним прогресом. Та окремі сигнали свідчать, що адмінресурс тепер соромливо приховується, застосовується більш витончено. З цього приводу облдержадміністрація навіть відкрила “пряму лінію”, куди можна повідомляти про факти незаконного тиску на виборців, в обласній прокуратурі працює аналогічний “телефон довіри”. Слід додати, що облдержадміністрація також підписала угоди з лідерами політичних та громадських організацій про забезпечення рівних умов та проведення чесних, прозорих виборів, і з представниками релігійних конфесій щодо їх невтручання у виборчий процес. Ясна річ, що вони носять декларативний характер, та вже сам факт підписання здатний певною мірою виконувати роль стримуючого фактора.   
   

Світло у кінці тунелю

У лютому громадську думку запоріжців досліджували дві соціологічні групи, а оприлюднення результатів і коментарі не залишають сумнівів, хто їх замовив. Інформаційно-консультативна група “Солвінг” системно працює на Володимира Кальцева ще з вересня минулого року, з кожним місяцем подаючи свого “роботодавця” у все більш яскравій обгортці. Згідно з опитуванням у кінці лютого (1000 респондентів)   партія регіонів набирає 38%, піднявшись з 25,7%, зафіксованих у грудні. БЮТ про такі темпи може тільки мріяти – 6,5 і 9,2% відповідно. Так само і НСНУ демонструє черепашачий темп - з 7,9% до 8,2%. За версією “Солвінг” прохідний бар”єр у лютому подолали би КПУ (7%), блок Вітренко (5,4%), народний блок Литвина (3,6%), СПУ (3,2%), блок “Не так” (3%). Рейтинг же Кальцева підкреслено розглядається соціологами невідривно від позицій регіоналів, що має служити об”єктивним поясненням його стрімкому зростанню. Ще у листопаді – грудні рейтинги головних претендентів на крісло мера – Кальцева і Карташова – балансували приблизно на однаковій позначці. У лютому Кальцев відірвався вже майже на 8% - 32,77% і 24,88% відповідно.

Цікавилося політичними уподобаннями запоріжців у лютому Південноукраїнське агентство соціальних технологій (вибіркова сукупність 1000 осіб). Щодо трійки партійних лідерів у порівнянні з попередніми даними великих розбіжностей немає, хіба що НСНУ з БЮТ помінялися місцями. Отже: партія регіонів – 35%; НСНУ – 12%; БЮТ – 8%. А далі йдуть сюрпризи, заради яких, схоже, опитування і проводилося. Одразу за лідерами слідує ... ПОРА-ПРП з 5%. Підставляємо заголовок “Пора-ПРП”   в Запорожье вырывается в лидеры избирательной гонки» і отримуємо відповідь: хто замовник. У коментарі успіх пористо-реформаторів обгрунтовується  чварами у “нашоукраїнсько-бютівському” таборі, що призводить до падіння їх рейтингів. “Пропустило” агентство через прохідний бар”єр КПУ і народний блок Литвина, у яких по 4%. А от соціалісти опинилися в аутсайдерах – 2%.

В межах похибки обома дослідниками отримано результати щодо тих виборців, які ще не визначилися, за кого голосувати – 15,6% і 12% відповідно. На цю нішу, виявляється, претендує “Віче”. Останнім часом Інна Богословська та її команда зачастили до Запоріжжя, пояснюючи це тим, що у регіоні найбільша частина електорату, яка ще не визначилася з партією, за яку буде голосувати. Тож команда з ентузіазмом взялася “окучувати” електоральну цілину, але швидше за олімпійським принципом – заради участі, а не перемоги. Принаймні, так можна зрозуміти слова Вадима Карасьова під час зустрічі з запоріжцями стосовно того, що “Віче”, як і ПРП – партії майбутнього.
 Чи справдиться прогноз відомого політолога, покаже час, але деякі ознаки вселяють надію у те, що політична карта майбутнього Запоріжжя невпізнанно зміниться. Вони обережно, наче перші весняні квіти, вже проявляються у життєвих реаліях. Один з таких паростків виявили журналісти місцевої газети, які отримали сигнал, що в одному з ліцеїв зловживають партійною символікою.  Навідалися у заклад і ахнули: там дійсно усі стіни завішані і заліплені символікою НСНУ, БЮТ і блоку Литвина. Та поспілкувавшись з керівництвом ліцею і учнями, переконалися, що до адмінресурсу це немає ніякого відношення. Виявляється, учні влаштували свої вибори у парламент. Та серед здобувачів депутатських мандатів знайшлися симпатики лише цих трьох політичних сил. Вони звернулися у відповідні штаби, поцікавилися їх роботою, набрали агітаційної продукції. Тож засилля партійної символіки – наслідок активної передвиборної діяльності юних кандидатів.   

Вельми показовим бачиться ще один приклад. Блок “Не так” порозміщував у місті дорогі біл-борди з питаннями та підказками відповідей, які ініціюють винести на референдум: “Русский язык – да», «ЕЭП – да», «НАТО – нет». У відповідь учні однієї з гімназій організували свій “референдум”. Результат приголомшливий. Діти, які у побуті майже виключно користуються російською мовою, з дзвінком на перерву у спілкуванні між собою переходять з української мови на російську у своєму імпровізованому “референдумі” майже одностайно висловилися проти надання російській мові статусу другої державної! Тож чим і кого невдовзі будуть лякати вітренки, медведчуки і К?

Зрозуміло, що окремі приклади ще не означають тенденцію, але вони свідчать про її потенційну появу. Їм, цьому поколінню, яке не жахається української мови більше, ніж китайської, яке виборює гранти на навчання у США і Європу, яке лише з підручників знає, що таке планова економіка – їм скоро виповниться 18. Це вони випромінюють світло у кінець  тунелю під назвою “Вибори 2006”, оповитого наразі сутінками Регіонів, туманною перспективою єднання національно-демократичних сил, великим сумнівом, що депутатський корпус буде виразником національних інтересів.