Сьогодні, 26 січня, в інформаційно-аналітичному центрі “Ліга-бізнес-інформ” відбувся круглий стіл, який став своєрідною “перевіркою на вошивість” для влади та кінодистриб’юторів у протистоянні щодо дубляжу прокатних фільмів українською мовою. Обидві сторони продемонстрували: на своєму стоятимуть до кінця.

Слід викласти суть конфлікту. 16 січня 2006 року Кабінет міністрів ухвалив Постанову №20 “Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів”, яка встановлює квоти обов’язкового дублювання, озвучення або субтитрування українською мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування публічного комерційного відео та домашнього відео. Згідно до Постанови, з 1 вересня встановлено квоту обсягом не менше за 20%, з 1 січня 2007 – не менше від 50% і з 1 липня 2007 – не менше від 70%.

Така ухвала, не зважаючи на поступовість запровадження квот, викликала серед більшості дистриб’юторів затятий опір, на чолі якого стала Асоціація сприяння розвитку кінематографу, президент якої Михайло Соколов і модерував на круглому столі. Владу представляли віце-прем’єр з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко та депутат парламенту, голова профільного комітету Лесь Танюк.

На початку свою позицію виклали прокатники. На їхню думку, Постанова №20 призведе до цілковитого краху всієї мережі кінотеатрів в Україні. Адже DOLBY-дубляж однієї стрічки коштує в середньому 40 тис. доларів, якісний дубляж музичного фільму – понад 100 тис. доларів (щоправда, ясності та одностайності в цьому питанні було небагато: називалися цифри аж до 300 тис. доларів). Разом з тим, навіть такі ударні фільми, як “Хроніки Нарнії”, “Гаррі Поттер та Кубок Вогню” чи “Мадагаскар” зібрали в Україні від 174 до 647 тис. доларів (у Польщі – тільки та ж “Нарнія” одержала 1,5 млн. доларів). Відповідно, озвучування цих фільмів – збиткове, позаяк три області Галичини, якими прокатники чомусь обмежують поширення української мови, дають лише 10% українських зборів (чи не тому, що тутешній глядач ігнорує чужомовний продукт?), а нові квоти нібито знеохотять аудиторію на Сході, Півдні та навіть у Центрі (sic!) України.

Принципова позиція прокатників, які досі послуговувалися копіями, продубльованими в Москві і відповідно набагато дешевшими, така: ми загалом згодні, але квоти треба зменшити і за дублювання має платити держава з коштів, виділених бюджетом на розвиток національного кіно.

Тим часом віце-прем’єр Кириленко наголосив, що Постанова – продукт тривалих дискусій і компромісів у тому числі і з прокатниками – не може бути скасована. Вона поновлює порушені права 70% громадян, які згідно з переписом визначили рідну мову як українську і не можуть побачити нею жодного фільму. Можливість фінансування чи дотування приватного прокатного бізнесу з держбюджету В’ячеслав Кириленко виключив, але сказав, що уряд готовий всіляко підтримати дистриб’юторів організаційно, наприклад, шляхом створення в Україні власної DOLDY-студії.

Прокатники висували ще ряд аргументів, серед яких були навіть такі химерні, як “глядач не хоче бачити українськомовних фільмів” та “наші актори погано озвучуватимуть”. Ще однією прикметною рисою представників дистриб’юторів стало повсякчасне вживання українських висловів – з підкресленою зневагою й сарказмом.

Позиція народного депутата Леся Танюка була радикальною: “Або прокатники виконуватимуть постанову, або у нас будуть інші прокатники”. Як завжди, пан Танюк покликався на повсюдну дискримінацію української мови, досвід Прибалтійських країн та потребу незалежної держави в незалежному ринкові. На його думку, колишні державні кінотеатри фактично привласнено прокатниками, що дає урядові додаткові можливості тиску.

Окремо прозвучала позиція Дениса Іванова. Пан Іванов очолює компанію “Артхаус трафік”, що здійснює дистрибуцію європейського та азійського кіно, фестивальних та авторських стрічок. Справді, невеликим незалежним прокатникам, які володіють незначним оборотом і не мають коштів на озвучування фільмів, після набрання постановою чинності доведеться йти з ринку. “Артхаус трафік” пропонує державі самій створити мережу кінотеатрів і здійснювати свою політику через неї.

Також Михайло Соколов заявив про намір звернутися до уряду з листом про перегляд чи призупинення Постанови. “Мы будем обращаться с просьбой к кабинету Министров о поддержке этой государственной программы из госбюджета, налогоплательщиками которого мы являемся, – стверджує пан Соколов. – Все же, если к нашему мнению не прислушаются, то мы законопослушные граждане и в любом случае не будем инициировать саботаж Постановления. Но я уверен: победа за нами”.

А от представник “B&H Distribution” Богдан Батрух наголосив, що Постанова № 20 зробить вирішальний внесок у боротьбу з піратством, адже створить окремий від російського український ринок і розірве злочинні зв’язки з московськими піратами (бо всі копії виготовлятимуться в Україні). Також за його словами, американські виробники фільмів, такі як “Time/Warner”, зазвичай беруть мороку з дублюванням на себе, оскільки для них це – невід’ємна частина виробництва стрічки. В коментарі для “Детектор медіа” пан Батрух сказав, що “американські дистриб’ютори будуть виконувати Постанову. В чому проблема? Є група маленьких дистриб’юторів, які є відгалуженнями російських компаній і мають близько 10% ринку. Вони вживають всі можливі й неможливі способи, аби зупинити це рішення. Купуючи копії фільмів у компанії-виробника, дистриб’ютори матимуть більші прибутки, адже інакше їм диктує умови Росія, від якої вони залежать”.

Спілкуючись після заходу з журналістами, віце-прем’єр Кириленко підкреслив юридичну обґрунтованість Постанови та її важливість для відродження українського кінематографу. “Всі юридичні моменти щодо цієї Постанови виконано, і вона є бездоганною. Без повернення української мови до кінотеатрів відродження українського кіно є немислимим,” – вважає пан Кириленко.

Один із найвідоміших українських кінорежисерів Олесь Санін, теж присутній на круглому столі, пропонує невеликим дистриб’юторами фестивального кіно об’єднати зусилля з тим, щоб залишитися на ринку і вважає Постанову цілком правильною, хоч і запізнілою. “Це треба було зробити ще 10 років тому, коли ринок розвивався, – каже пан Санін. – І власники кінотеатрів фактично ж не заробляють на фільмах, вони заробляють на поп-корні, кока-колі та ігрових автоматах. Левову частку своїх прибутків дистриб’ютори відправляють в Росію.

Чому українська мова стала в один список з есперанто чи якимись напівмертвими говірками? Я не вірю в те, що в Севастополі не підуть на Гаррі Поттера українською мовою, а в Донецьку – на “Нарнію”. Ринок Мела Ґібсона не зменшився від того, що він зняв фільм мовою, якою ніхто не розмовляє (“Страсті Христові” – арамейською). Я думаю, що такі заходи як цей організовуються винятково до виборів – на догоду тим політичним силам, які відстоюють запровадження російської мови. Історія згорнеться не тільки після виборів, а й після того, як з’явиться перша українськомовна дубльована стрічка і стане ясно, скільки вона зібрала, в т.ч. й у порівнянні з російською копією. Я думаю, це зробить Батрух – для нього це не коштуватиме великих коштів. Швидше за все, це буде престижний потужний анімаційний фільм з модними українськими акторами, який підніме велику касу, і це стане великим політичним плюсом на користь тих, хто організував цю постанову.”

Тим часом прокатники збираються оскаржувати постанову до суду, посилаючись на порушення 10 статті Конституції, яка гарантує вільний розвиток і використання мов усіх національних меншин. Пан віце-прем’єр теж виявив стійкість позиції: з 1 вересня непродубльована українською мовою стрічка не одержить прокатного посвідчення. Однак,  поза сумнівом, що це – тільки перший етап важкої і виснажливої боротьби, в якій замішано багато чого, крім кінематографу й прокатного бізнесу. Недарма в атмосфері заходу вчувалася славетна фраза Мартіна Лютера: “На цьому я стою, і не можу інакше”.

Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів

Продюсеры решают судьбу украинского кино

Разработана схема государственного финансирования отечественного кинематографа

Для возрождения украинского кинематографа не хватает самой малости – здравого смысла

Создана государственная служба кинематографии

Партія нам допоможе?