На прем'єру програми tkachenko.ua каналу «1+1», що відбулася вчора, 23 травня, «широкі кола вузької зацікавленої аудиторії»:) чекали. Ще б пак: уперше після 2004 року гуру вітчизняної політичної журналістики знову в ефірі. В грудні 2004-го, під час Помаранчевої революції, Олександр Ткаченко, тоді керівник Нового каналу, зробив кілька дискусійних гостьових студій. І продемонстрував: автор класики жанру - програми «Післямова», що виходила на каналі «1+1» у 90-х роках минулого століття - залишається кращим політичним аналітиком-інтерв'юєром країни. Незважаючи на всі зігзаги власної кар'єри, які змушували «батька незалежної телепубліцистики» в Україні грати й протилежні ролі під час епохи темників.

Минуло шість років. Тепер Ткаченко - вже керівник того самого каналу, з якого був змушений колись піти, закривши «Післямову» під політичним тиском. Про намір Ткаченка повернутися до ефіру, але у форматі, ближчому до його ж знаменитих «Облич світу», ніж до «Післямови», було відомо ще з вересня 2010-го... Тобто дитина народжувалася довго, і, як це часто буває, врешті-врешт прем'єрне інтерв'ю з Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі, записане ще ранньою весною, в ефір вийшло у дні, коли у Грузії знову виник гострий конфлікт між владою та опозицією.

Було зрозуміло, що ці останні новини до вже змонтованої програми не потраплять. І це ще більше підігрівало інтерес: наскільки гостро, жорстко і водночас змістовно й вичерпно будуть артикульовані під час розмови з харизматичним Саакашвілі системні проблеми дружньої нам країни, щоб такий казус не мав значення.

Одразу після прем'єри ми подаємо два протилежні погляди на побачене. Це точки зору представників двох поколінь в українській журналістиці.

Лариса Івшина багато років очолює газету «День», а до цього разом із Ткаченком, Олександром Кривенком, Наталією Кондратюк, Юлією Мостовою, Олександром Мартиненком, Ольгою Герасим'юк, Миколою Вереснем, Миколою Княжицьким, Ростиславом Хотіним, Миколою Канішевським, Іриною Погорєловою, Володимиром Скачком та небагатьма іншими на початку 90-х закладала фундамент незалежної вітчизняної журналістики, працюючи в той час у «Киевских Ведомостях».

Сергій Неретін, головний редактор ТО публіцистичних та соціальних програм Першого національного, - з молодого «сердитого» покоління, багатообіцяючий продюсер, режисер, журналіст, за плечима якого багато телевізійних проектів - від «Кіно.ua» на Першому національному до «Фактору статі» на телеканалі «Україна». Крім того, Неретін є автором ідеї, реалізації та постійним співведучим проекту «Телятина».

Ми публікуємо обидві репліки - одна з яких отримана нами у телефонному режимі, а інша надіслана самим автором за власної ініціативи -  без редакторських правок за змістом. Також своїми враженнями від прем'єри tkachenko.ua діляться Микола Княжицький, Роман Скрипін, Мустафа Найєм, Володимир Фесенко та Катерина Хінкулова.

Окрім цього, ТК бере на себе сміливість анонсувати присвячену новому проекту Олександра Ткаченка статтю Андрія Куликова. Ведучий «Свободи слова» на ICTV та один з екс-керівників ТСН на «Плюсах» обіцяв написати її для нас після другого ефіру програми.

Лариса Івшина: «Немає нічого кращого,  ніж мислення онлайн»

Олександр Ткаченко повернув мене в атмосферу 90-х, в хорошому сенсі цього слова. Туди, де ще була політика, де були справжні парламентарі, діючий парламент і де було українське телебачення. Адже те, що ми маємо сьогодні... Дуже багато втрат. А тоді ТБ було таке крихке, але дуже обнадійливе. «1+1» і програма Ткаченка «Післямова» того часу - це були дуже хороші заявки. Невипадково за цим усі час від часу сумують.

В ефірах і в одному зі своїх останніх інтерв'ю я казала про те, що я не знаю нічого кращого за своєю телевізійною природою, ніж мислення онлайн. І в цьому ж інтерв'ю я казала про те, що мені дуже не вистачає годинного інтерв'ю. І я переконана, що в Україні є кому робити такі інтерв'ю. Дуже важливо, щоб ми бачили своїх журналістів. Щоб у нас не виховувалися комплекси, що в нас усюди гастарбайтери медійні, і ніби українці нічого не можуть. Можуть! Ось програма Ткаченка чудово показала, що можуть, і значно краще. Коли я дивилася, навіть забула, що Куликов у понеділок.

Можу сказати, що сам формат обрано дуже вдало, панорамна зйомка, вигідні плани. Лаконічність, не треба зайвого. Співрозмовник у контекст попав дивовижно. Тобто саме зараз, коли знову загострилися події навколо Грузії, а Саакашвілі виглядає людиною, яка зробила! І це видно. Щоправда, питання до президента Грузії могли би бути цікавіші, але все одно мені як глядачеві було потрібне це інтерв'ю. Тому що, я вважаю, домінування ток-шоу веде до попсового сприйняття світу. А щоби картина світу була в нормальних пропорціях, треба час від часу заглиблюватися в якісь серйозні теми і мати для цього час і можливість. Не кожна людина може працювати в режимі ток-шоу, де тебе постійно будуть накручувати. Для багатьох розумних людей це неприйнятно, і тому вони поза форматом.

Я не переоцінюю цього проекту і не можу сказати, що це велика революція. Тим більше ми не знаємо, чи вдасться цю планку витримати, але загалом стилістика мені сподобалася. Такий негламурний Саша Ткаченко в картатій сорочечці... Я називаю це «простота третього ступеню». Думаю, що вже давно потрібно було позбавити ефір від передозування гламуризації, попсовості та нафталіну. І треба ширше відчиняти телевікна, провітрювати наш інформаційний простір і вирощувати наших журналістів для глибоких, серйозних і цікавих розмов. Щоб ми бачили, як живуть люди і що ми теж так можемо.

І питання навіть не в тому, змінився Ткаченко чи ні, а в тому, що український телевізійний простір настільки деградував, що те, що вже було забуто, знову стане як новеньке. Проблема в тому, що ми засумували за нормою.

Звісно, це ще не Ларрі Кінг і не ті питання, які б посадили когось із наших у калюжу. Хоча, можливо, ще буде в ефірі хтось із нинішніх представників влади, й тоді ми побачимо, як далеко пішов Ткаченко і чи зможе він узяти нову планку. Але поки що скажемо, що це хороший і помітний крок у правильному напрямку.

Панські забавки

Репліка Сергія Неретіна на прем'єрний випуск програми з ознаками ток-шоу tkachenko.ua

Найперша аналогія, яка виникає особисто у мене після перегляду першого, прем'єрного випуску tkachenko.ua (очевидно, назву слід розуміти як «Ткаченко з України»), - пан вирішив розважитися! Причому слово «пан» в даному випадку є аналогом російського слова «барін». Йому чіпляють петличку, він іде до Саакашвілі, коментує все, що з ним відбувається і до, і після... Руки в кишені, як це часто робить Гарік Мартіросян - ну, просто сучасний, впевнений в собі мен! Ба більше - ось він, наш власний Ларрі Кінг(!) - ось кого не вистачає на українському телебаченні після неблискавичного завершення кар'єри Миколи Вересня (який наразі працює на чернівецькому каналі ТВА. - ТК).

Але що це? Нам вирішили показати, як робиться справжнє ток-шоу? Чи нам вирішили продемонструвати, хто зараз на «Плюсах» господар? Людина, яка далеко не остання доклала рук до нищівної комерціалізації українського ТБ, що мислить форматами, яка ще донедавна створила бездарний клон російського «Прожекторперісхілтону» (ГПУ), невдалу, мляву і дорогу кальку російського шоу «Дві зірки» («Зірка + зірка»), а тепер намагається побити естебешний Х-фактор «Голосом країни» - і, до речі, дуже успішно - то ця людина нам тепер буде прищеплювати щось на зразок класичної журналістики? Кому? Тим глядачам, яких давно не цікавить нічого, окрім «хліба і видовищ»? Чи тим, хто вже заманався очікувати щирості від вітчизняного ТБ та вимкнув «зомбі-ящик», до створення якого, повторюсь, Ткаченко енд компані доклали рук? Чи тим, хто викачує терабайтами змістовні та драматично вивірені серіали з інтернету, замість того, щоб дивитися різного роду «cімейні драми» на «Плюсах»?

Ні, саме інтерв'ю із грузинським президентом пройшло на рівні... Хоча чимало гострих питань, поставлених Ткаченком - залишилось без відповіді. Втім, не думаю, що ця «дрібничка» цікавить метра класичної журналістики. Інакше можна поставити під сумнів його власні можливості як інтерв'юєра. Добре виглядали і документальні кадри, які нерідко ілюстрували розмову. Але, як на мене, все зіпсувала кінцівка, коли Саакашвілі запросив українську телегрупу у власну резиденцію, вже після інтерв'ю. Існує одне просте моральне правило - якщо тебе запросили в гості, ти просто не можеш після цього нагадити на того, хто тебе запросив. Можливо, цим пояснюється деяка беззубість програми та відсутність тиску на її героя? Бо якщо формат дозволяє документальні речі, то чому б не можна було дозволити думки інших відносно її гостя? Поставте будь-якому злодію, вина якого ще юридично не доведена, питання: «ви злодій?» і отримайте чесну відповідь на нього... Подивіться гострі інтерв'ю на 5-му каналі до будь-яких гостей-політиків і знайдіть щирість та відсторонений погляд в їх відповідях... Спіткала невдача? Ну... Це все від відсутності бажання відкрити очі. Невже метр потребує таких пояснень від людини, суттєво молодшої за нього?

Втім, очевидно, я не враховую ознак формату, який просто не передбачає гостроти. Тоді виникає інше питання: а навіщо нам це показувати? Це було шоу? Ні! Це було ток-шоу? Ні! Це була просто цікава розмова двох, безперечно, розумних людей? Окей... Такий він, формат, ім'я якому tkachenko.ua. Що це за формат і для кого він - це вже питання до його розробників. Як же я мрію стати телевізійним босом, аби робити все, що мені заманеться, чхаючи на рейтинги та думки інших з великої башти! Демонструючи світу безмежність власного всесвіту і розуміння правильності своїх же вчинків та журналістського хисту.

Примітним був епізод на останній хвилині програми, коли камери зосереджені на Ткаченку, який виходить з резиденції Саакашвілі, дивиться на нічний Тбілісі і говорить операторам: «Краще від мене знімати оцю красоту...» То це було порушення формату чи навпаки? Або його невизначеність? «Про що кіно?»,  як каже Шустер, - про плюсівського боса, який чомусь постійно потрапляє у кадр, чи про грузинського президента та його країну?

І, до речі, стосовно назви. Очевидно, настав час запропонувати Доманському, Горбунову, Таран, Сенічкіну, Мосейчук і... здається, список закінчився... переназвати програми, які вони ведуть, на: «доманський.ua», «горбунов.ua», «таран.ua», «сєнічкін.ua», «мосейчук.ua» і... До речі, чому такий короткий список? Бо якщо комусь можна, чому іншим зась? Це ж не культ особи, не самовпевненість і не самолюбування, правда ж?

Інші відомі журналісти та політологи теж дивилися вчора ефір tkachenko.ua.

Микола Княжицький, генеральний директор ТВі:

- Я вважаю, чим більше талановитих українських журналістів із авторськими програмами буде в ефірі, тим краще. Тому я особисто задоволений, що вийшла програма Олександра Ткаченка, і взагалі що він повернувся в журналістику.

Це перша програма, тому я би не хотів давати якихось естетичних оцінок. Складно говорити про цикл, переглянувши одну програму. Тому я би зараз ніяких паралелей не проводив, оскільки не знаю, як Олександр хоче далі розвивати свій проект. Безумовно, ця програма відрізняється від «Облич світу», тому що в ній, наскільки ми знаємо з анонсів, буде більше українців, і вона інакше готується. Мені здається, що концепція цієї програми трохи інша, хоча б тим, що там є крім розмови і документальні вкраплення.

Звісно, з часу попередньої авторської програми Ткаченко подорослішав, як і всі ми. Для ведучого, я думаю, це дуже позитивно, особливо якщо люди ведуть серйозні програми. Тому що в серйозних програмах довіра виникає до людей старшого віку. Коли ми всі починали в журналістиці, то всі були трохи молодими. З одного боку, це був величезний плюс для перспективи, для майбутнього. З іншого боку, коли подивишся на ведучих західних телекомпаній, то це люди від сорока років, до яких виникає довіра. Ведучі нашого покоління вже досягли віку зрілості, в тому числі й Олександр, ми всі стали мудрішими і розумнішими. Думаю, що для глядачів українського телебачення це тільки добре.

Роман Скрипін, ведучий ТВі:

 - У цілому враження позитивні. Я вчора увімкнув цю програму замість програми «Свобода слова» на ICTV, і залишився на ній. Тому що ток-шоу на українському телебаченні девальвовані, там одні й ті самі люди говорять про одне й те саме. А у Ткаченка було щось цікаве, живе величезне інтерв'ю. Хіба що з цього інтерв'ю я мало дізнався чогось нового для себе. Але все одно такий жанр, як інтерв'ю, на часі. Крім того, відзначу красиву картинку.

Факт повернення до ефіру Олександра Ткаченка також оцінюю позитивно. Він робить те, що йому подобається.

Мустафа Найєм, журналіст:

- Хороший проект, единственное, что меня расстроило - то, что он был в записи, а не в прямом эфире. Очень хороший монтаж и постпродакшен. Что касается содержания, то мне показалось, что немного затянуто. Мне было очень интересно, но я зритель специфический, и не уверен, что всем было настолько интересно. Мне сложно провести параллели с предыдущими авторскими проектами Ткаченко, поскольку я их не видел, кроме нескольких эфиров программы «Обличчя світу». Мне кажется, эта новая программа по задумке и формату ничем не отличается от «Облич світу».

Из того, что я видел тогда и сейчас, конечно, это два разных Ткаченко. Откровенно говоря, тот мне нравился больше. Ну, опять же, я специфический зритель.

И ещё, мне кажется, что последние 5 минут эфира лучше было бы поставить в начале программы.

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

- Цікава програма, і такий специфічний стиль інтерв'ю у Ткаченка. Ми давно його в такій ролі не бачили, але треба віддати належне, він ставив іноді дуже незручні, часом жорсткі запитання. Завдяки цьому вийшла досить відверта розмова. І навіть фінал цього інтерв'ю, коли можна було подивитися на кабінет Саакашвілі і хто там у нього в гостях у такий пізній час - це також працювало на головну мету. Плюс такий незвичний уже для нашого ТБ жорсткий стиль інтерв'ю - головної мети досягнуто, Ткаченко розкрив співрозмовника і тему.

Знаєте, в багатьох журналістів є така хвороба - вони намагаються перш за все показати себе. В цьому випадку Ткаченко все робив навпаки, і мені імпонують його такі короткі, рублені запитання. Можливо, вони неприємні за формою, але він таким чином пресингує свого візаві. На жаль, у нас нині жанр такого розмовного інтерв'ю якось загубився і залишився в тіні всіх цих скандальних ток-шоу, де є або монолог окремої особи, або обмін скандальними репліками. А серйозної розмови немає.

Втім, мені здається, що Ткаченку ще треба набрати форму, але я вітаю його повернення. Думаю, нашим журналістам, навіть якщо вони на керівних посадах, треба конкурувати з «варягами». І не лише на полі політичних ток-шоу. Це добре, що Ткаченко повертає нам жанр інтерв'ю з такими цікавими співрозмовниками. Я не дуже пам'ятаю його програму «Обличчя світу», але між цими проектами є певна лінія тривалості, жанрова спадкоємність.

Звісно, змінився й сам Олександр Ткаченко. Важко сказати, в чому саме, але, здається, раніше він був спокійнішим, поміркованішим. А тепер він жорсткіший. Ця манера спілкування з запитаннями-шпильками, якими він «штрикав» свого візаві - думаю, на таку манеру інтерв'ю вплинули й час, який змінює людину, і, звісно, посада. Але не виключаю, що це був своєрідний експеримент чи пошук Олександром Ткаченком свого нового стилю. Разом із тим відхід від класичного інтерв'ю і така жива розмова були достатньо органічними і фінал цього інтерв'ю мені сподобався.

Катерина Хінкулова, журналістка, письменниця:

- В Україні багато політичних програм, значно більше, ніж, наприклад, у Британії. Тому особисто мені було цікаво побачити, чи зможе Олександр Ткаченко сказати якесь нове чи, принаймні, інше слово. Враження дуже позитивне, програма серйозна, але неформальна водночас, загальна тональність дружньої цікавості, що приємно контрастує з більш традиційним, агресивним тоном журналіста, який допитується в політика стосовно якихось конкретних тем.

Стосовно самого факту повернення Ткаченка до ефіру скажу: працювати в студії набагато цікавіше, ніж бути медійним менеджером, я сама не менеджер, але переконана в цьому. Напевно, Ткаченкові хотілося повернутися до більш творчого амплуа, і я рада, що йому це вдалося в такій хорошій програмі. Вона відрізняється від його попередніх програм, і це добре, бо журналіст не може лишатися однаковим, мають бути свідчення розвитку, зміни.

Втім, я не дуже активно стежила за його попередніми програмами, тому скажу просто про Ткаченка як ведучого. Перше враження - це його європейська зовнішність. Я не маю на меті сказати комплімент, це просто враження. Якщо вимкнути звук, можна було би сприйняти програму як британську, німецьку чи голландську. Хороший сет-дизайн, чудова ідея з нічним Тбілісі.

Добрим був початок - без довгих вступів, часто характерних для зіркових журналістів; Ткаченко дуже коротко спитав Саакашвілі і дав йому можливість висловитися. Проте пізніше в ході програмі це ж, як на мене, стало проблемою. Може, варто було розбивати відповіді. В цілому сподобався неагресивний тон такого собі зацікавленого глядача. Це відповідає більш пізньому часу виходу програми в ефір і саме цього бракує в українському телеефірі. 

Кінцівка абсолютно вписалася у формат програми. Розмаїтість - наше все. Наприклад, наприкінці британської програми Newsnight (це серйозний політичний телепродукт) часто йде легша тема, англійською це називають «людський інтерес», той самий «лайф». Це нормальний хід у побудові наративу ток-шоу. Крім того, продюсери точно експериментуватимуть із форматом і наступна програма буде трохи іншою. Але вона добре вписується в загальну інноваційну тональність, яка панує в ефірі «Плюсів».