Невід’ємною складовою українсько-російського газового протистояння стала інформаційна війна між двома державами. Побутує думка, що вже на початку „бойових дій” Україна програла інформаційну війну. На підтвердження такого висновку наводиться аргумент, мовляв, усі російські ЗМІ ополчилися проти України, натомість остання не в змозі дати гідну інформаційну відсіч.

Насправді ситуація не така однозначна, як видається на перший погляд, й не вписується у формулу „переміг - не переміг”.

Передусім необхідно констатувати: Росія готувалася до газової війни, першою пішла у наступ, а тому створилася ілюзія, що вона перемагає.

Українська влада, на відміну від попереднього режиму, та не зважаючи на різні оцінки її діяльності сьогодні, реагувала на російський виклик адекватно, тобто спокійно і гідно. У цьому не важко було переконатися, переглядаючи загальнонаціональні телеканали, слухаючи національне радіо.

Проте, і це треба відверто визнати: українські мас-медіа виявилися не готовими до інформаційної війни. Що більше, їх безпорадність вражала, а подекуди продовжує дивувати й сьогодні. Скажімо, за умов відвертої інформаційної та економічної експансії з боку Москви, вітчизняні телеканали, практично усі без винятку, починали новини із озвучення... позиції російського „Газпрому” та президента Путіна і лише згодом „надавали слово” представникам „Нафтогазу” та української влади. Іншими словами, вітчизняні телеканали стали ретрансляторами російських ЗМІ, які в шовіністичному угарі „мочили” Україну. Погодьмося, таке хохляцтво під час війни – недопустиме.

Але хохляцтво тим і небезпечне, що передбачити його трансформацію неможливо. Як не дивно, у цьому могли переконатися   глядачі „5 каналу”, ведучий якого Роман Скрипін, коментуючи перебіг українсько-російської інформаційної війни, з одного боку, справедливо відзначив, що ЗМІ „дружньої” держави не подають українського погляду на конфлікт, а з другого - похвалився, що зовсім інша ситуація в Україні. Чим хвалився? Що під час „бойових дій” українські ЗМІ надають слово російським політикам, які паплюжать Україну?

Сьогодні також очевидним є те, що хибною була практика виправдовування, до якої вдалися окремі журналісти.  Уся її згубність виявилася, коли перший заступник міністра закордонних справ Антон  Бутейко в ефірі одного українського телеканалу заявив, що у майбутньому передбачає розпад Росії як імперської держави. Ще можна зрозуміти обурення з цього приводу російського МЗС. Але навіщо було у розпал „війни” транслювати  це обурення в Україні й ставити під сумнів цілком правильне твердження українського міністра? Кому це на руку? Запитання - риторичне. 

Інформаційна війна може бути успішною для країни  лише тоді, коли її ЗМІ займають активну патріотичну позицію, в протилежному випадку – держава приречена на поразку, і не лише в інформаційному протистоянні. До речі,  неупереджений аналіз західних видань та інформаційних повідомлень провідних світових мас-медіа засвідчив, що там подекуди більше „українського патріотизму” аніж в окремих вітчизняних ЗМІ, які чваняться демократичністю та професіоналізмом. Тепер  зрозуміло, що реальна ціна друкованого видання, яке розраховане на масового українського читача, і де у розпал  газової війни поміщуються стаття під промовистим заголовком “Обезгажена Україна” дорівнює ціні, за яку це видання готове зрадити ідеали України.

Звичайно, не сприяло перемозі в інформаційному протистоянні розхристаність партійного життя.  Українським ЗМІ практично нічого було б коментувати, якщо б вони відмовилися посилати в ефір ту антиукраїнську маячню, що її несли й продовжують нести опозиційні до влади політичні діячі і партії.

Але де були провладні сили, або ж ті, хто вирішив підтримати владу у складний для Батьківщини час? „Народний Союз Наша Україна” обмежився двома-трьома заявами на підтримку Президента Ющенка. До останнього сиділа у підпіллі Соцпартія. А вийшовши з „катакомб”, її лідер Олександр Мороз на усіх каналах озвучував заяву, у якій закликав... до народної дипломатії. Водночас його спів- партієць Микола Рудьковський й сьогодні не може втихомиритися від обурення,  що НАК „Нафтогаз України” очолює український націоналіст. Що у такій ситуації мали коментувати ЗМІ? Пригадати СПУ, Морозу, Рудьковському як вони укладали договір про „дружбу” із шовіністичною партією „Родіна”, яка сьогодні разом із ЛДПР Жириновського нагнітає антиукраїнську істерію в Росії і Україні?

Що, зрештою, мала робити Україна, щоб виграти, або, принаймні, не програти інформаційну війну? Відповідь лежить на поверхні: робити все те, що робить Росія, але краще,  тобто,  професійніше, а головне – патріотичніше. Сама собою напрошується відповідь на запитання, винесене у заголовок статті. Так, Україна може виграти інформаційну війну з Росією, якщо цього захоче.

Читайте також:

Інформаційна "труба" вже не наша