Поза сумнівом, однією з головних подій минулого тижня було прийняття Верховною Радою України нової редакції Закону “Про вибори Президента України”.

Дискусія з приводу того, що законодавство про вибори Президента потребує неминучої модернізації велася експертами, парламентаріями, громадськістю в цілому вже протягом декількох років. На розгляд парламенту періодично надходили численні проекти відповідних змін до базових законів в цій сфері. Але, на відміну від законодавства про вибори народних депутатів, яке було удосконалено та адаптовано до міжнародних стандартів напередодні парламентських виборів 2002 року, Закон “Про вибори Президента України” довгий час залишався “священною коровою” для більшості парламентаріїв. Хоча, при цьому, було очевидно, що чинний Закон “Про вибори Президента України” не відповідає сьогоденню в багатьох своїх положеннях, що він базується на так званих “радянських” принципах виборів, що Закон замість принципів відкритості та законності ведення виборчої кампанії дозволяє кандидату, наприклад, вести агітацію з приховуванням коштів свого передвиборчого фонду, створює умови для нерівності висвітлення кандидатів у ЗМІ тощо.

На виправлення недоліків законодавства про вибори Президента щодо ведення передвиборної агітації, були, зокрема, спрямовані проекти Законів про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” №4286 народного депутата України М. В. Томенка (щодо фінансування та здійснення передвиборної агітації), а також №5085 народних депутатів Ю. А. Артеменка, М. В. Томенка та інших (щодо обов’язкових телевізійних дебатів кандидатів у Президенти України). Обидва законопроекти отримали позитивні оцінки на спеціалізованих громадських обговореннях, а також багатьох експертів в цій галузі, думка яких була представлена у низці засобів масової інформації. Законопроектом №4286 суб’єктом законодавчої ініціативи було запропоновано уточнити та врегулювати неврегульовані питання ведення передвиборної агітації з використанням друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації, скасувати нереалістичне обмеження на максимальний розмір добровільного внеску фізичної чи юридичної особи до особистого виборчого фонду кандидата, яке до прийняття нової редакції Закону було встановлено на рівні 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Натомість пропонувалось, що суб’єкти виборчого процесу зобов’язуються оприлюднювати інформацію про жертводавців, які здійснили пожертву розміром понад 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий крок, на мій погляд, мав би слугувати детінізації виборчих фінансів, підвищенню прозорості виборчого процесу в цілому. Крім того, законопроектом №4286 пропонувалось обмежити можливості податкових органів впливати на хід виборчого процесу. Зокрема, недостовірність відомостей, наведених у декларації кандидата в Президенти України пропонувалось не вважати підставою для скасування реєстрації відповідного кандидата. Натомість, пропонувалось запровадити механізм широкого оприлюднення інформації про виявлені в ході перевірки неточності, помилки у деклараціях тощо. Це дозволило б уникнути зловживань, які можуть суттєво вплинути на результат виборів.

Законопроектом №5085 було запропоновано запровадити у Закон норми щодо проведення обов’язкових телевізійних дебатів на першому каналі Українського телебачення між кандидатами на посаду Президента України в разі проведення повторного голосування (“другого туру” президентських виборів).

Значною мірою, наведені вище пропозиції були враховані Верховної Радою України у новій редакції Закону “Про вибори Президента України”, яка була прийнята 18 березня 2004 року.

Хоча я, як суб’єкт законодавчої ініціативи, і відстоював ідею зняття у Законі обмежень на граничний розмір передвиборчого фонду кандидата на посаду Президента України вважаю запропонований у новій редакції варіант формування такого фонду прийнятним та таким, що дозволяє повною мірою реалізовувати на практиці принцип прозорості ведення передвиборної агітації.

Так, згідно із новою редакцією Закону, виборчий фонд кандидата формується за рахунок його власних коштів, коштів партії (партій, що входять до виборчого блоку), які висунули кандидата, а також добровільних внесків фізичних осіб. Граничний розмір виборчого фонду становить 50 тис. розмірів мінімальних заробітних плат (10,25 млн. грн). Крім цього, додатково запроваджено серйозну новелу. Так, для кандидатів, включених до виборчого бюлетеня для повторного голосування, граничний розмір виборчого фонду збільшується на 15 тис. розмірів мінімальних заробітних плат (3075000 грн). Крім того, не пізніше, як на 15 день після виборів розпорядник коштів накопичувального рахунку виборчого фонду подає до ЦВК фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду.

Однією з позитивних новел нової редакції Закону, на мій погляд, є також введення у його понятійний апарат терміну “політична реклама”. Так, відповідно до ст. 60 нової редакції Закону, “передвиборна агітація у засобах масової інформації проводиться у формі публічних дебатів, дискусій, “круглих столів”, прес-конференцій, інтерв’ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень про кандидата на пост Президента України, партію (блок), яка висунула кандидата, та в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України”. Крім того, новим Законом чітко встановлено та розкрито принцип рівності кандидатів у Президенти у процесі ведення передвиборної агітації. Згідно із Законом, передвиборна агітація у засобах масової інформації усіх форм власності за рахунок коштів виборчого фонду кандидата здійснюється на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі та обмежується лише граничним розміром витрат виборчого фонду, а розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу встановлюються відповідними засобами масової інформації не пізніш як за 130 днів до дня виборів (для телерадіоорганізацій не пізніше ніж за 120 днів до дня виборів) у розмірі, який не може перевищувати відповідний середньозважений показник за останній квартал року, що передує року проведення виборів Президента України. Важливо також, що засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу кандидату, не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншому кандидату. Ця вимога не поширюється на засоби масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії – суб’єкти виборчого процесу (партії, що входять до блоку – суб’єкта виборчого процесу).

Удосконалені також законодавчі норми щодо оприлюднення у засобах масової інформації результатів соціологічних опитувань. Відповідно до нової редакції Закону, “засоби масової інформації у разі оприлюднення результатів опитування громадської думки, пов’язаного з виборами Президента України, зобов’язані зазначити організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої помилки”.

Важливо також, що новою редакцією Закону заборонено проведення передвиборної агітації в зарубіжних засобах масової інформації, що діють на території України, а також значно удосконалено норми щодо спростування опублікованих засобами масової інформації неправдивих відомостей про кандидата чи партію (блок), що висунули кандидата.

У новій редакції були також враховані наведені вище пропозиції народних депутатів України щодо запровадження обов’язкових телевізійних дебатів. Новою редакцією, зокрема, передбачається проведення телевізійних дебатів всіх кандидатів перед першим туром. Основні умови проведення телевізійних дебатів (відповідно до ст. 62 нового Закону): не більше двох кандидатів у одних дебатах, проводяться між 19 та 23 годинами, тривалість – не менше 60 хвилин. Передбачається також проведення телевізійних дебатів за 5 днів до другого туру голосування на першому каналі Українського телебачення тривалістю не менше 100 хвилин. У разі відмови одного з кандидатів на пост Президента України взяти участь в телевізійних дебатах, або неможливості його участі, виділений для телевізійних дебатів час надається іншому кандидату у Президенти України для проведення передвиборної агітації.

Новою редакцією Закону встановлено також і чіткий порядок оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, їх власників, посадових і службових осіб (ст. 102). Згідно з цією статтею, кандидат на пост Президента України, партія (блок) – суб’єкт виборчого процесу мають право оскаржувати до суду або до відповідної виборчої комісії дії чи бездіяльність засобів масової інформації, їх власників, посадових та службових осіб, які порушують встановлений законом порядок діяльності засобів масової інформації під час виборчого процесу, у тому числі стосовно передвиборної агітації, зокрема щодо вимоги спростування опублікованих ними неправдивих відомостей про кандидата чи партію (блок), що висунули кандидата. Скарга на дії та бездіяльність засобів масової інформації, їх власників, посадових та службових осіб подається до місцевого суду за місцем знаходження органу масової інформації, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Скарга на порушення встановлених законом обмежень щодо ведення передвиборної агітації загальнодержавними засобами масової інформації подається до Центральної виборчої комісії України, а регіональними чи місцевими – до відповідної територіальної виборчої комісії. Виборча комісія, до якої надійшла скарга, своїм рішенням невідкладно надсилає цю скаргу до відповідних правоохоронних органів для перевірки і реагування відповідно до закону.

На мій погляд, ухвалена парламентом нова редакція Закону України “Про вибори Президента України” в цілому відповідає сьогоденню та загальновизнаним міжнародним стандартам у галузі виборчого права, визначає чіткі правила поведінки суб’єктів виборчого процесу, зокрема засобів масової інформації. Найголовніше - це неухильне виконання норм нового Закону на практиці. І сьогодні це – головне завдання як органів державної влади, насамперед виконавчої, так і громадськості в цілому. Тижневик "Прозора політика", 16 - 23 березня 2004 року