Жан-Клод Бокасса - головний тиран Люксембурга (персонаж, схожий на прем'єр-міністра Жана-Клода Юнкера) та Жан Квассельборн (персонаж, схожий на Жана Ассельборна - міністра закордонних справ) - найбільш популярні герої «Кочерги», тож і з'являються на шпальтах видання чи не щотижня. Минулої п'ятниці газета радила вищезазначеним особам не надто вихвалялися перед тевтонською пресою своїми вчинками на міжнародній арені, а більш концентруватися на домашніх справах. Утім, більш за всіх дісталося міністру будування Клоду Вінзелеру за відстрочку проекту з запуску трамвая у столиці та незрозумілі оборудки із земельними ділянками. За інформацією «Кочерги», всі чиновники, причетні до розбудови міста, раптом стають власниками земельних ділянок у престижних районах.

Великий матеріал минулого тижня було присвячено найрезонанснішій події - страйку лікарів. Під заголовком «Лікарі успішно захищають свій бізнес на здоров'ї людей» газета пише про те, що справжнім приводом для акції протесту медпрацівників є побоювання втратити частину прибутків після запланованої реформи. Інші ж видання тиражують висловлювання профспілки лікарів про те, що страйкують вони заради добробуту пацієнтів. «Коли страйкують сталевари, продавці чи будівники, які борються за свої 2 тисячі тугриків (...), вони принаймні поводяться чемно. Лікарі ж страйкують заради збереження власних 12-13 тисяч тугриків і поливають лайном систему охорони здоров'я», - пише «Кочерга» «на злобу дня».

Кілька статей висміюють і релігійних діячів. От, приміром, матеріал про Бенедикта XVI подано під заголовком «Папа римський в Іспанії. Більше популярності, ніж за часів інквізиції». Стаття навряд чи викликала загальний захват у Люксембурзі, де церкву фактично не відділено від держави, де всі мешканці змушені платити податок на користь католицької церкви, де Великий герцог під тиском єпископа відмовився підписувати закон про евтаназію.

Сатиричне видання виходить щоп'ятниці й має наклад 11 тисяч екземплярів. За формою власності це кооператив, для всіх її працівників написання памфлетів є хобі, й зарплату вони отримують деінде. До складу редколегії (як написано на сайті «Кочерги») входять Єті, Лулу і Момо, Анна Конда, дон Корлеоне, Джоні Готівка та інші непересічні особистості. Всі вони - «динозаври лівої сцени, яким не вдалося побудувати нормальної кар'єри в публіцистиці» (як написав у відгуку один вдячний читач). З того часу, як «Кочерга» з'явилася в продажу 1993 року в Люксембурзі, їй закидали багато чого: відсутність смаку, пристойності, інтелектуального рівня та професійності, підступність, наявність необґрунтованих звинувачень, втручання у приватне життя. Втім, ніхто серйозно не закликав прикрити газету.

Самі люксембуржці розповідають, що ноги в «Кочерги» ростуть із прадавніх бурлескно-травестійних традицій місцевих селян. Однією з їхніх найулюбленіших розваг було послухати артистів, які співали під шарманку комічні куплети. Такі невеличкі концертні трупи, що складаються з чотирьох-п'ятьох людей, і досі збирають чимало глядачів у Люксембурзі. Нині статті з «Кочерги» переповідають з вуст в уста так само охоче, як колись комічні куплети: «Як? Ви не читали?», «До речі, цього тижня у „Кочерзі"»...

Фігуранти жартівливих статей, звичайно ж, не дуже радіють своїй появі на сторінках газети. Втім, читаючи видання, посміятися можна не лише з себе, а й із сусіда, з політичного опонента чи з представника іншого табору. Всі політичні сили та відомих і не дуже діячів Люксембурга представлено однаково - смішно.

Окрім цього, висміяли один раз, а пишатися можна все життя. Той, хто хоча б одного разу з'явився в «Кочерзі», потім пихато всім розповідає, що це саме його мали на увазі під псевдонімом Пересічний Примат.

«Кочерга» може собі дозволити писати про те, про що інші газети мовчать. Це видання, на відміну від інших, не є дотаційним. Усі ЗМІ у Люксембурзі отримують державні гроші, телебачення - суттєві податкові привілеї, в іншому випадку жоден із них не вижив би на такому маленькому ринку попиту. (У країні мешкає близько 500 тисяч осіб, половина з них іноземці, які люксембурзьку пресу не читають.) Чи втручається держава в редакційні справи? Люксембурзькі журналісти кажуть, що ні, але в керівників ЗМІ, звичайно, час від часу спрацьовують гальма.

Питаннями свободи слова у Люксембурзі опікується Рада преси, до якої входять представники видавців та редакторів. Якщо є підозра, що держава чинить тиск, Рада преси може висловити протест. Утім, досі на втручання держорганів або ж цензуру скарг не надходило.

Сайт «Кочерги» з його непересічною графікою ­- один з найпопулярніших люксембурзьких веб-ресурів. На тлі слаборозвиненого загалом «люнету», в якому переважають особисті блоги і де лише дві газети мають сайти, «Кочерга» прикрашає «Вибране» браузерів бізнесменів і домогосподарок, студентів і чиновників, виступаючи певним фактором єднання таких різних мешканців цієї маленької, але при тому багатомовної та багатокультурної країни.