Наступ на свободу слова на всьому пострадянському просторі сьогодні набуває просто фатальних форм. І не тільки режим «януковичів» дублює все російське відносно свободи слова. В іншій пострадянські країні, Узбекистані, справа зі свободою слова набагато гірша. І, як вважають узбецькі експерти, на Узбекистан знову насувається 1937 рік.

Із 7 жовтня в Узбекистані триває судовий процес у справі кореспондента радіостанції «Голос Америки» Абдумаліка Бобоєва (псевдонім Малік Мансур). Судять відомого узбецького журналіста за «брехню і наклеп на демократичний лад», як зазначено в текстах обвинувачувального й експертного висновків.

Узбецька влада не стала вигадувати нічого нового. Вона вдалася до методів, що практикувалися ще в колишньому СРСР у 1930-70-ті роки. Тобто все обвинувачення базується на так званому експертному висновку. «Експертизу» було проведено співробітником державного Центру моніторингу у сфері масових комунікацій Узбецького агентства зв'язку й інформатизації Рустамом Мухамедовим.

Згідно з висновком цього «експерта», під час роботи на радіостанцію «Голос Америки» журналіст Абдумалік Бобоєв вдавався до наклепів та образ відносно державних працівників, судових органів і правоохоронних структур влади, а також публікував матеріали, що сіють паніку серед громадян і створюють дестабілізацію в країні.

Рустам Мухамедов дуже серйозно «наекспертизив». За його висновками, незалежному журналістові інкримінуються чотири статті Кримінального кодексу Узбекистану: 139 («Наклеп»), 140 («Образа»), 223 (Незаконний виїзд за кордон або незаконний в'їзд до Республіки Узбекистан) і 244-1, частина 3, «б», «в» («Виготовлення або поширення матеріалів, що містять загрозу суспільній безпеці і громадському порядку»).

Пункт «в» статті 244-1 свідчить, що злочин було здійснено «з використанням фінансової або іншої матеріальної допомоги, отриманої від релігійних організацій, а також від іноземних держав, організацій та громадян». Під іноземною організацією мається на увазі фінансована урядом США радіостанція «Голос Америки». За цією статтею журналістові загрожує ув'язнення на термін від п'яти до восьми років.

Очевидно, що всю справу Абдумаліка Бобоєва шито «білими нитками», але узбецький режим твердо вирішив повністю витіснити і знищити інакодумство в країні і, як виглядає, не збирається зупинятися ні перед чим.

Міжнародна громадськість занепокоєна політичними переслідуваннями в Узбекистані. Так, у заяві впливової й авторитетної міжнародної організації «Репортери без кордонів» Абдумаліка Бобоєва названо «одним із останніх незалежних журналістів Узбекистану». «Тільки підтримка з боку журналістів, правозахисників і груп захисту свободи слова, урядів і міжнародних організацій здатні уберегти Бобоєва від потрапляння до в'язниці, де він може бути підданий жорстокому поводженню та тортурам», - йдеться у заяві цієї організації.

«Репортери без кордонів» також укотре вимагають від узбецької влади негайного звільнення з в'язниць 11 журналістів (котрі по суті є політичними ув'язненими). Це Хайрулло Хамідов, Дільмурод Саїд, Бахром Ібрагімов, Даврон Кабілов, Равшанбек Вафоєв, Абдулазіз Дадахонов, Ботирбек Ешкузіев, Соліжон Абдурахманов, Джамшід Карімов, Юсуф Рузімурадов, Мохаммед Бекжанов.

Крім цього, Світовий Альянс громадської участі CIVICUS, який об'єднує членів і партнерів із більш ніж ста країн світу, розповсюдив відкритий лист президентові Узбекистану Ісламу Карімову. Лист направлено на захист кореспондента радіо «Голос Америки» Абдумаліка Бобоєва. Лист за підписом генерального секретаря Альянсу CIVICUS Інгрід Срінат і всіх людей доброї волі, що приєдналися до цього документу, адресовано також і міністру закордонних справ Узбекистану Володимиру Норову. В посланні висловлюється глибока стурбованість звинуваченнями незалежного журналіста, кореспондента «Голосу Америки» Абдумаліка Бобоєва, «котрі свідчить про черговий випадок придушення незалежної думки та висловлювання  поглядів в країні».

«Ваша ясновельможносте, ми стривожені тим, що для придушення свободи вираження думок у Вашій країні урядом неодноразово використовувалися ідеологічно вмотивовані звинувачення, - пишуть автори послання до президента Узбекистану. - Ми звертаємося до вас із проханням, використовуючи свою владу, зняти звинувачення проти Абдумаліка Бобоєва, що стане доказом того, що свобода висловлювання думок захищена у вашій країні, і що в Узбекистані створено умови для успішного будівництва громадянського суспільства».

Але заклики світової громадськості мало діють на тоталітарний узбецький режим, котрий не хоче, щоби правдива інформація про реальний стан справ в Узбекистані поширювалася країною. 15 жовтня в Ташкенті судовий процес над Абдумаліком Бобоєвим завершився. Суд визнав журналіста винним і засудив до великого штрафу (у розмірі 400 мінімальних окладів - близько восьми тисяч доларів).

Як наголосив адвокат Бобоєва Сергій Майоров, «справа в тому, що обвинувачення, яке було пред'явлено Абдумаліку, ґрунтується на експертному висновку, проведеному ще до порушення кримінальної справи і, згідно 81-ї статті КПК, даний висновок не може розглядатися як доказ у кримінальній справі». Але всі ці процедурні юридичні нюанси мало хвилюють суддів, котрим поставлено чітке завдання - політичний ворог режиму має бути за ґратами.

На завершення судового слідства було допитано підсудного Бобоєва, який заявив, що вся інформація, що лягла в основу його численних інтерв'ю, має свої джерела і є правдивою, тому експертиза Центру моніторингу у сфері масових комунікацій Узбецького агентства зв'язку і інформатизації є неправомірною.

У випадку з Абдумаліком Бобоєвим стає очевидним факт, що тут держава перестає виконувати своє головне призначення - захищати право. А саме право перетворюється на слухняне знаряддя політики. За таких обставин функціонування чинного в Узбекистані правлячого політичного режиму неминуче втрачає свою легітимність.

І як тут не пригадати слова філософа-антифашиста Карла Ясперса, що «людина - в умовах терористичних режимів - може перетворитися на щось таке, про що ми і не підозрювали». Ті, хто проводив «експертизу» текстів Абдумаліка Бобоєва, так само, як і ті, хто нині його судять, не можуть не розуміти того, що діють протизаконно. Адже не можна судити людину за її погляди і політичні переконання. Але узбецька влада не хоче залишати на інформаційному полі хоча б найменші паростки інакодумства і вільних висловлювань.

Услід за Абдумаліком Бобоєвим власті Узбекистану мають намір узятися за найбільш активних його колег-журналістів. Сьогодні сокира узбецького «правосуддя» вже зависла над Сідом Янишевим, Олексієм Волосевічем, Василем Марковим, Хуснуддіном Кутбетдіновим. Над усіма тими, кого в січні на допити викликала ташкентська прокуратура.

На мою думку, узбецькі уроки для України полягають у тому, що як тільки режим «януковичів» візьме Україну під свій остаточний контроль, не можна виключати, що подібні політичні процеси не розпочнуться і в нашій державі. Адже владі необхідно буде знайти «ворогів», котрі заважають «донам» побудувати «країну для людей», яка чомусь увесь час перетворюється на країну виключно для економічних і політичних інтересів купки олігархів.

І якщо ми можемо нині говорити лише про вибіркові політичні репресії в Україні, то після «успішного» завершення місцевих виборів на користь правлячої Партії регіонів політичні репресії можуть відбуватися вже в масовому порядку.

А оскільки сьогодні найбільше протистояння промосковській владі чинить українська інтелігенція і незалежні інтелектуали, то саме на них буде спрямовано головний удар. Зважаючи на те, що українське суспільство досить легко вдалося змусити «затихнути», «дони» не чекали, що журналісти, науковці та інші патріотично налаштовані представники творчої інтелігенції в переважаючій свій більшості не погодилися стати на бік режиму «януковичів».

Очевидно, що основу будь-якої влади складає соціальний і культурний ресурс, підтримка людей. «Донам» так і не вдалося перевернути українську свідомість - незважаючи на посилену русифікаційну політику та офіційне заперечення української історії як самостійного явища, а не додатку до історії Російської імперії. «Януковичі» (незважаючи на значну кількість проффесорів у їхній команді) розвертають корабель української державності в антицивілізаційному напрямку. На черзі - політичні репресії в Україні, які цілком логічно можуть початися з репресій проти журналістів.

Першим сигналом про це можна вважати заяву Віктора Януковича про те, що він не чув від людей про утиски свободи слова в країні, сказані в інтерв'ю 5-му каналу. «Я дуже багато буваю в регіонах України. Зустрічаюсь з громадянами. Я не чув таких питань від людей. Щоб вони казали, що йде будь-який тиск на ЗМІ. Не чув», - заявив він й уточнив, що проглянув листи, які до нього надходили: «Чи авторів я не зміг знайти. Чи, якщо ми їх знаходили, як правило це були заангажовані люди». А від «заангажованих», як доводить досвід нашої історії, один крок до «відщепенців», а далі - до «іноземних наймитів»...

Фото - http://caricatura.ru/