«Детектор медіа» продовжує дискусію стосовно концептуальних засад реформування державної Національної телекомпанії в Україні в суспільного мовника. У статті Віталія Крутія, яку ми сьогодні публікуємо, йдеться про презентований 19 вересня Проект команди Андрія Шевченка. На наш погляд, цей матеріал ставить багато слушних запитань, за якими можна і треба дискутувати, тим більше, що на деякі з цих питань у різних учасників процесу вже є відповіді. Тож пропонуємо всім небайдужим сторонам долучитися до нового етапу дискусії.

Очевидно, найближчим часом ми дізнаємось імя нового президента НТКУ, швидше б уже, бо дискусія навколо цього питання набирає усе більших масштабів та набуває вельми нереспектабельних форм. Про те, що більша частина цього процесу (конкурс «вільних художників» чи профспілкові «дебати з висуненням») знаходиться десь далеко за межами норм діючого законодавства, краще не нагадувати, очевидно, таким є веління часу. Та шансів цьому всьому закінчитись якось інакше, аніж «ми тут порадились і я вирішив», по моєму, все одно нема. Отже, слово, власне, за тим, хто і має ПРИЗНАЧАТИ президента НТКУ - за Президентом України. І мене особисто не дуже хвилює власне персона майбутнього керівника, але дуже цікавить, в який спосіб і в ЩО буде перетворюватись Національна телекомпанія України. І не дивлячись на те, що за 10 років професійної діяльності я жодного дня не працював на державному телебаченні та не перебуваю в жодній належній профспілці – все одно вважаю НТКУ і своєю також. А виходячи з того, що від вдалості результату перетворення НТКУ в суспільне телебачення залежатиме стан інформаційного простору України, а як наслідок - і стан всього громадянського суспільства в нашій країні – дуже не хочеться, щоб вийшло «…як завжди».

А так може статись, бо до кожного кандидата в президенти НТКУ має йти «в навантаження» його «концепція реформування». Чи він має йти «в навантаження» до своєї концепції, розібратись уже важко. І не знаю з яких таких трьох, а то й більше перспективних варіантів буде вибирати Президент Ющенко, я особисто бачу лише один, хоч якось презентований останнім часом – варіант від групи очолюваної нинішнім віце-президентом НТКУ А. Шевченком. Тому на ньому й зупинюсь.

Скажу зразу, те, що намагалась робити і робить команда Шевченка в зміні інформаційного мовлення, на мою думку, заслуговує тільки на похвалу і підтримку. Переформатування сітки новин, нові ведучі, яскраве оформлення, майже збалансована подача інформації: я особисто почав дивитись УТН. А озвучення іншомовних (мається на увазі російських) синхронів українською, взагалі – фішка сезону. Це невеличке ноу-хау може зробити для української мови набагато більше, аніж десять «Законів про мову». Що ж до людського фактору, звісно - це непросте питання, та колись і комусь його потрібно вирішувати. І оптимізації, в тому числі кадрової, не уникнути, хочеться того комусь, чи ні.

І все, можливо, було б непогано, та, як відомо, пан Стецьків, новопризначений президент НТКУ раптом «самовідставився». Таким чином, перед Андрієм Шевченком встала потреба впрягатись в кинутого на півмежі плуга та починати писати концепції і т.д. Ось тут, як кажуть, «Остапа й понесло». Як виявилось, мова уже не йде про деталізацію плану поетапного та довготермінового реформування НТКУ в суспільне телебачення, тобто, про один канал. Уже має бути чотири (?!) телеканали. А саме: «Головний-сімейний», «Культурно-просвітницько-регіональний», «Euronews–сюдим» та «Україна-тудим». Не менше і не більше. Я цю всю, вибачте на слові, концепцію кілька раз вздовж і впоперек перечитував, навіть про всяк випадок спробував задом наперед, все одно - кінці з кінцями не сходяться. А головне: де в цьому всьому канал суспільного мовлення? Питань значно більше, аніж відповідей. Хочеться знати, чи автори концепції «чотири в одному» хоч деякі з цих питань собі задавали, перед тим, як подібне понаписувати? Ну, наприклад, що стосується НТКУ, тобто, майбутнього «Першого Сімейного»:

Скажіть, а держава уже відмовилась від державного телебачення, хоч якимось формальним чином? Чи ви вірите в її (держави) усні обіцянки? Може, варто розпочати з підписання редакційної Угоди з законним та повноважним розпорядником каналу – Президентом України про невтручання в редакційну політику? Допоки ситуація сприятлива. (Як відомо, засновником НТКУ є Кабмін. У травні 2005 року між топ-менеджментом Першого каналу та Кабміном було вже підписано «Угоду про взаєморозуміння з владою» - «ТК»).

А «Ера» уже поступилась своїм, законним на сьогодні, часом на користь НТКУ чи то ПС? Чи «блимання» різних мовників на одному каналі має продовжуватись і в лоні суспільного ТБ?

А скільки має коштувати наповнення та утримання принаймні цього одного каналу? Де хоч приблизні розрахунки бюджету? Що ж до ваших планів на регіональні ОДТРК, хочеться запитати, чи хоч одна обласна Рада, чи адміністрація відреагувала позитивно? Чи ви сподіваєтесь, що вони просто мучаться тим, кому ж віддати підконтрольний медіа-ресурс і самі вам все загорнуть, ще й гарною стрічкою перев’яжуть? А, крім номенклатури, ще є місцевий менеджмент ОДТРК. А це, я вам скажу, дуже давно не провінційні простачки і вступивши з ними в реорганізаційне тертя, без Законом даних повноважень, ви ваші сьогоднішні «профспілкові баталії» будете згадувати, як веселкове дитинство. А чи ви маєте хоч приблизне уявлення про дуже різний рівень технічного оснащення ОДТРК? Щоб це привести до одного стандарту та об’єднати, доведеться здійснити досить масштабну технічну революцію. А скільки має коштувати цей проект? Хоч приблизно? І звідки мають взятись кошти на нього? І головне, чому цей «другий» канал має стати невід’ємним від «першого»? Це вам випадково нічого не нагадує?

Відносно Euronews-Україна навіть не хочеться марнувати часу. Я так розумію, цей проект - як окремий канал - вписаний для «більшого пафосу». Як його не називайте, а він не може бути і не буде «Українським Euronews», а максимум - «Euronews» українською мовою. Що теж непогано, та це всього-навсього адаптація та ретрансляція. І ніяка новостворена українська редакція не зможе навіть близько доступитись до редакційної політики власне самого Euronews, та на щось там впливати. Навіть сюжети української тематики робитимуть прислані закордонні знімальні групи. По-моєму, відділ міжнародних відносин НТКУ дуже легко робив, і, вочевидь, може робити надалі подібну технічну роботу, і нема жодної потреби виокремлювати це в окремий канал. До речі, а як цей Euronews-Україна має розповсюджуватись? В кабелі? Так там він уже є, залишилось лише забезпечити, для повного щастя, українську звукову доріжку. Чи, може, ефірною новою мережею, але де мають взятись частоти? Чи, може, Нацрада має якийсь спеціальний прихований резерв для такого видатного випадку? То чого тоді мучитись, давайте на цих частотах «з чистого аркуша» створювати суспільне телебачення! А якщо нема частот, то про який такий окремий канал Euronews-Україна йде мова? А ще, при цьому, поясніть, будь ласка, яким боком ретрансляція в той чи інший спосіб, хай непоганого, але іноземного каналу має відношення до нашого, українського суспільного мовлення?

Стосовно ж потенційного каналу «Україна-світ». Те, що УТР - це не іномовлення, а жорстка профанація (не вжити б інше слово) – не видно тільки сліпому. Про це вже багато говорилось і писалось. Та, очевидно, допоки будуть сидіти там «чижі» - будуть і «чижовники», і співи з «чижовників» замість іномовлення. Це питання, без сумніву, потребує термінового втручання. І коли я дивлюсь на продукт телекомпанії Deutsche Welle (до речі, виключно іномовної), яку уже більше шести років представляю в Україні, а потім, перемикаючи канали, випадково потрапляю на канал УТР, мені хочеться стати німцем. Я не зовсім розумію, що при тому продукті, який транслюється УТР, там роблять 200 (!) чоловік, і куди зникає щороку бюджет в 10 000 000 гривень? Одне тішить: навряд чи такий канал може хтось дивитись за кордоном (при наявному виборі), інакше шкоди від такого іномовлення іміджу нашої країни і кожному з нас, її громадян, було б набагато більше, аніж користі. При цьому я знаю, що досить велику частину творчого колективу УТР теж не влаштовує подібний стан речей і вони борються, як можуть, та без системного підходу і зміни керівництва в УТР, та в Держкомітеті з питань телебачення та радіомовлення - нічого не зміниться. Але зараз, власне, не про це. Мені цікаво інше: чим керувались А. Шевченко і його команда, вписуючи в свою «систему суспільного мовлення» і канал УТР? Тобто, канал іномовлення, що за визначенням має бути державним і виконувати державне замовлення на зовнішню пропаганду (не в радянському розумінні цього слова). Який повинен мати зовсім інше наповнення, аніж «Сімейний», чи «Культурно-просвітницький», чи будь-який інший телеканал, спрямований на внутрішню аудиторію. Сподіваюсь, не апелювати до прикладу ВВС у можливих моїх опонентів вистачить адекватності. Як у такому випадку ви, панове, маєте рухати НТКУ до роздержавлення, а іншу частину цієї «системи», наприклад, іномовлення, залишати державною? І як це все разом має фінансуватись? Чи все разом повісимо на майбутнього абонента суспільного телебачення, умовно свідомого селянина з-під Шепетівки? Це має бути, очевидно, так: ви його зустрічаєте в полі біля сіялки й почекавши, коли стихне гуркіт та розвіється курява, ненав’язливо запитуєте: «А будеш давати гроші на іномовлення?». А він у відповідь: «А чого ж не дати, на візьми, просто тут!».

Те ж саме буде і з відрахуваннями з реклами від комерційних мовників при намірах залишити право за цією «системою суспільного мовлення» розміщувати в своєму ефірі комерційну рекламу. Комерційні канали сплять і бачать, як за свої ж гроші вирощуватимуть собі конкурента.

Ніхто не збирається давати гроші на втілення чиїхось епічних телефантазій? Навіть на один канал, а на чотири - й поготів. Тоді, що, для початку повертаємось до держбюджету? І тут стає зрозумілою головна ідея цієї «купи малої» - два, а то й три, чи тим більше чотири бюджети - це завжди краще, аніж один. Та, на жаль, краще не для справи, а лише для того, хто ці бюджети буде засвоювати. Припускаю, що за більш нагальними клопотами, яких останнім часом у нього не мало, Президент може не розібратись та й вибрати подібну «комплексну концепцію» для реалізації. Звісно, з того нічого не вийде, та часу (і коштів) буде втрачено "неміряно". Мені здається, Україні зараз такі забави не по кишені.

Щоб цього не сталось потрібно вчинити дуже просто. Кожен проект (канал) має реалізовуватись окремо, іншою командою. Інша концепція, інша структура, інше програмне наповнення, інші джерела фінансування. Інша Наглядова рада і т.д. Так, як і має бути з огляду на засадничо різні завдання в кожному окремому випадку. Тоді у нас є шанс не виростити випадково якогось нового три-, чи чотириголового монстра-монополіста, збільшити конкурентне середовище в українському телепросторі, та легше і прозоріше контролювати кожен канал суспільного, громадського, чи державного підпорядкування. В меншому господарстві завжди більший лад. У цьому сенсі я бажаю команді Андрія Шевченка, якщо це будуть вони, всіляких успіхів в реформуванні НТКУ в суспільне телебачення. Тут великої роботи на багато років. А інше – то таки зовсім інше.

Якщо ж, в кінці кінців, все буде звалено в одну велику купу, з цього нічого не вийде, лише одна велика купа. Та ще одна «чорна діра» в державному бюджеті, бо я особисто, як громадянин, не дам і ламаної копійки абонентської плати за таке «суспільне телебачення».

Віталій Крутій, представництво Deutsche Welle в Україні, для «Детектор медіа»

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МФВ „Відродження”

Читайте також:

НТКУ презентувала проект Суспільного телебачення

Чому треба змінювати статус Національної телекомпанії? Угода про взаєморозуміння із владою підписана в НТКУ(оновлено)

УГОДА ПРО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

"Монолог поющего в чижовнике" або ще раз про УТР

Віктор Павлюк: „Ми запропонували крок на об’єднання зусиль НТКУ і УТР, і в цьому немає ніякої трагедії”.

Концепція програмної політики суспільного мовлення України

ЗАСАДИ РЕДАКЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ інформаційних редакцій Суспільного (громадського) мовлення України. Проект

Суспільне мовлення: загальноєвропейське розуміння