Парламентські слухання щодо створення суспільного мовлення в Україні, які відбулися вчора, 13 квітня, анонсувалися низкою ЗМІ, отож подивитися прямий репортаж із зали Верховної Ради могли всі зацікавлені. Звісно, якщо в час проведення слухань (між 11 та 14 годинами серед робочого тижня) мали вільний час і могли собі дозволити прикипіти до телеекрана з надією почути про перспективи свободи слова в Україні.

Послухати урядовців, професіоналів від журналістики та представників громадських організацій було варто. Хоч би для того, щоб усвідомити, що говорити їм на заявлену тему вже набридло й вони воліють діяти. Це за того, що дехто з присутніх у залі дуже нагадував людей, які пропонований їм після помаранчевої революції ковток свободи в роті тримають, а ковтнути його через рефлекси, формовані десятиріччями, не можуть. Їх було шкода. Скажімо, як Павла Мовчана, котрий заявив, що різниці між державним і суспільним мовленням – жодної. Принаймні, він так зрозумів. Отож і вимагав „не суспільного мовлення для п’ятої правди, а – національного. Для себе та своїх онуків”. Хто не знає, як „плідно” працював вищезгаданий політик на ниві національної просвіти, комізм ситуації не оцінить. Справді, й онукам та правнукам поговорити вистачить...

Але бог із ними, тими, хто сам собі доктор. Важливіше інше. Регламент слухань (до п’яти хвилин виступаючим) дозволяв хіба що кинути в зал думку, трохи її, як це робили більшість виступаючих, прикрасивши метафорою чи історичною аналогією. Розгледіти бісер під ногами мали журналісти, присутні з телекамерами в залі. Розгледіти й подати правду усім нам у вигляді не сирця, а продукту, який можна вжити й засвоїти після напруженого робочого дня. Зробити це можна було тисяча й одним способом. Подивимося, як це їм вдалося.

Відносно професійно, як на нашу думку, спрацював канал ICTV. Принаймні, вже під завісу випуску „Фактів” о 12.45 було показано сюжет, у якому згадувалися тези трьох основних доповідачів на слуханнях. Щоправда, досить вільно переповідалося про те, чого саме на тих слуханнях прагнуть. Воно й не дивно, коли врахувати, що тележурналіст чи то заради оперативності, а чи сповідуючи стандарти деяких доморощених телевізійників, за якими їм досить одного погляду, щоб зрозуміти ситуацію, в матеріал глибоко не вникав. Оживило загалом аморфний сюжет повідомлення про порушення кримінальної справи в Дніпропетровську проти тих, хто незаконно транслював російські телеканали. Таке собі багатокрап’я, що мало підштовхнути глядача до думки, що... хоч до якоїсь думки. У наступному випуску „Фактів” сюжет про парламентські слухання щодо створення суспільного мовлення „підпирало” повідомлення про відключення від електромережі Броварського радіопередавального центру. Як відомо, новина ця вже не першої свіжості, але згодилася як спеції для журналістської кухні каналу. Акцент ж у сюжеті було зроблено на словах голови Нацради Віталія Шевченка – автора базового законопроекту “Про суспільне мовлення”, ухваленого ще в 1997 році, - який вважає, що існувати паралельно суспільне і державне мовлення не може, на це просто не вистачить коштів, але якщо піти на глобальне роздержавлення ЗМІ, то вивільниться стільки грошей, що їх вистачить “кількаразово проплатити витрати на створення суспільного мовлення”. ICTV також звернув увагу на дискусійність питання щодо принципів визначення Наглядової ради суспільних мовників: одні вважають, що Наглядову раду повинен формувати парламент та президент, інші наполягають, аби це робили творчі спілки.

Одразу після закінчення парламентських слухань о 14.00 українці дізналися, що вже дві години, як половина Києва мала би бути під водою. Порадував їх таким повідомленням канал «1+1». Почути після такої сенсації про те, що хтось когось там слухав у парламенті, було важко. Але – можливо. Якби тележурналіст не почала свій репортаж буквально так: „у депутатів ця тема особливого зацікавлення не викликала...”. Далі кореспондент повідомила про занепокоєння ведучого парламентських слухань Адама Мартинюка тим, що державне телебачення буде знищено, а навзамін йому нічого не буде створено. Згадала Миколу Томенка (як же без віце-прем’єра?) й закінчила: „Швидше за все, створення суспільного телебачення не буде швидкою справою. До парламентських виборів, швидше за все, його не буде створено”. Чи треба говорити, що „матеріал про те, що ні в кого не викликало особливого зацікавлення”, у вечірньому випуску ТСН не транслювався. Зате журналісти з гордістю повідомили, що машиніст, який відганяв начебто замінований потяг, про небезпеку для свого життя дізнався від них...

З особливим хвилюванням чекали випуску новин на Першому національному. Адже саме телевізійників цього каналу в першу чергу мусять зачепити зміни, пов’язані зі створенням суспільного мовлення. О 15.00 перемкнули канал і ...зав’язли: „замінування 40 вагонів”, „Борис Колесников”, „Янукович”, „табір на підтримку кількістю близько 200 чоловік”. І чергове одкровення усміхненого Януковича про те, що, мовляв, Колесников повідомляв, що його викликали в секретаріат Президента і за принциповість почали переслідувати. Тут би й коментар компетентної особи почути , що підтвердив би слова „вічного опозиціонера” або спростував їх, але зась – не з нашим глядацьким щастям.

Нарешті – Томенко. Як годиться, фраза з виступу віце-прем’єра. Не найкраща. Зі змістовного монологу Сергія Правденка журналісти взагалі лише мрію „про сто мільйонів з державного бюджету” вихопили. Так і уявляєш собі, як усі співробітники ще не створеного суспільного мовлення гроші ділять. Ще якби дамоклів меч звільнення над більшістю нинішніх працівників УТ-1 не висів, узагалі добре було б. Отож не здивувало розлоге посилання на Ігоря Лубченка, який бідкався, що від керівників районних ЗМІ вимагає влада написати заяву про звільнення. Кому що болить... Здивувало інше – прізвище голови Національної Спілки журналістів працівники УТ-1 перекрутили. Хоча, коли врахувати, що Національна Спілка журналістів у нас останнім часом існує лише для збирання внесків, на які утримується апарат, то й дивуватися нема чого. Принаймні, Ігорю Федоровичу не було потреби в дусі соцреалізму кивати на районну владу, а досить було згадати промовистий факт одержавлення однієї з найдавніших газет в Україні й понад чотиримісячне ґвалтування творчого колективу цього ЗМІ. Але не згадав... І ніхто його не питає. А щодо сюжету на УТ-1, то закінчувався він закликом поки що шеф-редактора 5 каналу й невдовзі одного з керівників трансформованого в суспільний канал Шевченка до політиків бути сміливішими.

Що було після цього? Чесно кажучи, можна лише уявляти, як керівництво каналу, повернувшись із парламентських слухань, вишикувало всі дві тисячі (саме стільки , коли вірити виступові Володимира Яворівського на слуханнях, є на УТ-1 співробітників) причетних до видання інформаційної жуйки й... А, може, не так воно й відбувалося, але новини о 21.00 уже можна було дивитися. Тут тобі й про важливість трансформації державного в суспільне, попри брак одностайності під час парламентських слухань, було сказано. І про визнання каналом власної низькорейтинговості. І дослідження соціологів про те, що саме люди хочуть бачити, були також представлені. За думкою ж керівника НТКУ Т.Стецьківа, переданою журналістами УТ-1, створення суспільного телебачення саме на базі цього каналу має стати першим етапом започаткування системи суспільного телерадіомовлення в Україні.

У „Репортері” на Новому каналі повідомили, що громадське телебачення буде, але коли – невідомо. Віддали також кесарю – кесареве, тобто поставили синхрон із фразою Миколи Томенка.

Канал “Тоніс” наголосив на тому, що проблема із суспільним мовленням є нагальною, і тому, або воно буде створене впродовж найближчих місяців, або ж є великий ризик пробуксовування цього процесу. Тут же проскочила думка, що гальмують цей процес якраз “на владному олімпі”.

Канал НТН у „Вчасно” признавався у любові до себе, коханого. „Жіночка з народу” на початку новин бідкалася, що й дивитися, окрім НТН, немає чого. А дитинка говорила, що полюбляє мультики, зрозуміло, на НТН. Жодного натяку на парламентські слухання в матеріалах „Вчасно” не було, як і фраз із Томенка. Віце-премєра згадали лише в коротенькому повідомленні про те, що НТН подав позов до Миколи Томенка в Оболонський суд Києва. Центровим же матеріалом новин на цьому каналі став трилер (класика жанру) про гігантських жуків, які загрожують киянам. Та про комах, які „кидаються на людей так, наче ніколи нічого не їли”. Це - окрім погроз терориста та підступів російської й української прокуратур.

Не знайшлося місця для матеріалу про створення суспільного телебачення й на телеекрані „України”. Як і на СТБ, Інтері, Принаймні, ми їх не побачили.

Особливого слова заслуговує телеканал „Київ”. О пів на п’яту вечора цей канал повідомив про аноніма, який, буцімто, ще о десятій ранку замінував греблю. Та про працівників МВС та СБУ, які виїхали на місце... І це – все. Якби кияни дивилися лише цей канал і головне – йому вірили, паніки вже було б не уникнути. Про парламентські слухання, зрозуміло, сказано нічого не було. Ведучий наприкінці випуску пообіцяв більше новин за годину. Вмикаю. Про „замінований Київ” жодного слова, як і про парламентські слухання, що мене цікавлять. Зате з’явилося повідомлення про вчорашню пожежу на секонд-хенді. Новина навіть не з других рук. І наче знущання – побажання від ведучого усім нам гармонії... О пів на дев’яту глядачів цього „оперативного і спраглого гармонії” каналу, нарешті, заспокоюють щодо терориста, який виявляється пожартував. І тут же наводять слова Анатолія Кінаха, що десь і колись (ідентифікувати не вдалося) обмовився: журналістам варто працювати якісніше, а громадськість має контролювати владу. Отут, подумала, і про парламентські слухання скажуть... А от і ні. Мабуть, спроможуться так днів за два-три на слово, даруйте, правди. Можливо, навіть порадує нас високою публіцистикою з приводу відносин державного, комунального та суспільного мовлення сам Заманський!

На телеканалі ЕРА матеріал про парламентські слухання зробили добротно. Журналісти сконцентрували увагу на формуванні суспільного телебачення на базі НТКУ, а також на фінансуванні нового проекту. Йшлося про те, що, найімовірніше, значну частину видатків суспільного мовника перші роки таки покриватимуть за рахунок держбюджету, а абонплата, за словами Т.Стецьківа, найближчих 3-5 років ще може і не стати основним джерелом його фінансування.

Думки Миколи Томенка, якого журналіст «Ери» не лише послухав в залі, а й розговорив у кулуарах парламенту, викладено в репортажі було без перекручень і більш-менш повно. А чого віце-премєр з якихось причин не сказав, те ми почули в синхроні з президентом НТКУ Тарасом Стецьківим. Скажете, висловлюють вони думку, в першу чергу, владних структур? Що ж, напевно, вважають, що нам іншої й не треба. І справді : серед журналістів, громадських діячів і чиновників тих, хто переймається суспільним мовленням і розуміє, що це таке, небагато. Усіх їх можна ізолювати в приміщенні, значно меншому за парламентську залу. Можливо, колись саме це і зробить якийсь з телеканалів, щоб глядачі могли і про думку професійних експертів про суспільне телебачення таки дізнатися… Ну 5-й канал був чи не єдиний, хто допустив до народних вух слова і представника нинішньої опозиції Ігоря Шурми (член фракції СДПУ(о)). Пан Шурма не повідав нічого нового, тільки те, що опозиція теж має право контролювати громадське мовлення, а воно, зі свого боку, повинне враховувати інтереси всіх громадян, незалежно від того, як вони голосували. “Час новин” була також, мабуть, єдиною програмою, що запросила до студії гостю-безпосереднього свідка парламентських слухань (редактора «Детектор медіа» Наталію Лигачову). Ведучий цієї ж програми Роман Скрипін висловив думку чи, радше, власне враження про те, що учасники парламентських слухань говорили кожен про своє і не чули один одного.

На двох каналах – “Тонісі” та “Новому” – була озвучена і думка представника Коаліції громадських організацій “Суспільне мовлення” Євгена Глібовицького про необхідність чіткого політичного сигналу з боку Президента. Отой сигнал чи політична воля, на думку багатьох зацікавлених у створенні суспільного мовлення, і мав би стати поштовхом, що активізував би процес. Але на загальнонаціональних каналах цієї думки не прозвучало…

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"