Відповідають: Максим Стріха, Микола Княжицький, Наталія Гребьонкіна, Сергій Грабовський, Єгор Соболєв, Сергій Квіт, Олександр Чекмишев.

Дискусія триває. «Детектор медіа» розпочинає дискусію стосовно перспектив в Україні Громадського телерадіомовлення. Нагадаємо, що на днях ми опублікували з цієї проблеми статтю Валерія Іванова, президента Академії української преси, а також звернення представників громадськості до керівництва держави щодо початку масштабного обговорення доцільності створення та можливих засад Громадського телебачення в Україні.

«Детектор медіа» звернулася до експертів із наступними запитаннями:

1. Як ви вважаєте, яка з можливих моделей переходу від державного мовлення до суспільного має бути застосована в Україні? (Реорганізація УТ-1, створення окремого каналу, при цьому державне телебачення також залишається, інше.)

2. Якими мають бути структура Суспільного мовлення, його підпорядкованість (система засновництва), засоби фінансування? Як ви ставитеся до реклами на Суспільному ТБ та РМ?

3. Чи мають стати підрозділами СМ обласні державні телерадіокомпанії?

4. Яким чином має здійснюватися суспільний контроль за мовленням СМ? Якими мають бути принципи створення Наглядової ради – якщо ви погоджуєтесь з тим, що вона в принципі має існувати?

5. Хто, яким чином має визначати засади редакційної політики СМ? Якими правами має бути наділений творчий (журналістський) колектив суспільного телебачення та радіо?

Відповідають: Максим Стріха, Микола Княжицький, Наталія Гребьонкіна, Сергій Грабовський, Єгор Соболєв, Сергій Квіт.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики:

1. Безумовно, Суспільне мовлення має бути створено на базі УТ-1 та трьох каналів УР. Адже сама ідея Суспільного мовлення є антитезою дотеперішньому державному мовленню (коли аудиторія отримувала не весь спектр думок, які є в суспільстві, а лишень думку керівних державних достойників). Тому безглуздо було б зберігати поруч із Суспільним мовленням ще й державне.

2. Ледве чи доцільно винаходити велосипед. Добрим зразком є, наприклад, організаційна схема Бі-Бі-Сі. Що ж до фінансування – то суспільне мовлення має створюватися й фінансуватися державою – але зберігати політичну й творчу незалежність від цієї держави (діючи, звісно, в рамках законів).

У разі достатнього бюджетного фінансування на Суспільному мовленні можна було б обмежитися соціальною та політичною (в час виборчих кампаній) рекламою. Однак, як виглядає, в українських реаліях без комерційної реклами ледве чи вдасться обійтися (суто з фінансових причин).

3. Ледве чи доцільно, ліквідувавши державне мовлення на національному рівні, зберігати його в регіонах. Тому – так.

Взагалі ж, варто, очевидно, передбачити, що органи державної влади й місцевого самоврядування можуть надалі виступати засновниками лише друкованих ЗМІ (офіціози існують скрізь у світі). Що ж до теле- й радіоефіру, то він має бути поділений між Суспільним і приватним мовленням.

4. Наглядова рада обов’язково повинна існувати – саме вона має контролювати Суспільне мовлення від імені суспільства, саме вона повинна подавати на розгляд парламенту подання про призначення (звільнення) директора (директорів) Суспільного мовлення тощо.

Принцип формування Наглядової ради може бути різний. В наших умовах це, скажімо, могло б бути затвердження парламентом на 5 років кандидатур, які вносить Президент. Причому бажано, щоб ці кандидатури добиралися не за принципом політичного представництва, а з числа відомих інтелектуалів, митців, журналістів, громадських (не політичних!) діячів – авторитетів загальнонаціонального рівня.

5. Очевидно, має існувати затверджений парламентом Закон про Суспільне мовлення – який встановлюватиме базові рамки (наприклад, збалансоване представлення всіх політичних позицій тощо). На виконання цього закону Наглядова рада може періодично (раз на 5 років) затверджувати Положення про засади редакційної політики СМ, яке визначатиме частку суспільно-політичних та освітньо-наукових програм, серйозної національної та світової класики, сучасного мистецтва й музики, розважальних програм тощо, а також (це важливо!) фіксуватиме базові засади редакційних пріоритетів і журналістської професійної етики.

В рамках цих засад редакційний колектив має зберігати цілковиту творчу й політичну самостійність. Будь-яке втручання в роботу журналістів (доки вона відбувається в рамках закону й засад редакційної політики) слід визнати протизаконним.

Микола Княжицький, генеральний директор компанії „Медіа Дім”: 1.

Проблема державного телебачення якраз і полягає в тому, що воно представляє точку зору влади на події і часто є інструментом для провладної пропаганди. Тому від такої форми телебачення відмовляються демократичні країни. На зміну йому приходить суспільне телебачення, яке, на відміну від комерційних каналів повинне відображати точку зору суспільства і задовольняти його потреби, а не служити інструментом отримання прибутку. Немає жодного сенсу створювати нове суспільне телебачення, а навпаки, державне телебачення повинне позбутися залежності від влади і перетворитися на суспільне. Але для цього повинна бути сильна воля політиків. Якщо до влади прийдуть демократичні сили, то саме бажання позбутися контролю над державним телебаченням і стане тестом на їх демократичність. Їм також потрібно буде домовитись про співпрацю із опозицією для спільного забезпечення реальної незалежності телебачення.

2.З моєї точки зору, не потрібно придумувати велосипед. Україна є унітарною європейською державою, яка схожа за формою правління до Франції або Польщі. У цих країнах парламент і президент обирають незалежну національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Вони не можуть втручатися в діяльність цього органу і не можуть проводити жордних ротацій у його складі. Національна рада обирає членів наглядової ради громадського телерадіомовлення, яких теж ніхто не може змінити протягом певного часу. А ті, в свою чергу, призначають керівника мовної компанії. Можна також так, як це існує в Німеччині, призначити членів наглядової ради окремим рішенням парламенту або президента і парламента. І тут дуже важливо, щоб наглядова рада не була політізована і щоб до її складу входили представники творчої інтелігенції та громадських організацій. У Польщі Суспільне телебачення за своїм юридичним статусом є закритим акціонерним товариством, всі акції якого належать державі. Головне у статусі суспільного телебачення – не підпорядковуватись жодній із гілок влади і жодній політичній силі. Як правило, таке телебачення фінансується громадянами через добровільну купівлю абонементів, але це зовсім не аксіома. Воно також може фінансуватися із бюджету, із розрахунку стабільності формування цієї статті витрат і неможливості впливу на цю статтю з боку лоббістських сил у парламенті та уряду. Наприклад, сума виплат може індексуватися із законодавчо встановленною мінімальною сумою заробітньої плати. Серед членів наглядової ради одна людина може бути делегована урядом для контролю за видатками. Я не бачу нічого поганого, якщо у нашій не дуже багатій країні на суспільному телебаченні буде присутня реклама. Це дозволить залучати додаткові кошти, а контроль з боку наглядової ради над виконання програмної концепції буде стримувати конкуренцію з комерційними каналами.

3. У сьогоднішній адміністративній моделі України – безумовно. Хоча у них можуть бути сформовані власні наглядові ради, які представлятимуть громадськість регіонів. Тут можливі різні підходи.

4. На це питання я уже, здається, відповів під 2 пунктом.

5. Засади редакційної політики визначаються у законодавстві, а контролювати їхнє дотримання повинна наглядова рада. Творчий колектив суспільного телебачення та радіо може входити до профспілки, яка відстоюватиме його права. Крім того, у правовій державі повинні бути демократичні суди і кожен журналіст повинен мати право подати до суду у випадку порушення умов контракту або законодавства.

Наталія Гребьонкіна, організаційний директор Української асоціації видавців періодичної преси:

1.На мою думку, не має бути різких переходів від однієї форми до іншої – тобто, від державного телебачення до суспільного. Тому треба залишити державне телебачення й радіомовлення, якими вони є зараз, і створити окремі канали - бодай на перехідний період. Але потім, можливо, вони зіллються, утвориться якийсь спільний канал – і лише тоді суспільне телебачення заступить собою державне.

2.Мені здається, що реклама на телебаченні – це нормально, й на суспільному телебаченні зокрема.

3.Здається, що так - обласні державні телерадіокомпанії у перспективі мусять стати підрозділами суспільного телебачення.

5. Як на мою думку, творчий колектив суспільного телебачення має користуватися такими правами, щоб висвітлювати всі події об’єктивно, щоб він мав реальну можливість висвітлювати всі події об’єктивно. Щоб це не було так, як донедавна відбувалося в нас на державних каналах.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”:

1. Як на мене, найдоцільнішим варіантом уявляється трансформація УТ-1 у нормальне державне (а не урядове, президентське чи парламентське) телебачення, перетворення його разом із УР на щось на кшталт ВВС, і тим часом організація на нових засадах, без старих “хвостів” (хай і навіть чогось добре напрацьованого) загальнонаціональних каналів Громадського (а не “суспільного”) телерадіомовлення. Чому саме “громадського”? Витоки у відмінності “громади” й “общини”; суспільство існує і в тоталітарній державі, але громадська думка там або відсутня, або глибоко захована від влади. Тому – саме Громадське телебачення та радіо, які будуть активно налаштовані на демократичні вартості і не надаватимуть свого ефіру адептам тоталітарної ідеології, як би хтось не волав при цьому про “порушення прав людини”. Приклад: Західна Німеччина у повоєнний час, де нацистів та неонацистів рішуче відсікли від ЗМІ, в результаті одержали “німецьке економічне диво”, соціальну державу і одну з найдосконаліших демократій Європи. Іншими словами, Громадське радіо і телебачення мають відверто працювати на громадян України, а не враховувати інтереси маргінальної, але все одно небезпечної тоталітарної потолочі. Не забуваймо: Україна посткомуністична, постколоніальна і постгеноцидна країна, у Європі (та й у світі) іншої такої немає, тому треба займатися цілеспрямованим подоланням усієї цієї спадщини.

2. Слово честі, не знаю. Треба думати. Що ж стосується реклами, вона мусить бути селективною (без горілки, тютюну і тампаксів).

3. Звісно, ні.

4. Наглядова рада мусить існувати. Комплектувати її повинні неполітичні суб‘єкти громадянського суспільства. Визначити, хто саме, складно, але можна. Так само можна визначити і персоналії. Адже існують поважні люди, які не продалися ані за 15 останніх років, ані перед тим.

5. Ще раз наголошу – “громадського”. Не випадково знані достойники науки, мистецтва і журналістики, котрі підписали розміщене у “Детектор медіа” звернення, вживають саме цей термін. Визначати поточну редакційну політику має редакція, стратегію – засновники і Наглядова рада. А журналісти повинні мати право табу, тобто не робити того, з чим весь колектив (чи хтось конкретно) незгоден, при цьому у разі потреби ця позиція має бути оприлюднена у тому ж Громадському телерадіомовленні без “оргвисновків”.

Єгор Соболєв, голова Київської незалежної медіа-профспілки:

1. Я думаю, треба розділити питання про співіснування державного та громадського телебачення на дві відповіді. Чи потрібне державне телебачення? Моя думка – ні. Його треба розумно, цивілізовано закрити. Або реорганізувати в громадське. Чи краще реорганізувати його в громадське, чи краще створити громадське як окремий новий проект – відповідь мусять дати аудитори: який розмір боргів НТКУ, які активи компанії. І тоді вирішити, виходячи з економічної доцільності.

2. Мені здається, кожен із можливих варіантів відповіді на запитання про фінансування громадського телебачення, має плюси та мінуси. Я – прихильник введення окремого податку, наприклад, з продажу телевізорів. Ключове питання – це система управління, а точніше, механізми, які будуть мінімізувати можливість тиску на канал і максимізувати можливості контролю з боку суспільства. На сто відсотків, потрібна сильна повноважна наглядова рада, абсолютно формалізовані всі стосунки, правила гри. В тому числі правила гри для журналістів, для менеджерів, правила, які регулюють виробничі конфлікти. І, нарешті, особливо на першому етапі, потрібні яскраві, з новим мисленням і жодним чином не заплямовані менеджери, які будь-який тиск сприймали б як особисту образу, були б надзвичайно принципові і відповідальні. Моя ідея – обов’язкове розведення економічного менеджменту, для здійснення якого можна підібрати навіть вмілого комерційного банкіра, і менеджменту творчого, для якого потрібні люди з журналістикою в серці, з великою мораллю, авторитети, які б змогли створити гарну атмосферу і залучити та виховати потрібну професійну команду.

4. Наглядова рада є ключовим керівним органом, який повинен бути. Я думаю, слід заборонити чи обмежити перебування там політиків, лишивши право делегувати туди своїх представників для парламенту, впливових громадських організацій і визнаних авторитетів, наприклад, на кшталт Вячеслава Брюховецького або Мирослава Поповича.

5. Ключові засади редакційної політики я б визначав законом конституційною більшістю голосів. Зрозуміло, що після активного обговорення його проекту громадськістю з подальшим наданням наглядовій раді права деталізувати такий закон (статут). Права журналістів, звичайно, мають бути максимальними: окрім права на відмову від виконання завдання, якщо воно суперечить закону або журналістській етиці, також потрібне право виносити важливі конфлікти на розсуд громадськості, право впливати на вибір топ-менеджерів.

Сергій Квіт, директор Могилянської школи журналістики:

1.Я вважаю, що УТ-1 безпосередньо не можна реформувати у принципі. Треба знищити УТ-1, поховати його. Йдеться про використання певного державного ресурсу. Того ресурсу, який контролює держава, того телевізійного сегменту, що його треба використати у створенні суспільного мовлення. Але суспільне мовлення може існувати тільки як суспільне, тобто воно повинне контролюватися громадськими організаціями, які відбивають зацікавленості, інтереси всього суспільства, його різних соціальних, професійних, національних та інших груп – усіх тих груп, які складають наше суспільство. Громадське телебачення має бути громадським у першу чергу. Держава там не повинна нічого вирішувати. держава повинна контролювати дотримання правил гри, але не повинна втручатися і контролювати його діяльність.

2.Думаю, що громадське телебачення повинно фінансуватися громадськістю, тобто самим суспільством. Ідеться, фактично, про спеціальний податок. Цей податок мусить бути невеликим, мізерним, ніхто не має відчувати особливого тягаря. Це – податок на телевізори, для всіх, хто має телевізори. Суспільство повинне контролювати це телебачення через громадські організації, проявляти тут активність. Я думаю, що реклами не повинно бути – може бути тільки соціальна реклама, наприклад, антиалкогольна, антиникотинова, по тематиці СНІДу та таке інше.

3.Напевне, обласні державні телерадікомпанії повністю себе пережили, вони абсолютно неспроможні розвиватися та подолати інерцію, ще радянську інерцію. Їх треба ліквідувати, розпустити, керівництво обласних телерадіокомпаній, так само як і керівництво УТ-1, не повинно мати ніякого відношення до громадського телебачення. Але йдеться про те, що ресурс їхній, наприклад, їхні приміщення – все це цілком може використовуватися.

4.Наглядова рада повинна існувати. І контроль повинен здійснюватися через такого роду позитивний консенсус, тобто повинні бути викладені принципи – що нашому суспільству треба. А що йому потрібно, можуть висловити громадські організації: щось потрібне дітям, щось – молоді, щось – пенсіонерам, щось потрібне різним фаховим, національним, професійним групам. Кожна громадська організація може сказати, що потрібне її референтній групі. Я також не виключаю проведення якихось спеціальних масових опитувань, свого роду плебісцитів з приводу того, яким повинне бути громадське телебачення. Суспільство повинно відчувати себе причетним, люди повинні відчувати себе причетними до формування громадського телебачення. Опитування, плебісцити, широке обговорення на різних телеканалах, радіоканалах, у пресі – от якими можуть бути засоби.

5.Редакційна політика громадського мовлення повинна виходити, по-перше, з принципів журналістського професіоналізму і, по-друге, вона повинна керуватися тими принципами, які виробить наглядова рада. Ця наглядова рада час від часу буде збиратися. Вона не повинна втручатися в редакційну роботу, але час від часу вона повинна збиратися і обговорювати, чи дійсно відповідає редакційна політика тим принципам, які будуть розроблені.

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики, голова Комітету “Рівність можливостей”:

1. Реорганізація УТ-1 та УР-1 на принципах:

1. Фінансування виключно за рахунок аудиторії.

2. Наявність громадської наглядової ради.

3. Відсутність реклами у будь-яких формах, крім громадських соціальних проектів.

2. Підпорядкованість виключно громадській наглядовій раді.

Засновництво - через заснування громадського мовлення як громадського проекту. Засоби фінансування – вже казав. Абонплата в розмірі 2 гривні 70 коп. на рік з кожного виборця становитиме близько 100 мільйонів гривень і ніякої реклами.

3. Обласні державні ТРК, а також місцеві державні та комунальні ЗМІ (тобто газети, включаючи міські та районні також) мають стати органами тих чи інших громад (в контексті реформи місцевого самоврядування), фінансуватися виключно за рахунок аудиторії та підпорядковуватися виключно громадським наглядовим радам.

4. Контроль має здійснюватися не стільки за мовленням, скільки за дотриманням професійних та етичних стандартів, прозорості використання коштів та забезпечення інформаційних потреб аудиторії. Це повинні робити виключно громадські наглядові ради. Ці ради повинні формуватися виключно з представників профільних громадських організацій, представників місцевих громад та моральних авторитетів, які при йому повинні розумітися на основних принципах діяльності демократичних ЗМІ.

5. Засади редакційної політики повинні визначатися на основі професійних та етичних стандартів та закріплюватися на основі суспільного договору, за дотриманням якого спостерігатиме наглядова рада.

Творчий (журналістський) колектив суспільного телебачення, радіо та преси повинен бути наділений усією повнотою прав за умови неухильного дотримання професійних та етичних стандартів, а також під час впровадження журналістських ініціатив керуватися інформаційними потребами аудиторії. Ці інформаційні потреби повинні постійно вивчатися за допомогою окремих громадських проектів, на які журналістські колективи не матимуть впливу.

P.S. від «Детектор медіа». – Дискусія щодо механізмів створення Громадського ТБ в Україні на сайті «ТК» триває. Чекаємо на нові думки та пропозиції, які допоможуть зрушити цю велику і важливу справу якнайшвидше.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”