Робота київського режисера і рекламіста Максима Ксьонди представляє Україну в конкурсній програмі 63-го міжнародного кінофестивалю в Локарно (Швейцарія). Його стрічка «За рамками» бере участь у конкурсі короткометражних фільмів «Леопарди завтрашнього дня».

Дебютний показ фільму відбувся у травні 2010 року в позаконкурсній програмі Київського міжнародного фестивалю реклами. Місяць тому стрічка встигла взяти участь у мексиканському кінофестивалі Expresion En Corto.

Цей фільм Ксьонди - його дипломна робота, яку він підготував на четвертому курсі під час навчання у Київському університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Сюжет та ідею «За рамками» довелося втискати в межі виділеного часу та заробленого бюджету - фільм Максим Ксьонда знімав власним коштом і коштом друзів.

З перших кадрів нічного фільму глядачеві колоритно всміхається пластиковими пляшками Поділ, розгортає свої двори Боричів Тік та інтригує загадковою вітриною «салон», а насправді напівзруйнована у 2009-му аптека на Контрактовій площі.

Героями стрічки виступають два не зовсім адекватні сміттярі, які замість пива захоплюються краєвидами вечірнього Києва і завмирають біля вітрини з картиною епохи Відродження. Точніше, завмирає один із них - екзальтований ідеаліст, у квартирі якого кожен предмет оформлено в декоративну рамку - від люстра до взуття на підлозі. Його колега й товариш лише зітхає, споглядаючи, як утилізатор відходів столиці України поводиться, мов янгол, якому й діла немає до брудних і різних реалій життя. Здається, він уже розчарувався у своєму другові як у людині, що втратила контакт із нинішнім світом. Але варто лише виникнути першому випробуванню на чоловічу дружбу - і суворий та жорстокий, на перший погляд, робітник проходить його, ризикуючи потрапити за ґрати.

Особливістю цього звукового кіно є те, що його герої між собою не розмовляють: діалоги ведуться за допомогою їхніх учинків, окремих предметів і символів, а також світла - кожне обличчя й об'єкт цієї картини висвітлено трохи більше, ніж цього вимагають закони кіножанру. Від того міни людей видаються незвичайно чистими - ніби в картині знімалися статуї, що вирішили прогулятися містом у робах.

На фестивалі робота Максима Ксьонда потрапила не випадково. Продюсер режисера, Максим Сердюк, зареєстрував фільм на сайті, який беруть до уваги оргкомітети міжнародних фестивалів під час формування програми. Таким чином стрічку «За рамками» розглянули представники багатьох кінофорумів. Наразі відгукнулися лише два, та, як розповів у коментарях ТК сам режисер, він задоволений уже самим фактом участі в обох, хай і не найбільших фестивалях світу:

- Як ви оцінюєте свої шанси на перемогу?

- Не знаю, як оцінювати свої шанси на перемогу. Приємно, що покликали, а якщо раптом ще якесь «місце» випаде, буде вдвічі приємніше.

Максим Ксьонда

- Як виникла ідея саме такого сценарію?

- Це був «диплом» четвертого курсу, який я готував ще минулого року. Як саме це було придумано, розказати не можу, але пам'ятаю, що сам процес «теорії задуму» тривав досить довго.

- Чи орієнтувалися ви при цьому на конкретні кінематографічні школи чи відомих режисерів? Адже, як зауважують критики, у ваших фільмах є поетичний реалізм, притаманний французькому кіно...

- Авторитетними для мене є хороші фільми, і їх багато. При цьому якийсь конкретно режисер у цілому може бути мені й нецікавим, але один із його фільмів - цікавим безперечно.

Щодо поетичного реалізму - ця категорія така широка, що я не став би навішувати ярлики. Досить згадати такий напрямок в українському кіно, як поетичний реалізм, про який достеменно нікому нічого невідомо...

Ми ж знімали у документальній манері, але дещо прикрашали, і так - якоюсь мірою це і є поетичний реалізм, бо ми свідомо прикрашали ситуацію і вийшло щось фантасмагоричне і мало схоже на реальність. Хоча, якщо давати точне визначення, я б назвав цей жанр радше мистецтвом можливого: частково рамки його жанру окреслили фінанси, частково - час, частково - можливості акторів та можливості їх відбору, не рахуючи особливостей техніки та локацій. Ми могли собі дозволити лише зйомки в Києві - не у Франції, не у Львові. А дуже хотілося знімати у Львові - вийшло б іще романтичніше...

- Одну з не останніх ролей у вашому фільмі відведено світлу. Це задум чи випадковість?

- Тут я в усьому покладався на оператора: попри молодий вік, Володимир Іванов устиг зняти чимало фільмів телевізійної якості. Попередньо ми обумовили присутність світла в антуражі нічної історії, підготували спеціальні прилади та решту - вітрина, приміром, мала набути вигляду такої от чарівної, атмосфера в квартирі планувалася незвичайна... Та окрім задуму оператор багато взяв на себе.

- Як ви розшукали стільки рамок для декорацій?

- Реквізити діставав художник-постановник, на складі студії Довженка щось брали, вели й власні пошуки. Хотіли більше, та не вийшло - потрібні були насамперед художні варіанти. На всю підготовку в нас було лише кілька днів - і на вітрину занедбаної аптеки на Контрактовій площі, і на пошуки кафе, яке виявили на Костянтинівській вулиці.

- Ви продовжуєте навчання в університеті?

- Ні, я прийняв рішення бути режисером-бакалавром, що, до речі, дуже смішно. Далі вчитися не було можливості, оскільки п'ятий курс - платний.

- Надалі плануєте зосередитися на кар'єрі в рекламі чи знімати фільми?

- Звісно, хотілося б знімати хороші фільми, і щодо жанрів фільм «За рамками» не є показовим - я не підписуюся, що решту картин зніматиму саме в такому стилі. Найімовірнішим видається малобюджетне кіно. Хоча насправді найбільша проблема - ідея: гроші для бюджету знайти можна, а от із ідеєю складніше. Щойно я її знайду, одразу ж розпочну пошуки коштів...

Фото надані Максимом Сердюком та Максимом Ксьондою