Такого характеру правовідносини в Україні регламентуються Цивільним процесуальним кодексом України (наділі – ЦПК). Зокрема, питанню про забезпечення позову присвячено цілу спеціальну главу – 19 ЦПК.

Частина 1 статті 149, яка входить до згаданої глави, передбачає, що суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, закон встановлює основну обов’язкову вимогу до рішення про забезпечення позову – необхідно, щоб сторона, яка заявляє клопотання про забезпечення, довела, що у випадку, коли такі заходи не будуть застосовані, то рішення суду, у випадку задоволення позову, виконати буде неможливо або вкрай складно. Саме ця обставина і є визначальною при юридичній оцінці ситуації, яка ілюструється в запитанні.

Для того, щоб застосувати будь-який із способів забезпечення позову, суд має пересвідчитись у кількох обставинах:

– по-перше, що позовна заява не є надуманою і дійсно свідчить про наявність спірної ситуації (про це говорять докази, які надає позивач на підтвердження своїх позовних вимог);

– по-друге, існує реальна загроза, що рішення суду, якщо позов задовольнити, не зможе бути виконано чи виконати його буде дуже важко (докази цього також повинна навести сторона, яка заявила клопотання про забезпечення);

– по-третє, позов слід забезпечувати саме таким способом, як просить позивач, а не якимось іншим із числа тих, що передбачені у статті 152 ЦПК (скажімо, може виявитись достатнім накласти заборону на відчуження якогось конкретного майна, наприклад – автомобіля, і не обмежувати відповідача в можливості розпоряджатись іншим майном чи грошовими коштами на рахунку);

– останнє – це співвідносність заявлених позовних вимог із способом забезпечення позову (йдеться, якраз, про нашу ситуацію, адже цілком очевидно, що немає жодного сенсу заарештовувати майно і рахунки фірми-мільйонера, якщо позов до неї заявлено на дві тисячі гривень).

Зважаючи на викладене вище (якщо взяти до уваги, що ми не знаємо інших деталей конкретної справи), можна говорити про те, що рішення суду про забезпечення позову, яке було прийняте з порушенням перерахованих принципів, очевидно, важко назвати законним.

Що ж стосується алгоритму дій потерпілого від подібного рішення, то слід сказати, що події можуть розвиватися одним із трьох шляхів:

1)скасування ухвали про забезпечення самим судом (суддею), який таке рішення прийняв;

2)скасування згаданої ухвали судом апеляційної інстанції;

3)заміна способу забезпечення позову внесенням грошової суми в депозит суду.

У першому варіанті відповідачеві слід звернутися до суду із заявою про повне або часткове скасування забезпечення позову. Можливість подачі такої заяви та перспективність такого способу, випливає із частини 1 статті 155 ЦПК, яка передбачає, що ухвала про забезпечення позову може бути скасована самим судом, який її постановив. Якщо припустити, що суд прийняв рішення про забезпечення позову помилково, не вдаючись у подробиці справи, то ймовірність задоволення вашої заяви досить велика. Крім того, варто зазначити, що таким шляхом досить часто користуються учасники судових баталій, оскільки він дозволяє оперативно і досить просто вирішити проблему.

Наступний спосіб нейтралізації дії шкідливого документу доцільно використовувати тоді, коли ви наштовхнулись на очевидний спротив, нерозуміння або будь-які інші прояви «негативного ставлення» до вас з боку суду. Щоправда, для того, щоб оскаржити ухвалу про забезпечення позову, необхідно вкластися у п’ятнадцятиденний строк, який передбачений частиною 3 статті 292 ЦПК. Якщо апеляційну скаргу на таку ухвалу буде подано пізніше, ніж через 15 днів з моменту винесення оспорюваної ухвали, то перспектив для скасування останньої залишиться досить мало.

Недоліком такого способу вирішення проблеми є те, що він займає багато часу (від 1 до 3-х місяців), а сам факт подачі апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення, тобто – протягом усього цього часу рахунки і майно будуть заарештовані. Між тим, навіть після апеляційного оскарження, ви все ще зберігатимете можливість скористатися першим способом – просити суд, який постановив ухвалу, скасувати її.

Останній спосіб вирішення проблеми досить рідко використовується в практиці, однак, можливо, саме у вашому випадку він може виявитись ефективним. Йдеться про можливість, яку надає частина 2 статті 154 ЦПК. Вона передбачає, що при забезпеченні позову, який має грошову оцінку, відповідач може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести в депозит позовну суму. Таким чином, у суду з’явиться гарантія, що, в разі задоволення позову, рішення суду можна буде виконати за рахунок коштів, внесених в депозит, а відповідач позбувається будь-яких обмежень щодо розпорядження належними йому коштами та майном.

Насамкінець хочеться застерегти потенційних відповідачів на випадок, коли їм вдасться скасувати ухвалу про забезпечення (більшою мірою це стосується забезпечення позову у вигляді арешту коштів на рахунку). Річ у тім, що рішення про скасування так само, як і рішення про саме забезпечення позову, виконується в тому порядку, який передбачений для виконання судових рішень. Це означає, що ви не зможете розпоряджатися коштами до того часу, поки судовий виконавець не винесе постанову про закриття свого провадження і скасування обмежень. Принаймні, більшість банків дотримуються саме такої позиції, тому вам слід розраховувати, що після скасування ухвали судом вам доведеться активно витратити ще декілька днів на вирішення усіх питань із виконавчою службою.

Отже, в даній ситуації, суд, скоріш за все, прийняв не зовсім законне рішення. Для того, щоб його змінити, можна піти трьома шляхами: вимагати скасування ухвали про забезпечення самим суддею, який виніс постанову; намагатись скасувати спірну ухвалу в апеляційному порядку; домовитись із судом про внесення грошової суми в депозит суду замість забезпечення. Судова практика знає досить багато випадків успішного вирішення проблеми з допомогою будь-якого із перелічених методів, тому, з урахуванням конкретних обставин справи, обравши якийсь із них, можна розраховувати на позитивне вирішення проблеми.