27 листопада, напередодні Дня пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, в Українському домі газета «День» вшановувала лауреата премії імені Джеймса Мейса за найкращу публіцистичну роботу «Громадянська позиція» (до речі, так само називається і громадька організація одного з кандидатів у Президенти, до якої входить Сергій Рахманін, однак це всього лиш збіг). Як уже повідомила ТК, найперша премія (засновано її минулого року) вручена публіцисту Ігорю Лосєву - доценту, кандидату філософських наук, кореспонденту газети «Флот України» та постійному автору «Дня». Він обійшов 15 інших претендентів на нагороду.

Ігор Лосєв

Перед початком урочистої церемонії у холі Українського дому поволі збиралися журналісти і громадські діячі. Чекаючи початку, вони роздивлялися міні-виставку фотографій і матеріалів, присвячених темі Голодомору. По центру кругової експозиції висів портрет американсько-українського публіциста Джеймса Мейса.

Джеймс Мейс - видатний вчений, дослідник українського Голодомору 1932-1933 років, протягом шести років працював журналістом газети «День», а також редактором англомовного дайджесту Day. Джеймс Мейс був ініціатором акції «Свічка у вікні», що стала для українців символом єднання в Дні пам'яті жертв Голодомору в Україні. 2004 року Джеймса не стало. У 2008 році з ініціативи головного редактора «Дня» Лариси Івшиної засновано премію його імені за найкращу публіцистичну роботу «Громадянська позиція».

Гості займають місця 

О 17-й годині організатори попросили гостей займати свої місця: починалося вручення. Відкрив церемонію голова громадської ради премії, Надзвичайний і Повноважний Посол України Юрій Щербак. Він висловив думку, що ідея премії полягає у відстоюванні українських національних цінностей і в боротьбі за безпеку в широкому розумінні цього слова. А на вістрі цієї боротьби, додав він, стоїть газета «День», багаторічним автором якої та редактором анголомовного дайджесту Day був Джеймс Мейс.

Надзвичайний і Повноважний Посол України Юрій Щербак відкриває церемонію 

Після пана посла слово взяла ініціатор премії Лариса Івшина. «Коли Джеймса не стало, ми одразу вирішили видати книгою все, що він написав у газеті "День"», - сказала вона, демонструючи книгу Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене», видану торік. Це друга книга публіциста, а перша під назвою «День і вічність» вийшла ще у 2005-му.

Члени громадської ради премії: головний редактор «Дня» Лариса Івшина, заступник директора Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький та журналіст і поетеса Наталя Дзюбенко-Мейс

Лариса Івшина згадувала Джеймса Мейса та дивилася в майбутнє, передаючи лауреату премії естафету американського журналіста, якого Юрій Щербак цього вечора назвав «одним з найвидатніших українців». Головний редактор «Дня», яка також є членом громадської ради премії, зізналася, що сьогодні поки нескладно було визначати переможця, але вона побажала, щоб з кожним роком це робити було дедалі важче.

«Нам треба культивувати таку рису, як вдячність. Премія пам'яті Джеймса Мейса - це дієвий вираз вдячності, дуже затребуваного сегменту соціуму. Тому що не вчили нас бути вдячними тим людям, які померли і щось зробили для нас. Ми не повинні забувати ні Ґарета Джонса (британський журналіст, котрий писав про Голодомор у Радянській Україні, побачивши його на власні очі, один з героїв документального фільму «Живі» Сергія Буковського. - ТК), ні Джеймса Мейса й робити все, щоб пам'ять була дієвою. Лауреат знатиме, яку високу планку він несе, це високий стандарт», - наголосила пані Івшина.

Перед тим, як назвати ім'я переможця, Лариса Івшина показала папку з його творчим доробком, опублікованим у «Дні» за останній час. Вона вручила Ігорю Лосєву диплом і несподіваний бонус - 25 тисяч гривень від анонімного мецената - компанії, яка не побажала рекламуватися на благородній премії. Згодом лауреатові дадуть іще й ювелірну відзнаку, котру виготовляють нині художники-ювеліри Людмила і Віктор Гараруки.

Лариса Івшина вручає диплом Ігорю Лосєву 

«Моя скромна особа і величезна заслуга Джеймса Мейса - речі несумісні. Я сприймаю цю нагороду як величезний аванс», - звернувся до аудиторії Ігор Лосєв. Як з'ясувалося, звістка про перемогу застала його в рідному Севастополі, коли він читав лекцію українським військовим морякам.

На думку Ігоря Лосєва, справа Джеймса Мейса буде завершена тоді, коли український соціум дасть остаточну оцінку Голодомору і ця оцінка буде сприйнята іншими країнами. «Ми занадто переймаємося тим, як до цієї трагедії ставляться за кордоном, забуваючи, що головне - це наше ставлення», - вважає він.

Завітав на церемонію член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Плаксюк 

Удова Джеймса Мейса Наталія Дзюбенко-Мейс у своєму виступі із жалем нагадала, що її чоловікові обіцяли присвоїти звання Героя України, чого так і не сталося. Причина, за її словами, полягає в розколотості журналістської спільноти. «Журналісти "Дня" наполягали на одному, а решта - на іншому», - сумно резюмувала вона.

Узагалі промова пані Дзюбенко була найліричнішою. Вона з удячністю згадувала, як тоді, коли Джеймс опинився в лікарні з тяжкою хворобою, весь колектив «Дня» прийшов здавати кров. Однак лікарі відмовили журналістам, мовляв, ви самі ледве на ногах стоїте - стомлені роботою. Тоді себе як донорів запропонували працівниці адміністрації газети - бухгалтери, секретарі. «І ми вирвали ще півтора роки життя Джеймсу», - подякувала колективу Наталія Дзюбенко-Мейс, зізнавшись, що часом вона ненавиділа видання, якому чоловік присвячував забагато часу й сил.

Прийшла дізнатися ім'я лауреата керівник київського бюро

Української служби «Радіо Свобода» Інна Кузнєцова 

Ігор Лосєв: Патріотом мене зробили російські шовіністи

Після вручення премії Ігор Лосєв поділився з ТК роздумами про громадянську позицію:

- Пане Ігоре, вітаємо. Ви отримали премію за свою громадянську позицію, яку постійно висловлюєте в публікаціях. Якою, на вашу думку, має бути громадянська позиція українських медіа?

- Ми повинні не бути обслуговуючим персоналом для політиків, мати професійну і громадянську гідність, себто не бути продажними. Ніколи не боятися висловлювати свою вистраждану точку зору, тому що тільки в цьому полягає наша громадська цінність. Тоді й ставлення до журналістики буде іншим і ніхто не скаже, що ми є представниками четвертої найдавнішої професії. На жаль, відповідають цим критеріям лише відсотків 25 видань.

- Чи впливає на формування громадянської позиції журналіста його оточення? Наприклад, на вас влпинуло ваше рідне місто Севастополь?

- Вплинуло. Треба знати специфічні умови цього міста. Я отримував такі авторські гонорари, як побиття вікон у моїй хаті, погрози тощо. Я навіть вважаю, що місцеві російські шовіністи в Севастополі зробили мене українським патріотом. Коли я дивився на їхні спотворені люттю обличчя, у мене з'являлося тепле почуття до України.

- Крім оточення, які ще фактори формують громадянську позицію?

- Я думаю, особисті якості людини. Є таке поняття як совість. Вона або є в людини, або її немає. Якщо є, то людина буде шукати правильний шлях, постійно докорятиме себе. Це нормально. Як казав ще Іммануїл Кант, совість - це голос Бога в людині. Як совість є, то інше не має значення. Більше поважаєш людину інших переконань, якщо вона порядна й чесна, ніж людину своїх переконань, але непорядну й нечесну. Совість - вирішальна риса в усьому.

- Ви скромно сказали, що не порівнюєте свій доробок зі здобутком Джеймса Мейса. Що в Джеймсі вас захоплювало?

- Цей посланець, якого нам послав Бог, зумів зробити наші проблеми світовими, міжнародними проблемами. Зумів нас приєднати до світової історії. Адже вся наша трагедія могла залишитися на провінційному рівні. Завдяки Джеймсу вона стала частиною всесвітньої історії, драми. Це те, чого не зможу зробити я. Коли Джеймс сказав: «Ваші мертві вибрали мене», це був серйозний докір нам. Бо насамперед ми повинні думати про своїх мертвих і своїх живих.

- На думку Юрія Щербака, ідея премії полягає в боротьбі за безпеку. А як ви вважаєте?

- Я не переоцінюю важливість нагород. Ця премія спрямована на відчуття журналістської відповідальності. Ідеться про те, що журналісти повинні відчувати вагу свого слова. У багатьох етнічних, релігійних навіть військових конфліктах саме журналісти виступали провокаторами, їхні слова омивалися кров'ю. Я не згоден з думкою, що журналісти віддзеркалюють світ - вони його творять.

Фото Яни Новоселової