Журналісти вчаться на долях живих дітей

19 Жовтня 2009
51680
19 Жовтня 2009
16:31

Журналісти вчаться на долях живих дітей

51680
Редакційну політику своїх ЗМІ щодо «артеківської справи» описують Валерій Калниш, Дмитро Лиховій, Ігор Гужва, Олена Притула, Надія Бабенко, Олексій Шалайський. Дії журналістів оцінюють Валентина Теличенко, Олег Покальчук
Журналісти вчаться на долях живих дітей

Тиждень минув відтоді, як у медіа вилився скандал про «зґвалтування дітей в "Артеку"». Нагадаємо хроніку подій.

 

У вечір понеділка, 12 жовнтя, на сайті Партії регіонів з'явилася заява народного депутата Вадима Колесніченка про зґвалтування дітей в міжнародному дитячому центрі «Артек».

 

Наступного дня, 13 жовтня, зранку в коментарі «Українській правді» депутат додав, що в зґвалтуванні брали участь «чиновники, притягнення яких до кримінальної відповідальності можливе за згоди Верховної Ради». Того ж дня в блозі журналіста Володимира Петрова, який за інформацією інтернет-спільноти є адміністратором блогу Арсенія Яценюка, та в інтернет-виданні From-UA було опубліковане відскановане звернення народного депутата від БЮТ Григорія Омельченка до Президента України з приводу «артеківської справи». У документі, датованому 7 жовтня, фігурують імена чотирьох посадовців «Артеку», одного священика та народного депутата від БЮТ. У цей же день в інтернет-виданні «Рупор» без ретушування імен постраждалих (зарештушоване лише ім'я того, до кого звертаються) опубліковане відскановане звернення матері дітей до правоохоронних органів, датоване 22 вересня, у якому фігурують ті самі прізвища, що й у зверненні Омельченка.

 

14 жовтня зранку Володимир Петров у своєму блозі назвав двох інших посадовців, нібито причетних до справи. Віктор Уколов, чиє ім'я було згадане в контексті скандалу, у коментарі «Українській правді» пригрозив судом усім, хто «поширює політичні спекуляції». Удень міністр внутрішніх справ Юрій Луценко на прес-конференції заявив про те, що зґвалтовані діти були всиновлені, їхній батько, який знаходиться в СІЗО, раніше працював журналістом ICTV, а доказів проти депутатів у МВС не було. Того ж дня Григорій Омельченко оголосив про вихід з БЮТ, а увечері в ефірі 5-го каналу Юрій Луценко повідомив, що з'явилися свідчення дітей проти депутатів.

 

15 жовтня в газеті «Україна молода» вийшов матеріал про «артеківську справу», у якому автор називала три прізвища депутатів, всі з БЮТ. Віктор Уколов у блозі на «Українській правді» заявив про тимчасовий відхід від політики. Вінницька правозахисна група звернулася до Генпрокуратури з проханням перевірити законність розголошення інформації про дітей. Юристка Тетяна Монтян в якості юридичного консультанта матері потерпілих дітей провела прес-конференцію, на якій озвучила  ті ж три прізвища депутатів і засудила дії журналістів, котрі не заретушували імена дітей.

 

16 жовтня депутат від БЮТ Сергій Терьохін звернувся до Генпрокуратури з вимогою порушити кримінальну справу проти винних у розголошенні інформації, яка становить тайну слідства. У газеті «Сегодня» з'явилася чутка про те, що відеозаписи зґвалтувань нібито зберігаються на флешці, на яку полюють усі фігуранти справи. Увечері в ефірі «Шустер live» темі «артемівської справи» була присвячена значна частину ефіру, зокрема дружина депутата Руслана Богдана спростувала причетність свого чоловіка до скандалу.

 

Справа й далі розгортається, по-різному в різних медіа. «Детектор медіа» теж не оминула тему скандалу: ми публікували всі заяви і звернення фігурантів справи, які стосувалися журналістів і мас-медіа, зокрема і заяву колег, які закликали ЗМІ не педалювати скандальну тему. Водночас ми вирішили провести опитування редакторів, щоб з'ясувати, як вони визначали інформаційну політику своїх редакцій у висвітленні цієї справи, та експертів - щоб вони дали оцінку діям журналістів.

 

«Детектор медіа» звернулася до редакторів ЗМІ із запитаннями:

 

1. Як ви для себе приймали рішення, як ваш ЗМІ буде висвітлювати скандал? Чому саме таке рішення?

2. Як ви оцінюєте роботу колег з інших медіа щодо висвітлення цієї теми?

3. Які професійні висновки ви зробили?

 

 

Валерій Калниш, заступник головного редактора, редактор відділу політики газети «КоммерсантЪ»:

1. Признаюсь честно, прежде чем давать задание писать заметку о скандале, мы несколько раз меняли свое мнение о необходимости ее появления. Сначала было принято решение сделать о заявлении депутата Колесниченко (Партия регионов) небольшую колонку. Однако спустя два часа от этого решения мы отказались, потому что он категорически отказался рассказывать подробности и, прежде всего, четко пояснить, что значат его слова «представители власти», которые, согласно его заявлению, насиловали детей.

 

Подобных клеветнических заявлений накануне выборов президента появляется много, и еще одно ни добавило бы в «картине мира» нашего читателя ничего нового - просто еще один депутат бездоказательно обвиняет своих конкурентов. В связи с этим было принято решение отказаться даже от информационной колонки. Но позже ситуация изменилась - на двух сайтах появились документы по делу: письмо матери к, я так понимаю, депутату БЮТ Омельченко и депутатский запрос самого Омельченко к президенту. К слову, после этого начал «говорить» и Колесниченко.

 

Честно признаюсь - не было бы этих документов, не было заметки и, я уверен, скандал бы не разросся до нынешних масштабов. Что мы имели в сухом остатке: заявление «регионала» о растлении малолетних, заявление «бютовца», подтверждающее слова представителя Партии регионов. Повод для написания заметки железобетонный - да, скандал выгоден Партии регионов, но если БЮТ его замечает, подтверждает, значит повод есть и сказанное не просто слова.

 

Я почему так подробно описываю «мыслительный процесс» - хочу объяснить, что нами руководило. А руководил нами информационный интерес. «Наш» читатель мог задать сам себе нам вопрос - почему, открыв утром газету, он не увидел в ней заметки о событии, о котором говорят все вокруг? На следующий день новость состояла в официальной информации изложенной по делу о растлении - пресс-конференция главы МВД Юрия Луценко. Это, что называется «сериал»: информповод, напоминание, комментарии «Артека»...

 

2. К сожалению, большинство из СМИ не выдержало экзамен на моральную чистоту. По большому счету, мне кажется,  все СМИ стали заложниками ситуации, попали в порочный круг - мы пишем, потому что это читают, но читают, потому что мы об этом пишем. Но я не могу понять тех, кто назвал имена и фамилии детей. С точки зрения информации эти данные ничтожны: какая вам разница, как зовут этих несчастных? Я не могу понять «Украину молодую», которая опубликовала фамилии депутатов, не имея, насколько я знаю, стопроцентных доказательств об их причастности к растлению. Если вдруг эти депутаты решат подать на них миллионные иски о защите чести и достоинства, то думаю, у них есть все шансы их выиграть.

 

Ведь в чем суть проблемы - не будь в этом деле депутатов, о нем забыли бы уже в этот понедельник и грош цена всем этим защитникам которые повылазили на страницы газет и экраны телевизоров с рассказами о том, как трудно жить детям и какие они герои, эти «эксперты». Где вы были раньше? Педофилия - страшное преступления и в МВД есть десятки подобных уголовных дел, на расследование по которым СМИ не обращали до прошлой недели никакого внимания, молчали и «защитники», они же большие специалисты и дежурные герои. Но тут кому-то пришла в голову гениальная по своей циничности и порочности идея использовать педофилию в политической борьбе. И мы все повелись. Сексуальное насилие над детьми - это та тема, которая требует такой тщательности и такта, которую наши СМИ не могут гарантировать в ежедневном режиме. Именно поэтому мы в «Коммерсанте» приняли, как мне кажется, единственно правильное решение - писать про «Артек» и детей в контексте сексуального скандала только при наличии официальной информации - педофилия не тема для заметок с участием «источников». Допускаю, что мы «проиграем» в скандальности и нас не будут цитировать в этом контексте, но это лучше чем потом наедине с собой признавать, что свой рейтинг ты поднял за счет темы издевательства над детьми.

 

3. Если суммировать, то выводов немного. 1. Мы, я имею в виду всех журналистов, пока не являемся гражданским институтом - мы не отстаиваем интересы читателей и зрителей, вместо этого мы потакаем их низменным страстям. 2. У читателя-зрителя действительно ярко выражены эти низменные страсти. 3. Наверное, никто не вспомнил о п. 3 «Этического кодекса украинского журналиста». 4. Для многих вопрос рейтинга собственного СМИ стоит выше общечеловеческих  ценностей. Такие люди не отдают себе отчет в том, что 10 минут их «славы» закончились для двух детей разбитыми судьбами. Что касается их родителей, приемных и родных, депутатов, руководства «Артека» - с этим разберется следствие и кто-то из них непременно понесет наказание. А вот дети, о них много думали? 5. Надо по возможности не поддаваться на провокации.

 

 

 

Дмитро Лиховій, заступник головного редактора газети «Україна молода»:

1. Я не головний редактор, а заступник; рішення щодо висвітлення цього скандалу в нашій газеті ухвалював не я. Моя думка щодо потреби аж так педалювати сексполітскандал та оприлюднювати прізвища замішаних політиків відмінна від думки головного редактора, тож у цій кампанії я особисто участі не беру.

 

2. Щодо колег з інших ЗМІ та й нашої газети, то, очевидно, що ступінь гостроти матеріалів залежить від заангажованості ЗМІ щодо лінії БЮТ - Партія регіонів. Справа непроста, безпрецедентна для України, тому потребує дуже делікатного ставлення. Не всім удається дотриматися об'єктивності.

 

3. А висновок такий: погано, коли матеріали слідства стають матеріалами політичних піар-кампаній на початку виборів. Так само погано, коли кричущі кримінальні справи «заминаються» і не розслідуються, якщо їх не витягають на загальний огляд. Але, в будь-якому разі, обвинувачувати мають прокурори, а не політтехнологи.

 

 

 

 

Ігор Гужва, головний редактор газети «Сегодня»:

1. Все началось с сообщения депутата Колесниченко о том, что в «Артеке» был факт насилия над детьми. Мы занялись проверкой этого факта. Затем в интернете появилось обращение Григория Омельченко о том, что к этому имеет отношение высшее руководство Артека, а также нардеп Виктор Уколов и что дело очень долго «волынилось» милицией. В этот момент стало понятно, что скандал перерастет в политический и имеет все шансы стать самым громким делом за всю историю независимой Украины. А потому он требует самого пристального внимания СМИ, в том числе, и нашей газеты.

 

В данном случае было не суть важно,  из какой политической силы нардепы, которых обвиняют в педофилии. Важно было не допустить того, чтоб это дело спустили на тормозах, как часто бывает, когда речь идет о преступлениях лиц, наделенных властью. Тем более, что было крайне подозрительно поведение МВД (им, напомним, руководит соратник БЮТ Юрий Луценко), которое вообще долгое время не афишировало данное дело (в отличие от многих других, куда менее громких, дел, где фигурируют политики не из БЮТ), замалчивало присутствие в нем нардепов. Более того, материалы следствия, которые стали доступны нашей газете и которые озвучил Юрий Луценко, показывают, что доказательная база в этом деле действительно имеется и она весьма серьезная.

 

А значит - СМИ не могут промолчать. Иначе дело замнут. Точно такая же ситуация была и в деле депутата Лозинского. Если б не общественный резонанс вокруг него - виновным Лозинского никогда не признали бы. Хотя, я не могу исключать, что если бы Лозинский убил человека накануне начала предвыборной кампании, то БЮТ также бы не признал это преступления, назвал бы все политической провокацией и также бы как и сейчас,  в деле о педофилах, вбрасывал бы в журналистское сообщество тему «не нужно писать о такой грязи и поддаваться на политпровокации».

 

Хочу отметить, что мы долгое время не называли фамилии ни Полюховича, ни нардепов. И лишь после того, как их опубликовала сначала «Газета по-киевски», затем «Украинская правда» и «Україна молода», и они же были озвучены на пресс-конференции Татьяны Монтян - только после этого мы решили также назвать имена - дальше скрывать их было бессмысленно.

 

При этом мы придерживались и придерживаемся нескольких правил.

 

Во-первых, мы до вердикта суда не утверждаем, что люди, которые фигурируют в деле о педофилах - преступники. Мы допускаем, что они действительно могли стать жертвой клеветников. В этом деле все еще очень много неясного. Во-вторых, мы всегда предоставляем фигурантам дела слово для изложения своей позиции.

 

В целом, задача СМИ заключается в том, чтобы создать ситуацию, в которой преступник не уйдет от ответственности за совершенное преступление. Как в случае, если обвиняемые в педофилии действительно виновны (тогда они должны быть осуждены), так и в случае, если их оклеветали (тогда нужно найти и посадить клеветников).

 

В этом смысле, нынешний резонанс вокруг дела не затрудняет защиту тем, кого обвиняют в педофилии. Наоборот, благодаря этому резонансу появилась возможность высказаться защите Дмитрия Полюховича, вина которого считалась следствием уже почти доказанной. Также нелепо предполагать, что МВД во главе с Луценко начнет теперь «репрессии» против нардепов-бютовцев, начнет фальсифицировать материалы дела против них и т.д. Другими словами, если обвиняемые в педофилии действительно невиновны, то общественный резонанс не помешает им доказать свою невиновность.

 

Более того, если их невиновность будет доказана, значит станет очевидным политзаказ конкурентов. И тогда уже задачей СМИ будет помочь найти организаторов этой провокации.

 

Но если нардепы и руководство «Артека» виновно, то можно сказать однозначно - только общественный резонанс позволит привлечь их к ответственности. Точнее - дать надежду на привлечении их к ответственности. Потому что даже сейчас у меня совсем нет уверенности в том, что правоохранительные органы не попитаються замять это дело.

 

А политическая принадлежность нардепов - это вопрос второй. СМИ должен волновать вопрос установления истины, а не то кому они подыграют или против кого сыграют.

 

2. Меня неприятно удивило то, что очень многие СМИ проигнорировали эту невиданную историю, либо заняли позицию адвокатов обвиняемой стороны, не давая никаких альтернативных точек зрения. Будем называть вещи своими именами - это свидетельствует об очень высоком уровне коррупции в СМИ.

 

Повторюсь - если обвинения в педофилии действительно обоснованы, СМИ, которые игнорируют эту тему, берут большой грех на душу, делая все для того, чтобы изверги остались безнаказанными.

 

Что касается призывов не писать о скандале - то это, на мой взгляд, политическая технология одной из политсил. Не более того. Журналисты не должны быть участниками этой политтехнологии. Но не должны быть участниками и политтехнологий конкурирующих сил, освещая скандал предвзято.

 

О нем нужно писать - но писать объективно, давая высказаться всем сторонам.

 

3. Работать в том же направлении в любой ситуации.

 

 

 

 

Олена Притула, головний редактор інтернет-видання «Українська правда»:

1. В момент, когда скандал начинался, меня не было в Украине, поэтому все решения принимались редакторским коллективом. Были и некоторые ошибки, но в целом, я вижу, что УП удалось более-менее объективно осветить этот некрасивый во всех отношениях скандал в непростых условиях. Не думаю, что мое присутствие в Киеве радикально поменяло бы ситуацию.

 

Подход был обычный для таких случаев - максимальное освещение позиций всех сторон. При этом как всегда следует держать в голове - кому это выгодно.

 

Документы по почте к нам не поступали, но традиционно мы не публикуем документы от анонимных источников. Ни «Рупор», ни From-UA не принадлежат к числу сайтов, которые пользуются нашим доверием, мы никогда не берем новости оттуда.

 

Перед тем, как ссылаться на документ, размещенный в ЖЖ, мы подтвердили его содержание у самого первоисточника - Григория Омельченко. Если бы я была на месте, я бы минимизировала количество ссылок на ЖЖ Люмпена - слишком уж одиозный автор. 

 

Первоначально мы не стали публиковать фамилии приемных родителей, однако после того, как их имена и судьбы стали публичными (устами политиков), уже не было смысла «играть в этику».

 

2. Пусть каждый делает вывод для себя. А мы будем следить за своей работой. Думаю, комиссия по журналистской этике могла бы посмотреть на ситуацию со стороны и напомнить нам, журналистам, правила профессиональной этики в такой ситуации.

 

3. Я думаю, что все выводы еще впереди - пока совсем не ясно, что же на самом деле произошло.

 

На данный момент есть ясность только в одном деле - к сожалению, экспертиза подтвердила, что детей подвергали насилию. Однако открытым остается вопрос - кто насиловал детей.

 

Для меня лично непонятно, почему все же приемная мать была не достаточно чутка и внимательна, чтобы разглядеть травмирующие последствия еще на ранней стадии. И пока я не очень принимаю версию причастности депутатов - наверное, для моей психики проще видеть в этом черный пиар, чем поверить в подобный ужас.

 

Я уже делилась со своими коллегами - сегодня мы имеем место с ярким примером для изучения в школе журналистики. Но к еще большему сожалению, нам, журналистам, сейчас приходится учиться и делать для себя выводы на судьбах живых людей.

 

 

 

Надія Бабенко, головний редактор інтернет-видання From-UA, віце-президент Асоціації інтернет-медіа:

1. Вважаю, що будь-який ЗМІ повинен подавати своїм споживачам повну картину подій. Отже, я вважаю, що наше видання намагається всебічно показати картину скандалу: політичний, кримінальний, медичний, соціальний, сімейно-побутовий аспекти. «Педофілійний скандал» виглядає фантастичним, безпрецедентним для України, і одночасно свідчить про те, що політична еліта України перейшла усі можливі межі. Все це вимагає втручанння громадськості і ЗМІ. Тому не було особливих вагань щодо прийняття рішення - висвітлювати цю тему чи ні, як тільки у наших руках опинилися матеріали, які шокували нас, а потім і читачів.

 

2. У мене наразі немає зауважень щодо висвітлення цієї теми іншими ЗМІ. Багато з них роблять дуже корисний внесок у розголошення подробиць тієї справи.

 

3. Вважаю, що всі подробиці резонансних справ, подібних до цієї, завжди ставатимуть здобутком громадськості. Нам прикро, що саме наше видання спершу припустилося помилки і опублікувало текст депутатського звернення Григорія Омельченка, не закресливши прізвища потерпілих дітей (дуже швидко ця помилка була виправлена). Та в такій ситуації зберегти прізвища потерпілих дітей у таємниці було б просто неможливо, і це мали б усвідомлювати ті, хто звертався до депутатів. Ці діти вже стали жертвами збоченців, зараз дуже важливо вберегти від цього інших потенційних жертв.

 

 

 

Олексій Шалайський, головний редактор інтернет-видання ProUA:

1. Перш за все варто акцентувати одну річ. Хоч як би мас-медіа не намагались приховати деякі подробиці справи, їм би однаково цього не вийшло.

 

У роздмухуванні справи було зацікавлено занадто багато людей. А коли наших правоохоронців чи депутатів вдало мотивувати, то вони навіть по під'їздах з листівками пройдуться. І коли, скажімо, документи депутата Омельченка опиняються на руках в десятків людей, то він може скільки завгодно робити здивовані очі, його роль від того не зміниться.

 

Щодо нашої редакції. Вона, як і всі решта, опинилась в не надто комфортній ситуації. З одного боку - журналістика факту потребує, аби факт був оприлюднений, з іншого - деякі факти були драстичними. Тому, по-перше, ми не викладали домисли (яких було достатньо). Що ж стосується прізвищ, чи не найприємніших деталей, то намагались, принаймні, до останнього їх не озвучувати. Деякі не опублікували й до цього часу. Однак, практично неможливо не відображати у виданні гучні заяви політиків, які сипались як з кулемета. А саме в заявах і вилазили по черзі всі деталі. І що робити журналістам, коли, приміром, міністр на прес-конференції говорить те, чого не мав би говорити? Виключати камери, чи глушити пищалкою?

 

2. Насправді мало не всі видання проявили себе з професійного боку. Маса журналістів намагалась розібратись у тому, що сталося насправді. Ясна річ, це не стосується тих джерел, з яких з'являлися викиди. Однак, по-перше, їх було не надто багато: 4-5, з іншого - колегами їх ніхто не називав і до теперішнього конфлікту.

 

3. По-перше, зробити більш жорстким одне з правил журналістики: перш, ніж оприлюднювати «бомбу», на кілька хвилин замислитись. Навіть якщо буде втрачено час екслюзивності.

 

По-друге, максимально ускладнити життя тим особам, які були причетні до викиду чуток, прізвищ і роздмухування конфлікту. Запхавши цілу країну в садомазохізм, вони мусять відчути ці всі принади на собі. І максимально тривало.

 

Також «Детектор медіа» попросила фахівців - юриста і психолога - дати оцінку діям журналістів у висвітленні теми «артеківської справи»:

 

1. Як ви оцінюєте роботу медіа з висвітлення теми сексуально-політичного скандалу, пов'язаного з «Артеком»? Наскільки професійно працюють журналісти?

2. На що, на вашу думку, журналісти мають звернути увагу, а до якої інформації слід поставитися критично?

3. Дайте етичну/правову оцінку діям журналістів, які висвітлюють скандал. За що вони можуть/мають понести відповідальність і яку саме відповідальність?

 

 

 

Валентина Теличенко, юрист:

1. Вони поспішили. Не слід було називати прізвищ дітей та інших фігурантів навіть попри те, що в інтернеті ці прізвища вже з'явилися. Прізвища фігурантів слід називати лише тоді, коли вони самі звертаються з проханням спростувати інформацію, подану раніше, або подають власні заяви.

 

Крім того, варто було більш безсторонньо добирати формулювання. Скажімо, можна стверджувати, що «громадянка П. заявила про свої підозри щодо причетності кількох осіб, серед яких є і народні депутати, до ґвалтування дітей». Слід розуміти, що надаючи інформацію в такій формі, де вказано, що саме мати дітей заявила що її дітей ґвалтували конкретні особи, ми експлуатуємо соціальний стереотип довіри до слів матері, а вживаючи формулу «заявила про зґвалтування» - ми випускаємо той нюанс, що фактично  пані П. пов'язала факт наявності слідів ґвалтування у дітей з іменами конкретних осіб на власний розсуд,  в той спосіб, який визнає достовірним поки-що тільки вона сама, а чи помиляється вона з таким висновком, чи ні - ще не встановлено. Навіть факт затримання громадянина П. відповідно до її заяви правоохоронцям ще ні про що не говорить. Переглянувши документи, копії яких є сьогодні в інтернеті, я можу достовірно стверджувати лише про те, що дітей ґвалтували, все інше - спекуляції.

 

2. Насамперед слід критично поставитися до заяв громадянки П. та всіх її представників. Якісна інформаційна операція як елемент інформаційної війни будується на поєднанні правди (в нашому випадку - наявність зґвалтованих дітей) та вимислу з «підверстуванням» потрібних імен. Якщо все було так, як про те заявляє громадянка П. та її представник, то сама П. не могла не бачити, що діти не тільки мають пригнічений настрій, а ще й соматично хворі - вони терплять біль в ділянці анального отвору та статевих органів, вона повинна була бачити крововиділення тощо. Приховати це діти 6-9 років не можуть.

 

Слід зважувати значущість кожного окремого інформаційного приводу, не підігрівати інтерес до скандалу штучно, щодня оприлюднюючи черговий коментар або повідомлення від різноманітних представників та анонімних джерел, не витрачити медіаресурс на дешеву інформацію, як то «...правоохоронці планують обшук або полюють за флешкою з фото та відеодоказами». Не перетворювати скандал у дешевий серіал.

 

Повідомлення джерел, які не хочуть бути названими, обов'язково перевіряти, оприлюднювати лише в тому разі, коли інформація справді є суттєвою. Факт проведення допиту чи призначення експертизи хоч і не є таємницею слідства, але здебільшого не є значущою інформацією.

 

Ще раз повторюся - добирати формулювання, не називати педофілами конкретних осіб передчасно, подаючи інформацію обходити прямі формулювання «мати зґвалтованих дітей», пам'ятати, що мати і батько мають однакові права та відповідальність щодо дітей, відоме правило «злочинець може бути названий злочинцем лише після рішення суду» не залежить від тяжкості злочину, обвинувачення, які заявляє особа - всього лиш суб'єктивні висновки, утриматися від загальників на кшталт «в Україні є багато фактів сексуального насильства над дітьми», «сексуальні оргії народних депутатів» тощо.

 

Застосовуння детектора брехні/правди, чи «поліграфа», як часто його називають, - не вирішення проблеми. По-перше, висновок за цією методикою не є доказом у справі за жодних обставин, це лише інформація «до відома» слідчому та суду. По-друге, «поліграф» для роботи з дітьми взагалі не придатний - діти мають інші кількісні показники фізіологічної активності, ніж дорослі (а саме ці показники і міряє поліграф), по друге - діти інакше, ніж дорослі ставляться до неправди, а відтак самі фізіологічні процеси в дітей, коли вони кажуть неправду, інакші. Тобто діти настільки вірять у свою вигадку, що не хвилюються її переповідаючи, а часом навіть відчувають щастя і задоволення, бо під час перевірки «хитромудрим пристроєм з дротиками» перебувають у центрі уваги, діти не усвідомлюють відповідальності і загроз за власну розповідь, вони не ділять, де правда, а де вигадка.

 

З іншого боку - зрозумілою є готовність окремих фігурантів справи пройти перевірку на поліграфі, навіть привселюдну, оскільки вони впевнені в тому, що їх обмовили, але це буде ще одна серія в серіалі сумнівної якості, бо висновки не будуть доказом у справі, а лише приводом поговорити про тих, хто дався себе перевірити. Слід усвідомлювати, що частота повторення прізвищ в негативному контексті збільшує фактичну моральну шкоду обмовлених.

 

Слід поцікавитися, чи вжито заходів для того, щоб убезпечити дітей від можливих негативних дій з усіх боків, в тому числі і від громадянки П., адже з фабули її звернення до правоохоронців випливає багато запитань і вона також відповідальна, за те, що діти впродовж тривалого часу потерпали від насилля. Ніхто,  крім суду,  не уповноважений дати оцінку чи належно вона виконувала обов'язки одного з батьків, а органи опіки та Уповноважена з прав людини повинні нарешті потурбуватися про дітей.

 

3. Не хочу лякати журналістів цивільно-правовою відповідальністю. В нашому суспільстві є стійка недовіра до висновків правоохоронних органів та судів, а відтак - ще не відомо чи варто буде фігурантам судитися з журналістами. Формально - ЗМІ повинні відповідати нарівні з безмандатними особами за поширення неправдивої інформації, а за заяви депутатів ВРУ та посадових осіб журналісти не відповідальні за жодних обставин.

 

Але сьогодні гостріше стоїть інша проблема. Багаторічне «гвалтування» правоохоронних органів та судової системи призвело до того, що тепер навіть народні депутати не мають інструменту, щоб захистити свою честь і гідність, адже хоч би що сказали правоохоронці та судді - віри їхньому висновкові у суспільстві немає. Виправдає суд обмовлених - значить, відкупилися, а засудить - політичні опоненти заплатили більше. Хочу сподіватися, що нарешті хоч цей скандал стане переломним моментом і ми повернемо на шлях оздоровлення та реформи правоохоронних органів та судової системи.

 

 

 

Олег Покальчук, психолог:

1. Я вважаю, що журналісти не мали права висвітлювати цей скандал, тому що він ініційований заявами народних депутатів, чиї слова слід піддавати критиці. Це підтверджує практика: вони можуть оголошувати будь-яку нісенітницю, за яку не несуть жодної відповідальності. Тому заяви народних депутатів з будь-якого приводу в мене особисто мають найнижчий рейтинг з точки зору їхньої вірогідності.

 

Якщо справа має кримінальний аспект, елементарна юридична грамотність зобов'язує людину, незважаючи на те юрист вона чи ні, знати послідовність дій у провадженні таких справ. Скажімо, справа, про яку ви говорите - це компетенція соціальних служб. Ніколи це не виходить у пресу. Очевидно, що кількість зустрічних позовів і перелік порушень, які преса вчинила при цьому, починаючи від юридичних, закінчуючи моральними, піддається обліку. Тому я солідарний з журналістами, які закликали не брати участь в обговоренні цього скандалу. І я сам намагаюся у своїх коментарях утримуватися в рамках компетенції - у рамках психології.

 

А хороша журналістика, як у Financial Times, не має оцінкових суджень. У найкращому випадку журналістика ґрунтується на публіцистиці. В найгіршому - навіть не буду казати, на чому.

 

2. У цій історії журналістам слід звернути увагу насамперед на грамотність з юридичної точки зору. Є базові поняття, як презумпція невинуватості, права громадян - те, заради чого боролися і сиділи в тюрмах люди. І тут я став свідком, як журналісти не захищають права громадян, а беруть участь у танцях на кістках, не дай Боже, дітей.

 

З іншого боку я особисто маю великі сумніви стосовно правдивості цієї історії. По-перше, не буває зґвалтування тривалістю в три роки - це вже інакше називається. По-друге, поліграф - такий самий пристрій, як і міліцейський «Візир». Він фіксує, але не дає істину. А якби я своїй дитині поставив хоча б три питання з тих, що фігурують у матеріалах допитів, у неї була б істерика - вона б не витримала стільки запитань. Крім цього, в психології є доведені випадки експериментів, коли діти брешуть на тему сексу. Для дитини вкрай важливо бути в центрі уваги, і якщо вона там опиняється, починає додумувати й вигадувати. Не слід забувати й такий фактор, як статеве дозрівання, яке за останні 100 років стало значно ранішим за 16 років. У зв'язку з ним активується опція провокативної поведінки дітей. Для них це не секс, а елемент гри.

 

Коли я прочитав, що діти впізнали трьох депутатів з 450 фото, у мене це викликало сумніви. У дитячих іграх набір картинок - не більше 5-7, які вони здатні зафіксувати. Вони могли впізнати тих, хто їм знайомий: наприклад, якби їм показали фото знаменитостей, яких вони бачили, вони б їх теж могли назвати. Одним словом, у викладах журналістів багато помилок. Журналісти ретранслюють речі дуже сумнівні, які істеричні люди сприймають як правду.

 

Я не виключаю факту дитячої трагедії. Але якби це трапилося в депресивному райцентрі, де, повірте, це трапляється масово, на це ніхто б не звернув увагу. А там рівень інцестів і зґвалтувань значно вищій.

 

Для мене рушій даної історії цілком очевидний - ображена жінка, плюс матеріальні претензії. Це поширений фактор, який нівелює моральні перестороги людей. Я не кажу лише про цей випадок - зазвичай жінки і чоловіки в ситуації «громадянської війни» не мають обмежень.

 

Журналісти мали б усе це, як мінімум, знати. Три кліки в інтернеті - і все це можна прочитати.

 

3. Етика в нашому суспільстві - річ дуже сумнівна, на жаль. Існує потрійна й почетвірна мораль: почитайте кримінальні зведення про пограбування церков, наприклад. Я б не вживав слово «етика» й моральні дефініції відносно народних депутатів.

 

Що ж до журналістів, то вони вдають із себе сліпі знаряддя життєвих обставин. Завтра народні депутати почнуть закликати спалювати людей у пічках або ховати заживо - і журналісти повторюватимуть за ними. Це протофашистська поведінка журналістів. Один з ідеологів фашизму закликав звільнитися від такої химери, як совість. Фактично депутатська недоторканість і безмежний цинізм зняли химеру-совість із журналістів.

 

Медіа - як сокири: можна рубати дрова, а можна зарубати людину. Журналісти несуть відповідальність за матеріали, під якими підписуються, - юридичну, моральну. Цей скандал почала та ініціювала аморальна людина, а медіа ніби не при чому. Але ця тема є страшенно енергетичною та матиме зворотню реакцію.

 

Після пафосів 2004 року про свободу слова - дауншифтинг. Ми спостерігаємо відсутність моралі в медіа та в деяких журналістів, які не розуміють: а в чому проблема. На жаль, таким стало і суспільство: ми все читаємо і все споживаємо. Я солідарний з коментатором ТК, який каже, що цей скандал є ідентифікатором набагато масштабнішої трагедії.

 

Який вплив матимуть дії журналістів на дітей? Сам факт нашого обговорення і його публікації вже може справляти певний вплив. У моїй практиці траплялися люди, які говорили про подібні досвіди зі свого дитинства. У науці - сексології та психології - не існує однозначної відповіді, чи залишають такі події з дитинства свій травматичний слід, наскільки він глибокий і наскільки довго він триває. Неоднозначність залежить від кількох факторів. По-перше, дитяча психологія - це взагалі одна з найскладніших ланок психології. По-друге, дитяча сексуальність, як і сексуальність взагалі, - тема, що дуже часто обговорюється невігласами або людьми сексуально стурбованими, котрі через обговорення компенсують щось особисте. Зацікавлені можуть звернутися до творів Ігоря Кона, де чітко викладені всі варіанти «за» і «проти», як діти можуть переживати це.

 

Я думаю, що розголос справлятиме негативний вплив на дітей. Однак у цій справі ключовим є не слово «діти», а слово «Артек». Тому цілком очевидно, що вже за тиждень цю історію згадуватимуть менше.

 

Фото - www.crimea-kids.spb.ru

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
51680
Читайте також
Коментарі
13
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
goldfinger
5509 дн. тому
2Покальчук: Тенкс. Поинтересовался...И тем, какие именно ресурсы в Украине и что именно по этому поводу дали, тоже :))))) На фото- "наводке для граждан по разыскиваемому опасному преступнику", опубликованному в Литве( а также в Польше) Кедис выглядит как герой боевика и одновременно- как фешн-икона. То есть- как должен выглядеть полноценный "культовый персонаж". Вин Дизель и Джейсон Стейтем с элементами Дольфа Лунгрена и раннего Арнольда, Арнольда времен "Коммандо", :)))) Публике сообщают, что предполагаемый главный педофил ( судья ) и предполагаемая сутенерша ( сестра бывшей жены предполагаемого убийцы - "культового персонажа", бывшую жену он тоже считает соучастницей) были застрелены из "Беретты" ( не из какого то вшивого макарова или берданки, и не из калаша) , ОФИЦИАЛЬНО зарегистрированного ( а не купленного на черном рынке) на имя Кедиса (как в кино! У честного культого героя, который - ПРЕЖДЕ ВСЕГО отец, и должна быть именно "Беретта" - а что же еще? :)))) Винчестер- это одиозно и несовременно) Там тоже фигурируют эксперты, не выявившие у 4-летней дочери признаков лжи (интересная формулировка, кстати, вот как надо "заламывать" ! ) проведенная в интситуте, название и статус которого диссонируют с "береттой" и тем, что она "официально зарегистрирована" ( по советски звучит, и советским является, ИМХО). В итоге: чтобы "подорвать" народ ( именно НАРОД) в Литве, Польше ( дальше - будем посмотреть) нужен ТАКОЙ сюжет, нужно "кино" , нужны реальные трупы и нужен ТАКОЙ герой.
goldfinger
5509 дн. тому
2 Вася Пупкин: Вы хотите сказать. что "народный гнев" "простых труженнков" в отношении "кучки извращенцев. прикрывшихся мандатами" ПОРОСТО НИКТО ЕЩЕ НЕ ЗАКАЗЫВАЛ? А если кто-то его закажет и проплатит, Вы легко его организуете? РЖУ:))))) НЕ ОРГАНИЗУЕТЕ.Вспоминаем "альтернативный" "голубой" Майдан- 2007- , сколько было крику да вссыку тогда, а в итоге? Гора родила даже не мышь- таракашечку. Украина - не Россия :)))))) Это в России можно сказать: "мы дали им лук.а они заплакали по настоящему". Но не у нас.По крайней мере- у нас єто случается реже :))))))
Вася Пупкиен
5509 дн. тому
Золотому фингеру - а теперь как на уроке информатики - идите по алгоритму на самый первый пост и прочтите его 15 раз, может до таких как Вы дойдет?
Покальчук
5509 дн. тому
да, верное наблюдение.Но для полноты картины поинтересуйтесь еще литовским "делом Кедиса".
goldfinger
5510 дн. тому
2 Покальчук : тут есть еще нюанс в тему "Укриана не Россия" :)))) В России такого плана скандалы ( см. хоть "дело Бейлиса" ,хоть "дело врачей")раворачивается по схеме: народ ( "правильный", наивный, исконный носитель базовых ценностей и нравственных констант) -ВЕРИТ, а интеллигенция ( априори- "гнилая", "дырявая", "заумная", извращенная) - сомнеывается, но молчит в трячпочку. СМИ прказывают, как ВЕРИТ и негодует народ, и как трусливо молчит интеллигенция (или- как отдельные ее представители пробуют что-то вякнуть, и как победившее большинство затыкает им рот)- и это формирует представление о самих себе - и у народа, и у интеллигенции ( у интеллектуалов , пусть так):))) У нас: интеллигенция ДЕМОНСТРИРУЕТ, ЧТО ВЕРИТ ( большую социологию по этому поводу никто не видел, а предварительная говорит о том, что она таки в массе своей ВЕРИТ), а народ - не верит ( "Всі брешуть!"),либо отсается равнодушным. ИМХО, в чем то это таки напоминает 2004-й год - опять технологии, "расточенные" под Россию/СССР, и доказавшие в ней свою эффективность, глючат и виснут в Украине. РАДУЕТ :))))
Покальчук
5511 дн. тому
В психологии это называется "ошибкой хиндсайта", когда информация ложится на отсроченные ожидания подтверждений, что 1)современная Украина - источник всего плохого, 2) правы конспирологические маньяки - "правду от нас всегда скрывали", 3) все мужики - сволочи (ж-мнене))
goldfinger
5511 дн. тому
2 Покальчук: ИМХО, очень интересный аспект этого дела -социологический срез тех, кто ПОВЕРИЛ СРАЗУ И БЕЗОГОВОРОЧНО БЕЗ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ ( то, что показали публике- это не доказательства) и тех, кто усомнился и продолжает сомеваться. По поводу их политических пристрастий:предварительно: как это ие странно ( для кого-то :)))) большинство тех, кто поверил сразу и безоговорочно - НЕ симпатики Януковича: это симпатики Яценюка и симпатики Гриценко. РЖУ:))))))
Медіазнавець
5511 дн. тому
Мене шокує, що Покальчуку усе ще до суду зрозуміло і він навіть не припускає, що підозрювані можуть бути винні. Це перше. І друге - як можна вважати, що про цю справу забули б через тиждень, якби не прізвища нардепів? Чому тоді така увага в ЗМІ до таких справ як маніяка Фріцля? А давайте, раз все так у соціопсихолога Покальчука далеко зайшло, спробуємо подискутувати чи так вже й винен Онопрієнко. А може і там жертви самі винні?
Vitaliy
5511 дн. тому
"не будь в этом деле депутатов, о нем забыли бы уже в этот понедельник и грош цена всем этим защитникам которые повылазили на страницы газет и экраны телевизоров с рассказами о том, как трудно жить детям и какие они герои, эти «эксперты». Где вы были раньше? Педофилия - страшное преступления и в МВД есть десятки подобных уголовных дел, на расследование по которым СМИ не обращали до прошлой недели никакого внимания, молчали и «защитники», они же большие специалисты и дежурные герои." Калниш з "Комерсанта" правий на всі 100%
Ну и заголовок
5511 дн. тому
Напишите уж прямо в заголовке:"Журналисты каки- политики-педофилы цацы!" Покал заслужил дружбу бота jew?)
Jew
5511 дн. тому
Шановний пан Покальчук! восхищен и приятно удивлен, не всякий близкий к журналистской тусовке человек , способен сказать правду "….Що ж до журналістів, то вони вдають із себе сліпі знаряддя життєвих обставин. Завтра народні депутати почнуть закликати спалювати людей у пічках або ховати заживо – і журналісти повторюватимуть за ними. Це протофашистська поведінка журналістів. Один з ідеологів фашизму закликав звільнитися від такої химери, як совість…" - да и весь текст образец профессионализма … единственное... я бы не считал поведение "протофашистским" ..это обыкновенный фашизм. До последних событий я считал что пацаны из «Сегодня» играют в таких себе «казаков- разбойников», но после чтения, появившегося «блога» на УП Чаленка , что это уже не игра …
Панайотис
5511 дн. тому
Журналисты как всегда - кто заплатит за того и поют. Когда надо, то великая миссия информирования общества, чуть ли не фронт борьбы и они солдаты. А когда надо, то правейси, презумпция невиновности и этика.
Конев
5512 дн. тому
Читайте представители первой древнейшей.Это про вас. Имеется в виду очередное воззвание к «шакалам пера», опубликованное на одном из интернет-сайтов, специализирующихся на исследовании влияния климакса на деятельность журналистов. Его смысл сводится к тому, что надо соблюдать закон и нормы этики. Не писать до решения суда о педофилах с депутатскими мандатами. Просто ждать, когда наша доблестная милиция под руководством Юры Луценко все выяснит и доложит. И тогда воцарится справедливость. Ага. Сейчас… Только публичная огласка способствовала тому, что педофилам из БЮТ и крышующему их Луценко прищемили хвост. Они задергались. Поняли: замять скандал не удастся. Сотрудники правоохранительных органов, которые все же не смогли переступить через себя и полюбить «европейские ценности» в исполнении «бютвовцев», восстанавливают доказательную базу. Благодаря огласке уже не удастся уничтожить главных свидетелей. Поскольку мы прекрасно понимаем, на что способны люди в погонах с большими звездами, чтобы замести следы, то утверждаем: именно публичность процесса на данном этапе является единственной защитой для пострадавшей стороны. Не случайно же МВД почему-то очень не хочет, чтобы охраной свидетелей занималось спецподразделение «Альфа».
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду