Всі політики, що претендують на найвищу посаду в державі, нині висловлюються від імені народу. Дозвольте ж нам, народу, вставити в цей словесний потік бодай слово. Впродовж усього політичного життя країни перед виборами нам що-небудь обіцяли. Але ці вибори безпрецедентні. Кандидати у президенти обіцяють нам вже не традиційні боротьбу з корупцією чи покращення добробуту, а... диктатуру. Це нагадує твір французького письменника-абсурдиста Ежена Іонеско «Носороги», оповідь про те, як нормальні люди за власним бажанням і в силу переконань стають носорогами. Поступово всі розуміють, що носорогом бути доцільно, зручно і нормально. А людиною - занадто складно, незручно і навіть якось неприродно. Тож зрештою у містечку не залишається жодної людини.

Конкурс на заміщення вакантної посади українського диктатора дуже нагадує події цього твору - метафори фашизму 30-х років. От Юлія Володимирівна у програмі «Шустер live» з ентузіазмом розповідає, що диктатура - це благо і що український народ її (диктатуру) хоче. Не встигає цей самий народ, у якого ніхто не питає, чого він насправді хоче, оговтатися й подумати: «Доведеться, мабуть, голосувати за Арсенія Петровича, попри його путіноподібний вигляд на білбордах кольору багна», як наступного дня наш юний талант також подався в диктатори, обіцяючи в разі свого обрання президентом імплементацію результатів кучмівського референдуму. Хто забув, нагадую - це була така імітація народного волевиявлення з використанням адмінресурсу, що ставила за мету надати Леоніду Кучмі майже царські повноваження. Залишилося б тільки перейменувати посаду очільника держави, присвоївши йому титул президент-цар. Кучмі не вдалося скористатися результатами цієї брутальної підтасовки, а молодий і завзятий Арсеній Петрович сподівається. Не те щоб збираючись голосувати (ще свіжою є пам'ять Майдану), а просто з непевною надією, гортаємо сторінки інтерв'ю Віктора Федоровича, який підбадьорює нас із білбордів, обіцяючи почути кожного. Що ж він чує? Він чує, що ми всі, як один, мріємо, щоб він установив «під себе» жорстку вертикаль влади і посів чільне місце на верхівці цієї піраміди.

Інших проблем у нас, українців, немає. Тільки надати йому/їй якомога більше повноважень. Бо їм мало. А якщо в неї чи в нього повноважень стане багато, от буде народу радість! Жорсткою вертикаллю налякав нас свого часу й Анатолій Гриценко. Навіть майор Мельниченко, збираючись у президенти, пообіцяв військовий переворот і узурпацію влади. Найдивовижнішою видається поведінка Віктора Андрійовича, який попри свій карликовий рейтинг також намагається зробити з посади президента - царя, ініціюючи референдум по поверненню президентові (ну вже ж не собі) гіпертрофованих повноважень. Можливо, для Юлії Володимирівни старається? Складається враження, що ми, народ, у цій країні вже не живемо. І можна, не звертаючи на нас ніякої уваги, цинічно боротися за владу замість реалістичної і детальної розробки конкретних і дієвих рецептів вирішення наших, народних, проблем.

Тож сьогодні ми обираємо не менеджера, який би навів порядок у нашому спільному домі під назвою Україна, а царя, позбавленого будь-якого контролю. Якщо він (вона, воно) буде добрим, можливо додасть до пенсії по 20 гривен, а якщо злим - може, наприклад, голодомор влаштувати. Це вже з якої ноги встане... А що завадить людині робити те, що їй заманеться, якщо їй підпорядковуватимуться всі силові структури? Так, наприклад, президент Бокаса (у президентській Центральноафриканській Республіці) тримав у холодильнику голови своїх політичних опонентів. І був у своєму праві, бо знаходився на верхівці владної піраміди, або, як люблять її називати наші політики, владної вертикалі. Тож нам, пересічним громадянам, залишається сподіватися, що майбутній очільник держави не їстиме нас в силу європейського виховання.

Що означає для нас насправді конкуренція «твердих рук»? Кандидати у президенти не змагаються в пошуках шляхів вирішення наших проблем (проблеми правової незахищеності громадянина та правового нігілізму влади, проблеми землі, проблеми податкової нерівності, проблем медицини і освіти, проблеми бідності, проблеми заангажованості суддів, проблеми корумпованості правоохоронних органів тощо), а цинічно і відверто переслідують суто свою мету - здобути якомога більше влади при мінімальній відповідальності. А ми замість того, щоб боротися проти свого безправ'я, мусимо віддати всі наші й без того примарні права, всі можливості розпоряджатися національними багатствами країни в руки однієї особи без всяких гарантій, без можливості контролю за її діями, аби вона побудувала собі таку вертикаль, де всі ми опинимося внизу, наче ті шудри. І тоді ніхто з «вищих» у табелі про ранги не муситиме оглядатися на нас.

Це все одно, що, винаймаючи прораба, щоб зробити ремонт у вашій оселі, ви віддасте йому на час ремонту право на вашу квартиру, на все майно, що у квартирі, на всі гроші. А ще - ви не будете контролювати його дії, не спостерігатимете, як просувається ремонт, не перевірятимете рахунки за куплені будматеріали. Як ви думаєте, чим закінчиться такий ремонт, і чи захочеться прорабові його коли-небудь закінчувати й полишати вашу квартиру? На відміну від прораба, майбутній президент ще й буде захищений від нас армією, міліцією, СБУ. Він/вона закликають віддати їм владу, заколисуючи нас сумнівними мантрами про боротьбу з корупцією та підняття промисловості, не конкретизуючи, як саме, в який спосіб, за рахунок якого ресурсу, в який термін він/вона/воно щось подолає або підніме. А не конкретизують вони тому, що знають: коли ми залишимося безправними, тому, хто виграє конкурс на кращого диктатора, вже можна буде нічого не робити для нас. І ми нічого не вдіємо, бо безправні й незахищені. Міліція служитиме не нам, а тій особі, всі щаблі вертикалі служитимуть не нам, а тій особі, суди працюватимуть не для нас, а для тієї особи, прокурор підпорядковуватиметься не нам, а тій особі. Навіщо тоді переможцеві виборів працювати на нас, коли можна на себе? Та й переобиратися царем можна буде безкінечно за рахунок адмінресурсу, що звичайно сконцентрується в руках у диктатора з необмеженими повноваженнями. А для незгодних існуватиме «посадка». Не для корупціонерів, а для тих, хто заважатиме.

У нас залишилося дуже мало часу, щоб дати їм (йому, їй) зрозуміти, що ми теж живемо у цій країні, що реальною владою має бути народ, який в особі президента винаймає менеджера. І цей менеджер, у першу чергу, мусить опікуватися дотриманням законів у своїй державі. Найпершою проблемою, яку усвідомлюємо ми, тобто той самий народ, який тут живе, є ігнорування законів усіма гілками влади, невиконання ними українського законодавства. Тому від майбутнього президента ми чекаємо, щоб він став справжнім гарантом законності на цій території, а не переписував закони «під себе». Всі кандидати у президенти критикують законодавство, яке відверто ігнорували впродовж попередньої каденції. Тож головною загрозою попереднього президентства було не саме законодавство, а його невиконання й ігнорування в тому числі й гарантом законності держави, президентом.

Поганому танцюристу заважають ноги, поганому президентові заважає конституція. Вацлаву Гавелу не потрібні були зайві повноваження, щоб зробити Чехію процвітаючою. Король Хуан Карлос у напівзруйнованій постфранкістській Іспанії зняв із себе царські повноваження і запровадив систему народовладдя, завдяки чому Іспанія нині - цивілізована європейська держава. А вам, Юліє Володимирівно, слабо - отак, цивілізовано, як у Європі, з авторитетом замість повноважень? Чи обов'язково потрібно наслідувати досвід Африки й Узбекистану з повноваженнями і безправними громадянами? Ви розповідаєте про США і Росію, які, мовляв, є успішними президентськими державами. Але ви прекрасно знаєте, що і США, і Росія - держави федеративні, а не унітарні. Президентська вертикаль в унітарній державі - типова модель африканських президентських монархій. Чи є вона для вас прикладом для наслідування?

Що робити? Оскільки на сьогоднішній день у нас немає інших політиків, єдине, що нам лишається, - це зробити наріжними в їхньому передвиборному змаганні наші проблеми. У першу чергу ми вимагаємо від кандидатів попереднього звіту, що вони буквально погодинно робитимуть у перші сто днів президентства. Посяде хтось із них чільну посаду - детально про його дії з наступного моменту: які законопроекти він готує (сподіваємося, вони в них вже розроблені), пояснення - навіщо саме ці законопроекти, який вірогідний парламентський ресурс для прийняття цих законопроектів, який фінансовий ресурс для тих чи інших реформ. Детально і по днях. Ми чекаємо, що ці законопроекти стосуватимуться найболючіших проблем суспільства. Ось приблизні пункти нашого замовлення до майбутнього президента:

- законодавче забезпечення прав людини і громадянина, члена громади. Впровадження системи відповідальності за порушення цих прав;

- реформа місцевого самоврядування, де правове забезпечення самоврядування починалося б не з рівня мерів і губернаторів, що є васалами президента й прем'єра, всі ж ми - їхні васали, а з рівня громадян, членів територіальної громади. З цього приводу варто вивчити досвід передових європейських країн. Ми маємо право приймати рішення щодо території, на якій живемо. Ніхто не має права розпоряджатися нашими землями, нашим майном. Варто ліквідувати двовладдя мерів і держадміністрацій, губернаторів і облрад. Натомість створити систему, де голови міст-сіл і місцеві ради обираються народом, обрана більшість формує місцевий, обласний виконавчий орган, а губернатори виконують функцію нагляду за дотриманням законності і конституції на ввіреній їм території;

- негайна реформа ЖКГ. Тут також варто запозичити досвід тих східноєвропейських країн, де проблеми ЖКГ успішно вирішено. Можливо, створення альтернативної і конкурентної нинішнім комунальникам системи послуг, адже якщо гроші потраплятимуть до комунальників (що функціонуватимуть як суб'єкти малого бізнесу) не централізовано, а безпосередньо, їх має вистачити на взірцеве утримання будинків та прибудинкових територій. Передбачити для споживача цих послуг, для охочих спільно володіти будинками законодавче забезпечення можливості захистити свої інтереси в суді в разі порушення їхніх прав;

- обнародування земельного кадастру. Ми більше не хочемо пасивно спостерігати за розбазарюванням національних багатств і вимагаємо термінового висвітлення інформації про землі та їхніх власників;

- вирішення питання про форму власності на землю та удосконалення земельного законодавства при широкому суспільному і професійному діалогові. Діалог із селянством щодо форм його трудової організації. Державна підтримка ініціатив з боку селянства та податкові пільги для підприємців, що допомагають розвиткові цих ініціатив;

- чітке визначення меж природних та історико-культурних заповідників, заказників, заповідних та історичних зон. Розроблення законів, що передбачають карну відповідальність за привласнення заповідних земель і будівництво на них;

- вирішення проблем малого та середнього бізнесу, спрощення бюрократичних процедур, зменшення драконівських податків тощо. Консультації з представниками малого та середнього бізнесу з цих питань;

- створення умов для акуратного сплачування податків великим бізнесом, неупереджений контроль за сплачуванням податків і заохочення тих, хто це робить. Необхідно припинити практику заміни сплачування податків особистими внесками на політичну діяльність того чи іншого діяча. Для цього необхідно, щоб виборчим законодавством було обмежено суму, яку приватна особа може жертвувати на виборчу діяльність, і передбачено відповідальність за факт перевищення цієї суми;

- повна інформаційна відкритість щодо проходження кожної копійки бюджету (це стосується не лише загальноукраїнського бюджету, а й бюджетів місцевих). Шлях всіх субсидій і дотацій має бути висвітлено аж до моменту надходження адресатові і використання адресатом цих коштів. Бо відомо, що ніякі субсидії, наприклад, «на сільське господарство», «на вугільну промисловість» ні до яких полів чи шахт не потрапляють, а осідають в кишенях у чиновників. Цю практику розбазарювання наших грошей пора припинити;

- змусити високопосадовців надавати декларації про доходи. Неприпустимість для політичних діячів і чиновників суміщати посади з веденням бізнесу. Не мусять бути бізнесменами і члени їхньої родини. Ми втомилися чути, що казково розкішний спосіб життя наших обранців всіх рівнів пояснюється тим, що у них дружина/чоловік - бізнесмен;

- судова реформа. Осмислення переваг ефективних судових систем (німецької, американської). Головний принцип - відповідальність судді перед суспільством, а не перед окремими представниками влади;

- створення прозорої і доступної для людини системи соціального захисту. Тут прикладом для України може бути постсоціалістична Східна Європа (зокрема, Словаччина, яка колись пропонувала поділитися досвідом з цих питань);

- законодавча підтримка профспілкового руху, що має на меті захист найманого працівника;

- проекти з порятунку вітчизняної медицини;

- закони, що передбачали б карну відповідальність за розпалювання міжнаціональної і расової ворожнечі. Ксенофобія і расизм в Україні неприпустимі! Ракушнякам не місце серед цивілізованих людей;

- удосконалення конституційної моделі (повертаємося до того, чому найбільше уваги приділяють нинішні кандидати в президенти). Людство винайшло не лише паровий двигун чи електричну лампочку, але й систему стримувань і противаг для того, щоб осіб, що йдуть у владу, можна було контролювати. Всі заможні, безпечні, з розвиненою інфраструктурою країни - це країни, що колись скористалися цим винаходом. Нещодавно ним скористалися Польща і Литва, схожі на нас країни із великим періодом спільної з нами історії. Скористалися успішно і залишили нас далеко позаду за рівнем життя і розвитком інфраструктури. Логічно і нам не винаходити велосипед, а успадкувати досягнення інших. Народ ошукувати не треба. Або парламентська модель європейського взірця, детально продумана з допомогою європейських фахівців (прикладом може служити довершена конституційна модель Польщі), або президентська модель вкупі з федеративно-земельним устроєм і якомога ширшими повноваженнями суб'єктів федерації і виборністю (народом, а не вузьким колом близьких до Медведчука людей) суддів всіх рівнів.

Крім того, необхідно, щоб кандидати на президентську посаду терміново обнародували склад своїх команд, адже не хочеться черговий раз купувати кота в мішку. Для того, щоб зробити адекватний вибір, треба знати, кого веде той чи інший політик у владу.

Звісно, у політичних лідерів, що балотуватимуться в президенти, буде спокуса в черговий раз усе нам пообіцяти і нічого не виконати. Але цього разу йому або їй це не вдасться зробити. На відміну від 2004 року, коли народ зібрався навколо особистості, сьогодні ми мусимо згуртуватися навколо своїх вимог і навколо принципів. Епоха хороших царів скінчилася. Нам варто почати епоху справедливих принципів. Тому всі - міщани, які борються проти неконтрольованої забудови, і селяни, в яких одібрали землю, підприємці, що втомилися давати хабарі чиновникам і гинуть від непосильних податків, і наймані працівники, які потерпають від свавілля власників, соціально незахищені і ті, що безнадійно оббивають пороги судів, марно сподіваючись на правосуддя, - всі ми повинні виявити солідарність і зробити наші приватні, такі схожі одна на одну проблеми, загальнодержавними. І примусити створити закони, які б нас захищали. Тільки якщо нас почують, у державі можуть з'явитися правосуддя, гроші, інфраструктура, робочі місця, бо тоді з'явиться головне - зацікавленість політиків працювати для народу, а не для своїх родин.

А якщо майбутній обранець таки знехтує нашими інтересами заради встановлення диктатури, нехай начувається. Зміна облич на владному олімпі - найактуальніша тема розмов серед українського населення.

Аліна Артюх, звичайна людина, що живе в Україні

і хоче залишитися звичайною людиною, і хоче залишитися жити в Україні