Вибори в Америці ще не відбулися, а Владімір Путін вже обрав для себе нового господаря Білого дому. 2004-го він обирав Президента України, двічі привітавши з «перемогою» Віктора Януковича…

 

 Відповідаючи свого часу на запитання ведучого CNN Ларрі Кінга «що сталося з субмариною “Курськ?”», президент РФ Владімір Путін із незбагненною посмішкою відповів: «Она утонула». Він вважав недоречним одразу перервати свій курортний сезон, щоб висловити людське співчуття рідним 118 загиблих моряків-підводників.

 

Нині господар Кремля пройнявся таким співчуттям до осетинів, яких у силових структурах Москви називають не інакше як «лицами кавказской национальности» (з усіма практичними наслідками), що важко цьому не здивуватися. Натомість Путін вирішив назвати головних винуватців цхінвальської трагедії й кавказької війни. Тикати пальцем на непримиренного ненависника Кремля Саакашвілі здалося йому замало. І він підняв планку вище…

 

«Другу Джорджу» марно сподіватися на те, що він отримає шанс надати ексклюзивне інтерв’ю на РТР чи ОРТ і висловити свій погляд на російсько-грузинську війну. А «друг Владімір» уже встиг зіграти на телемережі CNN партію підставними фігурами у стилі радянського агітпропу. У великому інтерв’ю, що вийшло минулого тижня з його ініціативи і стало помітною темою в американських та російських ЗМІ, він висунув низку звинувачень Сполученим Штатам. І серед – із посиланням на російські військові джерела – таке: «У нас есть серьезные основания полагать, что прямо в зоне боевых действий находились граждане Соединенных Штатов». Щоправда, Путін зробив застереження: «Это предположения, только предположения, и в них еще нужно разобраться как следует».

 

Публічне висунення звинувачень на державному рівні на основі «предположений» схоже на нововведення у сфері світової дипломатії. Першим засумнівався у словах свого співрозмовника кореспондент CNN Метью Ченс, який так і не отримав від нього відповіді на запитання «які у вас є докази?». Речник Білого дому Дана Періно назвала твердження Путіна «очевидною неправдою». З недовірою сприйняла їх й американська преса та громадськість. «Путін не надав доказів», – резюмувала New York Times.

 

Після інтерв’ю CNN, спростувань і скепсису в Америці від Москви, принаймні гіпотетично, можна було очікувати сенсації. Подібної до тієї, якою здивував світ Микита Хрущов. Коли адміністрація Дуайта Айзенгауера, м’яко кажучи, заплуталась у поясненнях щодо зниклого без вісти U-2, Москва продемонструвала не тільки уламки збитого шпигунського літака, а й полоненого пілота Френсіса Паверса. Він постав перед радянським судом, посидів у нашій буцегарні, і зрештою його обміняли на славетного радянського розвідника Рудольфа Абеля. Та цього разу сенсації не сталося. «Припущення» виявилися блефом..

 

Єдиний «доказ» – із розрахунку винятково на російських телеглядачів – надав на прес-конференції заступник начальника Генштабу Збройних сил РФ Анатолій Ноговіцин. Кольорову ксерокопію паспорта, виданого на ім’я Майкла Лі Вайта, мешканця Г’юстона, 1967 року народження. «С какой целью этот джентльмен находился среди военнослужащих войск особого назначения и что он делает сегодня, я пока не в состоянии сообщить», – заявив генерал. У країні, в якій підковували блоху, таких папірців спроможний наклепати чортма скільки навіть кустар-одиночка. А що вже говорити про Генштаб Збройних сил РФ чи ФСБ! Росія не надала справі про «паспорт Вайта» міжнародного розголосу. Цілком зрозуміло чому.

 

Це заголовок повідомлення із Lenta.ru (30.08.2008). А в інтерв’ю CNN Путін стверджував буквально таке: «Данные события могут иметь и внутриполитическое американское измерение. Если мои догадки подтвердятся, то тогда возникают подозрения, что кто-то в Соединенных Штатах специально создал этот конфликт с целью обострить ситуацию и создать преимущество в конкурентной борьбе для одного из кандидатов в борьбе за пост Президента Соединенных Штатов. И если это так, то это не что иное, как использование так называемого административного ресурса во внутриполитической борьбе, причем в самом плохом – в кровавом его измерении». За словами російського лідера, США потрібна була «маленькая победоносная война», а якщо ні – то перекласти провину на Росію, створити з нею «образ врага».

 

В інтерв’ю CNN Путін не назвав імені того, в чиїх політичних інтересах США «спровоцировали» кавказький конфлікт. Однак натяк був прозорим: ішлося про кандидата у президенти від Республіканської партії Джона Маккейна.

 

Путін, власне кажучи, зробив спробу вплинути на президентську виборчу кампанію у США. Хоч, на загальне визнання, ефект від цього дорівнює майже нулю. «Наївно вважати, що ми серйозно можемо вплинути на американські вибори», – зазначав директор Інституту США і Канади, член-кореспондент РАН Сергій Рогов.

 

 По суті всім. Він не приховує свого негативного ставлення до тандему Путін – Медвєдєв. «Я вважаю, що містер Путін намагається відновити колишню Російську імперію, – заявив Джон Маккейн. – Очевидно, що він бажає лишитися при владі в Росії практично назавжди. Для цього він висунув свого протеже – людину, котра на посаді президента виконуватиме його розпорядження, тимчасом як сам Путін обійматиме посаду прем’єр-міністра». Маккейн дошкуляв Кремлю своїми різкими висловлюваннями у зв’язку з виходом РФ з Угоди про звичайні збройні сили в Європі, відмовою видати Великій Британії Лугового, підозрюваного в отруєнні Литвиненка, убивствами журналістів у Росії тощо.

 

Від самого початку кавказького конфлікту Маккейн різко критикував Москву. «Наслідки російських дій виходять далеко за межі загрози територіальній цілісності та незалежності демократичної Грузії, – наголошував він. – Росія використовує проти Грузії силу, зокрема, для того щоб налякати інших сусідів, таких як Україна, яка обирає близькі стосунки із Заходом і схильна до західних політичних та економічних цінностей. Тому доля Грузії має викликати серйозну стурбованість американців, усіх, хто вітав закінчення поділу Європи та незалежність колишніх радянських республік. Як реагуватиме світ на цю кризу, визначить те, якими будуть стосунки Росії з іншими сусідами. У нас є й інші важливі стратегічні інтереси у Грузії. Ми хочемо, щоб не припинявся потік енергоресурсів нафтопроводом Баку – Тбілісі – Джейхан, який Росія намагалася бомбардувати».

 

Окрім усього, Джон Маккейн публічно висловив особисту неприхильність до російського лідера. «Я подивився у вічі Путіну – і прочитав там три літери: КДБ», – завив він. Це не те, що почути від колишнього друга Джорджа Буша: «Я подивився йому у вічі – і побачив його душу».

 

 Російська політична еліта чомусь вважає, що для РФ «наиболее удобным» (одне з ходових висловлювань в МЗС СРСР і в Кремлі) партнером на переговорах був би демократ Барак Обама. Так, голова думського комітету з міжнародних справ Костянтин Косачев заявив: «Обама справляє враження кандидата, від якого можна чекати найсерйозніших зрушень на російському напрямку. Він не пов’язаний фобіями холодної війни, як Маккейн…». Кадри із чорношкірим сенатором з Іллінойса вже крутять у новинних роликах на РТР.

 

Натомість один із провідних американських експертів із російських проблем Майкл Макфол вважає, що насправді у ставленні до РФ між претендентами у президенти від Республіканської партії по суті не існує розбіжностей. «Я розчарований тим, що ці вибори (у Росії. – А. С.) не були по-справжньому вільними й чесними через відсутність вільних ЗМІ, переслідування лідерів опозиції та політичних партій», – заявляв Барак Обама. Його критика на адресу Москви у зв’язку з кавказькою війною ставала дедалі гострішою. А його напарник, кандидат у віце-президенти Джозеф Байден, навіть заявив: «Ми змусимо Росію відповісти за її дії».Слід зважати й на те, що за спиною Обами стоїть радник із зовнішньополітичних питань Збігнєв Бжезінський. Його роль у розвалі Радянського Союзу й жорстка позиція щодо Кремля добре відомі. Часи «друга Бориса» та «друга Білла» й «друга Владіміра» та «друга Джорджа» минули.

 

 Теперішня президентська виборча кампанія у США настільки жорстка і рейтинги кандидатів у господарі Білого дому такі мінливі, що ніхто не береться прогнозувати, хто стане переможцем – Обама чи Маккейн. А господарі Кремля традиційно припускаються щодо американських президентів грубих психологічних помилок.

 

Під час президентських виборів у США 1960 року Микита Хрущов обмежувався публічною лайкою буржуазної «демократії». Мовляв, республіканський слон і демократичний віслюк – «два чоботи пара». Натомість його антипатії до кандидата від Республіканської партії Ричарда Ніксона були очевидними. Під час словесних перепалок із ним на американській виставці у Москві Микита войовниче погрожував Америці показати «кузьмину мать».

 

Коли на виборах неочікувано переміг Джон Кеннеді, Хрущов був переконаний: тепер показати Америці «кузьмину мать» буде набагато легше. Він вважав, що новий президент США – молодий, недосвідчений і його легко буде змусити до поступок. Зустріч у Відні, під час якої Кеннеді поводився стримано, а Хрущов переконував його у неминучості перемоги комунізму у всьому світі, посилила його ілюзії. Чим все закінчилося, добре відомо – принизливим вивезенням із Куби радянських ракет під машкарою досягнення «розумного компромісу».

 

Я вже на кажу про Рональда Рейгана, якого у Кремлі спочатку не сприймали серйозно і називали не інакше як «ковбоєм» і «голлівудським актором». Натомість Рейган, як і обіцяв, поховав комунізм на «звалищі історії» і сприяв розвалу «імперії зла».