Мабуть, працівники чи не кожного ЗМІ у своїй діяльності мали неприємні хвилини, а то і дні, коли сторонні особи позивалися до газети, журналу, телекомпанії тощо у зв’язку зі статтею, репортажем чи сюжетом, які заподіяли комусь переважно моральної шкоди. Що ж мають знати працівники ЗМІ, а особливо журналісти про власні правові позиції у подібних випадках?

 

Як правило, судові позови пред’являються до журналіста та ЗМІ. І для цього є правові підстави, адже Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» і відповідно до нього Цивільний кодекс України передбачають, що журналіст і ЗМІ за заподіяну ними моральну (немайнову) шкоду несуть солідарну відповідальність з урахуванням міри вини кожного. Таким чином, позивач самостійно визначає, до кого з них чи до обох суб’єктів пред’являти вимоги про відшкодування моральної шкоди.

 

Досить часто особа, яка вважає, що ЗМІ чи журналіст порушили її права, завдали шкоди її честі, гідності та діловій репутації, встановлює «захмарні» суми відшкодування. Але це не повинно лякати працівників ЗМІ – тому, що лише суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди.

Що ж робити, коли до вас надійшла копія ухвали про відкриття провадження у справі і, власне, позовна заява? Як мінімум не «тушуватися»! Насамперед, зверніть увагу на повідомлення, яке прикладене до ухвали суду. З цього документу ви дізнаєтесь, до якого суду ви «підете на побачення» (судове засідання) з об’єктом вашої статті або іншого творіння, а також про необхідність подати докази у справі.

 

Крім того, Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 128) дає вам право подати до суду письмове заперечення проти позову. Можете заперечувати, посилаючись на:

– незаконність вимог позивача;

– їх необґрунтованість;

– відсутність у позивача права на звернення до суду;

– наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

 

Причому заперечувати проти позову можете як стосовно всіх заявлених вимог, так і стосовно їх певної частини. У даному випадку допомога юриста є необхідною, хоча підписувати заперечення має журналіст або керівник ЗМІ (у залежності від того, кого позивач визнав відповідачем у справі).

 

Якщо суд таки просить вас подати докази, то варто пам’ятати про таке. Доказами стаття 57 Цивільного процесуального кодексу України визначає будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Для нас цікавим є те, що докази можуть бути письмові, речові, зокрема звуко- і відеозаписи. Тобто, на власний захист ви можете подати офіційні листи, на яких ґрунтувався ваш репортаж (стаття), звуко- або відеозапис інтерв’ю з особою, яку ви «ненароком образили», та інші докази.

 

Але тут варто не пропустити встановлені законом строки. Як закріплено у тому ж Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 131), ви зобов'язані подати свої докази чи принаймні повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Окремі докази суд може просити подати у визначений ним час розгляду справи. Таким чином, якщо ви не встигли подати докази або повідомити про те, що подасте їх у судове засідання, то такі докази не приймуться. Хоча й тут є виняток: якщо ви доведете, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (наприклад, вам не було відомо про них у період попереднього засідання), то суд прийме такі докази.

 

Декілька слів про вашу правову позицію у суді. Варто знати, що Цивільний кодекс України передбачає, що будь-яка негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (п. 3 ст. 277). Це означає, що будь-хто, про кого поширена негативна інформація, має правові підстави для судового розгляду. Але, у тому випадку, коли судом буде встановлено, що негативна інформація була правдивою, журналіст та ЗМІ будуть звільнені від відповідальності.

 

До речі, національна «гра-забава» — вибори — також уплинула на умови відповідальності журналіста або ЗМІ. Так, коли останні стають відповідачами у справі за позовом політичної партії, виборчого блоку, а також посадової особи (посадових осіб), суд має право призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. При цьому суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

 

Умислом же журналіста та/або службової особи ЗМІ є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа ЗМІ усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки. А журналіст та/або ЗМІ звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд установить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

 

Судового розгляду можна уникнути, якщо самостійно спростувати поширену негативну інформацію. При цьому спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (як правило, ЗМІ, у якому працює журналіст). Можна також задовольнити право на відповідь фізичній особі, права якої порушено у публікації (репортажі) ЗМІ.

 

У іншому випадку відповідно до Постанови Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» №7 від 28.09.1990 року (зі змінами), визначаючи спосіб спростування відомостей, суд відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та іншого законодавства може зобов'язати редакцію опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що і спростовуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця із дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому підготовлюваному випуску.

 

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоби резолютивна частина рішення була зачитана диктором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше місяця із дня набрання рішенням законної сили.

 

Звичайно, відповідальність буде відсутня, коли журналістом або ЗМІ було поширено відомості, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим ЗМІ (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів.

 

Крім того, як визначається у Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року (зі змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання у приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди. На цю норму варто звертати увагу журналістам при критиці окремих осіб у своїх виданнях чи репортажах.