Хто володіє інформацією… той не завжди хоче передавати її іншому. Така інтерпретація відомого вислову може стосуватися і працівників ЗМІ. Адже всі погодяться з тим, що матеріал, який готується до випуску, програми тощо, може мати неабияку цінність і розголошення його до ефіру чи до виходу у світ видання може вплинути на рівень на рейтинги ЗМІ. Бувають і випадки, коли варто розмежувати доступ до інформації, якою володіє ЗМІ, між різними суб’єктами. Частково це питання розглядалося у контексті комерційної таємниці ЗМІ. Спробуймо сформулювати загальні підходи до структурування інформації у ЗМІ. До речі, законодавство не забороняє закріпити відповідну градацію режимів доступу до інформації у внутрішньому документі суб’єкта інформаційної діяльності, скажімо, у Положенні про інформацію у ЗМІ та порядку її надання.

 

Як нині модно висловлюватися, «теза перша»: у внутрішньому документі доцільно визначити, що інформацією, яка належить ЗМІ, є сукупність відомостей, що закріплені у документах або інших носіях та містять інформацію про будь-які події та факти, пов’язані з діяльністю ЗМІ. Безумовно, варто також зазначати демократичну норму про те, що ЗМІ здійснює свою діяльність на основі принципів прозорості та відкритості.

 

«Теза друга»: інформація, що отримується, обробляється, зберігається, поширюється та використовується у ЗМІ, є його власністю, якщо інше не передбачено чинним законодавством або договором. За режимом доступу інформація, що належить ЗМІ, поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

 

Відкритою інформацією є будь-які відомості про ЗМІ, що є у володінні, користуванні або розпорядженні ЗМІ та не віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Відкрита інформація вільно поширюється серед засновників ЗМІ та інших осіб.

 

«Теза третя»: керівний орган ЗМІ зобов’язаний забезпечити своєчасне надання відкритої інформаціїна вимогу зацікавлених осіб. Відмовау наданні доступу до відкритої інформаціїне допускається. ЗМІ зобов’язаний забезпечити засновникам ЗМІ та іншим особам можливість отримати перелік відомостей, які є відкритими, скажімо, розмістивши їх на сайті. Персональну відповідальність за належну організацію надання такої інформації, звичайно, несе головний редактор ЗМІ.

 

Надання відкритої інформації про діяльність ЗМІ здійснюється на підставі чинного законодавства України, рішення органів управління ЗМІ чи письмового запиту зацікавлених осіб. Письмовий запит про надання відкритої інформації подається керівному органові ЗМІ. У запиті зазначається:

- прізвище, ім’я та по батькові особи, що подає запит (заявника);

- перелік відомостей, які бажає отримати заявник та мета їх отримання;

- спосіб отримання відомостей (поштою, у місці розташування ЗМІ, на особистому прийомі тощо);

- підпис заявника (заявників) та дату складання запиту.

 

Можна закріпити положення, відповідно до якого запит про надання інформації розглядається керівним органом ЗМІ або уповноваженою ним особою протягом трьох днів від дати його надходження до ЗМІ. Не пізніше ніж через 10 днів із моменту надходження заяви керівний орган ЗМІ зобов’язаний надати заявникові інформацію, зазначену у запиті, або вмотивовану письмову відмову у її наданні.

 

«Теза четверта»: «а за чий рахунок банкет?». Тут можна передбачити, що відкрита інформація надається засновникам ЗМІ безоплатно, з можливим відшкодуванням витрат на виготовлення копій документів та пересилання їх поштою. Надання ж відкритої інформації особам, які не є засновниками, цілком правомірно можна здійснювати за плату, розмір якої визначає ЗМІ. Хоча, зрозуміло, така норма не діятиме для правоохоронних та інших компетентних органів, для яких законом передбачені інші можливості для отримання інформації від ЗМІ.

 

«Теза п’ята»: інформацію з обмеженим доступом у Положенні про інформацію можна поділити на конфіденційну та таємну (комерційну таємницю і таємницю псевдоніму). Можна зазначити, що конфіденційна інформація – це відомості технічного, фінансового та комерційного характеру, що перебувають у володінні, користуванні чи розпорядженні ЗМІ, не є загальнодоступними та поширення яких відбувається за бажанням ЗМІ відповідно до порядку, встановленого внутрішніми документами ЗМІ. Перелік відомостей, що є конфіденційними, а також перелік осіб, що мають доступ до конфіденційної інформації, може встановлюватися керівним органом ЗМІ.

 

Зрозуміло, що посадові особи ЗМІ зобов’язані не допускати розголошення підприємствами, установами, організаціями – партнерами ЗМІ, а також працівниками ЗМІ, особами, що закінчили трудові відносини з ЗМІ та претендентами на роботу у ЗМІ конфіденційної інформації, що стала їм відома під час переговорів, співбесід або трудової діяльності. Процедура задоволення запиту щодо конфіденційної інформації може бути така ж, як і для відкритої інформації, але з попередженням про можливу відповідальність за розголошення інформації. При отриманні конфіденційної інформації особа, що її отримує, повинна підписати відповідне зобов’язання про нерозголошення конфіденційної інформації.

 

Звичайно, інформація не вважається конфіденційною, якщо вона:

- є загальновідомою;

- стала загальновідомою не з вини особи, якій вона надана;

- стала відомою з будь-яких інших джерел до або після надання її особі;

- згідно з чинним законодавством не може бути віднесена до конфіденційної.

 

Комерційною таємницею ЗМІ, як зазначалося, можна вважати відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю ЗМІ, розголошення яких може завдати шкоди інтересам ЗМІ.

 

Таємна інформація (комерційна таємниця і таємниця псевдоніму) не підлягає наданню засновникам ЗМІ та іншим особам, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України та рішеннями керівних органів ЗМІ. Доступ до таємної інформації (комерційної таємниці та таємниці псевдоніму) мають лише посадові особи та працівники ЗМІ, зазначені у відповідному переліку, що затверджується керівним органом ЗМІ.

 

«Теза шоста»: положенням про інформацію у ЗМІ та порядок її надання може також передбачатися, що посадові особи ЗМІ у межах наданої їм компетенції повинні забезпечувати своєчасну та якісну підготовку, публікування та надання інформації. Посадові особи несуть передбачену чинним законодавством відповідальність за повноту та достовірність інформації, що поширюється. Вони повинні своєчасно надавати інформацію на запит засновників ЗМІ та інших осіб. Відмова в наданні інформації повинна бути вмотивована, а відмова у наданні інформації, обов’язок надання якої передбачено чинним законодавством, не допускається. Посадові особи, що відповідають за зберігання інформації з обмеженим доступом, несуть матеріальну, дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за розголошення такої інформації, якщо воно сталося з їхньої вини та завдало матеріальної та іншої шкоди ЗМІ.

 

Доречним буде положення про те, що ЗМІ має право публічно назвати осіб, винних у розголошенні інформації з обмеженим доступом, а також подати позов до зазначених осіб про відшкодування збитків, неодержаних прибутків та моральної шкоди. Щодо кожного випадку розголошення інформації з обмеженим доступом посадовими особами ЗМІ може бути проведено внутрішнє розслідування згідно з чинним законодавством України та внутрішніх нормативних документів ЗМІ.

 

Ось таке структурування інформації. Що воно дасть для ЗМІ? По-перше, встановить і забезпечить відповідальність власних працівників за розголошення інформації з обмеженим доступом. По-друге, дозволить більш предметно спілкуватися із сторонніми особами стосовно надання інформації, що належить ЗМІ. Зрозуміло, що доцільність прийняття у ЗМІ подібного Положення залежить від обсягів інформації, якою володіє суб’єкт інформаційної діяльності, її цінності, а також від попереднього досвіду і, звичайно, волі керівних органів.