Журналіст – особа, покликана інформувати суспільство про справи публічного інтересу. Для цього законодавство будь-якої країни встановлює певні преференції щодо отримання інформації, її зберігання, обробки і поширення. Про окремі законодавчо передбачені можливості і заборони ми говорили раніше. Однак, право – субстанція динамічна. А тому поговорімо про зародок нового правового «тіла», яке «внесено» у Верховну Раду України і яке має потенційну можливість посилити роль журналіста як захисника суспільного інтересу. Йдеться про проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прав журналістів на збір інформації та збереження в таємниці її джерела) №2644 від 13.06.2008 р., підготовлений народним депутатом О. Б. Фельдманом.

Цей законопроект спрямований в основному на посилення гласності судового процесу та «зміцнення» повноважень журналістів у цій сфері. Гласність судового процесу передбачає відкритий розгляд справи. Відкритість судових процесів – це одна з важливих гарантій об’єктивності суду, можливості для захисту будь-якої людини при визначенні її прав та обов’язків цивільного характеру та при висуванні проти неї кримінального звинувачення.

Гласність має велике значення для запобігання випадкам порушення вимог закону під час розгляду судових справ. Відкритий (гласний) судовий розгляд посилює виховний вплив правосуддя. Гласність, на думку суб’єкта законодавчої ініціативи, має неабияке значення ще й тому, що за її допомогою здійснюється громадський контроль за роботою суду. Присутність у залі судового засідання громадян, представників засобів масової інформації примушує суддів відчувати підвищену відповідальність за свою роботу, за кожну дію, яка здійснюється в ході судового розгляду.

У чому ж новинка законопроекту? По-перше, пропонується закріпити право будь-яких осіб бути присутніми у залі судового засідання та право користуватися при цьому портативними аудіо- та відеотехнічними засобами з метою посилення громадського контролю за роботою суду та підвищення рівня відповідальності суддів (так передбачено у пояснювальній записці до законопроекту)!

На що ж орієнтується законотворець? Звичайно, на міжнародне законодавство. Так, Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини встановлено перелік випадків, коли журналісти і відвідувачі можуть не допускатися до залу засідань протягом усього судового розгляду або певної його частини, зокрема з метою збереження моральних засад, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, коли того вимагають інтереси малолітніх чи захист конфіденційності особистого життя сторін або у разі неминучої потреби, коли, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Ініціатор законопроекту небезпідставно вважає, що громадяни, зокрема представники засобів масової інформації, з метою забезпечення гласності та фіксації судового процесу мають право бути присутніми при розгляді будь-якої судової справи, в якій не винесено ухвалу про проведення закритого судового розгляду. Обґрунтовується така думка тим, що положення Конвенції та Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України передбачають обов’язкову умову проведення закритих судових засідань – ухвалу суду.

Ініціатор законопроекту зазначає також, що журналістам зазвичай важко потрапити до зали судового засідання, не кажучи вже про можливість скористатися портативними аудіо- та відеотехнічними приладами під час судового розгляду. При цьому він апелює до факту розробки та внесення Верховним судом Російської Федерації на розгляд до Держдуми законопроекту, положеннями якого закріплено право всіх присутніх на судовому засіданні на користування у залі судового засідання аудіо- та відеотехнічними засобами.

Короткий висновок. Осіб, які беруть участь у справі, визначено процесуальними кодексами. Вони ж є особами, які можуть бути присутніми на судовому засіданні. Тому внесенням змін лише до Законів України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення» суб’єкт законодавчої ініціативи не зможе зробити із журналіста справжнього Робін Гуда. Варто думати про зміну процесуальних кодексів, а для цього – залучити науковців-фахівців (власна думка автора). Адже, як кажуть, благими намірами…

У пропонованій редакції змін до законів судове засідання дуже швидко може перетворитися на зібрання «будь-яких осіб», які не завжди без особистої зацікавленості блокуватимуть своєю кількістю будь-який судовий розгляд. На думку ж суб’єкта законодавчої ініціативи, така норма дозволить здійснювати об’єктивне інформування громадськості про діяльність судів, що є передумовою посилення громадського контролю за роботою суду та підвищення рівня відповідальності суддів…

Стосовно ж права осіб, присутніх у залі судового засідання, користуватися портативними аудіо- та відеотехнічними пристроями заперечень немає. Це дійсно дозволить посилити громадський контроль за роботою суду та підвищити рівень відповідальності суддів.

По-друге, законопроектом пропонується закріпити за журналістами право не розголошувати дані про особу, яка надала їм інформацію про вчинений злочин, без її згоди, крім випадків, коли таке нерозголошення створює загрозу спричинення значної шкоди здоров’ю або смерті людини.

Нині, як зазначає суб’єкт законодавчої ініціативи, проблемою є відсутність у журналістів можливості не надавати дані про їх джерела інформації. Це є передумовою порушення прав людей, встановлених міжнародними нормативно-правовими актами. Депутат посилається на положення Конвенції, якими закріплено право кожного на свободу думки, яке включає свободу дотримуватися власної думки та свободу отримувати та розповсюджувати інформацію без будь-якого втручання з боку державних органів та незалежно від державних кордонів. Здійснення цих свобод може бути пов’язано з обмеженнями або санкціями, встановленими законом та необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності, громадського спокою тощо.

Законотворець посилається і на практику Європейського суду з прав людини, яка вимагає обмежити будь-яке примушення журналіста розкрити джерело своєї інформації виключними обставинами, що загрожують життєво важливим суспільним чи особистим інтересам. Іншими словами, на думку депутата, законодавство країни повинно містити положення, що обмеження прав журналіста на нерозкриття джерела інформації повинно бути розумно відповідним до порушення прав, яке може бути викликане в разі нерозкриття таких джерел. Пропонується, наприклад, така редакція: «Журналіст зобов’язаний не розкривати даних про особу, яка надала інформацію про злочин, якщо така особа не дала на це згоди, окрім випадку, коли нерозкриття цих даних створює загрозу спричинення значної шкоди здоров’ю або смерті людини». Чимало оціночних суджень, чи не так?

На сьогодні чинним законодавством передбачено, що журналіст має право на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці оприлюднюються на вимогу суду.

Чи доцільно щось змінювати у цій нормі? І чи будуть дієвими запропоновані законопроектом механізми гласності судових процесів? Можемо, як мінімум, дискутувати. Але дуже хочеться, щоб судова і «четверта» влада співпрацювали, а не ділили повноваження…

Анатолій Марущак, кандидат юридичних наук, доцент, лауреат Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації за найкращу наукову роботу в інформаційній сфері