У психології вважається: чим вища здатність людини до збереження таємниці, тим «сильніший» характер вона має. У праві вважається: що вища цінність таємної інформації, то вищий рівень її правового захисту і страшніше покарання за розголошення. У журналістиці, мабуть, думають: яка ще таємниця – усе має бути прозорим і відомим громадськості! За вже усталеною традицією звернімо увагу на правовий зміст проблеми.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про інформацію», інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Статтею 30 згадуваного закону визначено, що до таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну таємницю та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Обов’язковою ознакою таємної інформації є її передбаченість законом. До видів таємної інформації, які передбачені чинним законодавством, відносимо:

¾                державну таємницю,

¾                комерційну таємницю,

¾                банківську таємницю,

¾                адвокатську таємницю,

¾                лікарську таємницю,

¾                таємницю страхування,

¾                таємницю усиновлення,

¾                таємницю голосування,

¾                таємницю нотаріальних дій,

¾                таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо.

(Найцікавіше для працівників медійної сфери те, що до таємної інформації відносимо і таємницю псевдоніма, про яку поговоримо якось іншим разом.)

Звернімося до основних українських таємниць. Що таке державна таємниця, визначається Законом України «Про державну таємницю», – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України.

Такі відомості визначаються як державна таємниця в особливому порядку. Державну таємницю становлять лише відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, науки і техніки, державної безпеки і охорони правопорядку. Відповідно до цих категорій формується Зведення відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ), який є єдиною формою реєстрації цих відомостей в Україні. З моменту опублікування Зведення держава забезпечує захист і правову охорону зареєстрованих у ньому відомостей.

ЗВДТ формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів із питань таємниць та публікує в офіційних виданнях. Причому інформація вважається державною таємницею з часу включення її до ЗВДТ. Реєстрація відомостей у Зведенні є підставою для надання документу, виробу чи іншому матеріальному носію інформації, що містить ці відомості, грифу секретності, встановленому для них у ЗВДТ.

Діюче Зведення відомостей, що становлять державну таємницю, затверджено Наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 №440 (зі змінами) і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 за №902/11182.

Термін, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом із питань таємниць. Для інформації зі ступенем секретності «особливої важливості» цей термін не може перевищувати 30 років, для інформації «цілком таємно» – 10 років, для інформації «таємно» – 5 років. Функції державного експерта з питань таємниць у державних органах (крім Верховної Ради України), в Національній академії наук України, на підприємствах, в установах і організаціях покладаються Президентом України на конкретних посадових осіб за поданням Служби безпеки України на підставі пропозицій керівників відповідних державних органів, Національної академії наук України, підприємств, установ і організацій. Перелік таких посадових осіб затверджено Указом Президента України від 29 травня 2006 року №452/2006.

В Україні заборонено відносити до державної таємниці будь-які відомості, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення. Зокрема, за жодних обставин не будуть державною таємницею відомості:

- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

- інша інформація, яка не може бути засекречена відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою України.

Статтею 505 Цивільного кодексу України визнано, що таке комерційна таємниця: це інформація, яка є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.

Правовий статус банківської таємниці визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність», зокрема главою 10 «Банківська таємниця та конфіденційність інформації», а також Цивільним кодексом України. Банківська таємниця – це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

У переважній більшості випадків єдиним засобом для розкриття таємної інформації може бути рішення суду.

Більше того, варто пам’ятати, що Кримінальним кодексом України передбачено найстрашніший вид юридичної відповідальності. Так, за передачу або збирання з метою передати іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, може наступити покарання у вигляді позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років (для іноземця або особи без громадянства) і від десяти до п’ятнадцяти років (для громадян України).

За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, можна «загриміти» до трьох років, або ж «попасти» на штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи на виправні роботи на строк до двох років.

Якщо ж при цьому використовувалися спеціальні засоби, призначені для негласного зняття інформації, – можуть позбавити волі на строк від трьох до семи років.

За умисні ж дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, можна «отримати» штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Ось такі вони, деякі «українські таємниці». Думаємо, варто знати про них, коли готуємо «смачненький» матеріал від «конфіденційного» джерела, аби не було «несмачненьких» наслідків.

Анатолій Марущак, кандидат юридичних наук, доцент, лауреат Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації за кращу наукову роботу в інформаційній сфері