Інколи журналістові не хочеться вказувати на власні авторські права на той чи інший репортаж, статтю тощо. Мотиви такого небажання можуть бути різними – від намагання уникнути відповідальності за поширену «не зовсім» достовірну інформацію до стратегічної мети «розкрутити» іміджевий псевдонім замість прізвища «без звучання». Спробуємо розібратися: чи належним із точки зору права є такий засіб утаємниченості авторства твору? І що може дати псевдонім для «пересічного» журналіста або іншого автора?

 

Псевдонім – це ім’я, використовуване людиною замість справжнього (даного при народженні, зафіксованого в документах) в тій або іншій публічній діяльності. За законом, псевдонім – вигадане ім’я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства.

 

На сьогодні законодавство України встановлює, що журналіст має право поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно). Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» також гарантує право журналіста на збереження таємниці авторства та джерел інформації. Крім того, творчий працівник телерадіоорганізації, який виконує її завдання, має право користуватися псевдонімом, застерігати від розголошення таємниці псевдоніму.

 

Інший учасник інформаційних відносин – телерадіоорганізації, відповідно до Закону «Про телебачення і радіомовлення», мають обов’язок зберігати у таємниці на підставі документального підтвердження відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали за умови нерозголошення її імені. Подібні права та обов’язки, за Законом України «Про інформаційні агентства», мають також журналісти інформаційного агентства.

 

Загалом псевдонім – це інститут не виключно журналістики. Він має тісніші «родинні» відносини з авторським правом. Адже Законом України «Про авторське право і суміжні права» передбачено право автора будь-якого твору вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

 

Більше того, Цивільний кодекс України у статті 28 передбачає, що при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа, відповідно до закону, може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Цілком зрозуміло, що йдеться про відносини авторства твору.

 

Які ж переваги використання псевдоніму? Насамперед варто знати, що, відповідно до статті 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», таємниця авторства та джерела інформації можуть бути розкриті виключно на вимогу суду. Це означає, що лише суд уповноважений вирішити питання – чи рівень таємниці псевдоніму вищий за рівень інших державних, суспільних чи особистих пріоритетів, чи навпаки. Варто також знати, що коли твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім’я і не заявить про своє авторство. Досить часто зазначені положення закону «Про авторське право і суміжні права» застосовуються у практиці розгляду цивільних позовів переважно до друкованих ЗМІ.

 

Окремі закони також передбачають особливі умови використання псевдоніму, наприклад Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає, що свідок, який дає показання під псевдонімом, не може бути допитаний щодо дійсних даних про його особу; а інша особа, яка має відомості про дійсні дані про «свідка під псевдонімом», також не може розкривати дані про особу такого свідка.

 

Порядок державної реєстрації авторського права й угод, які стосуються права автора на твір, також передбачає, що автор твору має право вимагати зазначення в каталозі державних реєстрацій авторського права псевдоніма замість справжнього імені. До речі, псевдонім також може охоронятися як елемент авторського права, адже при порушенні відповідних прав інтелектуальної власності, наприклад, коли певна фірма використовує «розкручений» псевдонім як свою торгову марку, власник псевдоніму може позиватися до суду.

 

Існує й інша можливість захищати таємність псевдоніму у тому випадку, коли, наприклад, певну інформацію повідомило конфіденційне джерело. Фактично, псевдонім у такому випадку можна визнавати конфіденційною інформацією про особу, яка є одним зі специфічних видів інформації з обмеженим доступом. Її правові ознаки визначається Конституцією України, Законом України «Про інформацію», а офіційне тлумачення викладене у Рішенні Конституційного суду України №5-зп від 30 жовтня 1997 року (справа К. Г. Устименка). В Україні забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.

 

Таким чином, розголошуючи інформацію про особу, яка назвалася псевдонімом, інакше ніж за рішенням суду, журналіст чи інший працівник ЗМІ може «нарватися» на кримінальну відповідальність, передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України «Порушення недоторканності приватного життя». А кому такі наслідки потрібні?..

 

Тож не допускаймо розголошення таємниці псевдоніму інакше, ніж за рішенням суду. Хоча й із цього правила може бути виняток. Адже законом передбачено можливість розкриття конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини, скажімо, при розслідуванні справи про терористичний акт чи інший злочин тощо.

 

Завершуючи розгляд, зазначимо, що псевдонім – серйозна журналістська «зброя», яка однак має застосуватися добросовісно і з добрими намірами. Адже у протилежному випадку легко наразитися на іншу зброю – судовий позов, у межах якого розкриється і псевдонім, і власне неправомірні вчинки (наприклад, поширення неправдивої інформації), які намагалися прикрити таким псевдонімом…