Артем Шевченко, ведучий: Добрий вечір. На каналі «Інтер» «Агенти впливу». Телевізійні журналістські розслідування на межі фолу. Сьогодні ми покажем вам такі історії: туристів відправили у готель, який ще не побудували – про що турфірми не пишуть у рекламних проспектах; унікальні записи, судмедексперт викриває хабарництво, судова експертиза – слово одного змінює долі десятків людей; дружба, яка закінчилися в’язницею – за злочини найкривавішого маньяка Сергія Ткача посадили його друга. Перше, що він зробив, вийшовiи із в’язниці, добре поїв та виспався. Микола Демчук – один з тих восьми, хто відбував покарання за злочини маніяка Сергія Ткача. Після його арешту несправедливо засуджених випускають на волю. Демчук вийшов першим, насамперед хоче влаштуватися на роботу, а потім покарати тих, хто посадив його за грати. Із Запорізької області Тетяна Шуліка.

У в'язницю відправив друг…

Тетяна Шуліка, журналіст: Із власного подвір'я Микола вийшов лише на прохання агентів впливу. Після всього пережитого він досі в шоковому стані.

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Как никак, четыре с половиной года, оно повлияло на психику. Ну, более срывистей стал сейчас. Бывает такое, что и разговора не понимаю.

Тетяна Шуліка, журналіст: Він провів нас до будинку, де раніше жив Сергій Ткач. На підході видає вражаючу інформацію – чотири з половиною року він відсидів за свого друга. Ось місце, де Микола с Ткачем разом пили. Так а чего ты к нему в гости то ходил?

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Да так, заходили, выпивали.

Тетяна Шуліка, журналіст: 25-річний Микола – перший, кого звільнили з в’язниці. Будинок Ткача хлопець показує, але сам на подвір’я вбивці зайти не наважується. Зайдем?

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Та чего же мне заходить туда?

Тетяна Шуліка, журналіст: Не боишься туда заходить? Агенти впливу вмовили його переступити поріг. У будинку ніхто не живе. Але сюди досі приходять судові повістки. Бути тут Миколі важно.

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Отвращение. Честно говоря, сейчас даже нету желания на этот дом смотреть, не то, что в глаза Ткачу. Если даже встретимся, мог бы его просто тупо убить, и все. Ради справедливости.

Тетяна Шуліка, журналіст: Після всього його мета нині – знайти роботу. З агентами впливу Микола іде у Центр зайнятості.

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Я хочу устроиться на работу после зоны.

Тетяна Шуліка, журналіст: Оскільки він тільки з в'язниці, його мають влаштувати на роботу в першу чергу. Але тутешні фахівці не знають, що робити з Миколою. Ніби і сидів, а з іншого боку його судимість скасував суд.

Фахівець Центру зайнятості: Треба ще звернутись до нашого юриста на консультацію. Бо це юридичне питання.

Тетяна Шуліка, журналіст: Та похід у Службу зайнятості результату не мав. Микола не знає, чого хоче, і не може чітко сформулювати думку. Це той самий адаптаційний період. Вдома Микола показує сліди перебування у слідчому ізоляторі. В цьому місці у нього досі зламана нога. А тут переламали грудну клітину. Зараз він їздить на медичні обстеження, щоб довести – це зробити міліціонери, вибиваючи з нього зізнання.

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Таким людям наказания нет. Это уже, с моей точки зрения, это уже не люди. У меня выбора не было, приходилось признаваться.

Тетяна Шуліка, журналіст: Затишний вечір із рідними біля телевізора – це те, за чим хлопець сумував найбільше. І ще домашня їжа. Мама Миколи вже два місяці щодня годує сина улюбленими стравами.

Євгенія Демчук, мама Микола Демчука: З картошкою, він любить з картошкою.

Тетяна Шуліка, журналіст: За той час, що син сидів, пані Євгенія посивіла та майже осліпла.

Євгенія Демчук, мама Микола Демчука: Чотири года з половиною ждала і плакала. Бо знала, що він ні в чому не винний.

Тетяна Шуліка, журналіст: Микола сидів за зґвалтування 9­-річної дівчинки. Насправді цей злочин скоїв Сергій Ткач. Після нападу маніяка Ілона дивом вижила. Помешкання Миколи і жертви справжнього маніяка розділяє всього кілька кварталів. Щоб упинитися у в'язниці, хлопцю було досить просто пройти поруч із будинком, де живе дівчинка. Іти сюди з нами Микола на відріз відмовився. Він думає, Ткач навмисно його підставив.

Микола Демчук, засуджений за злочини Сергія Ткача: Он знал меня хорошо. То есть, знал, кудой я хожу, где мать живет, где я живу. Он все прекрасно знал. Мог просто воспользоваться моментом.

Тетяна Шуліка, журналіст: Агенти впливу самі знайшли місце, де стався злочин. І досі живе дівчинка. Двері нам так і не відчинили.

Світлана Кісель, сусідка потерпілої дівчинки: Сейчас уже ничего, адаптіровалася, а поначалу було страшно. Бачу, якась суматоха, люди, думаю, що вони хочуть, що такоє. Три часа вечора, думаю, що такоє. Коли вийшла Ілона така якась, ну, така, всяка нікакая, і мама її. Уїхали в больницю. Сказали, що її були, ізнасіловали. На утро міліція. Якось, знаєте, неприятно і страшно.

Тетяна Шуліка, журналіст: У той самий час у Києві вирішують долю іншого хлопця, засудженого за Сергія Ткача. Віталій Каіра сидить за зґвалтування із вбивством. Це його мама, говорити жінка не в змозі.

Ірина Дерев’янка, адвокат засуджених за Сергія Ткача: Мы боимся, чтоб не было переноса, потому что иначе вообще уже все нервы порвут.

Тетяна Шуліка, журналіст: Сергій Ткач зізнався у злочині, за який посадили Віталія Каіру. Тепер прокурор просить суддів провести слідство знову, щоб довести – злочин справді скоїв Ткач. Вислухавши сторони, судді ідуть радитись. Рішення – розслідувати справу заново. Віталія Каіру на цей час залишити у в’язниці.

Василь Фесенко, суддя Верховного Суду України: Від 23 квітня 2004 року та ухвалу судом колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України…

Тетяна Шуліка, журналіст: У судді, який щойно виніс рішення, в агентів впливу одне запитання – чи готовий він судити колег, які посадили за грати невинних людей.

Василь Фесенко, суддя Верховного Суду України: Я, як суддя, і мої колеги готові для того, щоб виносити вироки при доведеності, що такі-то особи чи перевищили службове повноваження, чи сфальсифікували докази по справі, що наслідком чого було незаконне судове рішення.

Артем Шевченко, ведучий: До агентів впливу звернувся чоловік. Його сина, тоді ще школяра, засудили за вбивство і зробили це на підставі експертиз. Батькові вдалося таємно записати на диктофон зізнання судмедекспертів. Виходило так, що не обійшлося без хабаря. Нас зацікавили ці плівки. Агенти впливу з'ясовували, чому той, хто працює з мертвими, вершить долю живих.

Царство мертвих

Вадим Зозуля, батько засудженого: Вы первые журналисты, которым я решил об этих записях рассказать. Так как они никаким образом в суде не были восприняты.

Артем Шевченко, ведучий: Про цю харківську справу преса писала багато. Старшокласник Дмитро Суботін випав з квартири на восьмому поверсі і розбився на смерть. Але самогубство обернулось вбивством. Звинуватили в ньому друга загиблого – Дмитра Зозулю. Він, мовляв, вдарив товариша пляшкою по голові, а потім виштовхнув у вікно. Засуджений до 11 років тюрми хлопець не винний. Це марно намагається довести його батько. Заради цього він сам спланував і провів операцію з підслуховування ключового свідка.

Вадим Зозуля, батько засудженого: Мы подошли к машине, сели в машину, и я предварительно перед этим достал диктофон, и положил его под козырек, включил, и положил под козырек.

Артем Шевченко, ведучий: Харківський судовомедичний експерт Валентин Фесенко – саме той, чиї слова таємно записував батько засудженого.

Вадим Зозуля, батько засудженого: Он рассказывал о систематической коррупции, о том, что из несчастных случаев делают убийства, а из убийств делают несчастные случаи.

Артем Шевченко, ведучий: Ось фрагмент запису тієї розмови в автомобілі.

Валентин Фесенко, експерт Харківського бюро судово-медичних експертиз: Мать потребовала от отца погибшего, чтоб шел и платил на объективную экспертизу 5 тысяч отнеси, чтоб это было убийство. А как его можно сделать убийством? Только ударить по голове.

Артем Шевченко, ведучий: У наступному фрагменті лунає і прізвище того, хто начебто брав гроші за фальсифікацію експертизи.

Валентин Фесенко, експерт Харківського бюро судово-медичних експертиз: Я ему говорю, что ты творишь? Он мне говорит: я не при делах, все деньги взял Хижняк. Это наши внутренние разговоры. Он работает 20 лет. Я его хорошо знаю.

Артем Шевченко, ведучий: Це і є той самий судмедексперт, голос якого чути на плівках. Тепер Валентин Фесенко від своїх слів відхрещується.

Валентин Фесенко, експерт Харківського бюро судово-медичних експертиз: Был удар бутылкой по голове, и затем выбрасывание с кухни в открытую форточку.

Артем Шевченко, ведучий: Вы изменили показания. Может быть, на Вас надавил кто-то?

Валентин Фесенко, експерт Харківського бюро судово-медичних експертиз: Никто на меня не давил. Это плод сомнений, сомнений в этом непростом деле.

Артем Шевченко, ведучий: Головні сумніви у цій справі викликає ось ця рана на голові загиблого. Спочатку цієї травми не було. Виявили тільки після ексгумації трупа. Незалежна експертиза надала інший висновок, але думка цих фахівців для суду – не доказ.

Андрій Беляков, експерт комерційного центру судово-медичних експертиз: Мы четко показали, что такого не могло быть. Причем наглядно, даже, там, сопоставляли, например, повреждения костей черепа и расположение раны на голове. Было показано, что рана не попадает в это повреждение.

Валентин Фесенко, експерт Харківського бюро судово-медичних експертиз: Начали химичить, конечно, на эксгумации. Ничего этого не было, если бы Хижня не получил взятку. Объективная экспертиза была бы…

Артем Шевченко, ведучий: Цей чоловік у записах фігурує як той, хто взяв хабара. Володимир Хижняк – колишній керівник Харківського бюро судово-медичних експертиз, давати інтерв’ю агентам впливу категорично відмовляється.

Володимир Хижняк – колишній керівник Харківського бюро судово-медичних експертиз: Я частное лицо. Это когда я был на должности начальника, тогда я обязан был давать какие-то комментарии. Сейчас я не вижу необходимости как либо это комментировать.

Василь Бурчинський, кервіник Головного бюро судмедекспертииз МОЗ України: В Харкові два роки ми билися з місцевою владою, щоб зняти начальника бюро, бо там була, такий корумпований начальник, було порушено вісім кримінальних справ за хабарі проти експертів. Я думаю, що там були якісь певні стосунки, зв'язки і ця людина їх повністю влаштовувала.

Артем Шевченко, ведучий: Абсурдна ситуація. Судмедексперти в регіонах підпорядковані місцевій владі, а не керівництву Головного бюро.

Василь Бурчинський, кервіник Головного бюро судмедекспертииз МОЗ України: Ми не можемо догану винести, чи якось його наказати, цю людину. Бо він нам не підпорядкований.

Артем Шевченко, ведучий: Це календар із фото всіх керівників експертних судово-медичних установ країни. Через корупційний скандал харківському Хижняку тут місця не знайшлося.

Судмедексперт: Это было, поэтому его сюда Бурчинский же и даже не вписал.

Артем Шевченко, ведучий: То есть, человека просто, как бы, то есть, он настолько заплямував себе, що…

Судмедексперт: Да, он даже сюда его внес.

Артем Шевченко, ведучий: Ви не хоче показувати свого обличчя, бо проводив судмедекспертизи у справах багатьох політиків. Зокрема надавав висновки про самогубство екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Частина черепа генерала з діркою від кулі – реліквія цього експерта. І за кожен свій висновок він готовий відповідати головою.

Судмедексперт: Я, вот, когда работал со своими врачами, я говорю. Ребята, что бы вы там не написали, там, легкие или средние, или тяжкие, да, например, за каждой вашей строчкой судьба человека как со стороны обвинения, так и со стороны защиты. Вот сейчас выйдет дело, то, что у меня было, вот оно лежит, да. Вот сейчас человека судят за неумышленное убийтсво. И наш же эксперт делает что для этого возможное, не думая о деле. Сейчас вот это все сопоставляем, и понимаем, что это невозможно.

Артем Шевченко, ведучий: Остаточну долю справи Дмитра Зозулі ще має вирішити Верховний Суд. В цю останню інстанцію захист подав скаргу. Унікальними аудиозаписами із зізнаннями судмедекспертів правосуддя поки що не зацікавилось. Після сюжету агентів впливу про безлад у вітчизняній службі крові створено спеціальну комісію. Біохіміки готують нові, жорсткіші вимоги до тест-систем перевірки крові. Нові правила стануть чинними через два місяці. Кожну серію тестів, які вироблять в середині або завозять у країну, суворо контролюватимуть відповідно до європейських норм.

Олексій Соловйов, голова Дежрслужби лікарських засобів та виробів медичного призначення: Контроль буде суворішим. Контроль буде достатньо дорогим для насамперед дистриб’ютора або виробника. Це необхідніша умова для збереження здоров'я та життя пацієнтів.

Артем Шевченко, ведучий: Залишайтесь на «Інтері» із «Агентами впливу». Після реклами буде ще цікавіше. Кому належать річки – у Київській області цілі села залишились без річкових берегів, пляж стає дефіцитом; екстрим-туризм – відпочинок у готелі, якого навіть не побудували – таку послугу не рекламують турагентства (реклама). Вода стає розкішшю. Відпочити біля річки, зокрема під Києвом – вже проблема. Доступ до узбережжя масово перекривають. Надбання всіх стає привілеєм одиниць. Водойми за високими парканами. На чисту воду виводив Олександр Акименко.

На чисту воду

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Вот это все продано, мы уже сюда выйти не можем.

Олександр Акименко, журналіст: Село Лютіж – 20 кілометрів від Києва. Вихід до води стає майже розкішшю ось через ці будинки на березі. Закон забороняє починати будівництво ближче, ніж за сто метрів від воді. Але власники цих будинків, всупереч нормам, обгороджують річкові береги. Це чи не єдиний вихід до Дніпра у Лютіжі під Києвом. Люди виявилися відрізаними від води приватним підприємцем, що торгує землею. Селянам лишається спускатися до води ось такими схилами.

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Аж до самих Козарович ви не підійдете ніде до моря. Там дальше получається за Туровичею повністю весь загороджений ліс, все повністю загороджене. От вам, от дома построїли, ось бачите, подивіться туда. Сто метрів єсть там от моря? Як ви думаєте? Тут, по-моєму, в десяти метрах від моря стоїть дом. Як приходимо на пляж – починається скандал. Починають – чего вы пришли, это моя территория, вы не имеете права, все.

Олександр Акименко, журналіст: А це приїхала голова сільради Лютіжа.

Тамара Савинок, голова Лютізької сільської ради: Добрий день вам.

Олександр Акименко, журналіст: Добрий день. Жінка просить не знімати дорогу машину. Мовляв, вона чоловікова. Голова села розповідає про те, як через суд повертає берег.

Тамара Савинок, голова Лютізької сільської ради: Ось раніше отут була земля, був прохід до моря. От, а потім його виділили взяли, от. На даний момент зараз ведеться, у суді слухається справа. Ми хочемо забрати його для села.

Олександр Акименко, журналіст: До розмови приєднується чоловік. Це і є той самий власник пляжу. А ви тут живете?

Тамара Савинок, голова Лютізької сільської ради: Це господар.

Олександр Акименко, журналіст: Тобто, це ваш?

В’ячеслав Булаєв, власник землі: Что значит наш? У нас есть державный акт владения землей. Мы людям разрешаем, здесь и купаются, и отдыхают, и все делают тут.

Олександр Акименко, журналіст: Він планує побудувати на березі яхт-клуб.

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Какой клуб, где клуб? Покажите клуб. Его нет и не было никогда. Какой клуб? Вот эта вот рухлядь, которую Вы привезли? Она тут сгнила, вы ее разобрали?

В’ячеслав Булаєв, власник землі: Есть клуб. А что, Вам запрещают здесь купаться?

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Да. Вы запрещали, Вы оскорбляли. Люди с детьми шли.

В’ячеслав Булаєв, власник землі: Да ладно Вам.

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Вы гадости говорили. Вы говорили это.

В’ячеслав Булаєв, власник землі: Вы обманываете.

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Я не обманываю. Я никогда не обманываю.

В’ячеслав Булаєв, власник землі: Вот люди пришли, а Вы обманываете.

Олександр Акименко, журналіст: Голова Лютізької сільради відповідальним за забудову берегів називає головного архітектора району.

Тамара Савинок, голова Лютізької сільської ради: На будівництво дається погодження в архітектурі.

Олександр Акименко, журналіст: Агенти впливу прийшли до головного архітектора Вишгородського району. Добрий день. Я перепрошую, можна поспілкуватися з Андрієм Миколайовичем. Він направив нас до сільради.

Андрій Пономарьов, головний архітектор Вишгородскього району: У разі відведення земельної ділянки рішення приймає сесія сільської ради, у разі прийняття рішення про здійснення будівництва на цій земельній ділянці приймає рішення виконком тієї є сільської ради.

Олександр Акименко, журналіст: Чиновник знає схему, за якою незаконні будівлі стають законними.

Андрій Пономарьов, головний архітектор Вишгородскього району: Ні для кого не секрет, що є такий спосіб легалізації збудованих об'єктів, як через судові рішення. На це ми впливати не можемо.

Олександр Акименко, журналіст: Тобто, суди роблять протиправні..?

Андрій Пономарьов, головний архітектор Вишгородскього району: Так, виконання рішення. Но я би такого не казав.

Олена Данчина, депутат Лютізької сільради: Одна из самых главных причин, почему я пошла в депутаты, была, конечно, борьба за пляж, за выход к воде.

Олександр Акименко, журналіст: Ця жінка – голова земельної комісії і депутат сільради Лютіжа – рахує, скільки коштує пляж.

Олена Данчина, депутат Лютізької сільради: Там речь идет о двух с половиной гектарах, вот. Если, вот, сейчас я Вам посчитаю. Что-то у меня не получается.

Олександр Акименко, журналіст: Много? А сколько?

Олена Данчина, депутат Лютізької сільради: Я не буду это называть вслух. Посчитайте сами.

Олександр Акименко, журналіст: Ринкова ціна цього берега – сім мільйонів доларів. За таку ж суму у Києві збираються відремонтувати теплові і газові мережі по всьому місту.

Олена Данчина, депутат Лютізької сільради: В теплое время года, когда особенно выходные дни, регулярно приезжают «Джипы» смотреть это место.

Олександр Акименко, журналіст: Агенти впливу вирішили з’ясувати масштаби незаконної забудови берегів Дніпра. Хто власник цього маєтку під Києвом, будівельники не хочуть відповідати.

Будівельник: Есть фирма, пожалуйста, хозяин есть. Узнавайте. Хозяин есть во-вторых. Узнавайте у хозяев да и все.

Олександр Акименко, журналіст: А який, а який телефон фірми, як звати хазяїна?

Будівельник: Я не знаю.

Олександр Акименко, журналіст: Власники вже зведених будинків тікають від агентів впливу. На риболовлю вийти теж проблема.

Рибалка: Полностью заборы вдоль Днепра. Уже нету Днепра, уже все. Для внуков даже не останется абсолютно ничего.

Олексій Уралов, начальник управління комплексного використання водних ресурсів Держводгоспу України: На жаль, більша частина цієї території забудована напівлегально.

Олександр Акименко, журналіст: Цей чоловік знає все про річки і озера в Україні. Каже, тим, хто загородив берег і порушив закон, загрожує мізерний штраф.

Олексій Уралов, начальник управління комплексного використання водних ресурсів Держводгоспу України: Від трьох до восьми неоподаткованих мінімумів громадян. А це, ви знаєте, 134 гривні максимум.

Олександр Акименко, журналіст: Вирішити проблему може рішення суду.

Олексій Уралов, начальник управління комплексного використання водних ресурсів Держводгоспу України: Я так гадаю, що судове рішення буде таке, що про припинити діяльність усіх об'єктів на цій території.

Олександр Акименко, журналіст: Тобто, знести?

Олексій Уралов, начальник управління комплексного використання водних ресурсів Держводгоспу України: Тобто, знести.

Ольга Начата, мешканка с. Лютіж: Мы специально поставили флаг, что мы на Украине живем, что мы имеем право выйти куда-то, что-то иметь.

Олександр Акименко, журналіст: На прибережних будинках стоять такі ж прапори.

Артем Шевченко, ведучий: Турфірма відправила клієнтів у недобудований готель. Агенти впливу з'ясували – закон не зобов’язує менеджерів повідомляти мандрівникам про те, що може зіпсувати їм відпочинок. Автором такої норми є президент однієї з найбільших в Україні туристичних компаній. Що робити, аби турфірма не зірвала вам відпустку? Знає Олена Солодовникова.

Дорогі подорожні

Олена Солодовникова, журналіст: Цих жінок туристичне агентство відправило відпочивати у недобудований готель.

Галина Крохмаль, турист: Вас предупредили в Киеве, что отель ваш не принят в эксплуатацию? Мы говорим – как, ну, мы похожи на сумасшедших людей? Это надо что, с мастерками было прилетать в Турцию, достраивать этот отель?

Олена Солодовникова, журналіст: Турфірма запропонувала інший готель, класом нижче без компенсації. У туристок квитки назад за тиждень. Грошей при собі обмаль.

Марина Глухонцева, турист: То есть, они нас могут зафутболить, гостиницы нет, того нет, того нет. Вообще, ребята, живите в аэропорту или вообще, где хотите, живите.

Олена Солодовникова, журналіст: За таке ставлення турфірми клієнтки – професійні юристки – подали до суду. І виграли.

Галина Крохмаль, турист: Ходили сколько, Марина, месяца четыре туда, в этот суда, как на работу?

Олена Солодовникова, журналіст: Туроператор має їм сплатити 300 тисяч гривень компенсації за моральну шкоду.

Аркадый Маслов, комерційний директор туристичної компанії: Крохмаль – это жулики на самом деле. Выключите.

Олена Солодовникова, журналіст: Так про клієнток говорить керівник турфірми. Жінок він називає шантажистками.

Аркадый Маслов, комерційний директор туристичної компанії: Турист, там, прочитав в нашем каталоге, что галька на территории этого отеля на пляже, там, скажем, от двух до трех сантиметров, да, и он перемеряет гальку, и находит до четырех и пятисантиметровую, то это является предметом исковых требований, да. На мой взгляд смешно.

Олена Солодовникова, журналіст: Роман Барашев із дружиною до місця відпочинку не доїхав. Турфірма загубила їхні закордонні паспорти.

Роман Барашев, турист-невдаха: Так и сказали, ну, развели руками. Ну, мы не знаем, кто потерял, курьер, или в посольстве их потеряли, или там куда-то их перевозили, и так далее.

Олена Солодовникова, журналіст: Два тижні потому документи знайшли. Але сказали – віддамо, якщо ви поїдете в іншу подорож з нашою компанією.

Роман Барашев, турист-невдаха: Но мне кажется, это обычное жлобство. Вот. Просто решили не терять определенную сумму денег.

Олена Солодовникова, журналіст: Чоловік відмовився, і паспорт знову загубили. Разом із агентами впливу нездалий турист намагається повернути свій документ.

Директор турагентства: Вам показать паспорт, ксерокопию паспорта и визу, да?

Олена Солодовникова, журналіст: Да.

Директор турагентства: Сейчас.

Олена Солодовникова, журналіст: Однак за кілька хвилин директор агентства змінює тон розмови із клієнтом.

Директор турагентства: Выключите камеру, и тогда будет на самом деле, я вам все объясню

Олена Солодовникова, журналіст: Ну, опишите нам на камеру, пожалуйста, в чем была…

Директор турагентства: Нет, на камеру объяснять я не буду.

Олена Солодовникова, журналіст: Спочатку знімальну групу «Агентів впливу» виштовхують з приміщення. А потім викликають охорону. За таке ставлення до клієнта компанію можуть оштрафувати. За минулий рік штраф у 3 тисячі гривень сплатила кожна третя київська турфірма. Закон жодним чином не зобов'язує менеджера турфірми надавати всю інформацію про відпочинок. Про урагани, теракти та громадянську війну у країні відпочинку туристові цілком законно можна не говорити. Того, хто написав цей закон, і того, хто контролює його виконання, агенти впливу знайшли разом в одному місці – на відкритті туристичного сезону.

Ігор Голубаха, президент туристичної компанії: Самый известный во всем мире канал «Интерн».

Олена Солодовникова, журналіст: Цей чоловік – автор закону про туризм. Документом, що склав, він задоволений. Вообще туроператоры и турагентства не могут обмануть клиента?

Ігор Голубаха, президент туристичної компанії: Ну, я не могу сказать, что не может. Если человек задастся мошенническим каким-то, ну, скажем так, целью, задачей – обмануть определенное количество туристов, ну, возможно, ему это удастся.

Олена Солодовникова, журналіст: Ігор Голубаха за сумісництвом президент великої туристичної агенції.

Анатолій Пахля, голова Державної служби туризму та курортів України: І на протязі десяти днів ви отримаєте право на проведення туристичної діяльності.

Олена Солодовникова, журналіст: Это так все просто?

Анатолій Пахля, голова Державної служби туризму та курортів України: Все просто. Плотите державі 400 гривеь, і все. І ніяких проблем.

Олена Солодовникова, журналіст: Щоб відкрити туристичне агентство потрібно невелике приміщення, кілька фото з привабливими краєвидами, ліцензія на туристичну діяльність, гарантія від банку на дві тисячі гривень і ефектна вивіска. 400 гривень коштує ліцензія на діяльність. Їх виписують цей чоловік. Той рік Анатолій Пахля видав 800 ліцензій. А в двічі менше відібрав. За кордоном не відпочиває. Не хоче, щоб турфірма зіпсувала йому відпустку.

Анатолій Пахля, голова Державної служби туризму та курортів України: А якби це таке сталося, то я не заздрю тому туроператору, і хто мене туди відправив би, розумієте.

Олена Солодовникова, журналіст: Щоб не стати жертвою турагенства, вона стала його власницею. Батькам співачки Світлани Лободи зіпсували відпустку.

Світлана Лобода, співачка: Приехав на место пребывания, они получили коммунальную квартиру без кондиционера. Вот. Ничего не объясняя, гид сказал: «Ну, так получилось».

Олена Солодовникова, журналіст: Світлана Лобода фірмою керує по телефону. А правами туристів не цікавиться.

Світлана Лобода, співачка: Но есть статья и не одна. Это книга, которая находится у меня в офисе. Честно говоря, я ее не читаю. Потому что пока с этим не сталкивалась. Потому что пока никаких проблем серьезных у нас не возникало. Как только, тьфу-тьфу-тьфу, лучше бы, конечно, нет.

Марина Глухонцева, турист: Это оливковое дерево из Туниса. Это из Египта.

Олена Солодовникова, журналіст: Марина показує сувеніри на полицях, фото з відпочинку. Тепер туристки-юристки самі бронюють готелі та квитки через Інтернет. А Роман Барашев досі не може забрати закордонний паспорт із турагенції.

Артем Шевченко, ведучий: Сьогодні це всі викриття від «Агентів впливу». Наступні телевізійні розслідування будуть усього за тиждень. Пропонуйте свої історії. Найцікавіші побачите на «Інтері».

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.