Замість здійснених мрій – труна. Життя Ільяса Шурпаєва, тележурналіста Першого каналу (Росія), трагічно обірвалося у 32-річному віці. Його тіло знайшли в ніч на 21 березня в охопленій полум’ям московській квартирі на вулиці з поетичною назвою «Вешние воды». З пасом-удавкою на шиї, із зав’язаними руками й перерізаними венами. Щоб замести сліди, кілери влаштували у висотному будинку пожежу.

 

Життя Ільяса Шурпаєва було коротким і яскравим. З його особистого інтернет-щоденника постає темпераментний уродженець Півдня, щирий і дещо наївний. Зі своїми уподобаннями – дивним списком інтересів (серед яких – Перший канал, музика, рівність, свобода, Шерон Стоун) та списками «друзів» і «взаємних друзів». Ільяс починав свій журналістський шлях кореспондентом дагестанського телебачення, працював кореспондентом НТВ та ОРТ. Постійно ризикуючи життям, передавав репортажі з гарячих точок: із Чечні, Дагестану, Північної Осетії, Абхазії. Закінчив університет ООН, добре володів англійською. Останнім часом працював завідувачем корпункту Першого каналу у Махачкалі. Тільки-но переїхав до Москви, орендував кімнату, мріяв придбати квартиру в центрі російської столиці.

 

Відтепер сторінки біографії журналіста, якого ті, хто його знав, характеризують як доброзичливу, талановиту й мужню людину, перегорнуто назавжди. Замість здійснених мрій лишилися молода вдова й осиротіла донька, йому ж дісталася труна. Минулої суботи біля телецентру «Останкіно» журналісти віддали колезі останню шану. Сьогодні тіло закатованого Ільяса мають передати родичам. Завтра – з дозволу правоохоронних органів – його доправлять літаком до Махачкали. У середу там його поховають на мусульманському цвинтарі.

 

Що за «кавказьким слідом»? За фактом злочину, згідно з кримінальним кодексом РФ, порушено справу про вбивство. Розробляється декілька версій того, що відбулося, передусім, «убивство на побутовому ґрунті». Про це одразу повідомив відділ у зв’язках із пресою слідчого комітету при прокуратурі РФ. З того ж повідомлення: «Версія, пов’язана з його професійною діяльністю, не розробляється». Постає питання: чи взагалі розглядатимуть її офіційно як одну з найвірогідніших?

 

Натомість вже оголошено про розшук за підозрою в убивстві двох осіб «кавказької зовнішності». Чи це не початок того, що все, зрештою, спишуть на «кавказький слід» – віднайдений чи загублений? Кліше, вигідне з погляду масової психології, вже давно утвердилося. Немов Північний Кавказ – далеке зарубіжжя, а не адміністративна частина Російської Федерації. Тривогу висловила Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), звернувшись із проханням до влади РФ провести «негайне й неупереджене» розслідування злочину й висловивши сподівання, що під час слідства не знехтують зв’язком між убивством Шурпаєва і його професійною діяльністю. В Росії вбивають не тільки й не стільки журналістів-кавказців. Тож МФЖ нагадала, що їхні убивства лишаються нерозкритими. Наведено приклад – справа Анни Політковської.

 

 

Щоб хоч частково з’ясувати ситуацію, доречно звернутися до інтернет-щоденника Ільяса Шурпаєва. Останній запис він залишив незадовго до загибелі – 20 березня, о 15.39. У ньому великими літерами виділено: «ШУРПАЕВ – ДИСИДЕНТ. ЗДРАСТИ АКАДЕМИК САХАРОВ!». І далі – такі слова: «Я тут писал уже, что в одной дагестанской газете идет борьба журналистов с учредителями. Те, по словам журналистов, хотели использовать их в качестве информационных киллеров. Потенциальные киллеры взбунтовались… Учредитель дал список людей, которых нельзя в этой газете печатать, упоминать и даже с ними общаться в стенах редакции. И вот я там в первых рядах! Во главе списка!». Висловивши подив, Ільяс Шурпаєв із захопленням відгукується про своїх колег: «Газета на самом деле хорошая, и там журналисты, а не журналюшки».

 

Йдеться про приватну щотижневу інформаційно-аналітичну газету «Настоящее время», що виходить друком у Махачкалі. До речі, у чорному списку осіб, «заборонених до згадування», у цьому виданні фігурував і директор ДТРК «Дагестан» Гаджи Абашилов. Його вбили у Махачкалі того ж дня, що й Ільяса Шурпаєва у Москві. Представник слідчих органів РФ у Дагестані офіційно заявив, що злочин, вчинений проти Гаджи Абашилова, ймовірно, пов’язаний із його професійною діяльністю.

 

Натомість генеральний директор газети «Настоящее время» перешкодив виходу у світ номера видання, в якому викривалися утиски свободи преси. Працівники газети на чолі з колишнім редактором Андрієм Меламедовим, котрий після конфлікту звільнився з роботи, звернулися до прокуратури з позовом через втручання гендира у редакційну політику. Над бунтівниками нависла загроза: мафія не панькається з непокірними й конфлікт пахне новою кров’ю.

 

Серед справ, пов’язаних зі злочинами, вчиненими проти журналістів, чимало резонансних: убивство Дмитрія Холодова – кореспондента «Московського комсомольця», Владислава Листьєва – генерального директора телекомпанії ОРТ, Пола Хлєбникова – редактора російської версії часопису Forbes, Анни Політковської (уродженої Мазепи) – оглядача «Новой газеты».

 

Перший президент Росії Борис Єльцин публічно клявся, що неодмінно знайде й покарає «убивць Влада». Та він не виконав своєї обіцянки, тож Влад і Борис навряд чи побратаються на тому світі. Демократична Росія єльцинської доби, що відносно терпимо ставилася до незалежної преси, передала криваву естафету авторитарній путінській Росії з її «керованою демократію», де мас-медіа вважають лише придатком наявного режиму, а незалежну пресу – неприпустимо шкідливою аномалією.

 

Тон задає сам глава держави. «За що я так не люблю Путіна? – писала Анна Політковська. – Саме за це. За черствість, що гірша за злочин, за його цинізм, расизм, за його брехню, за газ, який він застосував під час облоги “Норд-Оста”, за винищення дітей…» (мається на увазі їхня загибель під час війни у Чечні. – А.С.). Путін платить тією ж монетою навіть посмертно. В інтерв’ю часопису Time він цинічно намагався представити відому в Росії й усьому світі журналістку й правозахисницю як малозначущу особу. Чи варто після цього дивуватися, що розслідування її убивства зайшло у повну безвихідь.

 

Згідно з даними нью-йоркського Комітету захисту журналістів, за числом убитих представників цієї професії Росія посіла ганебне третє місце. Після Іраку, де точиться війна, та Алжиру, де триває масовий терор ісламських фундаменталістів. Росія обійшла навіть Колумбію, де бал править всесильна наркомафія.

 

P.S. Чи відгукнуться на вбивство російських журналістів Ільяса Шурпаєва та Гаджі Абашилова Національна спілка журналістів України й Незалежна медіа-профспілка України, чи як завжди відбудуться мовчанкою? Та, звертаючи погляд в інший бік, не слід забувати про те, що відбувається у власному домі. Недавній судовий процес у справі Георгія Ґонґадзе обернувся фарсом. Ані замовників, ані головних виконавців злочину журналіста й досі не названо, хоч їхні імена відомі.