Луценко-Черновецький: медіа стали каталізатором скандалу?
Вже стало звичним фактом, що будь-яка надзвичайна подія у країні ніби лакмусом висвітлює неготовність, за невеликими винятками, наших ЗМІ оперативно та ТОЧНО, кваліфіковано реагувати на подію. Конфлікт Луценко-Черновецький не став винятком. Наш автор Сергій Цигіпа у статті «Парк ющенковского периода» вже написав про звичну для наших ЗМІ скандалізацію подій замість їх аналізу.
Мабуть, у цьому випадку якщо вже й було робити «жовтий» конфлікт топ-новиною, то треба було б його розкривати саме з точки зору адекватності дій обох політиків своїм високим посадам. Докопуватися до суті та правдивості «земельних» звинувачень, що пролунали з вуст Луценка-Черновецького одне проти одного. Врешті, аналізувати більш глибинні причини того, що відбулося – як це намагалися зробити в ефірі тієї ж «Свободи» Інна Богословська та деякі інші учасники, або як робить це Віктор Чивокуня на УП.
У постскриптумі до згаданої статті Сергія Цигіпи «ТК» зазначила й інші помилки, допущені, на наш погляд, ЗМІ. Зокрема, ми писали: «… Вправе ли журналисты ОЦЕНИВАТЬ сложную и запутанную информацию (напомним, Савик Шустер начал дискуссию в студии прямым обвинением в адрес Юрия Луценко, заявив, что тот избил Леонида Черновецкого). Зашкаливало в телеэфире не только от маловразумительных ньюзмейкерских версий произошедшего, но и от огромного количества случаев неточного цитирования участников конфликта самими телевизионщиками (по версии “1+1” в субботу, Луценко ударил Черновецкого по месту, которым ОН гордится). И совсем уж не поддается объяснению отсутствие вразумительных действий телеканалов по горячим следам – в частности, только в воскресенье телеканал “Интер” сообщил, что, оказывается, большинство присутствовавших при инциденте высоких государственных лиц отказываются комментировать произошедшее, до этого молчание свидетелей ничем не объяснялось.
Практически отсутствовали комментарии юристов – а их можно было бы взять, предложив им, скажем, оценить ситуацию в разных версиях участников конфликта. Никто из телеканалов не обратился в те отделения милиции, куда, якобы, обратились оба “потерпевшие”. Никто не огласил о хотя бы настойчивых намерениях своих корреспондентов увидеться с Черновецким – между тем, вопрос наличия "ссадин и отеков" был актуален не только для аудитории. Также не был очерчен контекст – внутриполитический (что касается самого конфликта). Как и не было попытки разобраться, чем, скажем, отличается драка министра МВД с мэром от постоянных драк народных депутатов в парламенте, не были упомянуты подобные случаи, наверняка имевшие место за рубежом. И так далее».
Тож тепер своїми враженнями від роботи ЗМІ «ТК» запропонувала поділитися й іншим медіа- та юридичним експертам, політикам. Ми поставили учасникам опитування таке запитання:
– Як би ви оцінили роль ЗМІ, в першу чергу «Свободи Савіка Шустера», в конфлікті Луценко-Черновецький?
– Я не дивлюся «Свободу Савіка Шустера». А загалом щодо висвітлення ЗМІ конфлікту Луценко-Черновецький, я вважаю, що вони виявилися сліпими. Я був відверто шокований протягом вихідних: у всіх ЗМІ – це топ-новина. Насправді ж це має бути топ-ганьба, мають критикувати цю подію, іронізувати з неї, а серйозно аналізувати важливіші речі. Наші мас-медіа перетворилися на шоу на зразок «Дім-2»: хто кому дав ляпаса чи хто кого переміг… Це смішно і ганебно. Вважаю, що для серйозних ЗМІ це ганьба, а для жовтої преси це нормальне явище. У нас же про це чомусь говорять усі – від найтитулованіших до найжовтіших. Я проглядав інтернет-видання, побачив, що люди обговорюють подію на форумах серйозних ресурсів, і був просто жахливо здивований. Люди це сприймають як виступ Кличка в якості боксера. І порівняння – було б цікавіше, якби мером став Кличко. Люди хочуть шоу.
Володимир Ар’єв, народний депутат України (фракція «НУ-НС»):
– Можу чесно сказати, що я не дивився «Свободу Савіка Шустера». Вважаю, що ЗМІ більше захопилися деталями, спробами звинуватити, зокрема міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, і розповідають про наслідки більше, ніж аналізують причини. Хоча причини цього конфлікту набагато важливіші. Зі свідчень губернаторів відомо, що спровокував сутичку Черновецький. І фактично перший почав бійку. Можна обговорювати, чи мав Юрій Віталійович стриматися, чи не мав Юрій Віталійович стриматися. На мою думку, на підлі дії треба відповідати так, як він зробив. А ЗМІ розглядають це тільки в розрізі – чи стане це прикладом для звичайних міліціонерів. Давайте подивимося: Черновецький не був на допиті у Луценка, і це відбувалося не при його затриманні. Луценко вдарив його не як міністр внутрішніх справ, а як чоловік. Він відповів за особисту образу і за фізичні дії проти нього. Я не вважаю, що він подав поганий приклад для простих міліціонерів.
Проекцію на даїшніків та простих міліціонерів, швидше всього, придумали самі ЗМІ або піарники Черновецького. Це такий технологічний момент, використаний командою Черновецького та підхоплений недоброзичливцями Луценка. Знову ж таки, ЗМІ демонструють, що вони дивляться на політичні конфлікти більше поверхово, ніж по суті.
Олена Бондаренко, народний депутат України (фракція Партії регіонів):
– То, что я вчера видела в итоговой программе на Первом национальном, меня просто возмутило. Они дали только мнение Луценко и ни одного слова от Черновецкого. Не рассказали о конфликте, то есть пиар Луценку был сделан колоссальный. У Шустера был баланс. Но давать оценку без разбирательства – это, по меньшей мере, некорректно. В этой ситуации ясно одно: в любом случае, даже если это был очень жесткий спор между двумя лицами, распускать руки человек не имеет права. Вернее, он может, но за это он должен отвечать в суде. А если этот человек наделен еще и такими полномочиями, как министр внутренних дел, то у него нет и морального права так поступать. Потому что он должен быть образцом для 200-тысячной армии милиционеров. И видя такое поведение своего шефа, они ничему хорошему не научатся.
Что касается медиа, могу сказать, что у Савика всегда одно преимущество – он дает высказаться двум сторонам. Честь и хвала таким программам. К сожалению, посмотрев итоговые выпуски программ на разных телеканалах, я такого баланса не обнаружила. Хотя я считаю, что в этом конфликте неправы оба: один другого бездоказательно обвинил, другой – дал по лицу.
Роман Головенко, медіаюрист:
– Зі «Свободи Савіка Шустера» люди взагалі змогли дізнатися про конфлікт, а кожен із його учасників зміг висловитися. Водночас, щоб дати оцінку події, треба зібрати показання всіх свідків та учасників. Бо одна сторона говорить одне, інша – інше. І ще невідомо, на чиєму боці правда. Тож не варто журналістам заявляти, що хтось когось побив, поки своє слово не скаже суд (ведучий Савік Шустер, розпочинаючи дискусію у студії, однозначно сказав, що «Луценко побив Черновецького». – «ТК»). Краще було б просто говорити, що відбулася бійка.
Далі ЗМІ переважно переказували те, що відбулося, що було сказано на «Свободі Савіка Шустера». І тільки вже підсумкові телепрограми у неділю спробували піти далі («Факти» з Оксаною Соколовою, наприклад, запросили до ефіру Юрія Луценка та Олеся Довгого, і запитання ведуча їм ставила досить адекватні, хоча так і не наважалася жорстко спитати про те, чи не слід все же таки Черновецькому самому вийти в ефір. А на «Інтері» журналісти спробували взяти коментарі очевидців події, зокрема, представника від губернаторів. – «ТК»).
Власне, добре, що ЗМІ розповіли про конфлікт – люди таким чином бачать, які дурні ними правлять. З іншого боку, я не бачив якогось особливого засудження цього інциденту в ЗМІ. Вони розповідають про це, як про щось таке зовсім банальне, ніби нічого особливого не сталося, ніби цього від політиків і очікували…
Валерій Іванов, президент Академії української преси:
– Безперечно, оцінюю як позитивний крок і «Свободи Савіка Шустера», й інших медіа, які не стали приховувати такий факт. Подібні хуліганські вчинки серед високопосадовців мають місце і в інших країнах. І в цивілізованих державах ЗМІ завжди на сторожі і намагаються якомога детальніше донести до громадян нюанси таких подій. Дуже добре, що в Україні хоча б медіа уже переважно відповідають передовим світовим стандартам.
– Мені дуже неприємно коментувати те, що сталося. Дві сторони конфлікту, знаючи, що їхні дії не залишаться поза увагою медіа, скористалися з цього, щоб дати власні версії розвитку подій. Мені здається, що політики, не дивлячись на відносини між ними (а ви знаєте, що між політиками відносини частіше складні, аніж дружні), повинні уникати конфліктів, і тим більше – не вдаватися в конфліктних ситуаціях до застосування фізичної сили.
Я, як і більшість киян, прекрасно розумію передісторію конфлікту. Нинішній стиль розподілу землі у Києві викликає чимало запитань. Більшість киян обурює непублічність та непрозорість процесів довкола цього.
Я з великою повагою ставлюся до Юрія Луценка, ми в одній політичній силі, але я вважаю, що політика не мають переповнювати емоції.
Щодо програми Савіка Шустера. Я розумію бажання телевізійників зробити шоу, розраховуючи на більшу кількість глядачів. Але мені здається, якби Савік чітко дотримувався анонсованих тем програми (реформи секторальні, обговорення програми уряду «Український прорив», видача заощаджень громадянам), від цього його програма у рейтинговості не втратила б. Зараз глядачам, на мою думку, шоу починають набридати. Їм не вистачає змістової насиченості програм, більш аналітичного підходу при розгляді тих чи інших тем.
Валерій Курейко, директор Publicity Creuting:
– Программа Савика Шустера хорошо справилась с этой задачей. Более того, это первая программа, которая рассказала о происшествии, показала конфликт со всех сторон. По моим данным, и другие СМИ хорошо сработали, освещая этот вопрос. Я считаю, что СМИ в нормальном, демократическом обществе так и должны работать: честно, оперативно. Высшие должностные люди, поскольку они люди публичные, должны быть под постоянным прицелом СМИ.
– Я думаю, що ЗМІ стали каталізатором скандалу. Особливо «Свобода Савіка Шустера». Коли факти події були маловідомі, коли їх викладення було дуже суперечливим, було дещо зарано одразу виносити суспільний вердикт через медіа. Звичайно, будь-який журналіст загалом і такий ведучий, як Савік Шустер, зокрема мав право повідомити цю інформацію. Але мені здається, що головним недоліком цієї ситуації було те, що Савік ініціював дискусію в умовах дефіциту інформації та відсутності зрозумілих політичних позицій. Буквально два-три ньюзмейкери стали, в результаті, визначати ситуацію загалом. Між тим, це ж відбулося не десь на вулиці, не в кабінеті, а, перепрошую, під час роботи однієї з державних інституцій, РНБО.
Те, що у нас десь хтось комусь дав по пиці – це питання розслідування і – якщо говорити про людську честь – складання повноважень. Бо є певні стандарти поведінки, особливо державних діячів. Якщо міністр внутрішніх справ виправдовує свої дії традиційним правом чоловіка на захист своєї гідності, то кожен із нас після таких слів отримав за принципом прецедентного права символічне право протидіяти даїшнику, міліціонеру, будь-кому з працівників силових структур, спираючись на дії самого міністра…
Краще було б, якби на початку б з’явилася інформація, а громадське обговорення почалося б після початку слідства, коли була б більш-менш повна картина.
Вікторія Сюмар, виконавчий директор ІМІ:
– Конфлікт між Черновецьким та Луценком потребує не лише поверхових висновків. Дуже добре, що ЗМІ активно взялися за цю тему. Втім, на мою думку, набагато важливіше не заговорити цю тему на кшталт того, хто куди і скільки разів вдарив. Важливо не забути при цьому, що призвело до конфлікту. А це корупційні діяння багатьох чиновників в Україні довкола розподілу земельних ділянок. Цю тему потрібно постійно обговорювати, щоб навести лад у цьому питанні.
Юрій Луканов, постійний дописувач «ТК», автор книжки політепіграм «Колода від Ющенка», присвятив інцидентові козюльку:
Юра і Льоня побилися круто.
Ця корида створила фурор:
і громадяни не можуть збагнути –
хто із них бик, а хто тореадор.