Львівський журналіст Володимир Пиріг працює на Громадському радіо з серпня 2024 року. До того він працював на різних сайтах, але переважно на стрічці новин. У якийсь момент новини його виснажили і він вирішив змінити роботу. Але врешті знову опинився на стрічці новин. Очевидно не такі вони вже ненависні, раз я знову до них повернувся, зауважує Володимир.

З дитинства Володимир мріяв працювати на радіо діджеєм. Він заради цього навіть отримав журналістську освіту в університеті імені Франка. Влаштовуючись на роботу, він не відразу зізнається, що незрячий. Але підрахував, що співвідношення, коли беруть і не беруть на роботу, складає 70% на 30%.

За його словами, на стрічці новин дуже виснажливо працювати, а з початком повномасштабної війни стало надзвичайно важко. «Новин стало більше, подій стало більше, і робити треба все швидше. Але моя перевага, вважаю, в тому, що я живу новинами, і мені не складно швиденько написати новину, додати бекграунд і поставити її на сайт», — каже він.

Зараз він при підготовці новин активно використовує ШІ. Володимир, керуючись описами штучного інтелекту, підбирає правильну фотографію для новини. Іноді йому доводиться просити про допомогу колег, приміром, коли потрібно зробити якісний скриншот.

Окрім роботи, Володимир ще тестує комп’ютерні та мобільні програми на доступність, коли має час — волонтерить. А ще разом із дружиною виховує донечку Мартусю.

— Володимире, коли ви почали працювати на Громадському радіо?

— Це сталося дуже цікаво. Працювати на Громадському радіо я почав з серпня 2024 року. Спочатку звільнився з сайту «Захід.нет», на якому пропрацював дев’ять із половиною років. Пішов із досить хороших позицій. У мене були хороші показники за кількістю новин, переглядах. Але в якийсь момент я не розумів, що від мене хочуть. Раніше такого не було. У результаті я зрозумів, що виснажився, і треба звідти йти негайно. І пішов. Потім я перейшов на сайт «Львів.медіа». І там виникла криза, тому що були великі проблеми з переглядами. Ніби продуктивність у мене хороша, але цих новин ніхто не читав. Я вирішив, що мене новини втомили. Я отримую втому, але не бачу результату. І пішов із того сайту, сказав, що йду з новин зовсім. Не хочу ними займатися, бо я в новинах з літа 2011-го. Сказав собі, що досить із мене новин, треба щось міняти.

Кілька місяців вирішив відпочити. Але мені було що робити, бо я займаюся перекладами програм, тестуванням сайтів і застосунків на доступність.

Хотів спробувати себе на сайті NGL Media, але там така цікава специфіка роботи, що я просто її не потягнув. Посидів п’ять днів на сайті ProZorro, не знайшов жодного цікавого тендера і зрозумів, що це не моє. Спробував ще на кількох сайтах. А потім мені хтось скинув вакансію на Громадське радіо, їм потрібен був редактор стрічки новин. Я подумав: «Що? Знову новини?». Але вирішив спробувати. Тим більше, що мені сподобалося, що треба було ще й розшифровувати ефіри. Тобто це не просто сидіти на стрічці, як робот, а ще слухати аудіо, розшифровувати, робити хоч трошки якусь ексклюзивну роботу. Подався. Мене запросили на співбесіду. Я їм не зразу сказав, що незрячий, а тільки коли завершили співбесіду. Вони були вражені, сказали прямо, що такого досвіду в них не було, але запропонували спробувати.

— Тобто ви в резюме не писали, що незрячий?

— Ні, в резюме я про це не писав. Мені зразу дали доступ до адмінки, зробили обліковий запис, щоб я перевірив, чи нормально з нею працювати. Відпрацював тестові зміни, й мені сказали: «Все, давай з 1 серпня працювати». Так я з ними дотепер і працюю. Повернувся на свої ненависні новини, але напевно не такі вони вже й ненависні, раз я на них повернувся.

— Де вчилися журналістики? Важко було влаштовуватися на роботу?

— Я журналіст, навчався в університеті Франка у Львові. Щодо працевлаштування, то було різне. Але якщо брати відсоткове співвідношення відмов і згод, то відмов було відсотків 30, а згод 70. Треба сказати, що до 2014 року я, в принципі, сильно не афішував, що незрячий.

З серпня 2011 року працював власним кореспондентом одного київського інформаційного агентства, якого вже не існує.

— Ви з ними дистанційно працювали?

— Так, працював дистанційно, вони не знали, що я незрячий. Я скидав редактору стрічки новини у вордівському документі. Він їх ставив. Я навіть примудрявся їм фотки діставати, тому що в мене були друзі в журналістському середовищі, які мене виручали.

Потім звідти пішов на львівський сайт, де працювала моя знайома. Там уже знали про те, що я незрячий, нормально на це відреагували. Ще трохи пропрацював у «Львівській газеті», там у мене з цим теж не було проблем. Можливо, й були б якісь застереження, але оскільки я навчався в університеті, то мене багато хто знав.

— А були випадки, коли працедавці відмовляли, дізнавшись, що ви незрячий?

— Був випадок, досі його згадую. Колись у Львові відкривався новий сайт. Я приїхав туди на співбесіду, поспілкувався з головною редакторкою. Мені дали тестове завдання — написати матеріал. Я написав. А вона довгий час ігнорувала мене, а потім написала, що я їм не підходжу.

— А чому ви вирішили стати журналістом?

— Я взагалі хотів працювати на радіо. Мене дуже цікавило радіо з самого дитинства. Ще до школи не ходив, а вже багато слухав радіо. Ну, що мені було доступне, те й слухав. І в якийсь момент зрозумів, що хочу працювати саме там, хочу з цим пов’язати своє життя. Десь у третьому класі мені хтось сказав, що для цього треба на журналіста вчитися. І я зрозумів, що піду на журналістику, буду працювати на радіо, буду діджеєм, буду вести драйвові класні ефіри.

Але моє життя з радіо не склалося. Коли на першому курсі я пішов на практику на «Радіо Незалежність», зустрівся з їхньою керівницею, то вона сказала, що мені потрібно ходити й робити репортажі для інформаційної програми. Тобто не було варіантів спробувати себе в ролі ведучого. І вона мене відштовхнула від радіо.

Паралельно я цікавився створенням сайтів. У мене навіть був власний сайт, на якому я щось часом писав. І коли розказав своєму другові, що з радіо не склалося, він каже: «Слухай, так покажи свої тексти туди і туди, може, тебе візьмуть». Я подався на один сайт, його теж уже немає. Писав про мобільний зв’язок. Це тема, яка мене теж дуже цікавила. З того часу я в інтернет-журналістиці по сьогоднішній день.

— Врешті ви працюєте на Громадському радіо, тільки не в ефірі…

— Так, не в ефірі. У мене був один досвід ефірних програм, на радіо «Армія FM», я робив, здається, 10 випусків програми, як жити без зору, робив інтерв’ю з людьми, які втратили зір у дорослому віці та знайшли себе попри це. Вдячний людям, які втягнули мене в цей проєкт, але це був мій єдиний досвід на радіо як ефірника.

— Не важко на стрічці новин? Це досить виснажлива робота?

— Звичайно, на стрічці новин дуже виснажливо працювати, а з початком повномасштабної війни стало надзвичайно важко. Новин стало більше, подій стало більше, і робити треба все швидше. Але моя перевага, вважаю, в тому, що я живу новинами, і мені не складно швиденько написати новину, додати бекграунд і поставити її на сайт.

Шукати інформацію зараз стало легше, тому що все концентрується, на жаль, у телеграмі. А загалом, це виснажлива робота, звичайно.

— Який у вас графік? Скільки ви робите новин на день?

— У мене восьмигодинний робочий день, переважно по буднях, але можуть бути і вихідні. Зміна з 11:00 до 19:00. За ці вісім годин я встигаю зробити часом 16 новин, це вже з урахуванням ефірних новин. Часом менше. Все роблю самостійно. І фотографії підбираю, і ставлю на сайт.

— А скільки журналістів на стрічці новин узагалі на Громадському радіо? Ви працюєте позмінно?

— Зараз на Громадському радіо через фінансову кризу (ми торік втратили частину грантового фінансування) штат зменшився. І я закликаю всіх підтримувати Громадське радіо. Раніше в нас було дві зміни на день, зараз одна. Загалом на сайті троє, дві мої колеги можуть бути на стрічці, але у них є ще й інші обов’язки (наприклад, ставити подкасти). Відповідно, я переважно на новинах як редактор стрічки новин.

— У яких випадках звертаєтеся по допомогу до колег?

— О, такі випадки, звичайно, є. І вони стосуються візуального компоненту. Перший випадок — це коли мені потрібно додати до новини фото, але першоджерело подає його вертикальним або квадратним. Я просто, на жаль, не можу обрізати фото, тому що маю бачити, що обрізаю. З цим проблема. Я пишу, що мені треба переробити вертикальне фото на горизонтальне, і мені допомагають.

По-друге, коли мені потрібно зробити скриншот із відео. Я можу зробити скриншот, але не буду знати, чи він якісний. Це два випадки, коли я прошу про допомогу.

— Ваша колега у виступі на конференції розповіла про ваш досвід використання ШІ для пошуку фото для новин. Як саме ви це робите?

— По-перше, почнемо з того, що фото я вмів шукати сам ще до появи штучного інтелекту. Штучний інтелект активно почав розвиватися після 22-го року, набагато пізніше, ніж я прийшов працювати на новини. Як я використовую штучний інтелект? Поясню на прикладі. Наприклад, СБУ когось затримала. Вони публікують 27 фоток. Я не вважаю за доцільне їх усі ставити в новину. Беру одне фото, спочатку копіюю, даю його штучному інтелекту на розпізнавання. Він мені його описує. Я вже приймаю рішення, чи мені подобається, те, що там описано, чи ні. Потім перевіряю ще кілька фото, і вибираю, яке з них узяти на титулку.

Відповідно, я приймаю рішення на основі цього опису. Раніше було простіше, я міг узяти просто першу фотку, яку вони давали, і поставити. Потім хтось її замінював, якщо вона була не ок. Зараз я керуюсь описами штучного інтелекту, який мені допомагає в тому, щоб я підібрав правильну фотографію. І це єдиний випадок, коли я послуговуюся штучним інтелектом. Він мені просто замінює очі.

— Чи доводиться вам дзвонити чи писати, щоб узяти коментар для новини?

— Наразі на Громадському радіо не доводиться, але це часто бувало на інших сайтах. На «Захід.нет» це бувало частенько, особливо, коли в нас не було регіональних кореспондентів. То я часто видзвонював представників поліції, рятувальників. Не бачу проблеми взяти коментар. Подзвонив і взяв коментар.

— Які медіа ви читаєте, слухаєте, яким довіряєте?

— Я довіряю хорошим медіа, зокрема тим, які у «білому» списку. Читаю «Детектор медіа». Є медіа, які не потрапили в білий список, але я не вважаю їх гіршими саме в плані новин. Бо іноді є претензії і до тих, хто у «білому» списку. Але є сайти, які для мене явно не ок. Особливо шкода, коли ресурс був нормальним, а потім просто перетворився на дно. Якщо я бачу, що медіа деградує, я не буду його читати.

— Я читала, що ви перекладач ? І волонтер. Що саме ви робите як волонтер?

— Я займаюся перекладом програм комп’ютерних і для смартфонів, це інтерфейс, документація, довідка, журнал змін, тобто це більше технічна інформація. Я перекладаю дві програми. Перша — це програма NVDA. Вона дозволяє незрячим людям користуватися комп’ютером. Встановлюєш її на комп’ютер, і вона його озвучує. Друга програма називається Be My Eyes. Це програма, яка дозволяє незрячим людям телефонувати зрячим волонтерам, коли їм потрібна допомога. Тобто в програму реєструються окремо зрячі волонтери, окремо незрячі користувачі. І, скажімо, коли мені потрібно на пралці вибрати режим, дзвоню до волонтера і він/вона тобі читає, що відбувається на екрані. Дуже класна програма, просто шик. Я перекладаю цю програму, щоб вона стала доступною для незрячих людей. Єдина різниця, якщо брати мене і вас, це в тому, що ви дивитеся на екран, а я все слухаю вухами.

Наразі переважно всі браузери, офісні пакети доступні. Тобто ніякого спеціального, якогось додаткового хто-зна чого в мене немає. І коли я працював на «Захід.нет», був у колективі зрячих людей. Приходив на роботу, був у редакції, але мав у вусі навушник, щоб слухати комп’ютер.

— А як волонтер що саме ви робите?

— Допомагав військовим, які втратили зір. Але в моєму житті сталися великі зміни, й часу зараз обмаль.

— Коли я вам уперше дзвонила, чула дитячий голос. Маєте сім’ю?

— Так, є в мене дружина. Ми обоє незрячі. У нас 29 серпня 2024 року з’явилася на світ донечка Мартуся. Навантаження на мене й дружину зросло в рази. Але я не виключаю повернення до більш активної волонтерської роботи, як тільки крихітка стане трошки більшою.

— У яких соцмережах ви є? Бачила вас у ФБ.

— Насправді я активно є тільки в там. Пробував себе у твіттері, але він мене щось напружує. Зараз у мене і на фейсбук не вистачає часу. Більше люблю щось зробити.

Фото: з фейсбук-сторінки Володимира Пирога