Наївно прочитавши, що фільм «Всі відтінки спокуси» обіцяє Лемберг XIX століття та ще й з еротичним гарніром, я чомусь уявив собі щось на кшталт вишуканої «Кави з кардамоном». Як же я помилявся. Замість ароматної кави мені підсунули розчинну суміш «три в одному», де інгредієнти - це абсурд, клінічний діагноз і Дантес, але не той, який Пушкіна застрелив.

Головний герой Томаш Крижевський у виконанні Володимира Дантеса з порогу заявляє, що він психіатр із вулиці Кульпарківської. Іронія долі (або сценарію) полягає в тому, що протягом фільму виникає стійке відчуття: Томаш не прийшов з лікарні на роботу - він просто самовільно, як пацієнт,  залишив палату. Власне, як і всі інші персонажі, які, здається, змагаються за звання «Пацієнт року».

Геніальний план, надійний, як швейцарський годинник

Інтрига гідна кращих умів людства: Томаш хоче привласнити гроші своєї дружини Амелії (Олена Лавренюк). Вона - спадкоємиця Йогана Зега, винахідника гасової лампи, що користувалася величезним попитом.  За логікою, вона мала б купатися в роялті, але чомусь з прибутків аптеки, яку вона тримала в Бориславі до одруження. . Томаш, як справжній стратег, закохує її в себе і веде під вінець.

Подружжя оселяється у Лембергу  в розкішному будинку батьків Амелії. Звідки він взявся? Може, Томаш його купив на лікарську зарплату? А дзуськи! Виявляється, наш «світило психіатрії» - звичайний клерк у юридичній конторі. Це з’ясовується миттєво, бо приховувати професію в місті, де всі всіх знають, - план рівня «геній». Його виправдання дружині просто божественне: «Якби я сказав правду, ти б за мене не вийшла». Дійсно, дрібниці які. Будь-яка сімейна ідилія ж тримається на фундаменті з тотальної брехні та незрозуміло за які шиші купленої нерухомості.

Кульпарківська школа зваблення

Але це лише аперитив. Далі починається справжній «хоррор-маркетинг». Томаш хоче грошей за лампи, право на які Амелія чомусь не оформила до весілля. У нього є спільниця -  служниця Катерина (Оксана Черкашина), яку він нібито «забрав із Кульпарківської». Як клерк може виписувати пацієнтів із психлікарні - питання риторичне. Мабуть, просто перелізли через паркан.

Методи «входження в довіру» у цієї парочки специфічні:

Спочатку Катерина заправляє лампу вибуховою сумішшю, щоб Амелія обпекла руку. Потім підсипає їй у вечерю бите скло. Кров із рота - що може бути романтичніше? А на десерт - «еротична» сцена: Катерина мацає Амелію забинтованою брудною рукою (де вона отримала  поранення - таємниця, мабуть, сама вкололася   тим самим склом) і шепоче про ніжну шкіру.

Коли ж Катерина починає висувати претензії Томашу, той, не довго думаючи, демонструє «високі стосунки» - брутально ставить її раком. На фоні вишуканої Амелії Катерина виглядає як агресивна перекупка з Привозу, тож мотивація героя ясна: він не просто невдаха-шахрай, а ще й витончений збоченець.

На додачу Катерина силоміць засовує Амелію до ванної, здійснює якісь брутальні дії, від чого вода червоніє. Вона її вбила. Ні. У Амелії стався викидень. Для чого вона це робила – знову ж таки відповідь можна знайти лише на Кульпарківській.

Юридичний сюрреалізм та фінальний танець

Амелія, підгледівши   ідилічну сцену сексу Катерини і Томаша, наважується на докір. Відповідь справжнього джентльмена: Томаш її б’є і замикає в хаті. Безумовно, це найкращий спосіб змусити жінку віддати тобі всі права на гасовий бізнес.

Центральний артефакт фільму - «Привілей». Це такий магічний папірець, який, на думку сценаристів, працює як купюра «на пред'явника». У світі реальних фінансів це сміття без підпису спадкоємиці, але у світі Кульпарківської - це святий Грааль.

Його знаходить Амелія і намагається через іншу служницю Хелену (Олена Хохлаткіна) передати. Але це бачить всюдисуща Катерина.

Фінал вартий Оскара (або виклику санітарів):

Катерина задушує Хелену і забирає жаданий папірець. Іде хвалитися до Томаша і 

 вбиває його  з його ж пістолета.

Амелія раптом включає режим фатальної жінки, залицяється до вбивці свого чоловіка і її не народженої дитини, говорить їй ніжні слова,  роздягає її,  маже її маззю, від якої та конає за п’ять хвилин. Хімічна зброя XIX століття у дії!

Потім - феєрія: Амелія танцює зі своїм чоловіком, живим живісіньким, під час паузи нам показують його мертвого в кріслі. Метафора? Глибокий сенс? Ні, просто черговий симптом.

Наостанок героїня підпалює власний будинок. Логічно. Немає хати - немає проблем з роялті.

Підсумок

Під супровід англомовного року (бо в XIX столітті у Львові тільки так і було) нам повідомляють: прибутків з лампи не було, бо «світло має належати всім безкоштовно». Комуністичний маніфест на руїнах здорового глузду.

Троє сценаристів (Ірина Громозда, вона ж і режисерка,  Сергій Коротун та Катерина Маєвська) створили справжній шедевр... для вивчення в закритих медичних закладах. Палата номер шість аплодує стоячи.