
Швидкість «арєшніка»: як налякати новиною, порушивши один стандарт


Сьогодні багато медіа поширили новину: «ракета, якою атакували Львів, рухалась із швидкістю 13 тисяч кілометрів на годину». Новина така здебільшого повністю складається з переказу чи цитування офіційного повідомлення Повітряних сил.
13 тисяч кілометрів на годину — це число, яке стандарт повноти вимагає помістити в контекст. Тобто додати факти і-або тлумачення, що допоможуть зрозуміти значення цифри.
В цьому випадку таким контекстом можуть бути швидкість інших ракет, якими зазвичай атакують Україну росіяни; наслідки удару такої ракети навіть без бойової частини (їх уже пояснювали на прикладі удару по «Південмашу» в Дніпрі) і оцінка спроможності перехоплювати такі ракети тими засобами протиповітряної оборони, які є в України (теж публічна інфа). Можливо, ще раз пояснення принципів дії цього [гіпотетичного] типу ракет.
Якщо комусь із читачів засвербить рука написати, що це шостий клас друга чверть, загальновідоме або хай усі гуглять, то молодці, самоствердились, візьміть на поличці пиріжок.
Реальність така, що більшість людей ніяк не можуть оцінити швидкість ракети 13 тисяч кілометрів на годину. Вони, можливо, пам’ятають зі школи швидкість звуку — триста чогось на щось, і світла — теж триста чогось на щось. Але не знають, із якою швидкістю літають ракети. І бачать, що ракета летіла зі швидкістю АЖ 13000[000000…]!!!
Тобто цифра сприймається як просто щось загрозливе. Дуже велике. Як лускате здоровидло.
А отже, працює як частина російського інформаційного впливу: переконування світу і України в надзвичайних можливостях Росії, її військовій і технологічній вищості.
Так само можна повідомити, що в мозку Путіна аж 86 мільярдів нейронів, а в російській мові — аж двісті тисяч слів. Літак Путіна може літати зі швидкістю 91 мільйон сантиметрів на годину — це аж два мільярди сантиметрів на добу. На простодушних людоньків це впливає.
Чому медіа не вміщують цифру в контекст, як вимагає стандарт? Частина, напевно, через священний страх перед Офіційними Повідомленнями, які чомусь вважають за необхідне передавати дослівно (ніхто насправді цього не вимагає, і це точно не в інтересах читачів). Професійні речники військових структур це знають і самі намагаються додати контексту, але не завжди.
Інші причини — виродження новинарських професійних практик: місце журналістів і редакторів на стрічках новин частини видань зайняли копіпейстери, чиє завдання — не створити новину, а швидко скопіювати її, переставивши деякі слова в тексті місцями. І чимшвидше опублікувати, щоб отримати ще трохи трафіку.
ОК, ми дізналися про ці 13 тисяч кілометрів швидко, але без спеціальних знань або просунутого цілеспрямованого штудіювання вікіпедій ця «новина» перетворюється з інформаційної поживи на інформаційну отруту. Яку, можливо, частково нейтралізують блогери й дописувачі соцмереж, які дещо згодом прийдуть із заспокійливими поясненнями — тобто у свій спосіб виконають роботу, не зроблену новинарями.
Це проблема, безпосередні наслідки якої можуть здаватись негострими — ну, злякався хтось 13 тисяч кілометрів, ну, переплутав хтось Вишгород із Вишеградом, ніхто ж не вмер. Але загалом тенденція веде до того, що українську аудиторію стає легше штовхнути в паніку, заціпеніння або нездоровий ажіотаж за допомогою досить простих інструментів інформаційного впливу.












