14 грудня в кінотеатрі «Жовтень» відбувся допрем’єрний показ документального фільму Ірини Сампан «10 втрачених років», який розповідає про спецоперацію Головного управління розвідки з повернення українських жінок і дітей із сирійських таборів.

Одна з героїнь фільму — Севіля

У центрі оповіді фільму «10 втрачених років» — долі жінок, які опинилися в Сирії. Софія та Ясмін із чоловіками поїхали до Сирії після окупації Криму. Севіля познайомилася в соцмережі з радикальним ісламістом і поїхала до нього. Інна разом із чоловіком їхали в Сирію відкривати школу для дітей. Хтось із них їхав у пошуках кращого життя, хтось — тікаючи від окупації. Більшість — кримські татарки, які у 2014 році після окупації Росією Криму поїхали за своїми чоловіками на Ближній Схід.

Вони потрапили в пастку Ісламської держави в Сирії, яка закликала їхати будувати «священний халіфат». Тікаючи від небезпеки з боку російських окупантів, вони потрапили до ісламістів, от тільки вибратися від них самостійно вже не могли. Вони та їхні діти стали свідками жорстоких страт, пережили голод в оточенні, а після розгрому ІДІЛ у 2019 році більшість із них стала вдовами й потрапила в закриті табори для біженців на північному сході Сирії.

Глядачі під час допрем’єрного показу фільму «10 втрачених років»

Над створенням документального фільму працювали: авторка та режисерка Ірина Сампан, операторка та режисерка монтажу Євгенія Таранченко, генеральні продюсери Тарас Агадам та Ігор Подольський, звукорежисер монтажу Євген Глібов, виконавча продюсерка Мирослава Ребедюк.

«Ця тема складна, вона неоднозначна. Тут неможливо зробити якісь одні висновки, але ми намагалися не робити ці висновки за вас», — сказала перед переглядом фільму журналістка Ірина Сампан.

Ірина Сампан

Згідно зі стрічкою, українські розвідники, ризикуючи власними життями, вивезли з Сирії 89 українських громадян — жінок і дітей. Україна — єдина держава, яка репатріювала з таборів Аль-Хол і Родж усіх своїх громадянок, які виявили бажання повернутися додому. Це стало можливо спільними зусиллями військових, Меджлісу кримськотатарського народу, різних відомств і дипломатичних установ.

У фільмі є унікальні кадри, зняті в таборі Родж. Їх зробили воєнна журналістка Ірина Сампан та операторка Євгенія Таранченко, які попри небезпеку поїхали в Сирію, щоб побачити все на власні очі.

Для Ірини Сампан усе почалося з її особистого захоплення темою Близького Сходу — історією, культурою та релігією. Вона хотіла попрацювати в Афганістані, Ірані, Іраку та Сирії, але були сумніви — чи це цікаво її аудиторії. Але коли журналістка дізналася про операцію ГУР із повернення в Україну з Сирії жінок і дітей, а також про те, що ця історія має й російський слід, то зрозуміла, що вона набагато ближча, ніж здається на перший погляд. Її перша спроба поїхати в Сирію була невдалою, у 2023 році їх не пропустили на кордоні, але Ірина Сампан продовжувала займатися цією темою, й у липні 2025 року все ж потрапила на Близький Схід.

«Спочатку це була ідея простого репортажу про роботу ГУР, про те, що вони роблять такі колосальні речі й повертають жінок. Але потім ми зрозуміли, що це більше, ніж репортаж. Ми зрозуміли, що треба робити фільм. Для того щоб, по-перше, показати тим жінкам, які, не дай Бог, думають оступитися так, як і героїні нашого фільму, щоб вони мали ці історії та знали, чим вони закінчаться та як важко державі їх витягнути. А по-друге, у мене не було жодного кадру спецоперації, просто жодного. І чому я поїхала в Сирію? Тому що в мене не було що показувати людям насправді. Я поїхала в Сирію, щоб побачити те, що я хотіла показати. І ми там провели місяць», — розповіла «Детектору медіа» Ірина Сампан.

На відміну від Ірини, операторка Євгенія Таранченко про Близький Схід ніколи не мріяла, але коли журналістка запропонувала поїхати, погодилася, не роздумуючи.

Євгенія Таранченко й Ірина Сампан

«Я ніколи не мріяла про Близький Схід, але одного разу, сидівши над черговим фінальним монтажем фільму, а їх було дуже багато, зловила себе на думці: “Боже, я там, де завжди хотіла бути”. Знаєте, я одразу згадала ті моменти, коли ти маленькою сидиш, дивишся якісь дуже класні американські бойовики — й там журналісти такі класні, найчастіше це американці, приїжджають найчастіше в Афганістан — і вони як боги світу, вони просто йдуть і знімають свої якісь неймовірні репортажі. І я просто сиджу перед оцим монітором на Громадському радіо 1 думаю: “Я теж там була”. Це мрія отієї маленької дівчинки, яка просто була захована десь дуже далеко, тому що це ніколи не здавалося чимось реальним. Ви дивитеся фільм, багато кадрів із якого зняті на Близькому Сході, в місті, яке виявилося прихованою мрією», — розповіла після перегляду фільму Євгенія Таранченко.

«Залучаються величезні ресурси для того, щоб виглядати, як сказав один співробітник ГУР, як велика держава, тому що ми хочемо бути великою державою. І це про те, що ми інколи не усвідомлюємо, в якій країні ми живемо. Є такі думки, мовляв, “що для мене зробила Україна, щоби я там щось робив для неї?”. І мені дуже боляче це чути, знаючи ось такі історії. Цей фільм показує, що попри повномасштабну війну, попри те, що цих офіцерів витягнули з операцій на Донбасі чи ще десь, це було важливо, важливо для ГУР, важливо для держави загалом — забезпечити повернення цих громадян. Ми не кидаємо своїх — і це дуже важливо», — сказала Ірина Сампан.

Представник ГУР Євгеній Єрін після перегляду фільму подякував його творцям за роботу та за те, що привернули увагу до цієї проблеми та до роботи розвідників.

Євгеній Єрін

«Операція зі звільнення наших людей із Сирії — це був дуже довготривалий процес. Наші співробітники з ризиком для життя в певних умовах, постійної психологічної напруги та невизначеності робили речі, про які деякі боялися навіть думати. Багато хто в це не вірив, але ми це зробили. Ми не можемо ніколи забувати те, що людське життя — це є найвища цінність. Ми боремося за своє, ми своє нікому не віддамо. У нас насправді є багато операцій, про які зараз ми не можемо говорити. Але ми робимо все можливе для того, щоб ми жили у вільній прекрасній Україні», — сказав Євгеній Єрін.

Авторка фільму Ірина Сампан приймає вітання від глядачів після перегляду

Зйомки документального фільму проходили в Сирії, Іраку й Україні. Документальний фільм «10 втрачених років» знято спільно з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та Громадським радіо. Переглянути його можна на ютуб-каналі «На лінії вогню».

Фото: Артем Попков