Колишній очільник НАТО Андерс Фог Расмуссен напередодні щорічного Copenhagen Democracy Summit запропонував декілька ідей для заохочення бізнесу вкладатися в європейську оборону. Одна з них — змінити правила ESG та встановити цілі оборонних інвестицій для фінансових інституцій. Хто не знає, ESG — це поширена в західному корпоративному світі практика нефінансової оцінки компаній, абревіатура від environment (довкілля), social responsibility (соціальна відповідальність) та governance (управління). На сьогодні, якщо приватна компанія хоче отримати інвестиції з пристойного джерела, вона розробляє корпоративні програми гендерної рівності, турботи про довкілля тощо. Не знаю, що скажуть інвестиційні спеціалісти про пропозицію включити в цей перелік оборону, але, як на мене, ідея звучить свіжо та вкрай адекватно до сьогоднішніх викликів: хочеш вважатися відповідальною компанією — інвестуй в оборону своєї країни до того, як на неї почнуть падати бомби.

Здатність до адекватної реакції — це взагалі дуже цінно. Данці (а Расмуссен — теж данець) зараз їздять в Україну, переймають наш досвід: як працювати під час кібератак та інших катаклізмів, зокрема як працювати медіа. Я, правда, поки не запитувала, чи вони розглядають потенційні атаки з боку лише Росії. Бо маю добровільний ліміт на неприємні запитання іноземним співрозмовникам. Знаєте, запитання типу «А чому ваш парламент атакує вашого суспільного мовника?», «А чому у вас довіра до медіа впала з 70%+ до 52%?», «А якщо ви відсторонили від виборів одного ультраправого популіста, а більшість голосів тут же отримав інший прибічник цих же поглядів, то може, причина не тільки в російській дезінформації?».

До речі, останнє запитання можу проілюструвати іншим прикладом із недавньої історії. Пам’ятаю, як три роки тому, коли вважалося, що політично Угорщина — єдиний enfant terrible у ЄС, ми в одному з експертних кіл дивувалися дослідженню GLOBSEC про країни Центральної та Східної Європи. Воно показало, наскільки погляди словаків, болгар і румунів на війну Росії в Україні схожі на угорські. Нинішні політичні трансформації в цих країнах є закономірним наслідком настроїв їхніх громадян. Російські пропагандисти, звісно, допомагали їх плекати, але зерно впало в родючий ґрунт. Перед цунамі завжди є певні попереджувальні симптоми, проте точно виділити ті, що мають значення, нелегко. А зробити з них неприємні висновки — подекуди й страшно.

Дивлюся на цей графік і мимоволі пригадую колегу, який пропонував, щоби громадські організації теж проявили соціальну відповідальність — обмежили публікації своїх досліджень на загал, бо росіяни використовують їх для навчання. Причому вчаться вони за прискореною програмою: наприклад, коли торік Міністерство юстиції США заблокувало 32 інтернет-домени, які Росія використовувала в рамках своєї операції Doppelganger, Росія зареєструвала їхні альтернативні адреси вже наступного дня.