Публікації в закордонних наукових журналах чи участь в міжнародних конференціях є важливим критерієм під час акредитацій, робочих контрактів, рейтингу викладача тощо. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну збільшилася кількість наукових конференцій, спецвипусків часописів, присвячених українській тематиці різних галузях знань.

Позиція науковця, етична дилема і спокуса високого індексу

Разом із тим масово надходять листи від хижацьких чи інших журналів, які не входять до науковометричних баз даних. Якщо з хижацькими науковими журналами більш-менш зрозуміло, адже частіше це шахрайські схеми з великими цінами на публікацію дослідження науково-педагогічного працівника, і маркером може бути те, що листи потрапляють в спам, мають купу типових помилок з перекладу, технічного набору. До речі, мені чомусь листи приходять із запрошенням до наукових медичних часописів, хоча викладаю журналістику.

Цього тижня на мій імейл прийшов лист наче від редакторки одного британського журналу, напрямок якого мені підходить за моїми науковими інтересами. Приємний компліментарний лист. Редакторка коментує мою реальну статтю, запрошує бути гостьовим автором. Спокусливо для підвищення рейтингів, написання звітів та інших документів викладача. Пошукала в науковометричних базах – ніде нема цього журналу, є тільки ISSN. Упродовж тижня редакторка ще написала два листа щодо відповіді на її пропозицію. Це здалося дивним, і я промоніторила останні випуски на сайті, статті журналу були дуже різні за якістю і тематикою. У тому числі, публікації з московських університетів. З позитиву – статті були поганої якості, списки джерел налічували біля 80 позицій із самоцитуванням, або, наприклад, за темою археології посилаються й на тлумачний словник Ожегова. Відповідь редакторці негативна, щоб більше не надсилала листи.

Це, до речі, часта спроба посадити в один простір російських та українських дослідників / науковців / митців / спортсменів/ діячів культури. Пропаганда завжди виводить агресорів в офіційну сферу галузі, щоб не забутися в маргінальній. І цього 2025 року це особливо помітно.

Ще приклад. У 2022 році за кордоном мені пропонували написати статтю за моїм дослідженням, але взяти у співавтори дослідницю з червоним паспортом, адже в неї був вже високий науковий рейтинг, а в мене ні. Я відмовилася відразу, і на запитання «Чому?» спокійно та детально пояснювала, чому моє прізвище не має стояти поруч з ліберальними росіянами, як я виживала кілька місяців тому, все втрачала, і що рейтинги для мене не мають значення.

Також були кейси, коли українські вчені публікувалися з російськими науковцями після 2022 року, і більшість з них відмовлялися від співавторства (не без тиску з боку колег)  навіть в ТОП-10 фахових журналах.

Непомітна загроза з боку викладачів-колаборантів

Викладачі-колаборанти, які пробують писати статті-тези, підвищувати свої рейтинги в російській системі координат, також прямують вийти з маргінального закритого наукового простору в межах РФ до міжнародного. Від початку перед ними стоїть задача пропагандистська, а не наукова чи дослідницька. Це можна побачити і по назвах їхніх кандидатських чи докторських (наприклад, «Медіа в умовах державної самоідентифікації (на прикладі Донецької народної республіки)»), конференцій з гуманітарних наук, особливо з історії, політології, журналістики.

Але їхні довоєнні україномовні публікації є в доступі, і студенти чи навіть колеги продовжують на них посилатися, не підозрюючи про їхню сучасну антиукраїнську пропагандистську діяльність. Іноді здається, що крім рейтингу наших науковців треба створювати антирейтинг колаборантів і не виводити їхніх авторів в офіційний науковий дискурс.

Сучасна пропаганда, Або коли мережі протистоїть лише мережа

Час від часу з’являються новини про трансляцію російських пропагандистських фільмів на європейських телеканалах, презентації фільмів, вихід наукових статей у провідних наукових журналах або проросійських публікацій у міжнародних медіа, просування курсів зі славістики/русистики в закордонних університетах. Російська пропаганда традиційно покриває всі простори:  медіа, освіту, науку, культуру, кіно. На жаль, за кордоном росіянам вдається «втиснутись» та просунути свої наративи в контексті російсько-української війни. Їхні «ліберальні» журналісти, дослідники, науковці, режисери, письменники, політтехнологи, агенти впливу  акурат розкидані по континентах. І при потребі активують потужну мережу. Але мережі може протистояти лише мережа.

Пропаганда у науковому просторі

А сайті «Дзеркала тижня» автори цікавого дослідження про російських науковців «Фейкові редактори, «мертві душі» та шахрайство: що не так із «вєлікою» російською наукою» запропонували важливі рішення протидії ворожому впливові в освітньому та науковому просторі. А саме: 1) українські науковці мають «зайняти проактивну позицію в питанні санкцій проти російської науки та просувати цю ідею серед союзників», 2) «Міністерство освіти і науки України й Національна академія наук України мають розробити стратегію протидії Росії в науковому середовищі»; 3) українська наукова спільнота має активніше протидіяти «російській присутності в міжнародній науці». Я б переформулювала на «українську наукову мережу», яка може дати гідний супротив.

Дж. Аркілла акцентував увагу саме на мережевих війнах та не використовував наукову метафору «інформаційна війна». У мережевих війнах нема місця ієрархічній форми організації комунікації, йдеться скоріше про інформаційні мережі. Дослідник сформував важливі правила інформаційної війни: 1) тільки мережа може боротися з мережею; 2) перевагу у війні отримає той, хто першим зможе використовувати форму мережі.

Я не проводила дослідження саме з протидії пропаганді в науковій сфері, проте мала досвід спостерігати за діями російських / проросійських дослідників у різноманітних європейських наукових заходах. І це дуже схоже на роботу мережі, яка «активується», концентрується, посилюється, іноді «центрується» та керується «старшою» колегою (наприклад, колишньою викладачкою або науковою керівницею аспірантів) під час засідання наукової секції, скажімо, з пропаганди або політичних комунікацій. І так, мережі має протистояти інша мережа, а не два-три науковці-ентузіасти з України.

У 2022 року була спроба вивести російських вчених із міжнародних наукових спілок, організацій, оргкомітетів тощо. У нашій галузі журналістики, комунікацій та медіастудій європейські колеги поставили це питання під час масштабної конференції, і за трибуну вийшла російська представниця, яка акурат виїхала з РФ наприкінці лютого того ж року, і прочитала вже підготовлену промову на захист своїх російських колег. Їх залишили. До речі, відповіді не було, адже ще не було української спільноти (чи-то мережі). Насьогодні можна побачити росіян в дослідницьких проєктах з медіакомунікацій у ведучих університетах чи наукових центрах, зокрема у Вільному університеті Берліну, з яким співпрацюють деякі українські громадські організації чи наукові установи.

Ельфінг багато років використовувався російськими ботофермами, коли потрібний їм меседж подавався наче солодко, компліментарно, але разом із тим нав’язливо до роздратування. Хтось з цільової аудиторії  зупиняється на першому етапі приємного відчуття і піддається подальшому впливові. І супротивник швидко досягає своєї мети. У нашому контексті – виходить в міжнародний офіційний науковий (дипломатичний, мистецький, культурний etc.) простір. Його голос дорівнюється до нашого. Для перемоги мають об’єднатися поодинокі наші голоси і протидіяти мережево.