7 травня в Києві відбулася конференція hromadske «Війна жіночого роду», під час якого захисниці, дипломатки, волонтерки, посадовиці, громадські лідерки та гості конференції обговорили, як змінюється роль жінки під час війни. Про це розповіли на сайті hromadske.

Конференцію відкрили пані посол Канади в Україні Наталка Цмоць та спеціальна представниця Генерального секретаря НАТО у справах жінок, миру і безпеки Ірен Феллін.

Як зауважила Наталка Цмоць, українські жінки залучені в кожному аспекті війни. 

«Ваша війна — це наша спільна війна. Ми повинні зробити все, щоб ви перемогли. І ви переможете. Ухвалювати закони чи політики — це легка частина, справжній виклик — змінювати культуру та поведінку. Українські жінки залучені в кожному аспекті цієї війни. Усі дослідження показують: інституції сектору безпеки краще захищають країну, коли в них представлені різні групи населення — зокрема й жінки», — сказала пані посол.

Ірен Феллін також зазначила, що війна не є нейтральним за гендером явищем: «Це людський досвід. І це також досвід жінок. Але історія надто часто замовчувала цю правду. Це не про додавання жінок заради статистики. Це про трансформацію інституцій, щоб вони стали більш справедливими, легітимними й ефективними».

Під час першої панелі «Жіночий піксель» спікерки обговорили роль жінок у ЗСУ, питання забезпечення необхідною амуніцією, виклики, з якими стикаються військовослужбовиці, та необхідності інституційних змін.

В обговоренні взяли участь радниця з гендерних питань ЗСУ Оксана Григор'єва, бойова медикиня, молодша сержантка Олена Риж, офіцерка ЗСУ Юлія Микитенко та голова комунікацій Представництва НАТО в Україні Вінета Кляйне. Дискусія модерувала воєнна кореспондентка hromadske Діана Буцко.

Так, Оксана Григор'єва зауважила, що в Україні немає жодного жіночого руху за мобілізацією жінок, однак вони мають бути готовими.

«Про це треба говорити. Я вважаю, що ми маємо зараз навчати, щоб жінка була готова. Дай Боже, ця війна скоро закінчиться перемогою. Але Росія ніколи не зникне. Тому ми маємо бути готові. Я думаю, що після нашої перемоги ми маємо зробити строкову службу для жінок», — сказала радниця з гендерних питань ЗСУ.

«Я ніколи не була про рівність, я була про можливості, про особистості. Я знаю жінок, які можуть штурмувати, і я знаю чоловіків, які це робити не можуть. Я знаю чоловіків, які вміють класно робити офісну роботу, і як безладно її роблять деякі жінки.

Якщо жінка мені каже, що не знає, що таке турнікет, у мене до неї запитання. І не тому, що вона не на війні, а тому, що зараз ракети летять, а в неї є своє життя і життя поряд. І зачасту це діти, яких також потрібно вміти захищати. Хочеш миру – готуйся до війни», — переконана бойова медикиня Олена Риж.

Юлія Микитенко також висловила думку, що для жінок важливо мати можливість захищати своє життя та своїх рідних. 

Водночас Вінета Кляйне поділилася, що російське вторгнення в Україну також вплинуло на підхід Латвії до оборони, витрат на неї, а також до ставлення суспільства до збройних сил і  ролі солдата.

«Ми зрозуміли, що насправді робимо не достатньо для захисту нашої країни. Не тільки в Україні, але й у країнах-членах НАТО, потрібен час, щоб відкрити бойові ролі для жінок»,  — вважає .

Про жінок, які посідають керівні посади в обороні, технологіях, державному управлінні та інших сферах, що традиційно сприймалися як «чоловічі», йшлося у дискусії «неЖіноча справа», в якій взяли участь міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович, директорка «БФ Лелека-Україна» Ірина Гук, виконавча директорка «Технологічні сили України» Катерина Михалко та топменеджерка приватної оборонної компанії Наталія Сад.

Вони говорили про професійну витривалість, багаторівневу відповідальність і те, як справлятися з високими вимогами до себе і з боку суспільства. Модерувала розмову керівниця відділу розслідувань hromadske Ярослава Вольвач.

Зокрема, Катерина Михалко вважає, що Україна може бути «вказівною зіркою» для інших країн, оскільки у нашій сфері оборонно-промислового комплексу працюють більше жінок, ніж в західних державах.

«Часто вони відіграють ключову роль в діяльності підприємства, але не є лідерками, займають другі позиції. Тут є простір для розвитку. Чекаю, поки якусь компанію заснує жінка — це буде гарний приклад для індустрії», — сказала вона.

Водночас Наталія Сад поділилася, що стикається зі стереотипами та упередженнями, займаючись «нежіночою справою».

«Я пройшла всі психологічні етапи — заперечення, гніву, депресії. Зараз я зрозуміла: спершу збудуй виробництво, іди здобудь бойовий досвід, а далі йди всередину системи і змінюй правила гри. Хочеш зробити щось добре – зроби це сам. Мені не соромно прийти до колег, до партнерів і сказати, що я чогось не знаю. Кажу, дивіться: я не профі, але я дуже хочу навчитися, і я безумовно навчусь», — розповіла топменеджерка приватної оборонної компанії.

Під час конференції також провели розмову«Жіночий невидимий подвиг» про щоденну роботу дружин і матерів, які шукають своїх рідних у полоні, опікуються рідними з інвалідністю. Своїми думками з цього приводу поділилися директорка Українського Ветеранського Фонду Каріна Дорошенко, дружина Мирослава Молотка, зниклого безвісти воїна 47 ОМБр «Маґура», Анастасія Молоток та Тетяна Клещукова, дружина ветерана Сергія Клещукова. Їхнє обговорення модерувала редакторка hromadske Христина Коціра.

Анастасія Молоток поділилася, що за рік, відколи зник її чоловік, суспільство відійшло на другий план: «Так, ми всі разом, ми об'єднуємося. Але ті, в чию домівку безпосередньо війна не прийшла, – їм байдуже. Наші щонедільні акції: люди проходять повз і взагалі ще з таким осудом дивляться на нас, типу що ви тут робите, чого ви тут стоїте?».

Водночас Тетяна Клещукова висловила думку, що волонтери і небайдужі набагато більше підтримують її родину, ніж держава.

«Чоловік після важкого поранення два з половиною місяці був в дуже важкому стані, і ніхто не знав, чи живий він взагалі. Ніякої реабілітації ніхто не пропонував. Через п'ять місяців після повернення додому ми отримали візок, ліжко багатофункціональне, санітарний стілець і протипролежневий матрас, і все», — розповіла жінка.

Каріна Дорошенко зауважила, що ми є країною ветеранів, тож влада, держава, бізнес та суспільство мають прийняти ці обставини та усвідомити на різних рівнях, чим кожен може допомогти та посприяти.  

До гостей конференції звернулися представниці жіночого руху опору «Зла Мавка», що стало емоційним маніфестом жіночої сили та права на голос у час війни.

Крім того, під час конференції «Війна жіночого роду» hromadske спільно з EVA та ГО «Землячки» представили фотовиставку «Почуй військову», яка підтримує збір «Місія — життя», що дозволить забезпечити 80 бойових медикинь функціональним екіпіруванням. 

Повний відеозапис конференції доступний за посиланням. 

Читайте також: 

• «Будь її голосом» — проєкт про жіноче лідерство, сестринство та підтримку
• Жінки, які змінюють світ: як проходила Премія «Woman 2024»

Фото: hromadske