
Як памʼять про минулу війну формує наше розуміння цієї війни


Як завершиться нинішня війна — достеменно не знає ніхто. Як, наприклад, не знали мільйони мешканців Східної Європи у 1943-му, куди заведуть «визвольні» наступи Червоної армії. За розгромом нацистів прийшло цементування іншого тоталітарного режиму — і робилося це, зокрема, й руками українців у складі радянських військ. Сьогодні — боротьба за свободу, знову з болем, кров’ю, часто байдужістю світу, а також муками вибору із кількох поганих варіантів. Як памʼять про минулу війну формує наше розуміння цієї? Як вирватися з лещат чужих міфів про «вєлікую отєчєствєнную» та штампів про «пособників нацистів» й «армію визволитетів» і уникати нових подібних пасток?
Сьогодні в книгарні «Сенс» відбулася розмова з істориком Volodymyr Viatrovych — співавтором й редактором книги «Війна і міф. Невідома Друга світова», виданій у Видавництво "КСД". Книжку перевидають уже кілька разів поспіль, отже тема залишається актуальною. Раджу почитати: в ній ідеться не лише про вигадані й замовчувані історії пропаганди, а й про забуті голоси — зокрема українські. Адже світ і досі знає дуже мало про роль українців у тій війні. Ми її не розповіли у доступній формі. Не встигли, не зуміли. Але ще можемо. Тому на зустрічі йшлося і про те, що українським культурним інституціям треба вибороти своє право на сильний голос. Бо протистояти російській машині пропаганди лише на голому ентузіазмі — це як воювати рогатками проти ракет. Тут ще є багато роботи, яку починати треба із розстановки пріоритетів.
Для мене ця зустріч була особливою ще й тому, що Володимир В’ятрович допоміг у створенні книги «Українське радіо: історія буремного століття» — його порада, що стосувалася саме періоду Другої світової війни, наштовхнула на блискучу сюжетну лінію, яка заслуговує на художню екранізацію. А також дав свій відгук на текст, який незабаром побачите на обкладинці. Стежте за новинками видавництва Лабораторія
Дякую за розмову. І за черговий привід думати про майбутнє — крізь складне, суперечливе і часто болісне минуле.
Джерело фото і тексту: фейсбук-сторінка Вадима Міського
