У перші дні початку нового календарного року традиційно підбивають підсумки роботи кіноіндустрії. Оприлюднюють списки та рейтинги найкращих тогорічних закордонних і вітчизняних стрічок. Щодо українського кіно слід зазначити, що попри війну, далебі не просту ситуацію з фінансуванням галузі та враховуючи, що багато кінематографістів долучилися до ЗСУ, все ж можемо відзначити, що з’явилося немало нових і достойних фільмів. Українські картини брали участь у програмах поважних міжнародних кінофорумів, здобували нагороди, про ці стрічки писали як в Україні, так і за її межами.

• Читайте також: Від «Оскара» до кінця Росії: чим жив український кінематограф у 2024-му

Серед згаданих стрічок — і нова кіноробота режисера Олега Сенцова «Реал». В інтерв’ю, крім докладних розповідей про обставини створення «Реалу», він неодноразово говорив, що вважає свою нову роботу «не зовсім фільмом». Доречно процитувати одного з продюсерів «Реалу» Дениса Іванова: «Режисер вважає це не зовсім фільмом, бо у ньому немає початку й немає кінця. Це такий фрагмент реальності, а ще дія у картині не організована в історію монтажем».

Відповідно баченню режисера суголосні й початкові титри, де замість звичного «film by…» (фільм такого-то режисера) читаємо «filmed by…»: тобто, зафільмовано Олегом Сенцовим.

Я вперше подивився «Реал» на Тижні критики в жовтні минулого року. Відтоді подумки не раз повертався до нової кінороботи й давно хотів написати про «Реал». За три роки великої війни я переглянув немало документальних стрічок про війну та жорстоких сюжетів, зокрема й зафільмованих камерами наших військових, але написати про «Реал» виявилося непросто. Слова ніяк не зібрати до купи від надлишку емоцій, вражень і думок.

Кадр із фільму «Реал»

Коли листуєшся з колегами та друзями, які зараз на фронті, зазвичай починаєш із банального запитання: «Ти як?». Не раз у відповідь надходило коротке: «Все ок. Працюємо». У цьому одному довгому кадрі, яким зафільмований «Реал», бачиш, як виглядає повсякденна «праця» наших захисників, страхітлива рутина війни.

• Читайте також: «Якби люди знали всю правду про війну, то вони були б дуже засмучені», — Олег Сенцов про свій новий фільм «Реал»

Ти не бачиш ані бою, ані крові, але важкий бій триває зовсім неподалік, на позиції з назвою «Реал 1». Там поранені, яких потрібно якнайшвидше вивезти, а ще там закінчуються боєприпаси.

Це завдання мав виконати Олег Сенцов із побратимами, але його машину підбили. Однак їм усе ж пощастило вибратися неушкодженими й дістатися до сусідньої нашої позиції «Марсель». Там Олег намагається передати інформацію про те, що сталося й що потрібно надіслати іншу машину.

Дивлячись «Реал», спершу може здатися, що на екрані мало подій, але це омана, бо швидко починаєш майже фізично відчувати шалену напругу, а ще як спливає час, і від цього стає моторошно.

Кадр із фільму «Реал»

В одній із перших рецензій на «Реал», надрукованій у The Guardian після світової прем’єри на міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах (Чехія), її автор Шаун Волкер (Shaun Walker) зазначив, що українські бойові позиції названі на честь відомих футбольних клубів.

Схоже, це вразило Шауна Волкера, бо він написав: «Це звучить немов сюрреалістичний твіст», в оригіналі англійською — «in a surreal twist». 

Ця фраза англійською спершу нагадує про веселий і запальний танок «твіст», але друзі знавці англійської підказали, що цю фразу можна перекласти ще як «сюрреалістичне викривлення свідомості».

Це справді сюрреалізм, бо знімальним майданчиком нового твого колеги-режисера стала траншея, у якому він сам став одним із героїв. Він цього не планував і взагалі процес фільмування не був головним, як зазвичай у режисерів. Насамперед він військовий і виконує інші, некінематографічні та ризиковані завдання, але водночас закріплена на його шоломі камера фіксує те, що відбувається навколо. Він вимушений брати участь у цьому небезпечному для життя «твісті», сюрреалістичному танці війни, й змусив до цього його ворог, який напав на нашу країну.

Натомість назви позицій «Реал», «Марсель», «Челсі» сприймаються як згадка про інше життя, у якому слова «баталії» чи «бійцівські якості» можна почути лише від коментаторів спортивних змагань. Підсвідоме бажання бодай у такий спосіб не втратити, зберегти зв’язок із тим далеким мирним життям.

Перегляд «Реалу» неочікувано активізує ланцюг інших асоціацій. Одразу спадає на думку: все, що бачиш на екрані, відбувається згідно з правилом трьох єдностей драматургії, сформульованих іще давньогрецьким філософом Арістотелем: єдність дії, місця та часу.

Та й герої «Реалу» теж нагадують героїв античних трагедій, але вони промовляють не високим стилем, а спілкуються армійським сленгом. Звучать слова-терміни, відомі вже багатьом цивільним: «пташка», «БК», «банка», «вихід» і «приліт», або несподівано кумедне, але водночас лагідне — «розвєдоси».

За тим у пам’яті спливає вислів «театр військових дій», який давно перетворився на штамп і який нині теж звучить сюрреалістично.

Згадується й історія кіно та особливий вид стрічок «one take movies» — кінотворів, зафільмованих одним кадром, від класики трилеру «Мотузка» Альфреда Гічкока чи німецької драми «Вікторія» Себастьяна Шиппера до воєнної драми про Першу світову війну «1917» Сема Мендеса. Можна пригадати чимало інших назв відомих і визнаних  фільмів, але більшість із них ігрові, та й «один кадр» у них — це кінематографічний прийом, адже насправді склейки майстерно приховані.

А в «Реалі» насамперед вражає саме зафіксована, без склейок, реальність цього одного фрагменту війни, яка ще й несподівано перетворюється на моторошне узагальнення. Адже одразу уявляєш у схожих обставинах своїх рідних, інших колег різних кінематографічних професій або друзів чи сусідів, ніяк не дотичних до кіно. Їм усім випало опинитися на війні, тому й вдивляєшся в обличчя побратимів Олега Сенцова, переживаєш і думаєш, що з ними надалі сталося, й подумки молишся за них.

Кадр із фільму «Реал»

Кілька слів про назву нового кінопроєкту Олега Сенцова, адже придумати або знайти точну й бажано недовгу назву — завдання часто не менш складне, ніж зробити кіно. «Реал» — назва надзвичайно лаконічна, містить кілька сенсів і складається лише з чотирьох літер, які перекладаються англійською та кількома іншими мовами теж чотирма літерами. У ній поєдналися легендарний іспанський футбольний клуб, однойменна позиція та реальний час одного з моментів цієї війни. Усе відбувається «у реалі», й назву цю підказала сама війна.

Ще згадав, як пару років тому в соцмережі точилася бурхлива дискусія на тему «Де наші Ремарки?». Звісно, насамперед ішлося про літературу, але здається, все ж стосувалося й мистецтва загалом — й ім’я відомого та знакового свого часу письменника лунало як образ. Нині можемо сказати: у нашій літературі з’явилося чимало творів про війну, поезії та прози. Хіба ще немає великих за обсягом романів, бо для цього потрібні час і дистанція від подій.

А коли переглядаєш «Реал», одна з перших асоціацій — саме з Ремарком, хіба не на папері, а на екрані. Але переконаний: Олег Сенцов аж ніяк не хотів стати «новим Ремарком».

Але, гадаю, важливо інше — він знайшов сили побачити й відчути в цьому випадково відзнятому матеріалі кіно. Тут ми навіть на дещицю не можемо уявити, наскільки чутливим був для нього цей матеріал. Олег Сенцов таки зміг побачити й відчути тут майбутнє кіно та хай і ненадовго, але знову повернувся до улюбленої професії. Попри страхітливість теми, я все ж бачу в цьому акті повернення до творчості крихітний промінчик надії, адже війна не триватиме вічно.