Інавгурація 29 грудня Михаїла Кавелашвілі як президента Грузії цікава не сама по собі, а в контексті деяких інших подій, які мають символічне значення.

По-перше, поліція після досить тривалої паузи, коли вона не заважала протестувальникам протестувати, відтіснила їх на тротуар перед парламентом під тим приводом, що вони перекривають рух на проспекті Руставелі.

По-друге, президентка Грузії Саломе Зурабішвілі залишила свою резиденцію, хоча раніше йшлося, що вона не визнає жовтневі парламентські вибори та вперше обраного в новому парламенті президента. Опозиція обіцяла їй захист, зокрема, у власній резиденції. Але вона виявилася нездатною його забезпечити. Це особливо показово після того, як прем’єр Іраклій Кобахідзе погрожував Зурабішвілі кримінальними переслідуваннями у разі непослуху.

Таким чином невизнана Європейським Союзом і Сполученими Штатами влада партії «Грузинська мрія», за якою стоїть проросійський олігарх Бідзіна Іванішвілі, утвердилася в Тбілісі.

Коли я читав заголовки на ютубі «Протести розривають Тбілісі», «У Тбілісі готуються знести владу», «У Грузії влада втрачає контроль» і тому подібне, то в моїй голові з’являлася думка: «Чи в тому Тбілісі я перебуваю?».

28 листопада прем’єр Грузії Іраклій Кобахідзе оголосив, що переговори про вступ Грузії до Європейського Союзу призупиняються до 2028 року — це сталося після жовтневих парламентських виборів, які ЄС і США не визнали легітимними через фальсифікації та численні порушення закону.

Громадяни країни сприйняли це як відмову від інтеграції до ЄС і вийшли на протести — традиційно навпроти парламенту, на проспекті Шота Руставелі. Поліція чотири рази розганяла протестувальників. Тоді справді здавалося, що народ може домогтися відставки уряду.

Колона протестуючих у Тбілісі

Однак після того поліція вгамувалася. Протести відбувалися щодня, але поліція більше нікого не чіпала. Хіба що провела обшуки в деяких представників опозиційних партій і протестних активістів. Але відвертих побиттів та арештів більше не було.

14 грудня у приміщенні парламенту колегія виборників із 300 осіб обрала президентом Михаїла Кавелашвілі — колишнього футболіста, який не має не лише вищої, але й закінченої середньої освіти.

Отож, справу було зроблено. У нас або йшли би на штурм урядових будинків, або заспокоїлися б. У Грузії все інакше. Весь час після виборів жителі Тбілісі та вихідці з регіонів ходили по столиці колонами. Свистіли у свистки, дмухали в дудки, в народні інструменти, котрі я не знаю як називаються. Всі ці колони приходили до парламенту, навпроти якого сяяла вогнями різдвяна ялинка, яку мер міста, колишній київський динамівець Каха Каладзе, злякався запалити особисто. Її запалили без усяких урочистих церемоній.

Громадяни біля різдвяної ялинки

Учасники цих колон тусувалися, співали, танцювали. Ніяких петард, бо їх заборонив парламент, до речі, який застосував ще купу обмежень, дуже подібних до тих, що ухвалила Верховна Рада 16 січня 2014 року. Ніяких масок. Припинили малювати на стінах антиурядові малюнки й писати гасла, бо за це — шалений штраф.

Колони єдналися за дивовижними критеріями. Професійні — це ще ясно. Айтівці, актори, енергетики, священники, навіть державні службовці. Вихідці з певних регіонів. До речі, серед колони аджарців була жінка, лікарка-педіатриня, яка сказала, що вона родом із Кобулеті. Я тут же згадав, що у своєму зовсім ранньому дитинстві — років 6-7 — я з мамою там відпочивав.

Колона протестуючих у Тбілісі

Але ще були колони любителів йоги, гри «Що?Де? Коли?», ще когось — я вже не пригадаю. Вони всі ввечері збиралися біля парламенту.

З нашого кута зору така діяльність була безглуздою. Бо влада чхати хотіла на всі ці походи. Вона собі функціонувала і не звертала на протести увагу.

І ось нарешті після інавгурації невизнаного Заходом президента влада показала жорстку руку. Мабуть, вона не нагнітала напругу, щоб вибори й інавгурацію провести без інцидентів. А тепер вона утвердилася у Тбілісі. Дуже схоже, що після цього вона почне «наводити порядок». Почнуться репресивні заходи щодо найбільш активних.

Я дуже здивуюся, якщо раптом протестувальники будуть так само жорстко відповідати. Думаю, що ніхто цю владу не усуне. Принаймні найближчим часом.

Здається, Путін, програвши в Сирії, виграв у Грузії. Хоча ці два регіони непорівнянні за значущістю. Але хоч якась для нього перемога.

Фото Юрія Луканова