Сьогодні — 20 років книжковій премії Книга року BBC. З 2008-го я не пропускала жодної церемонії нагородження. Зазвичай писала звідти репортажі, а потім це стало ритуалом, без якого неможливий грудень.

Перший мій текст був для сайту «ЛітАкцент», потім — журналу «Країна». Це були одні з найцікавіших подій для висвітлення, бо зазвичай збиралися головні письменники, літературознавці, інтелектуали. П’ятірки фіналістів — зазвичай знакові для української літератури книжки, які можна радити, бо це знак якості.

• Читайте також: «Книга року ВВС-2024» оголосила переможців

Не забуду фразу Віри Агеєвої, яку вона сказала в коментарі для одного з моїх репортажів (це вона цитувала Жадана): Книжкові премії — як вітаміни для літератури. Що більше та різноманітніше їх є, то здоровіший літпроцес.

Вважаю, Книга Року ВВС завжди була одним із впливових вітамінів для української літератури. У деякі роки тотального культурного авітамінозу це дуже рятувало.

З цікавих історій — маю чим поділитися. На Форумі видавців у Львові якось проводили «Що? Де? Коли?» на тему Книги Року ВВС. Я зібрала команду і ми перемогли. Називалися ми «Польові дослідники», звісно. Але знаково, що саме в цій команді кілька років тому познайомилися Денис Мандзюк і Остап Українець, а сьогодні в мене на полиці — «Готелі старого Львова», нова книжка Дениса, яку видав Остап. Це про connecting people. За перемогу нам тоді подарували глазуровані пряники у формі книжок-лауреатів. Мені дістався «Ворошиловград» Жадана, і я того ж дня взяла автограф у Сергія Вікторовича на прянику.

Зазвичай я не заздрю журі — бо їм доводиться обирати одного. Вгадувати переможця не завжди вдавалося, переважно короткі списки — це інтрига. В тому й унікальність мистецтва — не можна мірятися, змагатися, бо що неповторнішим є авторський голос, то краще. Номінація «Есеїстика» — це взагалі свято, бо там 5 із 5 сильних авторів.

Запам’ятався захват, із яким безпомильно вгадала, що переможе книжка Kateryna Kalytko «Земля загублених». Це відчуття, коли прочитав до премії всіх фіналістів і маєш власну аргументовану думку — ні з чим не порівняти. Так само було з «Доцею» Тамара Горіха Зерня — і тоді дуже імпонувало, що премію дали дебютному роману письменниці, яку ми раніше не знали. Це — про справедливість і надію, що цінують не лише бренди відомих авторів, а самі тексти — і якщо напишеш сильний роман, його не можливо буде оминути увагою.

Алкототалізатор — це окрема історія. «Якщо ти любиш красне письменство вітчизни — доведи це не словом, а ділом. Постав бухло на свого кандидата! Адміністрація Народного Алкототалізатора не має нічого спільного з конкурсом "Книга року ВВС", але має намір сприяти цим добрим людям», — йдеться у статуті тоталізатора. Міцні напої на переможця конкурсу «Книга року ВВС» ставили у мережі Facebook.

Його створили шанувальники премії 2011-го. Засновником та ідейним лідером був письменник Михайло Бриних, він же діяв під псевдо Доктор Падлюччо. Тоталізатор був антирежимний, народний і контркультурний. Ставки робили відомі митці, інтелектуали, найзубатіші літкритики та громадські діячі — сама сметанка.

Найяскравіше пройшов Народний алкототалізатор «Книга року ВВС» 2012-го, коли всі ставили на переможців пляшки чогось міцненького. Тоді я теж передбачила переможця — «Танго смерті» Винничука, і ми з Larysa Denysenko були переможницями тоталізатора. Я принесла пляшку горіхівки — горілки, настояної на горіхових перетинках, абсолютний крафт, зробила сама, за чудодійним рецептом баби Галі, ліку від усіх хвороб і піднімає імунітет. Пляшку обмотала джутовими нитками й етикетку оформила каліграфією тушшю та пером. Подарувала її Винничуку на афтепаті, звідки написала один із найкращих своїх репортажів. Заголовком було — «Протягом року в нас буде така революція, як у Сирії», і Винничук передбачає, що проллється кров. Стаття вийшла у грудні 2012 року, і через рік таки пролилася кров на Майдані.

Сьогодні на  BBC News Ukrainian вийшла стаття про 20 років премії — це історія. Дам посилання у коментарях. Вдячна команді улюбленого медіа за якість та системну підтримку української культури.

Олена Павлова, художниця, письменниця, кураторка культурних проєктів

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням

Фото: «BBC Україна»