Ірина Авраменко, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика

Ця пані критикує Путіна, спираючись на наукові джерела, розмірковує про законотворчість і політичний устрій Росії.

Як прогресивну науковицю, тим більше «іноагентку», «жертву режиму», її приймають на Заході. Саме там вона регулярно проводить лекції з історії та сучасності Росії. Останній її «гастрольний» тур, до речі, відбувся цієї осені в США.

  Афіша зустрічі Шульман

Під час цих зустрічей Шульман поводиться як інтелектуалка, яка перебуває ніби «над сутичкою». Ви не знайдете в її словах ні емпатії до українців, ні засудження окупантів. Поки в Україні палає велика війна, а світ замислюється про ядерний апокаліпсис, пані Шульман спостерігає за цією «метушнею» з висоти наукового аналізу.

«Жодна війна не є неймовірною подією. Люди взагалі воюють між собою: така у них, на жаль, схильність», — констатує Шульман в інтерв’ю сайту T-Invariant.

Щодо протистояння Росії та України, ця пані не бачить (як випливає з розшифровки програми «Статус» за 10 травня 2023 року) мілітаристської та загарбницької політики Росії протягом століть, зводячи цю війну до випадкової примхи Путіна:

«Більш безглуздого конфлікту, на мою думку, рідко коли знала історія війн. Тобто, розумієте, одна сторона воює більш-менш зрозуміло за що, а інша сторона взагалі незрозуміло за що».

Амплуа Шульман (з її слів) — «політичний коментатор». Цей статус дає їй можливість, з одного боку, нібито відмежуватись від усього брудного, що відбувається в політиці. З іншого — за першої-ліпшої нагоди в цю саму політику вскочити.

Як і будь-який інший представник російської псевдоопозиції, Шульман, маючи доступ до міжнародної аудиторії, не закликає до рішучих дій стосовно злочинної російської влади. Ба більше, під час її науково-популярних «шоу» глядач дізнається, що путінський режим — не найгірший у світі.

Крим — «подарунок» і «празник»

Для того щоби зрозуміти, що являє собою певний росіянин, достатньо поставити одне питання: чий Крим?

Зі слів блогерки напрошується висновок, що крадіжка півострова — не такий уже й злочин:

«Територія Криму контролювалася Росією фактично. Де-юре вона не була (світом) визнана територією Росії, але де-факто вона контролювалася, й ніхто цьому активно силою не чинив опір… Не було того збройного опору, тому Крим не робив нас настільки нелегітимною державою», — сказала вона в інтерв’ю російськомовному ресурсу Dialog у жовтні 2022 року.

У 2014 році Єкатерина Шульман розмірковувала в російському виданні Vedomosti, що повертати вкрадений півострів не обов’язково:

«Крим може залишитись у Росії — і світ погодиться з цим. Він може повернутись до складу України — і Росія це прийме. Він може стати незалежною республікою чи спільним протекторатом або отримати найособливіший із усіх особливих статусів».

У 2019 році політологиня на запитання про те, як варто вчинити з Кримом, відповіла, що «у світі багато “сірих” територій і “хто сидить у якомусь місці — той і власник”».

У 2022 році Шульман говорила російськомовній сторінці Delfi.lt, що окупацію Криму російський народ сприйняв як «подарунок»: «Криму люди раділи — це сприймалося як подарунок, як свято». «Ми пам’ятаємо, як усіх потішив Крим», — говорила вона виданню Gazetaby.

Скриншот публікації у Delfi.lt

Така ж сама ейфорія, зі слів Шульман на її ютуб-каналі, як після захоплення Криму, була й на початку війни.

«Але не одразу. Одразу був шок, це було дуже неочікувано. Якщо ми подивимося на рівень тривожності чи рівень підтримки, то побачимо пізню весну-літо 22 року до вересня, до мобілізації. Такий медовий місяць суспільства і війни, коли стало зрозуміло, що катастрофи не сталося, магазини не зачинилися, банки працюють, гроші не заморозились… Отже, все нормально. Понад те, і воюємо добре, вдало!».

Раділи разом, а винний тільки Путін: у 2024 році Шульман сказала виданню «DW російською», що утримання або втрата Криму — проблема винятково президента Росії.

«Уся Росія не інвестувала всю свою душу в Крим чи будь-який інший елемент своєї території».

Попри підтримку росіянами дій влади, політологиня відкидає колективну відповідальність росіян, називаючи це «фашизоїдною концепцією».

Відповідь на питання про колективну відповідальність росіян

«Жодного запиту на війну перед війною не було. Жодної патріотичної мобілізації не спостерігалося. Щобільше, до кінця 2021 року у нас, згідно з опитуваннями, покращувалося ставлення громадян і до Сполучених Штатів, і до Євросоюзу, і навіть до України… Це пов’язано з парадоксальним уявленням про неї як про країну братню, яку злі американці використовують проти Росії з поганою метою», — цитує її Delfi.lt.

Про те, що «братнє» ставлення до українців не завадило росіянам вдертися в Україну та влаштувати різанину в Бучі й інших українських містах, Шульман не говорить.

Мовчить вона і про те, що насправді війна триває з 2014 року. За той час, за інформацією ООН, яку наводить «Радіо Свобода», загинуло майже 8 тисяч українців (4150 військових і щонайменше 3375 цивільних) і 298 іноземців на борту MH17 (і це не враховуючи 5700 загиблих бойовиків, якими керували спецслужби Росії). Ще десятки тисяч людей було поранено.

Путін — не тиран, Росія — не диктатура

Окремо варто розглянути ставлення Шульман до Володимира Путіна. Хоча саме його та його оточення вона звинувачує у війні, Шульман, тим не менш, не вважає його ні диктатором, ні тираном.

У програмі «Статус», яку вона веде разом із медійником Максимом Курніковим, слухачі у вересні 2024 року поставили питання: чи формується в сучасній Росії культ Путіна, адже в нього найвищий показник цитування в наукових роботах (хоча він не науковець), російських дітей шикують у літерах його прізвища, патріарх благословляє на вічне правління?

«Стисла відповідь — ні, — відповіла Шульман. — Культ особистості — це інше. Культ особистості має бути інституалізований. Пам’ятники стоять, як стояли пам’ятники Назарбаєву? Університет називають за життя його ім’ям? Не називають. Проспект Путіна де? У Грозному. Особливе місце. В інших місцях ні пам’ятників, ні якихось назв немає. Байопіки по телевізору показують? Не показують”.

Скриншот із програми

Отже, за Шульман, культу Путіна немає, тому що... немає пам’ятників.

У цьому контексті не можна не згадати статтю кандидатки філологічних наук Антоніни Березовенко «Культ особи Володимира Путіна в контексті постмодерну». Її авторка доводить принципову різницю сучасного формату взаємодії диктатора з народними масами. Серед «традиційного» інструментарію творців культу залишається хіба що розповсюдження портретів лідера і включення до шкільних підручників його біографії. Натомість з’являються інші форми тиражування образу: поширення DVD «Навчаємося дзюдо з Володимиром Путіним», продаж на аукціонах футболок тощо.

«Наприклад, президент Росії широко демонструє свою причетність до неофіційної культури — популяризуються його зв’язки з репером Тіматі (Тимуром Родрігезом), який двічі був довіреною особою Путіна на виборах, з очільником байкерського клубу “Нічні вовки” Сашею Хірургом (Олександром Залдостановим), який попри відому дотичність до кримінального світу отримав від Путіна п’ять державних нагород».

Скриншоти повідомлень про фільми про Путіна

Ще до повномасштабного вторгнення Шульман заспокоювала росіян, що не варто особливо переживати через політичний устрій сучасної Росії: маємо справу, як ідеться в публікації російської «Незавісімої газети», всього лише з гібридним режимом (демократія+автократія).

«З одного боку, у Росії є демократичні інститути, хай навіть імітаційні. У нас неадекватна концентрація влади в одних руках, нерівномірний розподіл повноважень між гілками влади, неконкурентні та непрозорі вибори. Це всі ознаки, що не дають країні можливість називатися повноцінною демократією».

Але й до диктатури, за словами політологині, країна також не дотягує.

До речі, український політолог Іван Гомза ще до війни зацікавився, чому Росію Шульман називає «гібридним режимом», а Україну — «анократією»:

«... Анократії — це режим, який, на відміну від стабільних демократій і класичного авторитаризму, характеризується слабкістю політичних інститутів, а тому схильний до політичних криз і політичного насильства (зокрема і громадянських війн).

Дослідник має право використовувати ті терміни, які допомагають йому (або їй) краще осягати й описувати реальність, що спостерігається. Однак термінологія часто привносить із собою оцінні судження, і саме це — ситуація з дискусією навколо інтерв’ю п. Шульман.

Мене цікавить, чому вона постійно використовує щодо України поняття, яке імпліцитно несе у собі негативні характеристики та ніби окреслює шлях України до failed state — цього дітища російської (кремлівської?) пропаганди», — запитав Іван Гомза.

На запитання пана Івана можна відповісти словами італійської мисткині Катерини Марголіс, яка давно стежить за роботою Катерини Шульман:

«Це рівно та сама імперська дезінформація, що працювала спочатку де-факто на підготовку ефекту раптовості вторгнення (інтерв'ю цього періоду), а тепер — додам від себе — на спотворення істинної картини в тому числі діяльності “опозиції” і тим самим відволікання уваги та допомоги від України”, — написала Марголіс у фейсбуці.

У сусіда дім згорів, дамбу прорвало…

Безособові конструкції — відмінна риса представників «російської опозиції». Як і колеги Шульман по «ліберальному» цеху з «Медузи», «Медіазони» та «Нової газети», ця пані «ходить манівцями», коли мова заходить про злочини російської армії.

До прикладу, говорить, що Каховська ГЕС могла зруйнуватися сама по собі. В етері програми «Статус» політологиня порівняла підривання росіянами греблі Каховської ГЕС із пожежею в Москві в 1812 році. Мовляв, чи то Наполеон, чи то самі росіяни, чи то через те, що Москва була дерев’яна, а пожежникам у таку мить було не до викликів.

«Тому не стверджуючи, що дамба від недбалості та відсутності належного технічного обслуговування сама могла продірявитися настільки, що врешті-решт луснути, ми звертаємо увагу на ненульову ймовірність такого варіанту теж».

Скриншот із програми з підписом, що «дамба могла луснути сама»

Але пасаж із «самознищенням» дамби — ще не найцікавіший у серії висловлювань Шульман про російські злочини. Так, виявляється, що в Україні «згорів будинок». І ні слова про те, хто саме його підпалив.

«У сусіда будинок згорів, а в нас прорвало каналізацію. Кожному, як то кажуть, своя сльоза солона. Тільки сусідові будинок відбудують усім світом, це ясно, а нам забороняють навіть ремонт планувати, кажуть, у вас завжди так було, і взагалі спершу усвідомте, звідки це все взялося, що у вас по підлозі плаває».

Скриншот із цитатою в фейсбуці, що Україні всі допомагають, а Росії — ніхто

Чи чудовисько — Путін

В інтерв’ю з Маміном Шакіровим («Радіо Свобода») Шульман ухилилася від відповіді про ставлення до Путіна.

— Ви бачите в Путіні чудовисько? — поставив питання руба Мумін Шакіров.

— Ну, якщо пристати на їхню точку зору, що вони там із якимись нацистами борються, звільняють русскіх людей, — сказала на це Шульман.

Тих, хто безпосередньо катував людей у Бучі, Херсоні, Ізюмі, Бахмуті, Ірпені, Катерина Шульман теж не готова називати злочинцями.

«Той, хто повернеться в Росію, зіткнеться зі страшною проблемою. Одна з них — це ті, хто повернувся з війни. З посттравматичним синдромом. Люди приїхали, повернулися з орденами на грудях. Для вас вони герої чи жертви політичної ситуації?» — запитав Мумін Шакіров.

(Окремо зазначимо, що варіант «окупанти, які прийшли вбивати», не розглядається і в питанні «опозиційного» журналіста.)

Шульман замість відповіді каже: «Це, звичайно, проблема. Це одна з наших проблем…».

Далі вона переконує, що ця перешкода не завадить їй повернутися на батьківщину. Втім, відповіді на питання, хто такі окупанти, глядачі не дочекалися. У подальшій розмові вона називає їх «ветеранами СВО».

Скриншот розмови

Без Росії майбутнього немає

За словами політологині, малоймовірно й те, що народи Росії отримають свободу. Адже Кавказ не здатний зістрибнути з грошей імперії, а татарам і башкирам ця пані відмовляє в самоідентичності в коментарі виданню «Медуза»:

«Багато хто заглиблюється в питання про можливість збереження Росії в її нинішніх кордонах. Думаю, його розумніше переформулювати інакше: які чинники можуть спонукати російські регіони до відділення? Територіальний розпад починається, коли елементи цілого вважають, що поодинці їм буде краще, ніж разом. Хто може так про себе думати? У жодному разі не одержувачі бюджетних дотацій. Тому вічні сепаратисти масової уяви — республіки Північного Кавказу — останні, хто практично це здійснюватиме.

Це, швидше, може спасти на думку ресурсним нафтогазовим республікам Півночі або багатим Татарстану й Башкортостану — але вони малоспроможні до відокремлення від центру, їм буде важко відшукати власну ідентичність. Єдиний мовний, освітній і культурний простір — могутній єднальний фактор», — казала Шульман.

Шульман також буває в Казахстані, бо є професоркою в одному з місцевих вишів. У жовтні 2022 року в коментарі місцевому виданню Tengrinews Катерина Михайлівна вихваляла президента Токаєва за дотримання «нейтральності на континенті». Саме завдяки йому, за словами Шульман, у Казахстані все спокійно. Журналіст запитував її, що найбільше здивувало в Казахстані.

«Ось цей ось радянський штамп “мирне небо над головою”, — це, виявляється, ніякий не штамп. Це чудова реальність», — відповіла науковиця.

Післямова: відповідальність лежить і на Шульман

Шульман подорожує Європою, а не сидить у Росії. Її запрошують читати лекції в потужні виші. Але на цих заходах вона поширює кремлівські міфи, розповідає про «страждання» російської інтелігенції, про «осінню автократію» в Росії, у якої, втім, є шанси переродитися на «демократію», як вона сказала російськомовній сторінці видання RFI.fr.

Фактично, попри спробу створити собі імідж жертви режиму, вона працює як його адвокатка «під прикриттям».

Знов-таки не можна не погодитися з італійською мисткинею Катериною Марголіс, яка пише, що «цинізм її (Шульман) послідовної апологетичної проросійського порядку денного та маргіналізації геноцидальної війни в Україні цілком продумано спирається на сформовану імперією ж багатовікову оптику та міфологію русоцентризму».

Марголіс підкреслює, що Шульман теж має нести відповідальність за те, що робить сьогодні режим у Росії: «...Оголошення про гастролі пані Шульман по США на теми російського заслання та капітанської доньки за 105 доларів за квиток, із яких, як завжди, ані цента не буде переведено на те, щоб зупинити геноцид. За який Катерина Михайлівна, яка багато років співпрацювала з державними структурами, займаючись вмовляннями про сплячі інститути, які ось-ось прокинуться, і розповідаючи всім про авторитаризм, що не диктатура, і взагалі практикуючи постійний дозволений псевдоопозиційним вотабаутизм, — безумовно, відповідальна теж. А може навіть не теж, а в особливо великих розмірах, бо з її величезною аудиторією де-факто вводила ту аудиторію в оману і маскувала все той же фашизм».

Титульне фото: Катерина Шульман (Getty Images)