У вівторок, 12 листопада, в Києві вперше показали виставу «Дзяди», створену на основі однойменної поеми Адама Міцкевича. Поставила її команда Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка під керівництвом Ростислава Держипільського у копродукції з Краківським театром ім. Юліуша Словацького та режисеркою Маєю Клечевською. Привезли виставу в межах Міжнародного форуму Центральної і Східної Європи Via Carpatia. 

Мая Клечевська

«Для нас сьогодні дуже важливий день, тому що спільно з акторами театру в Івано-Франківську ми зробили “Дзяди”. Цей твір Адама Міцкевича є, напевно, найважливішим літературним твором для поляків. Завдяки акторам Івано-Франківського театру, які поставили цю виставу українською, поляки по-новому переосмислили Адама Міцкевича», — сказала Мая Клечевська під час брифінгу, що відбувся перед прем’єрою в Києві.

У постановці історія, описана Адамом Міцкевичем у його поемі «Дзяди», переосмислена і спроєктована на події сьогодення в Україні.

Ростислав Держипільський

«Адам Міцкевич написав “Дзяди” у 1822 році, коли Польща була частково під окупацією Російської імперії. Сам Міцкевич був у вигнанні. Але чомусь так сталося, що лише через 200 років, у 2022 році, “Дзяди” Міцкевича були перекладені українською. І вперше українською вони були зіграні на сцені Івано-Франківського національного драматичного театру, а сьогодні вони вперше в Києві, — сказав художній керівник Івано-Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський. — Геніальний твір актуальний незалежно від того, чи він написаний 2000 років тому, чи 1000 років тому, чи 500, чи 200. І Мая зуміла так вправно перенести події, які відбувалися в Польщі в 19 столітті, на сьогодні і на нашу війну, що мені інколи здається, що ми, українці, напевно, не посміли б так сміливо це зробити. Коли ми за кордоном її граємо, ми говоримо, що сьогодні все російське вбиває». 

У центрі вистави полонені захисники «Азовсталі» 

Головну роль виконує Роман Луцький

Вистава про полонених українських військових, а саме захисників «Азовсталі», складається з кількох сцен, причому події відбуваються не лише на сцені, а й в партері, інших приміщеннях, а також на екрані. Цікаво, що на початку вистави глядачі перебувають на сцені, а актори — в залі біля сцени. 

Також у виставі є священники РПЦ

Вони проводять «акт екзорцизму» над головним героєм

Вистава побудована так, щоб глядачі фактично були в неї залучені. Наприклад, після того, як головний герой у виконанні Романа Луцького терпить «акт екзорцизму» від попів РПЦ, глядачі прямо повз нього спускаються зі сцени, проходять через партер і прямують до іншої зали.

«Навернення» московськими священниками героя творці вистави прямо порівнюють із катуваннями українських полонених

Там на них чекає ще одна сцена, заснована на реальних сучасних подіях,  — червона доріжка Каннського кінофестивалю, жінки у вечірніх сукнях, охоронці в костюмах і фотографи.

Опісля «екзорцизму» полонених глядачі опиняються на імпровізованому Каннському кінофестивалі  

Саме в Каннах у 2022 році, попри війну Росії проти України, у фінал конкурсу пройшов фільм «Дружина Чайковського» режисера Кирила Серебреннікова. А організатори кінофестивалю навіть заявляли, що російські кіномитці — також «жертви цієї агресії». 

Попри війну в Україні присутність росіян на фестивалі анітрохи не бентежить його організаторів

Це «свято життя» перериває несподівана акція, вчинена однією з героїнь, роль якої виконує акторка Надія Левченко. Жінка виходить на червоний хідник, а тоді зриває із себе одяг, і її розмальоване фарбою тіло каже про те, що Росія — вбивця. Творці вистави взяли за основу цієї сцени реальну минулорічну акцію на Каннському фестивалі, коли у відповідь на таке рішення суддів на червоний хідник вийшла облита кров’ю українська блогерка Ілона Чернобай.

Мертві люди на червоному хіднику кінофестивалю символізують те, що російська культура вбиває

Цей спектакль розрахований передовсім на європейського глядача і є спробою ще раз показати екзистенційність російської агресії проти України. Автори намагаються донести європейцям просту істину: споживати російський культурний продукт означає закривати очі на вбивства.

Фото з вистави надані організаторами форуму Via Carpatia, фото з брифінгу Юлії Лавришин / «Детектор медіа»