Про дискусії, що відбулися в перший день форуму, читайте тут.

Другий день Donbas media forum видався не менш насиченим на події, ніж перший. У головній залі під назвою «Донецьк» відбулося п’ять панельних дискусій, під час яких учасники обговорили вплив соцмереж на український інфопростір, можливі шляхи комунікації між вільною й окупованою частинами України та способи виживання медіа у кризовий період.

Читайте також:

• Євроінтеграція, військовополонені, цензура та вплив медіа: про що говорили на DMF-2024. Частина перша
• Медіа на ТОТ: як Росія встановлює інформаційний контроль на окупованих територіях
• Не хочу бути в залі «Покровськ»: роздуми за лаштунками DMF-2024
• У Києві відбувся Donbas Media Forum 2024

Якою має бути якісна журналістика під час війни

Другий день Donbas media forum у головній залі розпочався з дискусії про вплив війни на якість журналістики. Як на інформаційний продукт медійників впливають воєнні обмеження, як спілкуватися з аудиторією на окупованій території та з військовими? На ці та інші питання відповідали журналісти з медіа прифронтових регіонів і військового медіа: шефредактор сайту «Новини Донбасу» (Донецька область) Богдан Каркачов, головний редактор видання «Трибун» (Луганська область) Олексій Артюх, головна редакторка й співзасновниця медіагрупи «Накипіло», голова ГО «Харківський кризовий інфоцентр» (Харківська область) Олена Лептуга, операційна директорка «Кордон.Медіа» (Сумська область) Надія Сороколіт, заступниця головного редактора «Вгору» (Херсонська область) Єлизавета Жарких і заступниця командира «Армія TV» Шарлотта Хмельницька. Модерувала обговорення головна редакторка сайту Маріуполя 0629.com.ua, членкиня КЖЕ Анна Мурликіна.

  Анна Мурликіна, Олексій Артюх, Олена Лептуга, Єлизавета Жарких, Надія Сороколіт, Богдан Каркачов, Шарлотта Хмельницька

Олексій Артюх розповів, що те, що росіяни публікують у своїх соцмережах і медіа, допомагає розуміти, що відбувається на окупованих територіях, зокрема як відбувається мілітаризація молоді та примусова паспортизація. Зворотний зв’язок від аудиторії хоч незначний, але теж є. Також редакція отримувала відеозвернення від самих росіян. Був випадок, коли один з окупантів надіслав одній журналістці відео про те, що приїхав у її рідне місто та що збирається тут робити. За його словами, росіяни перевіряють телефони всіх жителів окупованих територій і забороняють їм спілкуватися з людьми з вільної частини України.

«Щоб поширювати інформацію на окуповані території, ми використовуємо тікток, телеграм. І ми дуже багато отримуємо відгуків з окупованих територій від людей, які виїхали з Луганська, з Донецька. Іноді нам люди просто пишуть і пропонують самі дати інтерв’ю, розповісти про те життя, яке було в них в Донецьку, в Макіївці, в Алчевську, в Луганську.

Будь-який контакт людей з українськими журналістами небезпечний сам по собі. Тому їм бажано використовувати окремий пристрій для цього. Пристрій, із яким людина не ходить на вулицю, щоб він удома просто лежав. І використовувати VPN.

Зараз росіяни роблять усе, щоб відрізати цих людей від нас. Вони продовжують усе блокувати, але ми все одно продовжуємо шукати якісь можливості спілкуватися з нашою аудиторією на окупованих територіях. Іноді ми просто спілкуємося з людьми звідти, щоб їх підтримати та відповісти на різні питання», — сказав Олексій Артюх.

Єлизавета Жарких розповіла, що, окрім постійних атак російських безпілотників, роботу її медіа ускладнює небажання місцевої влади комунікувати. Однією з тем є будівництво підземних шкіл, яке стає мішенню. Проте, за словами Жарких, влада ігнорує запити від журналістів.

«Ми не можемо заплющити очі та сказати: ой, а цього будівництва не існує. Ми маємо спитати у влади: так а що ви збираєтеся робити? Ми не завжди отримуємо відповіді — і в цьому проблема. Але коли немає відповіді, це теж відповідь. Мені здається, що дуже важливо говорити зі своєю аудиторією, якщо ніхто не бере за це відповідальність, про це теж треба сказати», — пояснила херсонська журналістка.

  Олена Лептуга, Єлизавета Жарких, Надія Сороколіт

За їхніми словами, як аудиторія, так і самі журналісти мають сприймати медіа як четверту владу та працювати саме так: «Нам треба говорити про те, що ми маємо впливати, бо якщо ми не впливаємо, це означає, що наша робота марна. І говорити важливо і про окуповані території, і про деокуповані території, і про те, що робить влада на місцях, тому що дуже часто питання влади під час війни почало залишатися за дужками. Якщо там волонтери кажуть, що Міністерство реінтеграції погано комунікує про питання виїзду людей, то треба про це сказати. Я не думаю, що питання комунікації стане кращим от прямо зараз, але якщо можливо про це казати рік, два, то щось зміниться».

 Анна Мурликіна, Олексій Артюх, Олена Лептуга, Єлизавета Жарких, Надія Сороколіт, Богдан Каркачов, Шарлотта Хмельницька

Заступниця командира «Армія TV» Шарлотта Хмельницька розповіла, що медіа мають бути дуже обережними, щоб не нашкодити не тільки аудиторії на окупованих територіях, а й військовим. «Будь-яка інформація осінтиться ворогом (жаргонізм від слова OSINT, open source intelligence, тобто розвідка з відкритих джерел. — "ДМ"), весь наш медіапростір моніториться ворогом, і дуже важливо не видати будь-що, що може призвести до великої кількості жертв. Я не захищаю владу, але не можу не сказати, що як у влади, так і у військових є доступ до державної таємниці. Можливо, ви бачите не до кінця цю картину і, можливо, ви не знаєте, чому влада не оголошує евакуацію, наприклад. І перед тим, як публікувати перед офіційними повідомленнями влади інформацію про евакуацію, треба подумати, чи росіяни не завдадуть удару по автовокзалу, біля якого розташований АЗК? Тому я завжди закликаю аналізувати», — сказала Шарлотта Хмельницька.

 Єлизавета Жарких, Надія Сороколіт, Богдан Каркачов, Шарлотта Хмельницька

Також вона додала, які питання не варто ставити військовим: «Чи багато людей ти вбивала або вбивав?», «Коли закінчиться війна?», «Ну як там, важко на фронті?», «Чи по тобі стріляли, чи ти був або була на межі життя і смерті?», «Як твої рідні ставляться до того, що ви пішли військо?». За словами Шарлотти Хмельницької, такі питання можуть викликати обурення у військових, адже ніхто не знає, коли закінчиться війна, на фронті важко всім і очевидно, що рідні військових також переживають стрес. А питання про вбивства, смерть та інший травматичний досвід може нашкодити військовому психологічно.

Як на українське медійне середовище впливають соцмережі

Платформи суспільного доступу поки що не регулюються в Україні, а внутрішні політики соцмереж здебільшого безсилі в боротьбі з фейками та пропагандою. Поки великі платформи блокують контент зі злочинами росіян, вважаючи його чутливим, майданчиком свавілля став російський телеграм. Чи є вседозволеність у соцмережах свободою слова та як Україні домовитися з платформами, обговорили на панельній дискусії «Вплив соцмереж-гігантів на медійне поле України — етика та регулювання».

У ній узяли участь народна депутатка, заступниця голови Комітету, голова підкомітету з питань інформаційної політики та європейської інтеграції Євгенія Кравчук, голова Наглядової ради Суспільного, заступниця шефредакторки «Детектор медіа» Світлана Остапа, дата-журналістка, керівниця проєкту дослідження дезінформації Texty.org.ua Юлія Дукач, програмний менеджер eQualitie в Україні Віталій Мороз і модератор — заступник директорки Центру демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) Ігор Розкладай.

 Ігор Розкладай, Євгенія Кравчук, Світлана Остапа, Віталій Мороз, Юлія Дукач

За словами Ігоря Розкладая, основна проблема в тому, що жодна із соцмереж не має свого представника й офісу в Україні. Водночас ці платформи впливають на людей, встановлюють свої політики, які часто засновані на американському законодавстві та правилах, що можуть бути дивними для українців, а в умовах війни навіть шкідливими.

Юлія Дукач сказала, що найвразливішими платформами є ті, що побудовані на алгоритмах, адже вони дозволяють дезінформаторам виходити на широку аудиторію. «Будь-яка платформа, яка має алгоритм рекомендацій і при цьому недосконалий алгоритм модерації, стає небезпечною, особливо в умовах посилення цього генерованого, штучного контенту. Ми бачимо, що російська інформація працює абсолютно на всіх платформах, просто на деяких вона менш успішна, тому що там сильніший алгоритм модерації. Той же ютуб, наприклад, жорсткий до відвертої мови ворожнечі, хоча, звичайно, він краще працює з англійською мовою. А ось платформи на кшталт тіктоку дуже слабко модерують навіть рекламу», — розповіла Юлія Дукач.

Євгенія Кравчук подякувала РНБО за перший крок у регулюванні телеграму — обмеження користування платформою для військових, правоохоронців і чиновників на службових пристроях. «Очевидно, що адміністрація телеграму не просто спілкується, а співпрацює з ФСБ. Вони розробляють ці боти, телеграм-канали, крадуть персональні дані. Я просто з жахом читаю, що десь Міноборони використовує телеграм», — сказала Кравчук. За її словами, в питанні регулювання телеграму та інших платформ Україна має співпрацювати з ЄС, адже те, що Україна сама винайде і напише «геніальний закон, якого всі будуть дотримуватися — це рожеві окуляри».

  Ігор Розкладай, Євгенія Кравчук

За словами Віталія Мороза, алгоритми соцмереж будуються на ідеї, що користувачу дається схожий контент замість різноманітного: «Ідея роботи медіа давати користувачам різноманітний контент, який показує різні погляди, — це різноманіття. А алгоритми соцмереж пристосовані таким чином, щоб утримати користувача. Тож навіть у демократичному суспільстві соцмережі грають за певними авторитарними правилами, тому що для них свобода слова — це ілюзія. Свобода слова не дає гроші, їх дає утримання уваги користувача. Відповідно, налаштування й далі вдосконалюються так, щоб користувачу давати подібний контент. Людина, пошукавши щось один раз, отримує навалу цього контенту. Таким чином людина його точно не пропустить».

За словами Світлани Остапи, не варто медіа протиставляти соцмережам, адже медійники навчилися дуже добре використовувати соцмережі як ще одні платформи для поширення свого контенту, щоб дійти до своєї аудиторії. За її словами, Суспільне присутнє на всіх платформах і загальна кількість підписників складає понад 12 мільйонів. «Щодо блокування контенту, то тут до кожної мережі має бути індивідуальний підхід, адже у всіх свої правила. Здебільшого вони всі пишуть у політиках, що виступають проти мови ворожнечі. Але у нас був випадок, коли Meta видалила відео з чоловіком із Миколаєва, у якого загинула донька, бо порахувала цей контент як вразливий. Або ж ютуб банив відео за те, що там зображувалася зброя. Але ж як інакше показувати війну в Україні?» — поділилася Світлана Остапа.

 Світлана Остапа  

Вона пояснила, що аби виправити цю ситуацію, варто звертатися до соцмереж і пояснювати їм контекст. Позитивні зрушення вже є, наприклад, ютуб перестав блокувати відео зі словом «Азов». Звісно, не всі платформи йдуть на таке спілкування і готові зняти обмеження. Зокрема, телеграм і тікток на контакт майже не йдуть.

Юлія Дукач розповіла, що в більшості країн сторінки медіа перестають потрапляти у стрічку звичайних користувачів. Навіть українські редакції зараз намагаються адаптуватися до цього. Більш ефективними стають особисті сторінки журналістів або редакторів цих медіа. Навіть якщо користувач підписується на ці видання, взаємодіє, поширює, ставить лайки, алгоритми все одно налаштовані на те, щоб показувати схожий контент, а в медіа теми матеріалів завжди різні.

  Віталій Мороз  

Віталій Мороз сказав, що українському суспільству потрібно досягнути консенсусу в тому, що в демократичному суспільстві неприпустимо використовувати техплатформи авторитарних режимів. Наразі йдеться про тікток і телеграм. «Можна бойкотувати російські продукти, можна ненавидіти росіян, але при цьому носити в кишені смартфон із російським застосунком, — пояснив Віталій Мороз. — У корені цієї дискусії — певна залежність, яка почалася з початку повномасштабного вторгнення. Соцмережі відповідають на швидкі потреби аудиторії. Але загалом ще існує такий образ як консенсус майбутнього. Це перехід від ідеї Web 2.0, де домінують техгіганти, до Web 3.0 — це децентралізовані соцмережі, які ви самостійно можете підняти на вашому сервері. Наприклад, ви любите котів і не любите собак, тож ви можете зробити свою соцмережу, в якій будуть тільки коти, а тих, хто буде постити собак, ви будете обмежувати. Це децентралізований інтернет, де ви самі встановлюєте свої правила і де немає алгоритмів».

Чи можуть українські медіа знайти доступ до аудиторії на окупованих територіях

До дискусії «Українські медіа для окупованих територій: реальність і перспективи» долучилися голова ГО DII-Ukraine, голова оргкомітету Donbas Media Forum Любов Раковиця, експерт із питань цифрової безпеки в Nadiyno.org Павло Бєлоусов, голова ГО «Детектор медіа» Галина Петренко, координаторка гарячої лінії для окупованих територій «Східного варіанту» Валерія Круподеря, голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» Станіслав Федорчук і модератор — керівник аналітичного відділу Центру контент-аналізу Сергій Стуканов.

 Сергій Стуканов, Павло Бєлоусов, Любов Раковиця, Валерія Круподеря, Галина Петренко, Станіслав Федорчук

За словами Любові Раковиці, видання «Новини Донбасу» з 2014 року працює на аудиторію в окупації. Навіть зараз медіа отримує повідомлення від людей із Донецька, Новоазовська, Тореза й інших міст: «Є деяка різниця між тим, як комунікувати з Донецьком, наприклад, і з Маріуполем або іншими новими окупованими територіями. Ми бачимо, що в Донецьку відбувається демографічна заміна населення. Є люди, які приїжджають і виїжджають, але там досі є ті, хто десять років живе в іншій реальності, але чекає Україну». Любов Раковиця сказала, що їхні дослідження показують: каналами, які допомагають доносити контент до жителів окупованих територій, є ютуб, телеграм і тікток.

«Зараз важливо орієнтуватися на молоду аудиторію. Коли ми чуємо про спротив в окупації, знаємо, хто його чинить. Це школярі та молоді студенти. Ці люди як в Україні, так і в окупації будуть займатися відновленням України, будуть повертати Україну. І це наші люди, наші громадяни, і ми маємо воювати не за територію, а за людей, які там є», — додала Раковиця.

  Сергій Стуканов, Павло Бєлоусов, Любов Раковиця

Видання «Східний варіант» цьогоріч започаткувало проєкт «Help Print» — це гаряча лінія для взаємодії з жителями тимчасово окупованих територій. Координаторка цього проєкту Валерія Круподеря розповіла, що навіть люди з Луганська, який окупований десять років, досі шукають способів виїхати звідти.

«До нас звертаються неповнолітні українці, яких дуже цікавить можливість виїхати. Такі запити ми фіксуємо і розуміємо, наскільки важливо державі сьогодні не пропустити цей момент і взятися за нього, тобто розробити державну політику, аби говорити про те, що наше майбутнє — це також діти на тимчасово окупованих територіях. Гаряча лінія стала таким інструментом, аби розказати Україні та світові про те, що там відбувається. Ми також отримуємо інформацію навіть побутового характеру. Одна жінка казала, що її дуже тішать українські новини про те, що Захід надає зброю Україні. Звісно, ми намагаємося нагадувати про цифрову безпеку, про видалення зайвого, що може наражати їх на небезпеку. Але також ми бачимо, наскільки українцям важливо комунікувати українською мовою. Ми бачили повідомлення, як українці пишуть, що їм стає набагато спокійніше, коли ми маємо можливість поговорити українською і почути, прочитати українську мову, тобто це такі сигнали, які дають нам розуміння, що нам є за кого боротися», — розповіла Валерія Круподеря.

 Валерія Круподеря 

Серед найпопулярніших тем, за якими звертаються люди на гарячу лінію, — правозахисні питання та евакуація.

Галина Петренко розповіла про те, як «Детектор медіа» досліджує інформаційний простір на тимчасово окупованих територіях: «У нас є досвід досліджень тимчасово окупованих територій різноманітними методами, зокрема це моніторинг соціальних мереж і медіа, включно з російськими. Ми досліджували громадську думку за допомогою онлайн-методів протягом останнього року, звісно з розумінням безпеки й обмеження в отриманні достовірної інформації. Також у нас є досвід розробки рекомендацій для органів державної влади здебільшого з питань стратегічних комунікацій».

За її словами, дослідження показують непропорційну відсутність теми тимчасово окупованих територій у медіа неокупованої України. Ці теми висвітлюються, але люди побачать інформацію про це, тільки якщо самі спеціально поцікавляться.

«Є один проєкт, спрямований на українських громадян на ТОТ, який містить рекомендації, як уникати мобілізації в російську армію. І цей проєкт зроблений узагалі не українськими медіа, а російським у співпраці з литовським. Отут ми бачимо можливе поле для поглибленої роботи».

 Галина Петренко 

«Наш досвід онлайн-опитувань показує, що люди відгукуються. Ми розуміємо, що росіяни проводять дуже багато ідеологічної роботи, зокрема зі школярами, забираючи наших дітей з окупованих територій у дитячі табори. Ми ставили людям дуже обережне запитання, чи відпочивали їхні діти цього літа в таборах. Це нам давало такий певний відсоток, наскільки це масштабна програма. Але люди відгукуються, і тому дуже важливо підтримувати українські медіа, які є знайомими для жителів ТОТ. Ті бренди й прізвища журналістів, які є знайомими, щоби цей зв’язок отримати», — розповіла Галина Петренко.

Як українські медіа вижили під час кризи, спричиненої війною

Через повномасштабне вторгнення, за інформацією «Репортерів без кордонів», були змушені закритися понад 235 українських медіа. Яке майбутнє чекає медійників і на яку підтримку вони можуть розраховувати, розповіли під час дискусії «Від стійкості до відновлення, забезпечення майбутнього українських ЗМІ». Її учасниками стали лідерка проєктів Jnomics Media Анастасія Шевченко, редакторка в «Новини Донбасу» Юлія Діденко, операційна директорка медіа «Цукр» Альона Сергієнко, голова українського медійного фонду German Marshall Fund of the United States Йоанна Кравчик, старша дослідниця в Media Development Foundation Тетяна Гордієнко, керівниця Агенції розвитку місцевих медіа «AБO» Лєра Лауда. Модерувала дискусію менеджерка української програми у відділі Східної Європи та Центральної Азії міжнародної організації «Репортери без кордонів» Полін Мофре.

 Полін Мофре, Тетяна Гордієнко, Анастасія Шевченко, Юлія Діденко, Лєра Лауда, Альона Сергієнко, Йоанна Кравчик онлайн

Полін Мофре розповіла, що «Репортери без кордонів» провели дослідження 42 незалежних українських медіа на національному, регіональному та місцевому рівнях, щоби зрозуміти їхні джерела доходу. Це дослідження показало, що економічна криза є одним з основних викликів для українських медіа.

«Ми хотіли дізнатися, якою буде мінімальна сума для підтримки медіа на довгостроковій основі. Тобто не лише протягом трьох-шести місяців із наданням екстрених грантів, але й для тривалої підтримки, щоб вони могли продовжувати працювати. Вивчаючи бюджет і поточну економічну ситуацію, ми вийшли з цифрою у 96 мільйонів доларів, яку мають зібрати міжнародні донори на три роки. Для цього “Репортери без кордонів” закликають створити міжнародний незалежний фонд, який був би активним і незалежним від уряду», — сказала Полін Мофре.

За словами Анастасії Шевченко, українські великі національні медіа нікуди не дінуться навіть у найгіршому випадку. У них усе ще є дефіцит можливостей, але їхня ситуація відрізняється від місцевих медіа. У 2022 році обвалився рекламний ринок, медіа залишилися без цього джерела доходу, але, за словами Анастасії Шевченко, дуже швидко адаптувалися.

«Я бачила, що в деяких редакціях, наприклад, був відділ комерційних продажів. Вони швидко його переробили на відділ із пошуку грантів і він почав збирати підтримку донорів. Іншим джерелом доходу були читачі, хоча я думаю, що багато людей недооцінюють це джерело і мало хто вважає його величезним. Хоча в Україні були випадки, коли на початку війни відкривали краудфандингові компанії — й вони мали доволі хороші результати», — прокоментувала Анастасія Шевченко.

 Анастасія Шевченко

Одним із прикладів виживання медіа в кризових умовах є сумське видання «Цукр». Його операційна директорка Альона Сергієнко розповіла, що перші труднощі з’явилися ще під час пандемії коронавірусної хвороби, але в цей період у них навіть зросла аудиторія, адже вони публікували корисну для людей інформацію. Але найбільше зростання сталося вже з початком великої війни.

«25 лютого ми були скооперовані в окремому чаті з військовою адміністрацією і це нам додавало якогось спокою та розуміння того, що ми маємо доступ до правдивої інформації, яку можемо передавати нашим читачам. Ми зустріли повномасштабне вторгнення в колективі з чотирьох людей і для нас тоді це було окей. Але буквально за перші дні наша аудиторія дуже сильно виросла, зокрема телеграм із 2 тисяч до 4 тисяч підписників, а потім їх стало 25 тисяч. Тому ми залучили дуже багато наших друзів-медійників, щоб просто модерувати канал, сповіщати про повітряні тривоги. Ми це робили своїми руками й чергували вночі, бо всі хотіли бути корисними», — розповіла Альона Сергієнко.

 Альона Сергієнко

За її словами, донори медіа одразу сповістили журналістів, що вони можуть за потреби використовувати кошти редакції на евакуацію та оперативні потреби. Приміщення «Цукру» «Розумний хаб», у якому раніше проводили культурні та соціальні заходи, стало гуманітарним штабом. Також із часом знайшлися люди, які стали підтримувати медіа фінансово.

«Підтримка як донорів, так і нашої аудиторії дозволила нам навіть планувати, приходити до якихось креативних рішень, допомагати військовій адміністрації в комунікації, бо ми всі в якийсь момент просто вчилися, як це робити у воєнний час. Бо ми не готувалися до повномасштабного вторгнення, я буду чесною. Єдине, що ми зробили, це змінили в січні 2022-го паролі. Зараз у нас є план евакуації про всяк випадок, а наша аудиторія стала моральним і матеріальним підґрунтям», — розповіла Сергієнко.

Чи на часі писати візію Донеччини, коли регіон ще окупований

Передбачити майбутнє важко, тим більше коли воно залежить від подій на фронті. Але під час дискусії «Візія Донеччини: яким може бути регіон через 50 років» учасники спробували сформулювати, як говорити про Донеччину й інші частково окуповані регіони в майбутньому. Якими будуть люди на цих територіях, як вони сприйматимуть події, які відбуваються зараз? На ці питання відповідали голова ГО DII-Ukraine, голова оргкомітету Donbas Media Forum Любов Раковиця, адвокаційна директорка Центру прав людини Zmina Олена Луньова, директорка департаменту інвестиційно-інноваційного розвитку та зовнішніх відносин Донецької обласної військової адміністрації Оксана Головко, виконавчий директор Громадської спілки «Коаліція “На лінії зіткнення”» Андрій Грудкін, керівник аналітичного відділу в Центрі контент-аналізу, ведучий «Українського радіо» Сергій Стуканов і модератор — журналіст, медіаексперт Андрій Романенко.

 Андрій Романенко, Олена Луньова, Андрій Грудкін, Любов Раковиця, Сергій Стуканов

Андрій Грудкін пояснив, що візію майбутнього треба робити, аби уникнути найгіршого — розчинення та зникнення в Україні представників Донеччини як певної спільноти, як людей, які мають певну ідентичність, що жили, живуть і збираються жити на своїй землі.

«Якщо не формувати повоєнну візію, світ побачить, що диктатори та маніяки можуть просто отак забирати чужі території, а населення просто розчиниться та інтегрується в інше суспільство. Путін буде заміщувати наше населення, а потім казати: ось вам справжні вихідці, а ви там ті, хто виїхав, це вже давно не вихідці. Нащадки виростуть у неприйнятній для нас концепції. Тоді точно не буде ніякого повернення. Візія — це не просто набір здогадок і гіпотез. У нас є сьогодні історичний шанс — ми маємо всі разом, об’єднавшись, довести національній владі, що ми готові працювати з новими поколіннями, щоб усе це зберігати й рухатися до цієї візії», — сказав Андрій Грудкін.

 Олена Луньова, Андрій Грудкін

Олена Луньова розповіла, що для неї не стоїть питання, чи на часі створювати візії, коли регіон ще окупований. І дискусія полягає в тому, чому це тільки одна візія, а не декілька.

«Ми всі хочемо бачити Донеччину вільною, де буде відновлена державна влада України. Але, мені здається, детальніше можна дискутувати, бо чим більше буде різних варіантів і візій, тим краще. Я не донеччанка, а кримчанка, але чи має ця візія писатися тільки донеччанами? І це теж частина дискусії», — сказала Олена Луньова.

За її словами, в усіх окупованих територій має бути спільна державна правова позиція, що стосується відповідальності за співпрацю з окупантами, а також певних проблем, які виникають у цивільних людей, які живуть на окупованих територіях. Вона сказала, що нечесно перекладати всю відповідальність за окупацію на тих, хто залишився в окупації. Держава має брати відповідальність і говорити, як із правової точки зору буде виглядати майбутнє після звільнення.

Також треба враховувати досвід інших підходів, наприклад, «Кримської платформи» як способу винесення теми на міжнародну арену. Долучення нових людей не з Донеччини дозволить побачити й переосмислити певні речі.

«Але держава є не дуже надійним партнером, тут надійними мають бути наші зв’язки і наші позиції, і бачення. Тож нам треба брати відповідальність за напрацювання візій на себе, більше говорити про об’єднання, про сприйняття, аналіз досвіду інших окупованих територій, говорити про те, як можна цей досвід імплементувати або яким чином можна винести з нього висновки й уроки.

Крім того, треба обирати для себе шлях тиску на державу там, де ми розуміємо, що ця політика, яка має бути вироблена, яка буде частиною цієї візії, що ця політика має бути тут і зараз для того, щоби ми закладали певні підвалини нашого управління», — сказала Луньова.

Любов Раковиця пояснила, що під час дискусії на сцені стояв порожній стілець — це мало би бути місце для представника влади, що не прийшов на захід. «Наше завдання — зараз комунікувати з владою так, щоб залучити її до розробки цієї візії та щоб у них з’явилося бажання добровільно приєднатися до нашої дискусії», — сказала Любов Раковиця.

  Любов Раковиця

Олена Луньова додала, що влада мінлива, а бачення майбутнього люди хочуть мати вже зараз. Зазвичай дуже багато зусиль іде на написання якогось документа, а потім ще більше часу — на пошук тих, хто його буде виконувати: «Сам процес пошуку ідей важливіший, ніж результат, тому що він дозволяє відчути об’єднання, тому що якщо навіть буде чудесний документ, який буде моментально прийнятий, але в нас є абсолютно критична проблема в державі — виконання законодавства».

Сергій Стуканов розповів: головне — що йдеться про візію регіону як складової України, не якоїсь області у вакуумі. За його словами, треба враховувати, що через 50 років в Україні буде жити вже інше покоління, здебільшого ті, хто не жив на Донеччині до 2014 року. Тож долучатися до розробки цієї візії можуть представники будь-якого регіону України, які зголосяться стати кадровим резервом і, відповідно, поїдуть туди жити, «творити там тканину дійсності». Тому це питання, за словами Сергія Стуканова, — всеукраїнського масштабу.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»