Насправді Алерс використовував для статті лише відкриті джерела, але це не завадило генеральному прокурору Зігфріду Бубаку розпочати проти журналу розслідування зі звинуваченнями у зраді і розголошенні таємниць. Заради цього деякі документи і справді були засекречені. Постфактум.

26 жовтня в приміщенні часопису в Гамбурзі було проведено обшуки. Засновника видання та його керівників взяли під варту. Як стало відомо згодом, міністр оборони Франц Йозеф Штраус особисто дзвонив військовому аташе німецького посольства в Іспанії, щоб той домігся арешту Алерса, який із дружиною в цей час відпочивав у цій країні.

Але всі ці дії призвели до зворотного ефекту. Німецькі медіа стали на захист колег. Дійшло до публічних акцій протесту. Під час дебатів у парламенті урядовці виглядали відверто розгубленими, а слова міністра внутрішніх справ Германа Хохерля, який визнав, що колеги діяли «дещо поза межами рамок законності», взагалі стали мемом.

Незграбність міністрів могла коштувати посади навіть канцлеру Конраду Аденауеру. Який, як виявилося був у курсі того, що відбувалося за лаштунками. Представники вільних демократів, молодшого партнера аденауерівської ХДС/ХСС по коаліції, щоб не бруднитися, поквапилися залишити уряд. І влада почала задкувати.

26 листопада поліція пішла з офісу «Шпігеля». Аденауер терміново переформував кабінет, звільнивши Штрауса з посади міністра оборони. На початку лютого звільнили заарештованих.

Ще через два роки Федеральна судова палата відмовилася розглядати справу проти журналістів, підтвердивши, що стаття в часописі не містила секретної інформації. Проте й спроба «Шпігеля» подати скаргу до Конституційного суду успіху не мала.

Олексій Мустафін, журналіст і медіаменеджер

Текст публікується з дозволу автора, оригінал за посиланням

Фото: Getty Images