130 років Олександру Довженку. Що відбувається на кіностудії його імені та які в неї шанси врятуватись. Фоторепортаж
130 років Олександру Довженку. Що відбувається на кіностудії його імені та які в неї шанси врятуватись. Фоторепортаж
Оригінал публікації на сайті «Українська правда. Життя» за посиланням
У Києві вже без кількох років сторіччя працює кіностудія, на якій Довженко зняв своє найвідоміше кіно – "Земля". Тут він якийсь час працював художнім керівником та заклав справжній фруктовий сад і пасіку. Щоправда, зараз атмосфера тут геть не довженкових часів, а й знімання фільмів на паузі ще з часів ковідного карантину.
Журналістка УП.Культура Марія Кабацій разом із фотографкою Юлією Вебер відвідали Національну кіностудію художніх фільмів імені Олександра Довженка, щоб побачити, як її рятують від занепаду та мільйонних боргів. І з'ясувати, чи стане кіностудія знов центром кіновиробництва і що для цього потрібно.
Виявилося, до порятунку кіностудії Довженка стали всі - від керівництва та давніх співробітників до учасників популярного українського гурту. Однак про все по черзі.
Кіностудія воєнного часу
Приїжджаємо на кіностудію імені Довженка у першій половині дня п'ятниці. Підлаштували наш візит під відключення електроенергії. Студія, як і більшість киян, сидить без світла за графіками. Втім, студійників погодинні знеструмлення не лякають, кілька місяців тому світло й воду тут відключали за борги. Тому нинішні – це в порівнянні дрібниці.
Зліва від головного входу на кіностудію – свіжозалитий бетонний чотирикутник. Вантажівка скидає біля нього гору землі. За тиждень тут стоятиме пам'ятник Довженкові, розкаже мені трохи пізніше новий директор кіностудії, режисер, продюсер Андрій Дончик.
За словами директора, про пам'ятник Довженку так і не встановлений, йому розповів кінокритик, сценарист, довженкознавець Сергій Тримбач. "Ми його знайшли, подивилися – він геніальний. Зв'язались з меценатами, які його фінансували, зі скульптором. Виявили, що вони не проти встановити", – згадує Дончик.
Автор скульптури – Володимир Щур, відомий за пам’ятниками Проні Прокопівні з Голохвостим та Леоніду Бикову. На встановлення пам'ятника Довженку студія шукає спонсорів. "На сьогоднішній момент вже 11 людей відгукнулись і допомагають коштами на встановлення цього пам'ятника. Тобто ми вже закрили половину кошторису", – поділився директор.
Держкіно, якому підпорядковується кіностудія Довженка, призначило Дончика на посаду керівника на початку травня цього року. Разом з посадою йому дісталася студія, що з 2021 року накопичувала борги. Останній повний метр тут зняли ще у 2018-му – це був "Таємний щоденник Симона Петлюри". Після того на студії знімали лише різноманітні розважальні телешоу, а з початком повномасштабного вторгнення і вони втратили актуальність.
"Я прийшов, не знаючи до кінця стан справ. Коли я вступав на посаду, мені казали, що [заборгованість] близько 8 мільйонів. Виявилось майже в 5 разів більше. За оцінкою внутрішнього аудиту, який ми провели, близько 36 мільйонів заборгованість. Заборгованість по зарплаті була двомісячна, і збитки щомісяця – мільйон. Щомісяця – мінус мільйон, мінус мільйон, мінус мільйон", – розповідає директор.
За три місяці студії вдалося вийти зі збитковості, виплатити заробітну плату працівникам та домовитися з постачальниками щодо погашення боргів. "У нас була відключена вода. У нас були проблеми з ДТЕКом. Ми реструктуризували борг по воді і по ДТЕКу, ми реструктуризувались по сміттю", – уточнює Дончик.
Ревізія кіноспадщини
На момент нашого візиту на кіностудію прибирання та наведення ладу в самому розпалі. У першому павільйоні – його називають найбільшим павільйоном в Європі, колись тут одночасно знімали 12 фільмів – розбирають залишки знімального майданчика одного з шоу каналу "Інтер". Канал виїхав з орендованого приміщення, а все сміття залишив.
Зараз у павільйоні нашвидкуруч монтують сцену та місця для півтисячі глядачів. Бо саме тут 13 вересня відбуватиметься святкування 130-річчя з дня народження Довженка, розповідає прессекретарка кіностудії Юлія Герасимович.
Цього дня заплановані екскурсії студією, концерт та покази стрічок Довженка. "Ми покажемо і перший фільм Довженка з живим супроводом - "Ягідка кохання". Вона має 26 хвилин, це формат абсолютно чаплінівського кіно. Це експерименти Довженка як комедіографа, їх завжди вважали не дуже вдалими. Але це було рятування Одеської студії і ВУФКУ. Довженко взявся за це і врятував студію. Він зняв кіно, яке принесло якусь касу. І відповідно після цього він отримав "Сумку дипкур'єра", – анонсує Дончик.
Також у програмі марафон студентського кіно: "Хочемо показати перше кіно Довженка і перші роботи наших студентів. Представлені всі три кінематографічні вузи: представлені КНУКІМ, КУК і Карпенка-Карого".
А поки найбільший павільйон продовжують приводити до ладу, Юлія веде нас до сусіднього. Костюми, макети човнів, статуя Будди, несправжні бутерброд та яєчня – тут на перший погляд зібрано все підряд. І лише профі може допомогти зорієнтуватися.
"Тут – "Тіні забутих предків". Сукня зі сцени весілля з "Білий птах з чорною ознакою". Там – Проня Прокопівна, Свирид Петрович. Це з фільму "Овід" Миколи Мащенка. Це "Пропала грамота". І десь була "Легенда про княгиню Ольгу", – водить мене з кутка в куток директорка місцевого музею Жанна Геніна.
Вона працює на кіностудії вже 39 років. Якою тоді була кіностудія, питаю. "Тут була імперія, розумієте. Сюди можна була прийти не митим, не чесаним, яким завгодно. У нас була своя каса залізнична, авіа. Своя пральня тощо", – пригадує Геніна. І додає, що кіноімперія почала занепадати у 90-ті. Тоді ж студію Довженка залишили без державної підтримки.
Далі запитую, чи бачить якісь зміни на кіностудії за останній час. Відповідає: "Звичайно бачу. В своєчасній виплаті заробітної плати, по-перше. Щоб ви розуміли, раніше аванс за серпень ми очікували не раніше листопада. Люди почали працювати, бо тут щось почало робитися".
Заходимо ще в одне приміщення, тут Юлія Герасимович у вільний від справ пресслужби час облаштовує ще один музей. Для нього з різних місць кіностудії звозять стару кінотехніку: камери, освітлювальні прилади. Допомагає в облаштуванні нового музею 86-річний кінооператор Едуард Тімлін, який колись працював на студії. Юлія розповідає, що нещодавно Тімлін знімав фільм-виставу для гурту Schmalgauzen – зрештою хлопці теж долучилися до творення нового музею.
Андрій Ширко, режисер, креативний продюсер Schmalgauzen, розповідає мені про те, з чого складатиметься експозиція. "Ми зараз намагаємося зібрати всі плівкові камери, які в нас є, щоб створити тут таку композицію з різних "страшних монстрів" з минулого. Але які мають класний вигляд в сучасності. Намагаємось максимально зібрати комплекти, бо дуже часто використовують на зйомках камери, приміром, без об'єктивів. Це одразу створюється такий ефект непрофесіоналізму. Тому ми намагаємо зібрати в повному комплекті кожну камеру, наскільки це можливо", – каже він.
Найперше, каже Ширко, збирають кінокамери, бо це основна асоціація з кіно. Далі – освітлювальні прилади, які в Україні залишилися лише на студії Довженка. "Намагаємося зібрати всю інформацію, розібратись у всьому, що зараз тут знаходиться і що буде знаходитись в майбутньому. Використовуючи посібники, людей, які тут працювали, всі можливі способи, де ми можемо знайти інформацію. Ми хочемо зібрати тут частини експозиції, і додати інформацію, щоб це було цікаво. Щоб людина, яка буде проводити екскурсії, могла відповідати на всі питання, як це працювало", – додає.
За словами Андрія, експозицію хочуть доповнити аудіовізуальними елементами, щоб відвідувач поринав у звуки, що супроводжують процеси виробництва кіно, а також міг побачити унікальні архівні кадри з українськими режисерами, операторами за роботою. Першу частину музею планують запустити до святкування дня народження Довженка, решту – ще за кілька місяців.
З майбутнього музею переміщуюся до музею, який працює на кіностудії вже 66 років. Його відкрили через два роки по смерті Олександра Довженка. Загалом вважається, що це музей кіностудії, втім, велику частину експозиції присвячено саме режисерові "Землі".
Тут на мене чекає довженкознавець Сергій Тримбач. З 2001 року кінокритик чотири роки очолював цей музей, тож і про нього, і про постать Довженка може говорити вічність.
"Починав він, як ви знаєте, на Одеській кінофабриці, де зняв перші свої фільми з "Арсеналом" включно. А от "Земля" – це перший фільм, який він в 29-му робив у Києві. І потім він тут знімав "Івана" в 1932 році. Він їздив за кордон. Вивчав техніку. Мав такі [творчі] плани. Але йому сказали зробити тупо кіно про будівництво ДніпроГЕС", – розповідає Тримбач.
Після несхвального сприйняття "Івана", Довженко на кілька років оселяється у Москві. І у 1935-му повертається звідти з новим замовленням – на фільм "Щорс". Для нього на студії терміново зводять нову будівлю – саме тут зараз і знаходиться музей.
"Тому Довженко повертається в Київ у 1935 році. Але тоді, по суті, українське кіно було розгромлене. Все російською мовою, українського матеріалу майже немає. 1938 року першим секретарем ЦК Компартії України призначають Нікіту Хрущова... Хрущов призначає Довженка художнім керівником Київської кіностудії, вже не кінофабрики. І він починає сюди залучати нові україноцентричні кадри", – каже кінознавець.
А під час війни Довженко потрапляє в опалу через кіноповість "Поклоніння вогню" і втрачає посаду художнього керівника студії: "Йому дороги в Київ вже немає. Йому заборонено все це. Не те, щоб працювати, навіть жити".
Розпитую у Тримбача, якою була робота на кіностудії в роки, коли керував Довженко. Він розказує: "Він же ж сад посадив, це його ідея. Іноді пишуть, що в 29-му році, коли він приїхав і "Землю" робив. А насправді в 1932 році, коли "Івана" знімав. Бо в 1929-му тут ще був пустир, ще будівництво тривало… Довженко був селянин, розумієте? Селюк. Його часто бачили, приходили і що робив Олександр Петрович? Він копався в саду".
Потім, розповідає довженкознавець, режисер завів на території кіностудії пасіку – біля центрального входу і досі стоять п'ять вуликів: "Найняли на роботу якогось професійного пасічника і качали мед. Причому, як свідчить Солнцева [Юлія Солнцева, друга дружина Довженка], розливали по баночкам і кожному з робітників роздавали ці баночки. А якщо комусь не діставалося цієї баночки, це був знак, що Олександр Петрович вами не задоволений".
"Кіностудія для нього була не просто кіностудією. Це його рукотворне дітище. І тому він так роздратовано реагував, коли його зняли під час війни. "Це моє" – для нього так було", – підсумовує Тримбач.
Кіноімперія чи мультикультурний простір
Наразі кіностудія намагається рятуватися від занепаду, руйнувань та мільйонних боргів. Знаходити нових орендарів, вибудовувати нові партнерства та шукати нові формати для майбутнього існування. За кілька днів до мого візиту тут відбувся фестиваль електронної музики Brave Factory, наступного дня після свята Довженка відбудеться музичний захід "Леся Квартиринка".
Директор кіностудії цими співпрацями задоволений: "Я ходив і просто тішився на кожному кроці. Казав, я готовий, щоб ви проводили тут кожен місяць фестиваль, тому що вони вивезли три контейнери сміття. Моя завгосп була щаслива. Вони повичищали, бетонували ями. Там була стара холодильня, яка виробляла сніг в 60-х роках, яка була зашита страшним шифером, і туди краще не дивитися було. Вони її розшили, підфарбували, зробили перила, зробили з неї арт-об'єкт, фактично".
Рада й інша сторона. Одна з організаторок фестивалів "Леся Квартиринка" Іванка Ліщук зазначає: проводити свій івент на студії – за честь. "Стовідсотково Леся Квартиринка не досягла б своєї теперішньої форми і репутації без допомоги кіностудії :) Це велична локація з історією, де багато місця і свободи для фантазії. І звісно хочеться, щоби на кіностудії вирувало життя, про яке розповідають екскурсоводи", – каже вона.
Дончик каже, що в майбутньому бачить кіностудію мультикультурним простором. "Я хочу мати тут акторські студії, фотостудії, різні звукові об'єднання, яких тут дуже багато. Я хочу тут мати майстерні художників, галереї, виставки".
"Ми запропонували, давайте у нас буде сад це буде місце для медитації, для роздумів. Щоб сад мав, наприклад, свій саундтрек, щоб там були якісь лавочки, альтанки, щоб кожне дерево мало QR-код. Коли ти по ньому переходиш, бачиш фотографію митців в цьому саду. Бо є дуже багато фотографій, раніше всі радянські так звані "суботніки" проходили в саду. Я бачив особисто фотографії і Миколайчука, і Степанкова, які в саду працюють", – озвучує одну зі своїх ідей директор.
В усіх своїх співрозмовників я питаю, чи можливо відродити ту саму "імперію" – повернутися до часів, коли на студії знімали одночасно кілька десятків фільмів. Тримбач розмірковує про доцільність повернення до формату саме кіностудії: "Чому була кінофабрика спочатку, потім стала кіностудія? Студія – це коли є творче об'єднання. Фабрика тільки виконує технічні виробничі роботи. Тому тут питання, чи варто повертатися до цього, бо зараз і так студій багато. Чи варто повертатися, чи просто зробити кіностудію в такому режимі фабрики, яка буде виконувати замовлення, яка об'єднає всі основні студії. Тобто такий собі концерн. Але для цього потрібні, звичайно, досить серйозні гроші".
Дончик каже, наразі Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка не може конкурувати, приміром, з Film.ua. "Коли приходить знімальна група, перше, що вона каже: де у вас туалет? А чи є у вас тут вода? Ми повинні зробити, щоб все це нормально було. А у вас відключається світло чи не відключається? А у вас є генератори? Чи свій треба привозити? А потім безпека. А якщо тривога? Де бомбосховища? Коли заходять люди, це все дуже важливо", – пояснює він.
Втім, обидва моїх співрозмовника сподіваються, що буде поновлено державне фінансування виробництва кіно, яке припинилося під час вторгнення і пробуксовувало через події довкола оновлення Ради з підтримки кінематографії. Крім того, на кіностудії розраховують на повернення бюджетної підтримки в наступному році – вже зараз працюють над цим разом з Держкіно.
"Сподіваюсь, ми переможемо, все це піде в минуле, і ми нормально запрацюємо. Тут будуть ходити студенти вільно, не боятися тривог. Почнуть працювати знімальні групи і не будуть думати, що буде відключатися електроенергія", –підсумовує Дончик.
