Ім’я австралійського журналіста Джуліана Ассанжа стало відомим у 2010 році після оприлюднення на сайті WikiLeaks секретних документів про дії американської армії в Іраку й Афганістані.  Публікація матеріалів призвела до звинувачення Ассанжа з боку США у порушенні ним Закону про шпіонаж.

На ресурсі WikiLeaks було здісйнено є одним із найбільших в історії зливів документів в інтернет. З часу початку судових розслідувань щодо Джуліана Ассанжа (минулі 14 років) у медіа точилися дискусії, ким є насправді Джуліан Ассанж і кому була вигідна публікація файлів, які могли зашкодити національній безпеці США. 

25 червня 2024 року Джуліан Ассанж визнав у США звинувачення в шпигунстві. Його було випущено на свободу з в’язниці в Британії і він полетів до Австралії. «Детектор медіа» розповідає історію WikiLeaks та біографію Ассанжа.

Джуліан Ассанж ще в підлітковому віці став хакером. А все завдяки тому, що будинок його родини був поруч із магазином електроніки й мати подарувала йому комп’ютер. Він ріс без батька, адже Джон Шіптон і Крістіан Енн Гоукінс розійшлися ще до його народження. Прізвище Джуліан отримав від вітчима, актора Бретта Ассанжа.

На початку 1990-х років Ассанж із друзями зламували телекомунікаційні компанії, щоб мати змогу безплатно телефонувати. Його мета була не просто зламати систему, але й поділитися інформацією з іншими. В 1994 році йому пред'явили обвинувачення через його хакерство, і в тексті обвинувачення його назвали  «мабуть, найдосвідченішим хакером Австралії».

Його робота не стала непоміченою для австралійської поліції: у 1994 році Ассанжу було висунуто звинувачення в хакерстві. За відсутності доказів, що Ассанж переслідував певну в мету у своїх діях, йому призначили штраф замість в’язниці. Але через судимість Джуліан Ассанж залишався безробітним. Уже після створення WikiLeaks у 2006 році, Ассанж розповів, що роман російського письменника Олександра Солженіцина «В колі першому» допоміг йому усвідомити несправедливість. Асандж також захоплювався книгами Джорджа Орвелла та Курта Воннегута, які подобалися йому за описи тоталітарного ладу, сатиру й нонконформізм.

Перший судовий процес Джуліана Ассанжа середини 1990-х став передумовою створення сайту WikiLeaks як відповідь на «безчинства» системи. Для нього було принциповим показати вразливості можновладців, які приховують реальний стан справ — принаймні такою була аргументація самого Ассанжа. Він сприймав хакерство як певного роду гру, щоб показати правду про політику іншим людям.

Ось як він пояснював свою логіку публікації секретних документів: «Чим більш таємничою або несправедливою є організація, тим більше витоки інформації викликають страх і параною в її керівництві та групі планувальників. Оскільки несправедливі системи за своєю природою спонукають опонентів, а в багатьох місцях ледве переважають, масовий витік інформації робить їх надзвичайно вразливими для тих, хто прагне замінити їх більш відкритими формами управління».

Прототипом WikiLeaks був блог IQ.org, де Ассанж публікував свої думки про несправедливість світу та як це можна змінити. 9 грудня 2006 року відбулася розсилка електронною поштою з темою «WL», після чого можна говорити про створення ресурсу WikiLeaks. Цільовою аудиторією Ассанжа була не тільки хакерська спільнота, але й екоактивісти та правозахисники.

Перша публікація на сайті WikiLeaks була про громадянську війну в Сомалі — тема не така сенсаційна, як війна в Іраку чи Афганістані.

Символ WikiLeaks Джерело

Історія з публікацією журналістами інформації про корупцію колишнього президента Кенії Деніела Арапа Мої у 2007 році стала прикладом для Джуліана Ассанжа. Звіт про корупцію у вищих ешелонах влади було злито Mars Group Kenia, яка займалася антикорупційною діяльністю. І вже Мваліму Маті, керівник групи, вирішив запропонувати опублікувати її на сайті WikiLeaks. 

Згідно даних BBC, основна ідея, яку вклав Джуліан Ассанж у WikiLeaks полягала в тому, щоб дати можливість викривачам поширювати в інтернеті інформацію, яку вони отримали. Ассанж прагнув розкрити секрети урядів, як вони прагнули приховати від громадян. 

Аналітикиня розвідки армії США Бредлі Едвард (з 2013-го Челсі Елізабет) Меннінг у 2009 році викачала секретну інформацію про дії американських військових в Іраку (400 тисяч документів) та Афганістані (90 тисяч) і завантажила їх на сайт WikiLeaks. Вона зробила це, використовуючи мережу секретних інтернет-протоколів (SIPRNet), яку використовували працівники Пентагону для передачі файлів. Мережу було створено в 1990-х роках, щоб централізувати комунікацію між різними спецслужбами та військовими структурами. До неї мали доступ 2,5 мільйона військових і цивільних працівників армії США. Згідно з інформацією BBC, лише 6% із тих документів, які були злиті за допомогою Меннінг на сайті WikiLeaks, мали графу «секретно». А 40% були з позначкою «конфіденційно».

Челсі Меннінг. Джерело

Перебуваючи в Іраку з листопада 2009 по травень 2010 року, Меннінг змогла отримати засекречені файли.

Опублікована інформація свідчила про порушення прав людини американською армією на Близькому Сході. Серед іншого, там було й відео авіаудару по Багдаду американським гелікоптером у липні 2007 року, внаслідок чого загинули журналіст і фотограф Reuters.

Окрім відомостей про Ірак й Афганістан, Меннінг завантажила понад 250 тисяч документів листування посольств США (250 тисяч файлів) і 800 досьє на в’язнів, яких утримували на базі Гуантанамо на Кубі.

Спочатку Меннінг було заарештовано в Іраку в травні 2010 року та засуджено за 20 обвинуваченнями у червні 2013 року до 35 років у в’язниці. Основне звинувачення полягало в порушенні закону про шпигунство 1917 року, тобто робота на ворога. Меннінг було помилувано у 2017 році президентом США Бараком Обамою.

2010 рік став зірковим часом для Джуліана Ассанжа, коли такі міжнародні медіа як New York Times, Al Jazeera, The Guardian, Der Spiegel стали публікувати злиті документи. Міжнародна аудиторія дізналася про жахи війни в Іраку.

У матеріалі The New Yorker було зазначено, що Ассанж передбачив можливі спроби заблокувати сайт WikiLeaks, тому інформацію зберігав на 20 серверах по всьому світу. Особливо це стосувалося таких країн як Швеція та Ісландія через законодавство, яке захищає журналістів і їхні дані на сайтах. WikiLeaks як компанію було зареєстровано в Ісландії в листопаді 2010 року через ліберальне законодавство щодо медіа. 

У відповідь на публікацію секретних документів, які могли завдати шкоди національній безпеці США, у грудні 2010 року Міністерство юстиції США оголосило про початок розслідування відносно Ассанжа.

Медіаексперт Кріс Андерсон в інтерв’ю Раді міжнародних відносин у 2010 році (відразу після скандалу) розмірковував про те, як історія з WikiLeaks вплине на журналістику. Насамперед постало питання величезного обсягу документів і як медійникам їх опрацювати. По-друге, як може змінитися комунікація влади, особливо Пентагону, з журналістами. І третій аспект — чи можна вважати Ассанжа журналістом у класичному розумінні цього слова.

Щодо останнього, то Андерсон вважає, що досить важко відмежувати WikiLeaks від, наприклад,  New York Times, адже в обох випадках ідеться про інформування аудиторії про те, що відбувається. Так, є нюанс, звідки було взято інформацію. Але те, ким вважали Ассанжа американські високопосадовці (політичним гравцем) не суперечило тому, що сам засновник WikiLeaks називав себе журналістом.

У серпні 2010 року прокуратура Швеції видала ордер на арешт Джуліана Ассанжа за звинуваченнями в зґвалтуванні. Ассанж відкидав подібні звинувачення, які є нібито політично вмотивованими.

У грудні 2010 року він здався поліції в Лондоні та очікував екстрадиції. В лютому 2011 року окружний суд Великої Британії постановив, що Ассанж має бути екстрадований до Швеції. У травні 2012 року Верховний Суд Британії відмовив Ассанжу в апеляції.

Для того, щоб уникнути екстрадиції до Швеції та США, у червні 2012 року Ассанж під видом кур’єра дістався до посольства Еквадору (країни, яка не має договорів про вибачу людей в США)  і врешті решт прожив там сім років. Джуліан Ассанж подав документи на отримання політичного притулку в Еквадорі — будівля посольства теж вважається за міжнародним правом територією країни. Притулок Ассанж отримав у серпні 2012 року.

У 2012 році Ассанж вів власне шоу на RT, де зі своїми однодумцями по боротьбі за децентралізацію доступу до інформації обговорював те, як уряди прагнуть більше контролювати своїх громадян. Є окремий сайт із відео цих обговорень.

Історія з Ассанжем та WikiLeaks подібна до подій навколо Едварда Сноудена. Колишній працівник Агентства національної безпеки (NSA) США Сноуден летів із Гаваїв до Гонконгу 20 травня 2013 року. А на початку червня 2013 року в медіа публікують секретні документи NSA, які викривають те, як розвідка США стежила за людьми через засоби відеоспостереження та прослуховування. Те ж саме стосувалося й розвідок інших держав «п’яти очей» (Канада, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія).

А сам Сноуден полетів до Москви, де попросив політичного притулку. В аеропорту Шереметьєво йому відмовляють, щоб випустити, бо паспорт було анульовано американською владою. Сноуден прожив у терміналі аеропорту місяць. Згодом йому було надано право на проживання і громадянство Росії.

Джуліан Ассанж підтримував дії Сноудена. Ось як Ассанж прокоментував ситуацію в червні 2013 року: «Сполучені Штати, анулювавши його паспорт, поки що залишили його в Росії».

Скандал зі Сноуденом увів у широкий вжиток поняття «метадані», які означають, наприклад, дату й місце телефонного дзвінка.

Саме на сайті WikiLeaks у 2016 році було оприлюднено листування з електронної пошти глави передвиборчого штабу Гілларі Клінтон Джона Подести. Тоді, в листопаді 2016 року, Подеста сказав, що за цим кіберзлочином може стояти Росія, щоб допомогти кандидату від Республіканської партії Дональду Трампу. Всього було опубліковано 50574 сторінок документів за час із червня 2010 до серпня 2014 років.

Джуліан Ассанж. Джерело

У матеріалі австралійського медіа ABC news, опублікованому в листопаді 2017 року, йшлося, що група хакерів Fancy Bear, яка вчинила злам електронної пошти Клінтон і її команди, має зв’язки з урядом Росії. А в тексті The Washington Post від липня 2018 року йшлося, що ГРУ Генштабу Росії отримало доступ до 33 комп’ютерів передвиборчого штабу Клінтон, щоб потім інформація звідти була опублікована на WikiLeaks. Спеціальний прокурор Роберт Мюллер, який очолював комісію з розслдування втручання РФ у вибори США 2016 року заявив у 2018 році саме про участь 12 офіцерів ГРУ. Саме вони на думку американських слідчих здійснили  кібератака проти Клінтон і її команди — щоб отримати доступ до мереж Комітету демократичної конгресової кампанії та Демократичного національного комітету. У звіті Мюллера було навіть вказано номери підрозділів ГРУ РФ: 26165 і 74455. 

Президентські вибори в США 2016 року були другим моментом світової слави Ассанжа після 2010 року. Він не приховував своєї антипатії до Гілларі Клінтон, називав її «демоном». У 2016 році Джуліан Ассанж поставив собі за мету атакувати «американську ліберальну пресу», яка підтримувала кандидатку від демократів. 

Тодішній Директор Центрального розвідувального управління США Майк Помпео у квітні 2017 року назвав WikiLeaks «недержавною ворожою спецслужбою». На думку Помпео, цей ресурс «фокусувався винятково на США, шукаючи підтримки від антидемократичних держав і організацій».

Постійний виборний комітет із розвідки Палати Представників США оприлюднив «Звіт про російські активні заходи» у березні 2018 року. У звіті йшлося про WikiLeaks: «Відіграв ключову роль у кампанії зловмисного впливу Росії та був посередником третьої сторони для російської розвідки в період до президентських виборів у США 2016 року». Тодішній очільник Комітету Девін Нюнс зараз є виконавчим директором Truth Social — соцмережі, які активно використовує Дональд Трамп у перевиборчій кампанії вже 2024 року.

Сам Трамп казав, що «обожнює WikiLeaks» і неодноразово згадував цей ресурс під час виборчої кампанії 2016 року.

У 2019 році прокуратура Швеції припинила розслідування щодо Ассанжа. У квітні 2019 року влада Еквадору відкликала статус політичного біженця для Джуліана Ассанжа, після чого його було арештовано британською поліцією. Він провів п’ять років (2019—2024) у в’язниці Белмарш у Лондоні.

Весь цей час громадські організації та уряди, наприклад Австралії, чиїм громадянином є Ассанж, закликали звільнити його. І лише в травні 2024 року Верховний Суд Великої Британії погодив оскарження екстрадиції Ассанжа до США.

Звільнення Джуліана Ассанжа стало можливим завдяки переговорам австралійських політиків із британськими й американськими високопосадовцями.

Як відреагували медіа на те, що Ассанжа було звільнено від звинувачень США в шпигунстві? Вийшли матеріали, де описувалася його історія — тривала й заплутана. У текстах, зокрема The Wall Street Journal, йшлося, що не варто забувати, за що було висунуто звинувачення Ассанжу — шпигунство.

Дослідниця російської пропаганди, керівниця проєкту Russian Media Monitor Джулія Девіс у блозі для Центру аналізу європейської політики простежила, як реагували в Кремлі на звільнення Ассанжа. Російські пропагандисти (Євгеній Попов, Сергій Марков, Володимир Соловйов) подали звільнення як приниження Джуліана Ассанжа, який нібито «здався» перед американською владою. Відтак він уже не є «героєм» боротьби проти «підступного Заходу».

Титульне фото: Джуліан Ассанж (Getty Images)