Коли Юлій Цезар перетнув знамениту річку Рубікон та вирушив на Рим із єдиним легіоном, захисники міста теоретично могли легко його зупинити. Але натомість оборонці з законною владою втекли та віддали столицю імперії фактично без бою — їх відлякав імідж Цезаря. Пропаганда та деморалізація може вигравати битви.

І Росія вже третій рік намагається якщо не ракетами, то дезінформацією перемогти в небі над Україною. Кожна масована ракетна атака супроводжується залпом повідомлень, фальшивими цілями, що повинні відвернути аудиторію від самих ракет. І натомість — перемкнути увагу та покласти провину на українську ППО, командування, західну допомогу. Головне, аби українці та аудиторія російської пропаганди не концентрувалися на російському тероризмі.

Пропагандистський супровід ракетних кампаній проти цивільних — не вигадка Росії. Під час Другої світової Німеччина та союзники теж намагалися отримати перевагу у війні бомбардуваннями міст. І теж зіткнулися зі значним домінуванням ефективності пропаганди над безпосередніми атаками. Згідно з дослідженням VOX, посилення радіосигналу було на 25% ефективнішим, ніж посилення бомбардувань. Власне дослідження США 1947 року дійшло до висновків, що, з погляду впливу на мораль, вигідніше було не посилено бомбардувати одну точку, а меншою потужністю обстріляти більшу територію.

Росія у своєму інформаційному супроводі терору зосереджується на чотирьох цілях: знятті з себе відповідальності, перебільшенні своєї міці, дискредитації української ППО та, як наслідок, зриву західної допомоги Україні.

Насамперед, звісно, йдеться про численні способи «перевести стрілки». Російські та фейкові «українські» телеграм-канали після кожного ракетного удару звинувачують українську владу, що вона спеціально розташовує військові об’єкти в містах. А росіяни, звісно ж, кожного разу атакують лише військові об’єкти. Цей тренд на одночасне звинувачення України та відбілювання Росії ще неодноразово повториться в інших тактиках ворога. Але поки достатньо сказати, що це «виправдання» жодним чином не виправдовує Росію. Навіть якби воно було правдивим (а це не так), атакувати військові об’єкти іншої країни — теж міжнародний злочин.

З іншого боку, пропагандисти в принципі не концентруються на злочинах Росії. Ракетні обстріли подаються немов погодне явище, натомість об’єктом усіх звинувачень, мотивацій та інсайдів виступає винятково Україна.

Кожну смерть цивільних теж приписують нашій державі, точніше, українській протиповітряній обороні. Після удару по «Охматдиту» російський телеграм-канал, який спеціалізується на спростуванні фейків (а насправді їхньому створенні), дав одразу п’ять «фактчеків», які повинні були довести, що в руйнуваннях винна українська ППО. У хід пішли аргументи на кшталт звуку свисту ракети, звинувачення, що фото й відео російської ракети X-101 зафотошопили, фейковий аналіз її розмірів з ігноруванням викривлення об’єктів через відстань. Насправді російське походження ракети довели як незалежні розслідувачі, зокрема з Bellingcat, так й українська СБУ, яка буквально знайшла фрагменти X-101.

Але випадок з «Охматдитом» далеко не єдиний. Російська пропаганда звинувачує українську ППО у без перебільшення кожному ударі по цивільних об’єктах. Є навіть цікава тактика, коли провину ППО подають як очевидний факт, а спекулюють на чомусь іншому, наприклад, як на це відреагують західні партнери. Так уявна «провина» українських військових прослизає повз критичне мислення.

Інше звинувачення росіян — ніби Україна ховає ППО у житлових кварталах, тож уламки падають на голови людям. У Повітряних силах уже пояснювали, що протиповітряну оборону намагаються розташовувати подалі від міст, але обмеження дальності та кількості систем змушує концентрувати їх поблизу населених пунктів. Проте, звісно, не в дитячих лікарнях Києва, як малює російська пропаганда.

Типове речення пропаганди звучить так: «Пытаясь сбить ракеты ВС РФ, ПВО ВСУ как обычно сбилась с пути и попала по гражданским объектам».

З іншого боку, у цих випадках Росія принаймні вдає, що ракети ППО промазали. Але пропаганда опускається і до прямих звинувачень України у спеціальних убивствах українців. Після удару по «Охматдиту» один із начебто українських телеграм-каналів видав цілу теорію змови з підбіркою в кілька десятків прикладів, коли вбивства цивільних відбувалися під час або напередодні важливих міжнародних подій. Цікаво, що пропагандисти не задалися питанням, а чому Росія обстрілювала Україну напередодні та під час усіх цих подій?! Щоб начебто вбивча ППО могла таємно підлаштуватися під удари.

Один із найтупіших фейків про удар по «Охматдиту», який треба виділити окремо, — брехня, мовляв, Україна спеціально пропустила удар ракетою по лікарні. Тобто теоретично Росія не винна, бо українці не зупинили її намагання вбити дітей?

Загалом підвид брехні про обстріли, коли ворог визнає удар, але виправдовує його, теж існує, хоч він і менш популярний, ніж просто звинувачення української ППО. Пропаганда керується принципом: де впало — там і таємна нарада генералів. Так, не сумнівайтеся, в «Охматдиті», якщо вірити пропагандистам, вона теж була. Як і начебто «таємний штаб ГУР». Дуже зручно, що таємний штаб якраз ніхто ніколи не бачив.

Подібні фейки не лише нібито знімають відповідальність із Росії, вони ще й покликані викликати в українців ненависть до української влади. Адже пропагандисти розповідають, ніби та спеціально ховає виробничі потужності, склади зі зброєю, центри прийняття рішень і «найманців НАТО» в містах. Це неправда, хоча б з логістичних і безпекових причин. Але, якби це навіть було правдою, то, знову ж, ніяк не виправдовує ракетних ударів по іншій країні. Чи тим паче ударів сотнями кілограмів вибухівки по густонаселених містах.

Коли росіяни вже визнають свою агресію, то заразом перебільшують свою силу. Це логічна частина тероризму, тобто політичного впливу за допомогою страху. Пропаганда залякує українців нібито неймовірними можливостями російської зброї та, щоб ви знали, досі заперечує збиття «Кинджалів». Хоча в нас є буквально уламки цієї ракети.

Це власне і є основна задача повітряного терору: примусити до миру, здатися зараз, бо ж далі начебто «буде гірше». Але три роки обстрілів дитячих лікарень, пологових і житлових будинків показують, що насправді гірше немає куди. Росія й так вчиняє стільки терору, скільки може. Точніше, скільки не встигає зупинити українська ППО.

Професійність української ППО, до речі, росіяни зараз майже не піддають сумніву. Хоча торік активно писали, що ракети от-от закінчаться і збивати вже майже нічого не вдається. Знову ж таки, аби посіяти паніку та схилити Україну до капітуляції.

Про вбивства українців пропагандисти зазвичай публікують ще кілька типів дописів. Наприклад, що Росія так мститься за удари по своїй території — ще одне виправдання, яке ігнорує, хто взагалі агресор і хто почав війну. Також що українська влада відвела ППО від міста Х заради міста Y — це спроби роздмухати внутрішнє протистояння. Про те, що збори волонтерів після обстрілів — це спосіб наживи. А для пропагандистів це, звісно, ще один спосіб дискредитувати волонтерів.

У це складно повірити, але доволі популярні навіть такі дописи: «Кстати, отличие россиян от нашей власти в том, что русские признают всегда все свои действия». Росіяни буквально відмовляються називати війну війною. А на одному з головних пропагандистських сайтів стверджують, що в «Охматдиті» не постраждала жодна дитина. Насправді фізичні поранення саме там отримали щонайменше семеро дітей.

Додаткова небезпека полягає в тому, що всю цю інформацію росіяни розганяють не лише через свої телеканали й офіційні ресурси. Але й через контрольовані нібито українські телеграм-канали, які потім можуть цитувати в ООН, наче незалежні джерела. Після удару по «Охматдиту» деякі з них видали майже два десятки повідомлень, аби тільки створити улюблену росіянами картину про «неоднозначність». Що це була таємна нарада генералів, але туди влучила українська ППО, але влада спеціально обстріляла українців, але ЗСУ просто не змогли зупинити російські ракети.

На третьому році широкомасштабної війни очевидно, що Росії не вдасться досягти своїх цілей ракетами. Проте від нас залежить, щоб їх не вдалося досягти й пропагандою.